Рішення від 12 листопада 2026 р. у справі №369/7887/22 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Суд: Києво-Святошинський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про приватну власність, з них:

Дата: 12 листопада 2026 р.

Справа: №369/7887/22

Суддя: Янченко А. В.

Справа № 369/7887/22

Провадження № 2/369/564/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13.11.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., секретаря судового засідання Лисяк К.О., представника позивача Жорової Н.В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу № 369/7887/22 за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Брест-Литовське» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам, –

встановив:

У серпні 2022 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Брест-Литовське» (далі – ОСББ «Брест-Литовське», об`єднання, позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членських та цільових внесках.

Позов мотивовано тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 146874190 від 26 листопада 2018 року та № 187334906 від 04 листопада 2019 року, а відтак є співвласником спільного майна багатоквартирного будинку, в якому створено ОСББ «Брест-Литовське».

Позивач зазначає, що об`єднання здійснює управління багатоквартирними будинками №№ 2, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , забезпечує утримання спільного майна та сприяє співвласникам в отриманні житлово-комунальних послуг, виступаючи колективним споживачем комунальних послуг відповідно до рішень загальних зборів та Правил добросусідства, проживання та користування спільним майном.

Вказує, що протягом періоду, заявленого до стягнення, в ОСББ «Брест-Литовське» діяли внески, затверджені рішеннями загальних зборів співвласників від 01 грудня 2018 року (протокол від 16 грудня 2018 року) та від 12 січня 2020 року (протокол від 27 січня 2020 року), а також тариф на електричну енергію для населення 1,68 грн/кВт·год, встановлений уповноваженими державними органами. Відповідно до пункту 2.1.14 Правил добросусідства співвласник зобов`язаний сплачувати внески та вартість спожитих житлово-комунальних послуг не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, проте відповідач внески не сплачує.

Позов заявлено щодо заборгованості, що утворилася за період з 01 листопада 2019 року по 31 липня 2022 року. За цей період на особовому рахунку № 6/237 відповідачу нараховано внесків на загальну суму 74 556,90 грн, у тому числі: 25 751,77 грн – внески на відшкодування витрат на управління будинком; 19 904,64 грн – електрична енергія; 6 636,79 грн – водопостачання та водовідведення; 1 870,74 грн – внески за вивіз сміття; 20 357,12 грн – внески на відшкодування витрат на опалення; 17,92 грн – внесок на ремонт системи водопостачання та пожежогасіння; 17,92 грн – внесок на систему поливу. Оскільки у квартирі відповідача проживає особа, яка має право на пільги, у цей період на особовому рахунку відображено пільги та перерахунки на загальну суму 15 031,47 грн, внаслідок чого основна заборгованість становить 59 525,43 грн.

У позовній заяві позивач, крім основної заборгованості, просив стягнути 15 743,84 грн інфляційних втрат, 2 608,63 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 01 листопада 2019 року по 24 серпня 2022 року, та 2 105,34 грн пені, а всього 79 983,24 грн, а також судові витрати.

Ухвалою судді від 03 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04 листопада 2022 року відповідач подав клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, яке ухвалою суду від 04 листопада 2022 року задоволено, здійснено перехід до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

04 листопада 2022 року відповідач через представника – адвоката Мачульного О.І. подав відзив на позовну заяву, у якому позов не визнав.

Відповідач вказує, що позивач обґрунтовує розрахунок заборгованості рішенням загальних зборів від 01 грудня 2018 року, яке рішенням Господарського суду Київської області від 30 серпня 2022 року у справі № 911/20/22 визнано недійсним у частині пунктів 6.1, 6.3–6.9 та 10.1, а статут об`єднання, затверджений 01 жовтня 2017 року, на думку відповідача, не відповідає статті 7 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», що є предметом розгляду у справі № 911/451/22. Вважає, що рішення щодо розмірів внесків мали прийматися двома третинами голосів усіх співвласників згідно з частиною чотирнадцятою статті 10 цього Закону.

Щодо внеску на опалення відповідач зазначає, що рішенням загальних зборів не встановлено вартість 1 Гкал, а встановлено лише формулу розрахунку, тому, на його думку, вартість опалення фактично визначалася об`єднанням самостійно.

Заперечуючи проти нарахування внесків на відшкодування витрат на управління будинком, відповідач посилається на те, що об`єднання не є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 (рішення Господарського суду Київської області від 26 березня 2014 року у справі № 911/96/14), за ОСББ «Брест-Литовське» не зареєстровано прав на земельну ділянку (листи ГУ Держгеокадастру у Київській області від 16 серпня 2021 року № 29-10-0.222-9580/2-21, Борщагівської сільської ради від 01 вересня 2021 року № 1-12/1956 та від 12 січня 2022 року № 10-03/54), між ПрАТ «АК «Київводоканал» та об`єднанням відсутні договірні відносини щодо водопостачання та водовідведення (лист від 05 серпня 2021 року № 3864/18/36/02-21), а договір про електропостачання № 220041260 від 16 червня 2010 року укладено між ЗАТ А.Е.С. «Київобленерго» та ТОВ «Екожитлосервіс».

Також відповідач вважає, що вимоги про стягнення пені заявлені поза межами однорічної позовної давності, а позовна заява підписана особою, повноваження якої не підтверджено належним чином.

04 листопада 2022 року та 21 березня 2023 представник відповідача подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з цих підстав, що позов поданий неповноважною особою, яке протокольною ухвалою суду від 15 серпня 2023 року залишено без задоволення.

Представник відповідача – адвокат Мачульний О.І. подав до суду заяву в порядку ст.ст. 134, 141 ЦПК України, в якій, посилаючись на п. 1 ч. 3 ст. 133, ч. 1 ст. 134, п. 2 ч. 2 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України, а також на висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/445/19, зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які відповідач поніс і очікує понести у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, становить 25 000,00 грн, та просив долучити вказану заяву до матеріалів справи № 369/7887/22, а питання розподілу судових витрат вирішити на підставі доказів, які будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

21 березня 2023 року представник відповідача подав до суду клопотання, яким просив приєднати до матеріалів справи копію рішення Господарського суду Київської області від 30.08.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2022 у справі 911/20/22, що набрали законної сили.

Ухвалою суду від 21 березня 2023 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування у позивача додатків до протоколів загальних зборів від 09 січня 2017 року та від 12 січня 2020 року. 05 травня 2023 року позивач на виконання ухвали суду надав зазначені протоколи з додатками, а також клопотання про долучення до матеріалів справи постанови Верховного Суду від 20 квітня 2023 року у справі № 911/20/22.

11 травня 2023 року представник відповідача – адвокат Мачульний О.І. подав клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 6 ч. 1 ст. 251 ЦПК України, в якому посилався на те, що в провадженні Господарського суду Київської області перебувають справи № 911/20/22 та № 911/2814/22 за позовами, зокрема, ОСОБА_1 до ОСББ «Брест-Литовське» про визнання недійсними рішень загальних зборів об`єднання за 2018 та 2020 роки, якими встановлено розміри внесків, заборгованість за якими є предметом цього позову.

15 серпня 2023 року відповідач подав клопотання в порядку ст. 12 ЦПК України, в якому просив перевірити й визначити правосуб`єктність ОСББ «Брест-Литовське» щодо здійснення функцій з управління будинком, самозабезпечення, надходження та використання коштів, а також клопотання про забезпечення доказів в порядку ст. 116 ЦПК України, в якому просив витребувати в позивача колективні договори з виконавцями комунальних послуг (електропостачання, водопостачання, водовідведення, обслуговування ліфтів).

Ухвалою суду від 15 серпня 2023 року за клопотанням представника відповідача провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовими рішеннями у справах № 911/20/22 та № 911/2814/22 за позовами, зокрема, ОСОБА_1 до ОСББ «Брест-Литовське» про визнання недійсними рішень загальних зборів за 2018 та 2020 роки.

26 лютого 2026 року представник позивача подала заяву про поновлення провадження у справі з доданням судових рішень у справах № 911/20/22 та № 911/2814/22. Ухвалою суду від 30 березня 2026 року провадження у справі поновлено.

23 березня 2026 року представник позивача подала заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просила стягнути з відповідача 113 526,32 грн, з яких 59 525,43 грн – заборгованість співвласника, 44 911,30 грн – інфляційні втрати, 9 089,59 грн – три проценти річних, а також судовий збір. Протокольною ухвалою суду від 27 травня 2026 року заяву про збільшення розміру позовних вимог прийнято та долучено до матеріалів справи, а стороні відповідача з урахуванням її клопотання надано можливість подати заперечення.

26 травня 2026 року відповідач подав клопотання про долучення доказів, письмові пояснення щодо розрахунку позовних вимог та клопотання щодо неправомірності нарахування штрафних санкцій. Відповідач зазначив, що в лютому 2024 року на рахунок позивача надійшли кошти пільги учасника бойових дій у розмірі 15 377,86 грн на покриття заборгованості за минулі періоди, які позивач не врахував; що з урахуванням помісячних пільг заборгованість становить не 59 525,43 грн, а 58 205,99 грн, а з урахуванням суми 15 377,86 грн – 42 828,13 грн; просить закрити провадження у справі в частині 15 377,86 грн на підставі статті 255 ЦПК України. Крім того, відповідач вважає, що інфляційні втрати та три проценти річних за своєю природою є пенею (неустойкою), яка за відсутності договору між сторонами не може бути стягнута, а позивач нараховував їх на підставі Правил добросусідства. Нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму 15 377,86 грн, на думку відповідача, також суперечить мораторію, запровадженому Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX.

27 травня 2026 року представник позивача подала заперечення на зазначені клопотання та пояснення, у яких зазначила, що всі пільги за спірний період відображено помісячно в розрахунку; сума -15 377,86 грн у платіжному документі за лютий 2024 року утворилася внаслідок списання раніше нарахованих штрафних санкцій у сумі 19 200,00 грн (рядок «Пени, штрафи», графа «Перерахунок») з нарахувань за лютий 2024 року в сумі 3 822,14 грн і не є пільгою учасника бойових дій; з 2023 року такі пільги надаються у грошовій (монетизованій) формі безпосередньо пільговику; інфляційні втрати та три проценти річних мають компенсаційний характер і нараховані на підставі частини другої статті 625 ЦК України, а позивач пені до стягнення не заявляє.

18.06.2026 відповідач подав заяву про застосування позовної давності, в якій, посилаючись на ст.ст. 256, 257, 258, ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України та правову позицію Великої Палати Верховного Суду, зазначив, що позивач подав заяву про збільшення позовних вимог лише у 2026 році, тому строк позовної давності щодо додатково нарахованих 3% річних та інфляційних втрат обчислюється з дати подання цієї заяви і за період з серпня 2022 року по червень 2023 року сплив. Також відповідач послався на пропуск спеціальної однорічної позовної давності щодо стягнення пені за 2019–2021 роки. Просив застосувати позовну давність до позовних вимог, зокрема в частині збільшених вимог щодо інфляційних втрат, 3% річних та пені, нарахованих поза межами строку позовної давності, і в цій частині в задоволенні позову відмовити.

18.06.2026 відповідач подав заперечення на заяву про збільшення позовних вимог. Зазначає, що сума основного боргу в розмірі 59 525,43 грн недоведена, акт звіряння взаємних розрахунків на суму 137 735,16 грн він не підписував, а такий акт не є первинним бухгалтерським документом (з посиланням на постанову КГС ВС від 04.12.2019 у справі № 916/1727/18). Нарахування пені відповідач вважав незаконним з огляду на ч. 6 ст. 232 ГК України та мораторій, встановлений постановою КМУ № 206 від 05.03.2022. Крім того, він стверджував, що позивач самовільно нараховував йому штраф у розмірі 19 200,00 грн, згодом відобразивши його списання у платіжці за лютий 2024 року, і не врахував державні пільги як учаснику бойових дій за друге півріччя 2021 року. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

18.06.2026 відповідач подав письмовий контррозрахунок заявлених позовних вимог, в якому зазначив, що у платіжці за лютий 2024 року позивач визнав наявність переплати на його особовому рахунку в розмірі 15 377,86 грн, що виникла внаслідок списання штрафних санкцій. Заборгованість за інший період, стягнута рішенням суду у справі № 369/2729/24, ним сплачена 20.05.2026. На думку відповідача, тому сума основного боргу має бути зменшена до 44 147,57 грн (59 525,43 – 15 377,86).

17 вересня 2026 року відповідач подав заяву про застосування позовної давності до збільшених позовних вимог, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц, та просив відмовити у стягненні інфляційних втрат і трьох процентів річних за межами трирічного строку, обчисленого від дати подання заяви про збільшення позовних вимог.

17.09.2026 представник позивача Жорова Н.В. подала заперечення на заяву відповідача про застосування позовної давності. Зазначила, що заява не враховує спеціального регулювання перебігу позовної давності в період карантину та воєнного стану. Позовна давність продовжувалася на час карантину (по 30.06.2023) та воєнного стану (по 29.01.2024), а з 30.01.2024 по 04.09.2025 її перебіг був зупинений (п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України; постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24). Пред`явлення позову 24.08.2022, яким уже були заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на суму основного боргу 59 525,43 грн, перервало перебіг позовної давності (ч.ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України). Заявою від 23.03.2026 позивач не заявив нову вимогу, а лише актуалізував розмір інфляційних втрат і 3 % річних на ту саму суму боргу станом на 28.02.2026 у порядку п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України. Вважає, що позовна давність щодо цих нарахувань на дату подання заяви про збільшення позовних вимог не сплила.

У судовому засіданні 10 листопада 2026 року представник позивача Жорова Н.В. позов з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог підтримала, просила задовольнити. Відповідач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Мачульний О.І. позов не визнали, просили відмовити у його задоволенні з підстав, наведених у відзиві, поясненнях і заявах.

Заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом.

За змістом статей 12, 13, 76–81, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, § 58) зазначив, що у рішеннях судів мають бути належним чином викладені підстави, на яких вони ґрунтуються, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони.

Щодо повноважень представника позивача суд зазначає таке. Ціна позову станом на час звернення до суду (79 983,24 грн) не перевищувала ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною. Згідно з частиною другою статті 60 ЦПК України у малозначних справах представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу. Повноваження Жорової Н.В. підтверджено довіреністю, сформованою ОСББ «Брест-Литовське» в підсистемі «Електронний суд» і підписаною кваліфікованим електронним підписом відповідно до частини третьої статті 62 ЦПК України; обставин, передбачених статтею 61 ЦПК України, щодо неї не встановлено. За таких обставин підстав для залишення позовної заяви без розгляду немає. В подальшому повноваження Жорової Н.В. підтверджені наказом № 03-к/тр від 13 лютого 2023 року та трудовим договором з нефіксованим робочим часом від 13 лютого 2023 року, відповідно до якого до її трудової функції віднесено, зокрема, ведення претензійно-позовної роботи та представлення у встановленому законодавством порядку інтересів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Брест-Литовське» в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні у справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи.

Щодо доводів представника відповідача, заявлених у судовому засіданні 10 листопада 2026 року, про необхідність повернення заяви про збільшення розміру позовних вимог у зв`язку з несплатою судового збору суд зазначає таке. Заяву про збільшення розміру позовних вимог подано 23 березня 2026 року в межах права позивача, передбаченого статтею 49 ЦПК України. Протокольною ухвалою від 27 травня 2026 року суд прийняв її та надав стороні відповідача можливість подати заперечення. Під час вирішення цього питання відповідач і його представник не посилалися на несплату судового збору, а лише просили час для ознайомлення із заявою. У запереченнях на заяву про збільшення позовних вимог, поданих 18 червня 2026 року, відповідач також цього питання не порушував. Цивільним процесуальним кодексом України не передбачено повернення заяви про збільшення розміру позовних вимог після її прийняття судом. Крім того, позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 1 984,80 грн (платіжне доручення № 2818 від 25 серпня 2022 року). Ця сума відповідає мінімальному розміру ставки судового збору за подання юридичною особою позовної заяви майнового характеру із застосуванням коефіцієнта 0,8 (частина третя статті 4 Закону України «Про судовий збір») і перевищує розмір судового збору, обчислений за ставкою 1,5 відсотка від ціни позову з урахуванням її збільшення (113 526,32 грн). За таких обставин доводи представника відповідача суд відхиляє.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 146874190 від 26 листопада 2018 року, № 187334906 від 04 листопада 2019 року). Відповідач не заперечує належність йому цієї квартири та перебування у статусі співвласника багатоквартирного будинку.

Власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирних будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 створено та 21 жовтня 2013 року зареєстровано ОСББ «Брест-Литовське», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Згідно з пунктом 2.1 Статуту ОСББ «Брест-Литовське», затвердженого загальними зборами 01 жовтня 2017 року, метою створення об`єднання є забезпечення і захист прав співвласників, дотримання ними своїх обов`язків, належне утримання та використання спільного майна будинку, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та Статутом. Пунктом 3.3 Статуту визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників віднесено до виключної компетенції загальних зборів, а пунктом 3.10 встановлено, що рішення загальних зборів, прийняте відповідно до Статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. Доказів визнання Статуту недійсним, зокрема у справі №911/451/22, матеріали справи не містять.

Згідно з протоколом загальних зборів від 16 грудня 2018 року, 01 грудня 2018 року проведено загальні збори ОСББ «Брест-Литовське», на яких, зокрема, ухвалено:

- затвердити з 01 січня 2019 року щомісячний розмір обов`язкових внесків співвласників на відшкодування витрат на управління багатоквартирним будинком для житлових приміщень у розмірі 6,7879 грн/кв. м загальної площі (пункт 6.1);

- затвердити з 01 січня 2019 року щомісячні обов`язкові внески на вивіз сміття (поводження з побутовими відходами), розраховані за формулою: тариф компанії, що здійснює вивезення сміття ? середній обсяг сміття на місяць / загальна площа квартир та нежитлових приміщень (44 590,2 кв. м), з дорученням правлінню у разі зміни тарифів самостійно коригувати розміри внесків згідно з наведеною формулою (пункт 6.4);

- затвердити на період з 01 січня по 31 грудня 2019 року щомісячні обов`язкові внески на полив внутрішнього двору житлового комплексу та на ремонт системи водопостачання та пожежогасіння – по 0,099 грн/кв. м загальної площі (пункти 6.5, 6.6);

- затвердити, що розмір внесків на водопостачання з 01 січня 2019 року залишається на рівні 10,564 грн/куб. м (пункт 6.7);

- затвердити внески на водовідведення з 01 січня 2019 року у розмірі тарифу на водовідведення, встановленого для ПАТ «АК «Київводоканал», з дорученням правлінню приводити розмір внеску у відповідність у разі зміни тарифу без затвердження загальними зборами (пункт 6.8);

- затвердити з 01 січня 2019 року порядок розрахунку вартості опалення, за яким розмір внеску на опалення визначається щомісячно як добуток опалювальної площі приміщення на вартість опалення 1 кв. м, що обчислюється як частка загальних витрат на опалення будинку (витрати на обслуговування котельні, амортизація обладнання котельні, вартість спожитого газу, його транспортування та розподілу згідно з показниками лічильників і договорами) в опалювальній площі всіх приміщень будинку (пункт 6.9);

- визначити, що до прийняття іншого рішення ОСББ «Брест-Литовське» є колективним споживачем комунальних послуг з усіма правами, передбаченими законодавством (пункт 10.1).

Тим самим рішенням загальних зборів затверджено Правила добросусідства, проживання та користування спільним майном в багатоквартирних будинках АДРЕСА_4 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , якими встановлено обов`язок співвласника не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, сплачувати у повному обсязі вартість спожитих житлово-комунальних послуг, платежі і внески, встановлені статутними органами об`єднання (пункт 2.1.14), та визначено, що ОСББ «Брест-Литовське» виступає колективним споживачем (замовником) комунальних послуг і представляє спільні інтереси співвласників у договірних відносинах з постачальниками (пункт 5.1).

Згідно з протоколом загальних зборів від 27 січня 2020 року, 12 січня 2020 року проведено загальні збори ОСББ «Брест-Литовське», пунктом 4.1 рішення яких з 01 січня 2020 року затверджено щомісячний розмір обов`язкових внесків співвласників на відшкодування витрат на управління багатоквартирним будинком для житлових приміщень у розмірі 8,7411 грн/кв. м загальної площі.

Щодо чинності рішень загальних зборів, на яких ґрунтуються спірні нарахування, суд виходить з такого.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 лютого 2026 року у справі № 911/20/22 за позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до ОСББ «Брест-Литовське» про визнання недійсним рішення загальних зборів за 2018 рік касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а судові рішення в частині відмови у визнанні недійсними пунктів 6.1, 6.3–6.9 рішення загальних зборів від 01 грудня 2018 року – без змін; касаційну скаргу ОСББ «Брест-Литовське» задоволено, судові рішення в частині визнання недійсним пункту 10.1 цього рішення скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Отже, рішення Господарського суду Київської області від 30 серпня 2022 року, на яке посилається відповідач у відзиві, скасоване, а в остаточному підсумку в позові про визнання недійсними пунктів 6.1, 6.3–6.9 та 10.1 рішення загальних зборів від 01 грудня 2018 року відмовлено.

Під час розгляду справи № 911/20/22 судами встановлено, зокрема, що Статут ОСББ «Брест-Литовське» встановлює інший, ніж передбачений статтею 10 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», порядок визначення кількості голосів і не передбачає спеціального порядку ухвалення рішень двома третинами голосів, у зв`язку з чим рішення щодо внесків і платежів вважаються прийнятими більшістю голосів; що відсутність закріплення будинку на балансі об`єднання не впливає на правовий статус співвласників, оскільки управління спільним майном здійснюється на підставі права спільної сумісної власності та добровільного об`єднання. Верховний Суд також зазначив, що пункт 10.1 рішення визначає модель організації договірних відносин співвласників у сфері отримання комунальних послуг (визначення ОСББ колективним споживачем), обрану більшістю співвласників, а доводи про те, що визнання цього рішення недійсним скасує правову підставу для стягнення заборгованості за минулий період, є проявом недобросовісної реалізації прав, спрямованої на безпідставне отримання матеріальної вигоди у вигляді фактично спожитих, однак неоплачених комунальних послуг (пункти 64–67 постанови).

