Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №487/11290/24 — Миколаївський апеляційний суд

Суд: Миколаївський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: надання послуг

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №487/11290/24

Суддя: Локтіонова О. В.

11.11.26

22-ц/812/1302/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 року м. Миколаїв

справа №487/11290/24

провадження №22-ц/812/1302/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Локтіонової О. В.,

суддів: Крамаренко Т. В., Ямкової О. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Бобрової І. В. у приміщенні суду у м. Миколаєві, за позовом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за надану послугу постачання теплової енергії,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі – ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» або Товариство) звернулося до суду з зазначеним вище позовом, який обґрунтовувало наступним.

Позивач зазначав, що ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва.

В опалюваних сезонах 2022-2024 років позивач здійснював постачання теплової енергії з метою теплозабезпечення житлових та нежитлових приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1 .

Відповідач є власником нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , які відключені від централізованої системи опалення, а тому має обов`язок сплачувати за постачання теплової енергії тільки на загальнобудинкові потреби та абонентське обслуговування.

Позивач вказував, що 21 листопада 2023 року на адресу відповідача направляв лист щодо здійснення розрахунків за постачання теплової енергії на загальнобудинкові потреби та за абонентське обслуговування, а 15 серпня 2024 року – претензію, однак відповідач оплату не здійснив.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача борг за опалення місць загального користування та абонентське обслуговування за період з листопада 2022 року по липень 2024 року у сумі 30 019,16 грн та судовий збір у сумі 3028,00 грн.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 січня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про витребування доказів, а саме детального розрахунку заборгованості з зазначенням формули розрахунку та складових показників, з яких обраховано суму боргу за кожен місяць, виходячи з того, що у матеріалах справи міститься щомісячний розрахунок заборгованості відповідача, а у тексті позовної заяви вказана формула, за якою визначався обсяг споживання теплової енергії на загальнобудинкові потреби.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2026 року позов ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» борг за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби опалення та абонентське обслуговування приміщення у розмірі 30 019,16 грн, а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач як власник нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 наділений в силу вимог законодавства обов`язком оплачувати послугу опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку, а також для забезпечення належного функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання й абонентське обслуговування. Оскільки він вказане не оплатив, то наявні підстави для стягнення з нього боргу за теплову енергію у вказаній позивачем сумі, яка підтверджена дослідженими доказами, та плату за абонентське обслуговування.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи свою скаргу, відповідач зазначав, що матеріалами справи підтверджується, що його нежитлові приміщення не є приміщеннями з індивідуальним опаленням в розумінні Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315, на яку посилається позивач. Позивач не довів, що його приміщення належать саме до такої категорії, а тому безпідставно застосував до нього підхід обрахунку витрат за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби опалення та абонентське обслуговування приміщення та застосував до нього статус споживача житлово-комунальної послуги. Крім того позивачем не надано детального розрахунку із зазначенням вихідних показників.

Що стосується нарахування плати за абонентське обслуговування, то така вимога позивача теж є безпідставною. ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» не доведено належного укладення індивідуального договору з відповідачем, не доведено отримання відповідачем послуги з постачання теплової енергії та не надано порядку формування плати за абонентське обслуговування.

Доводи інших учасників справи

ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошено на тому, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень загальною площею 246,2 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії до вказаного будинку.

Вказані нежитлові приміщення відключені від мережі централізованого опалення будинку. Транзитні стояки у кількості 8 штук ізольовані. Про вказане свідчить акт від 02.10.2014.

З нарядів від 15 листопада 2022 року, 18 листопада 2023 року вбачається, що ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ» поставляла до будинку АДРЕСА_1 теплову енергію.

Вказаний будинок є 5-ти поверховою будівлею. Загальна опалювальна площа будинку становить 4179,4 кв.м, загальна площа відключених приміщень будинку – 777,5 кв.м, загальна площа нежитлових приміщень (відключених), що мають відокремлену адресу: АДРЕСА_2 – 246,2 кв.м. Частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будинку для спрощеного визначення загальнобудинкових потреб – 25%.

Відомості про споживання теплової енергії свідчать, що щомісячно контролювалося споживання теплової енергії за вказаною адресою.

Для нежитлових приміщень по АДРЕСА_2 , що належать відповідачу, з початку опалювального сезону 2022-2023 нарахування за обсяг теплової енергії, витраченої на загальнобудинкові потреби та за абонентське обслуговування здійснювалися за договором №6105, який є публічним договором приєднання.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку та актів наданих послуг сума боргу відповідача за теплову енергію, витрачену на загальнобудинкові потреби опалення та абонентське обслуговування за період з листопада 2022 року по липень 2024 року становить 30 019,16 грн.

Нарахування було здійснено на підставі тарифів на транспортування, постачання теплової енергії та послугу з постачання теплової енергії, встановлених рішеннями виконкому Миколаївської міської ради №124 від 09.02.2022, №566 від 25.10.2022, №1029 від 25.10.2023, №252 від 14.02.2024, коефіцієнтів перерахунку, встановлених наказами ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» №103 від 21.02.2022, №434 від 13.12.2023, №32 від 18.01.2024, №65 від 15.02.2024, №104 від 21.03.2024 та розміру плати за абонентське обслуговування для послуги з постачання теплової енергії, визначеної наказом ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» №473 від 22.09.2021.

Позиція апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з нормами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзив, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 319, 322 ЦК України власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Стаття 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України (стаття 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Пунктом 11 ч.1ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що плата за абонентське обслуговування – це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі – індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі – індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньо будинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

Згідно з п.33 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019, передбачена щомісячна плата за абонентське обслуговування.

Плата за абонентське обслуговування нараховується всім споживачам. Споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуги або у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого теплопостачання.

Плата за абонентське обслуговування затверджується внутрішнім наказом по підприємству та визначається виконавцем комунальних послуг за їх фактичними витратами у розрахунку на 1 абонента/місяць. Тобто плата за абонентське обслуговування розраховується не за обсяги спожитих послуг, а в розрахунку на 1 абонента та виставляється, як окремий платіж.

Частина 7 статті 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі №311/3489/18 вказано, що незважаючи на укладення чи не укладення споживачем договору на теплопостачання місць загального користування, за умови отримання ним відповідних послуг, він несе обов`язок щодо оплати отриманої теплової енергії.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» комерційний облік здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує (забезпечують) загальний облік її споживання, згідно з показаннями його (їх) засобів вимірювальної техніки.

Згідно з п.2 ч.2 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об`єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до ч.6 ст.10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Пункт 38 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019, передбачає, що споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Згідно з пп.13 п.45 вказаних Правил споживач зобов`язаний у разі відключення його приміщення від систем (мереж) централізованого опалення (теплопостачання) в установленому законодавством порядку відшкодовувати частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції).

Отже, з аналізу наведених норм права слід дійти висновку, що обов`язком будь-якого споживача, який відключився від мережі централізованого опалення у встановленому порядку, є відшкодування частини обсягу теплової енергії, наданої для опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будинку, а також для забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення.

Порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг, встановлений Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року №315.

У пункті 2 розділу І Методики визначено, що: допоміжні приміщення – це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будівлі/будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); загальнобудинкові потреби на опалення – це витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення; місця загального користування (далі МЗК) – це загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), окрім допоміжних приміщень; окремі приміщення з транзитними мережами опалення - окремі приміщення у будівлі/будинку, через які проходять ділянки транзитних трубопроводів опалення та відсутні опалювальні прилади відповідно до проекту будівлі/будинку, та які перебувають у власності або користуванні різних споживачів послуги з постачання теплової енергії.

Згідно з п.10 Методики базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є опалювана площа приміщень, зазначена у договорі про надання послуги з постачання теплової енергії.

У разі, якщо відомості про опалювану площу не були надані споживачем, базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії є загальна площа приміщення у метрах квадратних, визначена за даними, зазначеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а у разі відсутності у ньому інформації про окремі приміщення – за даними, зазначеними у документах, що посвідчують право власності на такі приміщення.

За рішенням власників (співвласників) базою для розподілу загального обсягу спожитої теплової енергії у будівлі/будинку за відсутності приладів розподільного обліку теплової енергії може бути фактичний опалюваний об`єм приміщень у метрах кубічних. У такому разі у всіх формулах замість значення площі (суми площ) використовується значення об`єму (суми об`ємів).

Опалюваний об`єм визначається як добуток опалюваної площі приміщення на висоту стелі згідно з технічним паспортом приміщення.

Для приміщень з індивідуальним опаленням та окремих приміщень з транзитними мережами опалення, окрім визначеної частки спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, здійснюється розподіл теплової енергії, що надходить у ці приміщення від транзитних ділянок трубопроводів внутрішньобудинкових систем опалення та ГВП, що прокладені у цих приміщеннях (Qвідкл.пр) (пункт 3 Розділу ІІІ Методики).

Визначення та розподіл обсягу спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення передбачено розділом ІV Методики, відповідно до п. 2 якого, обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, визначається як сума показань вузлів розподільного обліку/приладів-розподілювачів теплової енергії, у разі оснащення ними 100 % МЗК та допоміжних приміщень, та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення.

Згідно з п. 12. вказаного розділу Методики обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

Відповідно до п. 8 розділу ІV Методики у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.поп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qопбуд): для 1-5 поверхової будівлі/будинку 25 %; для 6-10 поверхової будівлі/будинку 20 %; для будівлі/будинку вище 10 поверхів 15 %; для будівель/будинків комбінованої поверховості відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку.

Згідно з п.9 Методики визначений розрахунково, спрощено або відповідно до проєкту обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку (Qз.б.поп.проект), повинен бути додатково скорегований із застосуванням коефіцієнту zвідкл, що враховує площу приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку.

Виходячи з абз. 2 п. 9 Методики №315, обсяг споживання теплової енергії на загальнобудинкові потреби (Qопз.б.п) опалення визначається за формулою, за якою коефіцієнт, що враховує площу приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку (zвідкл) множиться на визначений розрахунково, спрощено або відповідно до проєкту обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, Гкал.

zвідкл розраховується: 1+ Sвідкл (опалювальна площа приміщень з індивідуальним опаленням у будівлі/будинку) /загальна опалювальна площа будівлі/будинку.

Відповідно до статей 76, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач як власник нежитлового приміщення будинку АДРЕСА_1 наділений в силу вимог законодавства обов`язком оплачувати послугу опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку, а також для забезпечення належного функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання й за абонентське обслуговування. Оскільки він вказане не оплатив, то наявні підстави для стягнення з нього боргу за теплову енергію у вказаній позивачем сумі, яка підтверджена дослідженими доказами, та за абонентське обслуговування.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення власників від такої участі.

Споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов до правильного висновку про те, що відповідач як власник нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 має обов`язок оплати теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, а також абонентської плати. Оскільки він вчасно вказану послугу не оплатив, то повинен відшкодувати її у судовому порядку у розмірі, який нарахований відповідно до вимог вказаної вище Методики.

Твердження відповідача про те, що у нього є сумніви у правильності нарахування боргу належними доказами не підтверджено.

Посилання відповідача на те, що у допоміжних приміщеннях та місцях загального користування житлового будинку відсутні прилади опалення, не впливає на його обов`язок здійснювати оплату теплової енергії, яка надається в тому числі на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення, які належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід`ємною частиною.

Що стосується доводів відповідача про те, що судом першої інстанції ухвалою суду від 26 січня 2026 року йому було безпідставно відмовлено у витребуванні доказів, а саме, детального розрахунку заборгованості з зазначенням формули розрахунку та складових показників, з яких обраховано суму боргу за кожен місяць, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов до правильного висновку про відмову у задоволенні клопотання про витребування вказаного вище доказу, бо матеріали справи містять щомісячний розрахунок заборгованості відповідача, а у тексті позовної заяви вказана формула, за якою визначався обсяг споживання теплової енергії на загальнобудинкові потреби. Зазначене надавало можливість суду правильно обрахувати заборгованість відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню не підлягає, бо є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 10 квітня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Локтіонова

Судді Т. В. Крамаренко

О. О. Ямкова

Повне судове рішення складено 13 листопада 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua