Суд: Володимирський міський суд Волинської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про спонукання виконати або припинити певні дії
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №154/2025/26
Суддя: Лященко О. В.
154/2025/26
2/154/1339/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(заочне)
12 листопада 2026 року м.Володимир
Володимирський міський суд Волинської області в складі:
головуючого: судді Лященка О.В.
при секретарі: Баранюк О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном та відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
19 травня 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном та відшкодування моральної шкоди.
В позовній заяві покликаються на наступні обставини.
Відповідно до Договору дарування частки житлового будинку від 06 жовтня 2022 року ОСОБА_4 передала безоплатно у спільну сумісну власність позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 52/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
Крім того, відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 жовтня 2022 року ОСОБА_4 передала, а позивачі прийняли у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,0336 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 0710200000:01:002:2808.
У користуванні Позивачів перебуває відокремлена частина будинку з окремим входом. У користуванні відповідача перебуває інша частина будинку, яка також має окремий вхід.
У кожного із співвласників, з моменту набуття права власності, перебувають у користуванні визначені ними приміщення житлового будинку, а також розподілені для користування господарські будівлі та споруди. Самочинно побудованих чи переобладнаних приміщень немає. Кожен зі співвласників за власні кошти проводить поточні та капітальні ремонти своєї частини майна.
Разом із позивачами у вказаному будинку фактично проживають малолітня дитина (онука) - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька - ОСОБА_6 , а також її чоловік - ОСОБА_7 , який є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу під час дії воєнного стану.
Відповідач без будь-якого погодження із позивачами встановив камери відеоспостереження таким чином, що вони здійснюють постійне спостереження за територією двору позивачів, входом до житлового будинку, місцями перебування членів сім`ї позивачів, шляхами їх пересування та фактично забезпечують цілодобовий контроль за приватним життям позивачів. При цьому встановлені камери не спрямовані на охорону майна відповідача чи його частини домоволодіння, а охоплюють переважно територію домоволодіння позивачів, що підтверджується наявним у позивачів відеозаписом, на якому чітко видно кут огляду камери та територію, яку вона фіксують.
За фактом неправомірного встановлення камери відеоспостереження позивачі неодноразово. звертались до органів Національної поліції. Перевірку за вказаним зверненням проводив офіцер громади ОСОБА_8 , яким було зафіксовано факт розміщення камери відеоспостереження та отримано пояснення від особи, яка проживає у будинку, з якого здійснюється відеозйомка. У своїх поясненнях вказана особа зазначила, що камери встановлені нею нібито з метою нагляду за автомобілем та територією, яка знаходиться поблизу її помешкання. Разом з тим, такі пояснення прямо спростовуються фактичними обставинами справи та наявними відеозаписами, оскільки кут огляду камер охоплює виключно територію домоволодіння позивачів, їх двір, місце паркування транспортного засобу позивачів та шляхи пересування членів їхньої сім`ї.
Окремо звертають увагу суду на те, що особа, яка проживає в даній частині будинку, фактично не має власного автомобіля та заїзду, за яким могла б здійснювати нагляд, а відтак посилання на необхідність контролю за транспортним засобом є надуманим та використовується виключно як формальне виправдання незаконного відеоспостереження за сусідським домоволодінням.
Фактично відповідач своїми поясненнями підтвердив цілеспрямоване здійснення відеоконтролю за територією, яка йому не належить та перебуває у користуванні позивачів, що є прямим втручанням у приватне та сімейне життя останніх.
Окремо звертають увагу, що під постійним відеоспостереженням перебуває малолітня дитина --- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також сім`я військовослужбовця, що в умовах воєнного стану створює обгрунтовані побоювання щодо безпеки та приватності позивачів.
Відповідач, незважаючи на неодноразові прохання позивачів, відмовляється добровільно демонтувати камери відеоспостереження, продовжуючи здійснювати постійне відеоспостереження за територією домоволодіння позивачів.
Внаслідок таких дій відповідача, позивачам завдано істотної моральної шкоди, яка полягає у постійному психологічному напруженні, відчутті стеження, тривозі та переживаннях за безпеку своєї сім`ї, малолітньої онуки та військовослужбовця, який проживає разом із ними.
Після встановлення камер відеоспостереження позивачі фактично втратили можливість вільно та спокійно користуватись власним подвір`ям, оскільки усвідомлюють, що їх пересування, спосіб життя, перебування на території домоволодіння, спілкування із членами сім`ї та побутові моменти постійно перебувають під стороннім контролем та фіксацією. Особливі душевні страждання позивачам завдає те, що під постійним відеоспостереженням перебуває їх малолітня онука - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачі постійно переживають та відчувають тривогу через усвідомлення того, що стороння особа без будь-яких законних підстав здійснює відеоспостереження за дитиною, її пересуванням, іграми у дворі, перебуванням біля будинку та повсякденним життям сім`ї.
Крім того, додатковий психологічний дискомфорт та обгрунтовані побоювання у позивачів викликає той факт, що їх зять є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу під час воєнного стану. В умовах збройної агресії та воєнного стану будь-яке стороннє спостереження за місцем проживання військовослужбовця, його пересуванням, часом перебування вдома, транспортними засобами та членами його сім`ї об`єктивно сприймається позивачами як потенційна загроза безпеці сім`ї.
Така поведінка відповідача викликає у Позивачів почуття беззахисності, приниження, постійного емоційного дискомфорту та нервового напруження, оскільки вони змушені щоденно проживати в умовах усвідомлення того, що їх приватне життя контролюється сторонньою особою без їх згоди та всупереч їх прямим запереченням.
Позивачі вимушені змінювати свою звичну поведінку у власному дворі, обмежувати перебування дитини на подвір`ї, відчувають психологічний тиск та втрату відчуття приватності і безпеки у власному житлі.
Встановлення камер відеоспостереження, спрямованих на двір позивачів, прямо порушує право останніх на вільне та безпечне користування своїм житлом та прибудинковою територією, створює постійне відчуття контролю та стеження, що є особливо неприпустимим в умовах проживання у будинку малолітньої дитини та військовослужбовця.
Враховуючи характер та тривалість протиправних дій відповідача, грубе та демонстративне втручання у приватне життя позивачів, наявність у сім`ї малолітньої дитини та військовослужбовця, а також свідоме ігнорування відповідачем законних вимог позивачів щодо припинення такого порушення,
Позивачі оцінюють завдану їм моральну шкоду у розмірі 50 000 грн., що є справедливим, співмірним та таким, що відповідає характеру допущених порушень.
На даний час будь-які вимоги та прохання позивачів добровільно демонтувати камери відповідачем ігноруються, у зв`язку із чим позивачі змушені звертатись до суду за захистом своїх прав.
Просять зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні позивачами належним їм майном шляхом демонтажу камер відеоспостереження, які здійснюють відеофіксацію території домоволодіння позивачів за адресою: АДРЕСА_3 та стягнути з ОСОБА_3 на їхню користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
Ухвалою судді від 29 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.
Відповідач відзиву на позов не подав.
Ухвалою суду від 20 липня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено до розгляду по суті.
В судове засідання позивачі не з`явились, представник позивачів адвокат Лесик С.І. подав суду заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 для участі у розгляді справи повторно не з`явився, жодних заяв чи клопотань до суду не подав, хоча про час та місце розгляду справи завчасно повідомлявся за зареєстрованим місцем проживання, а тому суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Дослідивши зібрані у справі докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
У статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Судом встановлено, що відповідно до Договору дарування частки житлового будинку від 06 жовтня 2022 року ОСОБА_4 передала безоплатно у спільну сумісну власність позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 52/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
Крім того, відповідно до Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06 жовтня 2022 року ОСОБА_4 передала, а позивачі прийняли у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,0336 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 0710200000:01:002:2808.
Вказані обставини стверджуються копіями відповідних договорів та Витягів з Державного реєстру речових прав.
Позивачі вказують, що у їхньому користуванні перебуває відокремлена частина будинку з окремим входом. У користуванні відповідача перебуває інша частина будинку, яка також має окремий вхід.
У кожного із співвласників, з моменту набуття права власності, перебувають у користуванні визначені ними приміщення житлового будинку, а також розподілені для користування господарські будівлі та споруди. Самочинно побудованих чи переобладнаних приміщень немає. Кожен зі співвласників за власні кошти проводить поточні та капітальні ремонти своєї частини майна.
Разом із позивачами у вказаному будинку фактично проживають малолітня дитина (онука) - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , донька - ОСОБА_6 , а також її чоловік - ОСОБА_7 , який є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу під час дії воєнного стану, що стверджується копією свідоцтва про народження дитини та довідкою в/ч НОМЕР_1 .
Судом встановлено, що відповідач без будь-якого погодження із позивачами встановив камери відеоспостереження таким чином, що вони здійснюють постійне спостереження за територією двору позивачів, входом до житлового будинку, місцями перебування членів сім`ї позивачів, шляхами їх пересування та фактично забезпечують цілодобовий контроль за приватним життям позивачів. При цьому встановлені камери не спрямовані на охорону майна відповідача чи його частини домоволодіння, а охоплюють переважно територію домоволодіння позивачів, що підтверджується наявним у позивачів відеозаписом, на якому чітко видно кут огляду камери та територію, яку вона фіксують.
За фактом неправомірного встановлення камери відеоспостереження позивачі неодноразово. звертались до органів Національної поліції. Перевірку за вказаним зверненням проводив офіцер громади ОСОБА_8 , яким було зафіксовано факт розміщення камери відеоспостереження та отримано пояснення від особи, яка проживає у будинку, з якого здійснюється відеозйомка. У своїх поясненнях вказана особа зазначила, що камери встановлені нею нібито з метою нагляду за автомобілем та територією, яка знаходиться поблизу її помешкання. Разом з тим, такі пояснення прямо спростовуються фактичними обставинами справи та наявними відеозаписами, оскільки кут огляду камер охоплює виключно територію домоволодіння позивачів, їх двір, місце паркування транспортного засобу позивачів та шляхи пересування членів їхньої сім`ї.
Фактично відповідач цілеспрямовано здійснює відеоконтроль за територією, яка йому не належить та перебуває у користуванні позивачів, що є прямим втручанням у приватне та сімейне життя останніх.
Вказані обставини стверджуються копіями заяв позивачів з цього приводу в органи Національної поліції, повідомленнями на їх адресу за результатами розгляду цих звернень, письмовими поясненнями свідка ОСОБА_6 та дослідженим судом відеозаписом з камери відеоспостереження, наданим позивачами.
Суд звертає увагу також на ту обставину, що під постійним відеоспостереженням перебувають також малолітня дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також сім`я військовослужбовця.
Відповідач, незважаючи на неодноразові прохання позивачів, відмовляється добровільно демонтувати камери відеоспостереження, продовжуючи здійснювати постійне відеоспостереження за територією домоволодіння позивачів.
Така поведінка відповідача викликає у позивачів почуття беззахисності, приниження, постійного емоційного дискомфорту та нервового напруження, оскільки вони змушені щоденно проживати в умовах усвідомлення того, що їх приватне життя контролюється сторонньою особою без їх згоди та всупереч їх прямим запереченням. Позивачі вимушені змінювати свою звичну поведінку у власному дворі, обмежувати перебування дитини на подвір`ї, відчувають психологічний тиск та втрату відчуття приватності і безпеки у власному житлі.
Відповідно до ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 301 ЦК України фізична особа має право на особисте життя та його таємницю.
Відповідно до ст. 307 ЦК України фізична особа може бути знята на відео лише за її згодою. Територія приватного домоволодіння не є публічним місцем, а відтак здійснення постійного відеоспостереження за двором позивачів без їх згоди є незаконним.
Крім того, ст. 391 ЦК України передбачає право власника вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.
Окрім наведених норм, правовідносини у даній справі також регулюються положеннями ст. 270 ЦК України, відповідно до якої особистими немайновими правами є, зокрема, право на недоторканність особистого і сімейного життя та право на безпечне для життя і здоров`я довкілля.
Відповідно до ст. 271 ЦК України зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері приватного життя.
Згідно зі ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб, а захист такого права здійснюється способами, що відповідають змісту порушеного права та характеру порушення.
Відповідно до ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та/або моральної шкоди, така шкода підлягає відшкодуванню.
Також відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, житла і кореспонденції.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово зазначав, що поняття «приватне життя» має широке тлумачення та охоплює, зокрема, право особи на приватність у місці її проживання, право бути захищеною від постійного спостереження та контролю з боку інших осіб. Втручання у приватне життя шляхом систематичного спостереження повинно бути законним, необхідним та пропорційним поставленій меті.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року у справі №279/2012/17 зазначив, що особа, перебуваючи на території своєї земельної ділянки, має право на захист особистого та сімейного життя від втручання сторонніх осіб.
Також Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 17 травня 2018 року у справі № 576/910/15-ц дійшов висновку, що здійснення відеозйомки подвір`я у належному фізичній особі та її сім`ї будинковолодінні без її згоди є незаконним, а особа має право вимагати припинення такого втручання та захисту свого особистого і сімейного життя.
Правова позиція Верховного Суду у наведених справах прямо підтверджує право позивачів вимагати припинення незаконного відеоспостереження за їх домоволодінням та демонтажу камер, які здійснюють втручання у їх приватне та сімейне життя, а тому вказана позовна вимога підлягає до задоволення.
Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, завданої позивачам неправомірними діями відповідача, яку позивачі оцінили у розмірі 50 000 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Суд погоджується з доводами позивачів, що відповідачем внаслідок здійснення відеозйомки подвір`я позивачів без їхньої на це згоди було порушено право позивачів на приватне та сімейне життя, однак враховуючи їхні доводи про глибину та тривалість душевних страждань, за відсутності тяжких для них наслідків, суд враховує що саме по собі усунення такого порушення шляхом демонтажу камер відеоспостереження, які здійснюють відеофіксацію території їхнього домоволодіння буде достатньою і справедливою сатисфакцією порушених прав, а тому в задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди відмовляє.
На підставі ст.32 Конституції України, ст.ст.270, 271, 275, 280, 301, 307, 391 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позов задовольнити частково.
Зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним їм майном шляхом демонтажу камер відеоспостереження, які здійснюють відеофіксацію території їхнього домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 .
В задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн. - відмовити повністю.
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331 грн.20 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачі: ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 , АДРЕСА_4 , ІПН НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_5 .
Головуючий: Олександр ЛЯЩЕНКО
Оригінал: reyestr.court.gov.ua