Рішенням Господарського суду Київської області від 30 травня 2023 року у справі № 911/2814/22 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до ОСББ «Брест-Литовське» про визнання недійсним рішення загальних зборів від 12 січня 2020 року, зокрема пункту 4.1; ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу на це рішення повернуто, тож воно набрало законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. ОСОБА_1 був позивачем в обох зазначених господарських справах, а тому встановлені в них обставини щодо чинності рішень загальних зборів від 01 грудня 2018 року та від 12 січня 2020 року, порядку їх ухвалення та правового статусу об`єднання не підлягають повторному доказуванню в цій справі.

З огляду на це доводи відповідача про недійсність рішень загальних зборів, необхідність кваліфікованої більшості у дві третини голосів для встановлення внесків та порушення порядку голосування суд відхиляє. Іншого рішення загальних зборів, яким було б змінено порядок нарахування внесків або припинено статус об`єднання як колективного споживача, матеріали справи не містять.

Суд також враховує, що ні у відзиві, ні в подальших поясненнях відповідач не заперечував, що у спірний період фактично отримував електричну енергію, водопостачання та опалення, а будинок утримувався за рахунок коштів об`єднання, і не надав доказів ненадання цих послуг чи надання їх неналежної якості.

Звільнення відповідача від участі у витратах на утримання спільного майна та оплати фактично отриманих послуг з підстав, які вже отримали остаточну оцінку у справах № 911/20/22 та № 911/2814/22, означало б перекладення цих витрат на інших співвласників, що несумісне із засадами добросовісності, розумності та справедливості (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України) та порушувало б баланс інтересів співвласників, на необхідності дотримання якого наголосив Верховний Суд у справі № 911/20/22.

Частина третя статті 13 Конституції України передбачає, що власність зобов`язує. Відповідно до статей 319, 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку, до якого належать приміщення загального користування, несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також права на земельну ділянку, на якій розташований будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі – Закон № 2866-III) об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Згідно з частинами другою, п`ятою та дев`ятою статті 10 Закону № 2866-III вищим органом управління об`єднання є загальні збори; рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників; до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників.

У постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 910/6471/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників будинку відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників відповідно до частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III, частини другої статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та згідно із законодавчо встановленим порядком голосування на зборах об`єднання; рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників (пункт 7.40).

Статтею 15 Закону № 2866-III передбачено, що співвласник зобов`язаний, зокрема, виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі. Відповідно до статей 16, 17 цього Закону об`єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, здійснювати контроль за їх своєчасною сплатою, вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених внесків і платежів та звертатися до суду в разі відмови співвласника їх сплачувати.

Статтею 22 Закону № 2866-III передбачено, що для самостійного забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання; об`єднання оплачує холодну та гарячу воду, теплову та електричну енергію, природний газ, комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими для населення. Згідно зі статтею 23 цього Закону внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об`єднання та/або рішенням загальних зборів.

Відповідно до частин першої – третьої статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають витрати на утримання, ремонт та технічне переоснащення спільного майна, на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна та інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом; такі витрати розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника; невикористання власником належної йому квартири або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця та не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Частиною шостою статті 14 цього Закону передбачено, що У разі укладення договору про надання комунальної послуги об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку як колективним споживачем такий договір укладається з виконавцем відповідної послуги об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку від власного імені. Умови укладення та виконання такого договору, а також відносини між колективним споживачем та індивідуальними споживачами регулюються статутом такого об`єднання та рішеннями його уповноважених органів управління.

Обов`язок утримання майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства. Витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їх часток співвласника незалежно від факту використання ними належного їм приміщення та спільного майна, а також членства в об`єднанні співвласників багатоквартирного будинку (постанови Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 916/2197/13, Верховного Суду від 14 грудня 2017 року у справі № 910/582/17, від 22 травня 2018 року у справі № 910/12065/17). Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати фактично отриманих послуг (постанови Верховного Суду від 25 березня 2024 у справі №462/1232/23, постанова від 15 березня 2018 у справі №401/710/15-ц).

Щодо внеску на відшкодування витрат на управління будинком суд виходить з того, що пунктом 6.1 рішення загальних зборів від 01 грудня 2018 року з 01 січня 2019 року встановлено розмір такого внеску 6,7879 грн/кв. м, а пунктом 4.1 рішення загальних зборів від 12 січня 2020 року з 01 січня 2020 року – 8,7411 грн/кв. м. З розрахунку позовних вимог, щомісячних рахунків та відомості за особовим рахунком № 6/237 убачається, що до загальної площі квартири відповідача 90,5 кв. м застосовувалися саме ці ставки: 6,7879 грн/кв. м ? 90,5 кв. м = 614,30 грн за листопад і грудень 2019 року та 8,7411 грн/кв. м ? 90,5 кв. м = 791,07 грн щомісячно за 31 місяць з січня 2020 року по липень 2022 року, а всього 614,30 грн ? 2 + 791,07 грн ? 31 = 25 751,77 грн, що відповідає сумі, включеній до розрахунку заборгованості.

Внески на ремонт системи водопостачання та пожежогасіння і на полив нараховано відповідачу лише за листопад і грудень 2019 року, тобто в межах строку їх дії, у розмірі 0,099 грн/кв. м ? 90,5 кв. м = 8,96 грн щомісячно, а всього по 17,92 грн, що відповідає пунктам 6.5, 6.6 рішення загальних зборів від 01 грудня 2018 року. Внески на вивіз сміття (1 870,74 грн) нараховувалися за формулою, затвердженою пунктом 6.4 рішення загальних зборів від 01 грудня 2018 року, як це передбачено самим рішенням.

Доводи відповідача про те, що ОСББ «Брест-Литовське» не є балансоутримувачем будинку АДРЕСА_2 , не стосуються предмета спору, оскільки квартира відповідача розташована в будинку АДРЕСА_3 . Крім того, право спільної сумісної власності співвласників на спільне майно багатоквартирного будинку виникає безпосередньо в силу статті 382 ЦК України і не ставиться законом у залежність від передачі майна на баланс об`єднання, що також установлено в справі № 911/20/22. Чинне законодавство не пов`язує обов`язок співвласника брати участь у витратах на утримання спільного майна з перебуванням будинку на балансі певної особи.

Не спростовують правомірності нарахувань і посилання відповідача на відсутність зареєстрованих за об`єднанням прав на земельну ділянку. Обов`язок відповідача як співвласника сплачувати внески, встановлені загальними зборами, виникає з його права власності на квартиру та частку у спільному майні будинку, а правовідносини між об`єднанням і власником земельної ділянки, на якій розташовано житловий комплекс, не є предметом цього спору. Відповідач не довів, що до складу внеску на управління будинком включено витрати, не пов`язані з утриманням спільного майна, або що розмір внеску визначено з порушенням рішення загальних зборів.

Щодо водопостачання та водовідведення суд зазначає, що пунктами 6.7, 6.8 рішення загальних зборів від 01 грудня 2018 року встановлено внесок на водопостачання у розмірі 10,564 грн/куб. м та внесок на водовідведення у розмірі тарифу ПрАТ «АК «Київводоканал». Наданий відповідачем лист ПрАТ «АК «Київводоканал» від 05 серпня 2021 року, навпаки, підтверджує, що водопостачання житлового комплексу здійснюється з артезіанської свердловини, а відсутність прямого договору між водоканалом та об`єднанням стосується господарських відносин між юридичними особами і саме по собі не припиняє чинності рішення загальних зборів та не доводить безпідставності конкретного нарахування. Відповідач не надав доказів укладення ним індивідуального договору на водопостачання чи водовідведення, ненадання цих послуг у спірний період, від`єднання його квартири від внутрішньобудинкових мереж або оплати тих самих обсягів послуг іншій особі.

Щодо електричної енергії суд виходить з того, що згідно з частиною сьомою статті 22 Закону № 2866-III саме об`єднання оплачує електричну енергію за цінами (тарифами), встановленими для населення, а пунктом 10.1 рішення загальних зборів від 01 грудня 2018 року, чинність якого остаточно підтверджена у справі № 911/20/22, визначено статус об`єднання як колективного споживача комунальних послуг. Наданий відповідачем договір про електропостачання № 220041260 від 16 червня 2010 року між ЗАТ А.Е.С. «Київобленерго» та ТОВ «Екожитлосервіс» стосується правовідносин інших юридичних осіб, не підтверджує наявності у відповідача індивідуального договору з постачальником і не доводить здійснення ним оплати спожитої електричної енергії безпосередньо постачальнику чи іншій особі. З щомісячних рахунків та відомості за особовим рахунком № 6/237 убачається, що нарахування за електричну енергію здійснювалися виходячи з фактичного обсягу споживання із застосуванням установленої для населення ціни 1,68 грн/кВт·год і за спірний період становлять 19 904,64 грн. Відповідач не надав доказів іншого обсягу споживання, неправильності показників лічильника чи застосування інших тарифів.

Щодо внеску на відшкодування витрат на опалення суд зазначає, що порядок його визначення затверджений пунктом 6.9 рішення загальних зборів від 01 грудня 2018 року, який був безпосереднім предметом оскарження у справі № 911/20/22 і залишився чинним. Загальними зборами встановлено не тариф на теплову енергію як товар, а внесок на відшкодування фактично понесених об`єднанням витрат на опалення, розмір якого щомісячно визначається за затвердженою формулою залежно від фактичного обсягу спожитого газу, вартості його постачання, транспортування і розподілу та витрат на обслуговування котельні. За такої методики встановлення окремої вартості 1 Гкал загальними зборами не вимагається, а сама по собі незгода співвласника зі способом формування внеску не звільняє його від виконання чинного рішення загальних зборів. Доказів того, що при нарахуванні відповідачу внеску на опалення в сумі 20 357,12 грн застосовано іншу методику, ніж передбачена пунктом 6.9, або інший розмір внеску, ніж до інших співвласників будинку АДРЕСА_3 , суду не надано.

Щодо доводів відповідача про неврахування пільг суд зазначає таке. Розрахунок позовних вимог містить помісячні дані за кожен з 33 місяців спірного періоду із зазначенням сальдо на початок місяця, нарахувань за кожним видом внесків, окремої графи «Пільги, перерахунки», суми до сплати та сальдо на кінець місяця. Загальна сума пільг і перерахунків за спірний період становить 15 031,47 грн і зменшує суму нарахувань 74 556,90 грн до 59 525,43 грн. Зокрема, у серпні 2021 року та квітні 2022 року надані пільги перевищили нарахування, у зв`язку з чим сальдо заборгованості зменшилося. Отже, зазначені відповідачем «переплати» вже враховані у розрахунку. Твердження відповідача про те, що з урахуванням помісячних пільг заборгованість становить 58 205,99 грн, не підтверджене наявними в матеріалах справи доказами і не вказує, у якому саме місяці та в якому розмірі пільгу, на думку відповідача, не враховано. Зокрема, за серпень – грудень 2021 року, щодо яких відповідач посилається на неврахування пільг учасника бойових дій, у розрахунку в графі «Пільги, перерахунки» відображено відповідно 1 777,29 грн, 600,89 грн, 600,89 грн, 1 004,11 грн та 1 437,92 грн. Поданий відповідачем 18 червня 2026 року контррозрахунок (44 147,57 грн) є не розрахунком заборгованості, а відніманням від суми основного боргу суми 15 377,86 грн, яка, як зазначено нижче, не є пільгою та не стосується спірного періоду.

З наданого самим відповідачем платіжного документа за лютий 2024 року (особовий рахунок 6/237) убачається, що в графі «Пільга» сум не відображено, а підсумок «Нараховано» -15 377,86 грн утворився як різниця між нарахуваннями за лютий 2024 року в сумі 3 822,14 грн та перерахунком (списанням) суми 19 200,00 грн, відображеним у рядку «Пени, штрафи». Таким чином, ця сума є результатом списання раніше нарахованих відповідачу штрафних санкцій, проведеного у лютому 2024 року, тобто поза межами спірного періоду, і не є пільгою учасника бойових дій чи коштами, що надійшли від держави в рахунок погашення заборгованості за листопад 2019 року – липень 2022 року. При цьому штрафні санкції до складу заявленої до стягнення основної заборгованості 59 525,43 грн не включалися: вона складається виключно з внесків і платежів, перелічених вище (74 556,90 грн), за вирахуванням пільг і перерахунків (15 031,47 грн), а розрахунок позовних вимог графи штрафних санкцій не містить. Тому списання позивачем раніше нарахованих штрафних санкцій зменшило лише обліковану на особовому рахунку суму таких санкцій і на розмір основної заборгованості, що є предметом цього спору, не впливає. Заява-запит відповідача від 15 квітня 2026 року підтверджує факт звернення до позивача і не доводить обставин, на які посилається відповідач. Доказів нарахування органами соціального захисту населення пільг за спірний період, не відображених у розрахунку позивача, суду не надано.

Сплата відповідачем 20 травня 2026 року заборгованості, стягнутої рішенням суду у справі № 369/2729/24, стосується іншого періоду, який не є предметом цього спору, і на розмір заборгованості за листопад 2019 року – липень 2022 року не впливає.

Оскільки заборгованість у сумі 59 525,43 грн відповідачем не погашена, предмет спору в цій частині не відпав, а тому підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України відсутні.

Оцінюючи розрахунок основної заборгованості в цілому, суд не встановив арифметичних помилок, подвійного нарахування, застосування до відповідача внесків чи тарифів, відмінних від тих, що були прийняті відповідними рішеннями загальних зборів або встановлені для населення, чи неврахування належних йому пільг. Розміри щомісячних нарахувань, зазначені у рахунках, послідовно відображені у відомості за особовим рахунком № НОМЕР_1 та включені до зведеного розрахунку. Відповідач, заперечуючи правильність розрахунку, власного обґрунтованого контррозрахунку, доказів оплати чи іншого обсягу фактичного споживання не надав.

Доводи відповідача про те, що він не підписував акт звіряння взаємних розрахунків, а такий акт не є первинним бухгалтерським документом, на висновки суду не впливають, оскільки розмір основної заборгованості підтверджується рішеннями загальних зборів, щомісячними рахунками, відомістю нарахувань та оплат по особовому рахунку № 6/237 і розрахунком позовних вимог. Сальдо заборгованості станом на 01 листопада 2019 року (78 209,73 грн), відображене в акті звіряння, предметом цього спору не є, оскільки заборгованість за попередній період була предметом розгляду у справі № 369/140/20.

Принцип змагальності не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Таким чином, унаслідок невиконання ОСОБА_1 обов`язку зі сплати внесків і платежів співвласника за період з листопада 2019 року по липень 2022 року розмір його основної заборгованості перед ОСББ «Брест-Литовське» становить 59 525,43 грн, яку суд визнає доведеною, обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань. Інфляційні втрати та три проценти річних мають компенсаційний, а не штрафний характер, є способом захисту майнового права кредитора у разі прострочення і не є неустойкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц). Мінімальний розмір трьох процентів річних, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України, зменшенню судом не підлягає (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24).

Відповідно до статей 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають, зокрема, з актів цивільного законодавства. Обов`язок відповідача сплачувати встановлені внески і платежі виникає із закону, Статуту та рішень загальних зборів, а не з договору, тому відсутність письмового договору між сторонами не виключає застосування частини другої статті 625 ЦК України. Пункт 2.1.14 Правил добросусідства визначає лише строк виконання грошового зобов`язання (до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим), невиконання якого є простроченням у розумінні статей 610, 612 ЦК України. Отже, доводи відповідача про те, що інфляційні втрати та три проценти річних є пенею, яку позивач нараховував на підставі Правил добросусідства, суд відхиляє як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні статей 549 та 625 ЦК України.

Позивачем надано розрахунок інфляційних втрат у сумі 44 911,30 грн та трьох процентів річних у сумі 9 089,59 грн, здійснений окремо щодо кожного щомісячного платежу з дня, наступного за останнім днем строку його сплати (21 число місяця, наступного за розрахунковим), по 28 лютого 2026 року, із застосуванням офіційних індексів інфляції за відповідні місяці. Суд перевірив наданий розрахунок, визнав його арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам частини другої статті 625 ЦК України. Відповідач власного контррозрахунку не подав.

Те, що значна частина періоду прострочення припадає на час, коли провадження у справі було зупинено (з 15 серпня 2023 року по 30 березня 2026 року) за клопотанням відповідача та всупереч запереченням позивача (ухвала суду від 15 серпня 2023 року), не впливає на обов`язок відповідача сплатити інфляційні втрати та три проценти річних: зупинення провадження не припиняло і не відстрочувало виконання грошового зобов`язання, відповідальність за частиною другою статті 625 ЦК України настає за сам факт прострочення, а протягом усього цього часу відповідач мав можливість погасити заборгованість.

Посилання відповідача на мораторій, запроваджений Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX, суд відхиляє, оскільки цим Законом не встановлено заборони нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних за прострочення сплати внесків співвласника багатоквартирного будинку.

Посилання представника відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року № 206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» суд також відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами. Частина друга статті 625 ЦК України допускає встановлення іншого розміру процентів лише договором або законом. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» не наділяє Кабінет Міністрів України повноваженнями звільняти боржників від обов`язку, встановленого частиною другою статті 625 ЦК України. Звільнення від цього обов`язку на період воєнного стану законодавець передбачив лише для визначеного кола боржників, а саме позичальників за кредитними договорами (пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України). Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 ЦК України). Згідно з частиною четвертою статті 4 ЦК України, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу, застосовуються відповідні положення Кодексу, а частиною сьомою статті 10 ЦПК України визначено, що в разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. Отже, частина друга статті 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності до збільшених позовних вимог суд зазначає таке.

Відповідно до статей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, а сплив позовної давності є підставою для відмови у позові (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц, на яку посилається відповідач, ухвалена у справі, в якій заявою про збільшення позовних вимог було заявлено вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за невиконання рішення суду, які не заявлялися під час подання позову; саме такі вимоги Велика Палата Верховного Суду кваліфікувала як нові. Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У цій справі вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних на ту саму суму основної заборгованості заявлено позивачем ще в позовній заяві у серпні 2022 року, а заявою від 23 березня 2026 року позивач збільшив їх розмір.

Крім того, пред`явлення в серпні 2022 року позову, яким уже були заявлені вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних на ту саму суму основної заборгованості, відповідно до частин другої, третьої статті 264 ЦК України перервало перебіг позовної давності щодо цих вимог. Щодо інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих за подальший період прострочення, право вимоги виникало протягом усього часу прострочення, тому навіть у разі обчислення позовної давності від дня подання заяви про збільшення розміру позовних вимог (23 березня 2026 року) спірним міг би бути лише період з 25 серпня 2022 року по 22 березня 2023 року. Проте і щодо цього періоду позовна давність не сплила. Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину (з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року) строки, визначені статтями 257–259 цього Кодексу, продовжувалися на строк дії такого карантину. Пунктом 19 цього розділу в редакції, чинній до 30 січня 2024 року, передбачалося продовження зазначених строків на строк дії воєнного стану, а в редакції Закону України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX, чинній з 30 січня 2024 року, – зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану; пункт 19 виключено Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року. Отже, навіть без урахування продовження строків на час карантину та воєнного стану з 25 серпня 2022 року по 29 січня 2024 року спливло менше сімнадцяти місяців, з 30 січня 2024 року по 03 вересня 2025 року перебіг позовної давності був зупинений, а з 04 вересня 2025 року по 23 березня 2026 року спливло менше семи місяців, тобто загалом менше трьох років. За таких обставин трирічний строк позовної давності щодо жодної частини заявлених вимог на день подання заяви про збільшення розміру позовних вимог не сплив, а заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Щодо пені суд зазначає, що в заяві про збільшення розміру позовних вимог від 23 березня 2026 року позивач вимогу про стягнення 2 105,34 грн пені не заявив і в запереченнях від 27 травня 2026 року підтвердив, що пеню до стягнення не заявляє, а тому суд вирішує спір у межах вимог, заявлених з урахуванням зазначеної заяви. У зв`язку з цим доводи відповідача про пропуск однорічної позовної давності щодо вимог про стягнення пені оцінці не підлягають.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення 44 911,30 грн інфляційних втрат та 9 089,59 грн трьох процентів річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а позов загалом – задоволенню в повному обсязі в сумі 113 526,32 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у сумі 1 984,80 грн (платіжне доручення № 2818 від 25 серпня 2022 року).

Керуючись статтями 12, 13, 19, 49, 76–82, 89, 141, 258, 259, 263–265, 268, 279, 354 ЦПК України, статтями 11, 256, 257, 267, 319, 322, 382, 509, 526, 610, 612, 625 ЦК України, Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», суд –

у х в а л и в:

Позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Брест-Литовське» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам – задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 , на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Брест-Литовське», код ЄДРПОУ 38943230, адреса: 08135, Київська область, Бучанський район, с. Чайки, вул. Печерська, буд. 2, 4, 6, заборгованість у загальному розмірі 113 526 (сто тринадцять тисяч п`ятсот двадцять шість) грн 32 коп., яка складається із заборгованості за внесками та платежами співвласника за період з листопада 2019 року по липень 2022 року у розмірі 59 525 грн 43 коп., інфляційних втрат у розмірі 44 911 грн 30 коп. та трьох процентів річних у розмірі 9 089 грн 59 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Брест-Литовське», код ЄДРПОУ 38943230, судовий збір у розмірі 1 984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн 80 коп.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Брест-Литовське», код ЄДРПОУ 38943230, адреса: 08135, Київська область, Бучанський район, с. Чайки, вул. Печерська, буд. 2, 4, 6.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 13.11.2026 року.

Суддя А.В. Янченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua