Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №521/10542/26
Суддя: Прохоров П. А.
Номер провадження: 33/813/1987/26
Номер справи місцевого суду: 521/10542/26
Головуючий у першій інстанції Михайлюк О. А.
Доповідач Прохоров П. А.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Прохорова П.А., секретаря судового засідання Гремалюк В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Пошала К.С. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 17.09.2026 стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , про накладення стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП, -
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Зазначеною постановою суду 1-ої інстанції на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП у виді штрафу в розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік, а також стягнуто з нього на користь держави судовий збір у розмірі 665, 60 грн.
Відповідно до вказаної постанови суду, водій ОСОБА_1 10.06.2026 року о 20 годині 10 хвилин у м. Одеса, на вул. Комітетська 10 Б, керував транспортним засобом Skoda Octavia номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота та почервоніння очей, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу драгер та у закладі охорони здоров`я відмовився, від керування ТЗ відсторонений, чим порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник Пошала К.С., не погодилась із оскаржуваною постановою, вважаючи, що вона підлягає скасуванню оскільки матеріали справи не доводять обов`язковий для інкримінованої форми правопорушення факт керування транспортним засобом, а процедура направлення на медичний огляд фактично оформлена вже після того, як поліцейські оголосили особу такою, що відмовилася від огляду.
В оскаржуваній постанові не наведено судом першої інстанції иотиви прийняття судового рішення: не зазначено чим підтверджено рух автомобіля та керування ним ОСОБА_1 ; суд ототожнив сам запис у протоколі «керував» із доказом фактичного керування, попри відсутність руху на відео; суд не надав оцінку факту складання направлення на огляд з часом 20:10, хоча воно фактично заповнюється на відео після 20:31; суд не встановив чи було це направлення реально доведене до відома ОСОБА_1 та чи забезпечувалася його доставка до медичного закладу; суд не оцінив системний час реєстрації протоколу 20:46:39 у зіставленні з відеохронологією; відео, на яке послався сам суд, не було проаналізовано по суті, а лише названо одним із доказів; запис у протоколі «від керування ТЗ відсторонений» не підтверджений фактичною поведінкою поліцейських.
В апеляційній скарзі захисник також порушила питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду, викладене також в окремому клопотанні, посилаючись на те, що розгляд справи проводився без участі ОСОБА_1 , копію постанови він не отримував. Також захисник зазначила, що постанову від 17.09.2026 було надіслано судом до Реєстру судових рішень лише 25.09.2026, зареєстровано 26.09.2026, а загальний доступ до неї забезпечено лише 28.09.2026. Таким чином, загальнодоступним повний текст постанови став уже після закінчення формального десятиденного строку, який обчислюється з дня її винесення.
З огляду на викладені обставини, захисник просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Хаджибейського районного суду міста Одеси від 17.09.2026, постанову скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та/або складу адміністративного правопорушення.
Від захисника Пошала К.С. надійшла заява про розгляд апеляційної скарги за відсутності ОСОБА_1 та захисника.
Враховуючи приписи ч. 6 ст. 294 КУпАП, відповідно до яких неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, а також, що положеннями ч. 2 ст. 268 КУпАП не передбачена обов`язкова присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 та його захисника Пошала К.С.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Що стосується доводів клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, судом встановлено таке.
Згідно зі ст. 289 КУпАП апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції.
Згідно положень ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, або якщо відмовлено у його поновленні.
Із матеріалів судової справи вбачається, що розгляд справи проводився без участі ОСОБА_1 , копію постанови він не отримував. Оскаржувану постанову від 17.09.2026 було надіслано судом до Єдиного реєстру судових рішень 25.09.2026, зареєстровано 26.09.2026, а загальний доступ до неї забезпечено 28.09.2026, тобто загальнодоступним повний текст постанови став після закінчення спливу строку на апеляційне оскарження постанови суду 1-ої інстанції.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основною засадою судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.
Враховуючи наведені обставини, з метою забезпечення права ОСОБА_1 на доступ до суду, яке випливає з п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і є невід`ємною частиною права на справедливий судовий розгляд, апеляційний суд вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність оскарженої постанови, судом встановлено таке.
Згідно з ч. 7 ст. 294 КпАП України, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до положень частин 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд 1-ої інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що обставини правопорушення та вина порушника підтверджуються зібраними по справі доказами, згідно із ст. 251 КУпАП, а саме протоколом про адміністративне правопорушення, направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції та доданими до справи матеріалами відеофіксації.
З метою забезпечення виконання завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачених положеннями ст. 245 КУпАП, в частині повного і об`єктивного з`ясування обставин даної справи, а також з метою перевірки доводів апеляційної скарги, апеляційним судом були повторно досліджені докази, які містяться в матеріалах справи.
Із протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що водій ОСОБА_1 10.06.2026 о 20 годині 10 хвилин у м. Одеса, по вул. Комітетська 10 Б, керував транспортним засобом Skoda Octavia номерний знак НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота та почервоніння очей, від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою приладу драгер та у закладі охорони здоров`я відмовився, від керування ТЗ відсторонений, чим порушив вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 (справа №338/1/17) вказав, що візуальне спостереження за вчиненням адміністративного правопорушення працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку та підтверджує факт скоєння правопорушення.
Відповідно до п. 2 розділу 1 Інструкції, огляд на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.
Положеннями п. 6 розділу 1 Інструкції передбачено, що огляд на стан сп`яніння проводиться зокрема поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби).
Згідно п. 4 розділу 3 вказаної Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.
Відповідно до п. 6 огляд на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків або за допомогою відео-фіксації на нагрудну камеру поліцейського.
Відповідно до норм ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Аналогічні положення містить і згадана вище Інструкція.
Апеляційним судом встановлено, що суд 1-ої інстанції не в повній мірі дослідив матеріали судової справи, не переглянув відеозапис з нагрудних камер поліцейських, незважаючи на заперечення ОСОБА_1 факту керування транспортним засобом, зазначивши в оскаржуваній постанові про те, що відеозапис підтверджує обставини, викладені у протоколі, не здійснивши детальний аналіз обставин, зафіксованих відеозаписом, в результаті чого дійшов хибного висновку про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
До такого висновку апеляційний суд дійшов з огляду на таке.
Апеляційним судом дослідженні вищезазначений відеозапис.
Так, на відеозаписі № 471211 зафіксовано о 20.15 годин поліцейський стукає у вікно припаркованого автомобілю, в салоні якого перебуває ОСОБА_1 , який на запитання поліцейського пояснює, що перебуває у салоні автомобілю поряд з місцем свого проживання, втомлений після роботи. О 20.19 годин на пропозицію поліцейський «дихнути», ОСОБА_1 пояснює, що алкогольні напої не вживає, вжив корвалол, проте, поліцейський стверджує, що від ОСОБА_1 є запах з ознаками алкоголю та о 20.20 годин пропонує пройти огляд за допомогою приладу «Драгер», стверджуючи при цьому, що ОСОБА_1 керує транспортним засобом, на що ОСОБА_1 категорично заперечує факт керування транспортним засобом.
Апеляційний суд зауважує, що факт руху і момент зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 відеозаписом не зафіксовані.
З урахуванням змісту відеозапису, апеляційний суд наголошує, що в розумінні ст. 130 КУпАП водій - це особа, яка фактично керує будь-яким транспортним засобом (авто, мотоблок, електросамокат тощо) у стані сп`яніння, незалежно від наявності посвідчення водія. Також водієм вважається особа, яка навчає керуванню, перебуваючи в авто, або передала кермо нетверезій особі.
Розглядаючи доводи апеляційної скарги, суд виходить із того, що під керуванням транспортним засобом розуміється виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Чинне законодавство, в тому числі й Правила дорожнього руху України, не містить визначення терміну «керування транспортним засобом». Таке визначення було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі № 404/4467/16-а від 20.02.2019 зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.
Таким чином, знаходження біля транспортного засобу або всередині, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані, не є доказом вчинення останньою адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Однією з головних умов для огляду водія транспортного засобу на стан сп`яніння є не лише наявність достатніх підстав вважати, що особа перебуває у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану, а й та обставина, що саме ця особа у такому стані керувала транспортним засобом.
Тобто, факт вживання особою алкоголю до проведення огляду або відмову особи у проведенні огляду на стан алкогольного сп`яніння повинен бути в нерозривному зв`язку з керуванням цією особою транспортним засобом.
Разом із тим, судом 1-ої інстанції, всупереч положень ст. 280 КУпАП не було достеменно з`ясовано чи керував ОСОБА_1 транспортним засобом.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що обов`язок збирання доказів у справах про адміністративні правопорушення покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст. 62 Конституції України.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно роз`яснень, які містяться в абзаці другому п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою може мати місце лише за умови доведеності її вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
З урахуванням встановлених в даній справі обставин, апеляційний суд вважає, що в даній справі відсутні допустимі та належні докази, які підтверджують факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, тому він не є водієм в розумінні ст. 130 КУпАП, та відповідно не є суб`єктом вказаного адміністративного правопорушення.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що матеріалами справи не доведена, поза розумним сумнівом, винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Пунктом 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.
За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника Пошала К.С. в інтересах ОСОБА_1 задовольнити, оскаржену постанову суду скасувати та закрити провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
Задовольнити клопотання захисника Пошала К.С. в інтересах ОСОБА_1 та поновити їй строк на апеляційне оскарження постанови Хаджибейського районного суду м. Одеси від 17.09.2026.
Апеляційну скаргу захисника Пошала К.С. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 17.09.2026 – задовольнити.
Постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 17.09.2026, якою ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - скасувати.
Провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у в`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає.
Суддя Одеського апеляційного суду Прохоров П.А.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua