Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Злочини проти життя та здоров'я особи
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №711/8268/20
Суддя: Наставний Вячеслав Володимирович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 711/8268/20
провадження № 51 - 3598 км 24
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
та в режимі відеоконференції:
представника потерпілої
ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ,
захисника засудженої ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене
до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020251010002451
від 09 червня 2020 року, щодо
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Кліщенці Градіжського району Полтавської області, громадянки України, зареєстрованої за адресою:
АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
за ст. 122 ч. 2 КК України,
за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_8 та її захисника - адвоката
ОСОБА_9 на вирок Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 грудня 2022 року ОСОБА_8 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 2 КК України, та виправдано її на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України через недоведеність, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченою.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 до ОСОБА_8 залишено
без розгляду.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року апеляційні скарги прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_10 та представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_11 задоволено частково.
Зазначений вирок місцевого суду скасовано, ухвалено новий вирок, за яким
ОСОБА_8 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 2 КК України, та на підставі ст. 49 ч. 1 п. 3, ст. 74 ч. 5
КК України її звільнено від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто
на її користь із ОСОБА_8 50 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди
та 8 500 грнвитрат на правничу допомогу.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Вироком апеляційного суду ОСОБА_8 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.
08 червня 2020 року близько 11 години 10 хвилин ОСОБА_8 на території домоволодіння АДРЕСА_2 на ґрунті тривалих неприязних відносин, умисно, з метою залякування, нанесла ОСОБА_6 ,
яка перебувала за парканом на території сусіднього домоволодіння НОМЕР_1 , чотири удари невстановленим гострим предметом у ліве передпліччя, заподіявши потерпілій середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров`я, та легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.
Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи осіб, які її подали, та короткий зміст поданих заперечень
У касаційній скарзі захисник і засуджена, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначають, що апеляційним судом не встановлено конкретні обставини, знаряддя
та механізм вчинення злочину, не враховано, що потерпіла тримала в руці секатор
і могла ним сама собі заподіяти тілесні ушкодження, що підтверджується висновком експерта. Також суд апеляційної інстанції необґрунтовано кваліфікував дії
ОСОБА_8 за ст. 122 ч. 2 КК України, не зазначив у чому виражалося залякування нею потерпілої та проігнорував той факт, що між ними тривалий час існують неприязні відносини.
Вважають, що суд апеляційної інстанції не проаналізував показання свідка
ОСОБА_12 на предмет належності, не дослідив і не оцінив ряд доказів, наданих стороною захисту, не звернув увагу на відсутність у справі постанови
про призначення групи слідчих та відомостей про отримання слідчим медичної документації, котру експерт усупереч положенням ст. 69 ч. 4 КПК України отримав за власною ініціативою.
Крім того вказують, що апеляційний суд не призначив ОСОБА_8 покарання, проте звільнив обвинувачену від нього у зв`язку із закінченням строків давності, а також без урахування принципів справедливості, розумності та пропорційності стягнув
із неї на користь потерпілої відшкодування моральної шкоди й витрати на правничу допомогу.
У запереченнях на касаційну скаргу прокурор, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, ОСОБА_13
та представник потерпілої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , просять залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених захисником
і засудженою доводів.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника та засудженої не надходило.
Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні підтримала касаційну скаргу, вважала
її обґрунтованою та просила задовольнити.
У судовому засіданні представник потерпілої та прокурор вважали касаційну скаргу необґрунтованою і просили залишити її без задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального
та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання
про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94цього Кодексу,
та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як зазначено в ст. 420 ч. 2 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок.
Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України
та на які є посилання у касаційній скарзі, не є відповідно до вимог
ст. 433 ч. 1, ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 2 КК України.
Розглянувши це кримінальне провадження, Придніпровський районний суд
м. Черкаси 28 грудня 2022 року ухвалив вирок, яким визнав ОСОБА_8 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 2 КК України, та виправдав її на підставі ст. 373 ч. 1 п. 2 КПК України через недоведеність, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченою.
З таким рішенням місцевого суду погодився Черкаський апеляційний суд,
який ухвалою від 15 травня 2024 року залишив вирок суду першої інстанції без зміни.
Постановою від 27 березня 2025 року Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду скасував ухвалу апеляційного суду від 15 травня 2024 року
і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому суд касаційної інстанції надав суду апеляційної інстанції відповідні вказівки з урахуванням актуальної судової практики ретельно проаналізувати на предмет відповідності вимогам процесуального закону форму та зміст доручення керівника органу поліції від 09 червня 2020 року, оцінити наявні в провадженні медичні документи ОСОБА_6 , усунути суперечності в оцінці доказів - висновку експерта, показань свідків, перевірити всі доводи, наведені в апеляційних скаргах, а також інші аргументи сторін.
Під час нового апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції повторно дослідив докази у кримінальному провадженні та дійшов висновку, що вони доводять винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення.
Висновки суду апеляційної інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_8
в умисному заподіянні середньої тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я, підтверджуються безпосередньо дослідженими
і оціненими апеляційним судом доказами.
Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_8 за пред`явленим
їй обвинуваченням, апеляційний суд безпосередньо дослідив та дав оцінку доказам
у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту про невинуватість ОСОБА_8 . На підтвердження винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 122 ч. 2 КК України, суд апеляційної інстанції послався на такі докази.
Обвинувачена ОСОБА_8 вину у вчиненні інкримінованого їй злочину не визнала, показала суду про те, що між нею та ОСОБА_6 існує давній конфлікт щодо добросусідства. 08 червня 2020 року ОСОБА_6 стукала по паркану, який розмежовує їхні домоволодіння, кричала нецензурною лайкою, погрожувала
їй життю та здоров`ю, залякувала поліцією. ОСОБА_8 зробила ОСОБА_6 зауваження, оскільки вона стукала металевим предметом по її гаражу,
на що остання почала ламати гілля дерев, кричати та принижувати ОСОБА_8 , однак вона не звертала на це увагу та пішла до будинку.
Потерпіла ОСОБА_6 у суді підтвердила, що вони з ОСОБА_8 є сусідками, їхні домоволодіння розташовані поруч. Також між ними існує тривалий конфлікт, ОСОБА_8 постійно робить їй якусь шкоду, ображає, погрожує фізичною розправою. Так було і 08 червня 2020 року, коли сусідка накидала на її подвір`я сміття, вилила якусь рідину, насміхалась, погрожувала, через що між ними виникла сварка. Згодом ОСОБА_6 стала на табурет і почала обрізати рослину, гілля якої залізло на її подвір`я з території домоволодіння ОСОБА_8 . Згодом підбігла ОСОБА_8 та через паркан почала бити її палкою, схопила за ліву руку, після чого вона відчула три удари гострим предметом.
Свідок ОСОБА_12 підтвердив показання своєї цивільної дружини - потерпілої ОСОБА_6 щодо існування тривалого конфлікту з сусідкою ОСОБА_8 , а також події 08 червня 2020 року. Зазначив, що почув крик дружини, яка обрізала гілля, та побачив як вона намагалась висмикнути руку з-за паркану, а коли їй це вдалося, то на руці були різані рани від кисті до ліктя.
Згідно з довідкою КПН «Третя Черкаська міська лікарня ЧМР» від 08 червня
2020 року у ОСОБА_6 виявлено тілесні ушкодження - різані рани передпліччя.
Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № ІХ-200101/11280-7649 ОСОБА_6 перебувала на стаціонарному лікуванні з 08 по 20 червня
2020 року з діагнозом множинні відкриті рани передпліччя.
Згідно з висновками судово-медичних експертиз від 29 липня 2020 року
№02-01/683, від 24 вересня 2020 року № 02-01/899, від 25 листопада 2020 року
№ 02-01/1081 встановлено локалізацію, характер, ступінь тяжкості, механізм утворення виявлених у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я - ран на лівому передпліччі. Констатовано, що виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження виникли від дії гострого предмету і не могли виникнути в результаті падіння з положення стоячи на площину чи виступаючу поверхню, від контакту з вільним краєм металевого паркану, а також за обставин, на які вказала ОСОБА_14 під час проведення слідчого експерименту 09 листопада 2020 року. Водночас зазначені тілесні ушкодження могли виникнути за обставин, на які вказала ОСОБА_6 під час проведення слідчого експерименту 21 вересня 2020 року.
Відповідно до протоколу слідчого експерименту від 21 вересня 2020 року потерпіла ОСОБА_6 показала та відтворила обставини заподіяння їй тілесних ушкоджень.
Згідно з протоколами огляду предметів від 25 серпня та 26 листопада 2020 року оглянуто відеозаписи, які підтверджують словесні перепалки та побутові суперечки двох осіб, а також як 08 червня 2020 року близько 10 години 12 хвилин ОСОБА_12 перев`язує руку ОСОБА_6 .
Також суд апеляційної інстанції дослідив інші докази і процесуальні документи,
які підтверджують законність проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, з урахуванням яких обґрунтував свої висновки.
Та обставина, що у цій справі не було встановлено знаряддя вчинення злочину,
не спростовує висновків апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 . Це ж стосується заключення експерта про те, що локалізація ран на лівому передпліччі ОСОБА_6 доступна для нанесення її власною рукою. Експерт зазначив про можливість такого механізму заподіяння тілесного ушкодження, однак судом були встановлені конкретні фактичні обставини та механізм, за яких ОСОБА_8 заподіяла тілесні ушкодження ОСОБА_6 . Тобто, версія сторони захисту щодо самоушкодження була предметом перевірки в апеляційному суді
й не знайшла свого підтвердження.
Показання свідка ОСОБА_12 засвідчують обставини заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, які свідок побачив, коли ОСОБА_6 висмикнула руку
з-за паркану. Суд апеляційної інстанції проаналізував їх і визнав належним доказом на підтвердження винуватості ОСОБА_8 , натомість ряд інших доказів суд визнав неналежними, оскільки вони не стосуються обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.
Апеляційний суд встановив, що відповідну медичну документацію потерпіла самостійно надавала слідчому, крім того він отримував її за запитом з лікувального закладу. Згідно супровідного листа до постанови про призначення судово-медичної експертизи слідчий надав для дослідження експерту медичні карти
ОСОБА_6 та копії виписок. Також потерпіла подала до місцевого суду заяву
від 27 липня 2022 року, якою підтвердила факти надання керівнику медичного закладу письмового дозволу на видачу слідчому її медичної документації.
Це спростовує доводи захисника та засудженої про те, що експерт усупереч
ст. 69 ч. 4 КПК України за власною ініціативою збирав матеріали для проведення експертизи.
Під час нового апеляційного розгляду суд встановив, що в матеріалах кримінального провадження наявне письмове доручення начальника відділення слідчого відділу Черкаського ВП ГУНП в Черкаській області ОСОБА_15
від 09 червня 2020 року, яким проведення досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні доручено слідчим ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .
У вказаному процесуальному документі зазначені посада особи, уповноваженої доручати здійснення досудового розслідування слідчим, дата, місце складання доручення, підстави його видачі, номер ЄРДР, попередня правова кваліфікація
та вказівки щодо проведення розслідування конкретним слідчим. Тобто
це доручення містить ті самі реквізити, що й постанова.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду в своїх постановах неодноразово зазначав, що у разі, якщо процесуальне рішення про визначення слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, прийнято не у формі постанови, а у формі доручення, однак зміст, структура і обсяг викладеної
у ньому інформації відповідають вимогам КПК, то потрібно констатувати,
що у відповідному кримінальному провадженні є процесуальне рішення, яким належно визначено слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування (постанови від 21 березня 2023 року в справі № 336/941/19, від 25 серпня 2021 року в справі № 663/267/19, від 16 вересня 2025 року в справі № 991/2685/21, від 22 січня 2026 року в справі № 752/27317/18).
Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази
в їх сукупності, надавши їм належну оцінку, апеляційний суд дійшов
до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_8 умисно заподіяла
ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я.
Разом із тим, слушними є доводи касаційної скарги захисника та засудженої
про недоведеність того, що ОСОБА_8 діяла саме з метою залякування потерпілої.
У своєму вироку апеляційний суд не навів доказів на підтвердження наявності в діях
ОСОБА_8 цієї кваліфікуючої ознаки, натомість встановив, що вона діяла на ґрунті тривалих неприязних відносин. Більше того, згідно встановлених апеляційним судом обставин між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 існував тривалий конфлікт,
як між сусідками по домогосподарствам, кожна з них регулярно ініціювала словесні перепалки, суперечки. У цій справі дії обвинуваченої були реакцією на дії потерпілої, яка почала обрізати гілки рослини, котра росла за парканом, на території домоволодіння ОСОБА_8 .
Отже, за обставин цієї справи підстав для кваліфікації дій засудженої за ст. 122 ч. 2 КК України за кваліфікуючою ознакою «з метою залякування потерпілої» у суду апеляційної інстанції не було.
Тому в указаній частині касаційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а вирок апеляційного суду - зміні з перекваліфікацією дій засудженої на ст. 122 ч. 1 КК України, оскільки вона умисно заподіяла потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я.
Також колегія суддів погоджується з доводами захисника про те, що перед звільненням ОСОБА_8 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності, апеляційний суд мав спершу призначити таке покарання.
У постанові від 18 травня 2026 року в справі № 214/43/19 об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі встановлення винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, строк давності якого на час ухвалення вироку сплив, суд вироком призначає засудженій особі покарання згідно із загальними засадами, передбаченими статтею 65 КК України, і одночасно звільняє її від цього покарання.
У разі спливу строків давності на стадії апеляційного розгляду, апеляційний суд
у разі залишення в силі вироку в частині засудження, має змінити вирок і звільнити засуджену особу від покарання, визначеного судом першої інстанції.
Водночас колегія суддів враховує, що оскаржуваний вирок апеляційного суду ухвалений до прийняття зазначеної постанови, і на той час існувала різна судова практика щодо призначення покарання та подальшого звільнення від нього на підставі ст. 49 КК України, що і стало підставою передачі згаданої вище справи на розгляд об`єднаної палати. Висновки ж апеляційного суду щодо обґрунтованості застосування до ОСОБА_8 положень ст. 49 КК України у касаційній скарзі
не оспорюються.
Вирішуючи заявлений цивільний позов, апеляційний суд констатував, що потерпілій ОСОБА_6 з вини обвинуваченої ОСОБА_8 завдано моральних страждань, вона була принижена, зазнала фізичного болю, було порушено її звичайний ритм життя, що вплинуло на реалізацію життєвих потреб, призвело до поганого самопочуття, яке в подальшому сформувало виснаження та загальний пригнічений стан.
Врахувавши конкретні обставини заподіяння шкоди, суд апеляційної інстанції, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку
про обґрунтованість вимог потерпілої щодо відшкодування моральної шкоди
і визначив суму компенсації 50 000 грн, визнавши, що заявлене ОСОБА_6 відшкодування моральної шкоди на суму 100 000 грн є необґрунтованим.
Таким чином, цивільний позов у справі апеляційний суд вирішив згідно з приписами статей 127-129 КПК України. Розмір відшкодування моральної шкоди визначений судом з урахуванням статей 23, 1167 ЦК України і є обґрунтованим. Підстав для зменшення суми, яка підлягає стягненню із засудженої на користь потерпілої
в рахунок відшкодування моральної шкоди, колегія суддів не вбачає.
Що стосується тверджень захисника та засудженої про безпідставне задоволення судом апеляційної інстанції цивільного позову потерпілої в частині відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 8 500 грн, то вони є необґрунтованими, виходячи з такого.
Правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між потерпілим та адвокатом-представником, а також документи,
що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що між потерпілою ОСОБА_6 та адвокатом ОСОБА_19 укладено договір про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація
і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 1 ч. 1 п. 4, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи
з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт, виконаних адвокатом
та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
При цьому, витрати на надану професійну правову допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу
за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
У матеріалах справи наявний акт здачі - приймання наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 15 жовтня 2020 року в кримінальному провадженні № 12020251010002451 з детальним розрахунком витрат послуг адвоката, які ОСОБА_6 понесла у зв`язку із розглядом справи. Загальний розмір таких витрат становить 8 500 грн і до них належать: юридична консультація - 2 000 грн, ознайомлення з матеріалами кримінального провадження - 1 000 грн, складання клопотань - 1 000 грн, складання позовної заяви - 1 000 грн, участь
під час додаткового допиту потерпілої - 2 000 грн, подання документів
до СВ Черкаського ВП - 500 грн, ознайомлення з матеріалами кримінального провадження при закінченні досудового розслідування - 1 000 грн.
Указаним актом підтверджені понесені витрати на професійну допомогу між замовником ОСОБА_6 та виконавцем - адвокатом ОСОБА_19
на виконання умов договору про надання правової допомоги від 15 жовтня
2020 року. Цей договір на етапі досудового розслідування був виконаний у повному обсязі на загальну суму 8 500 грн, які фактично сплачені клієнтом
ОСОБА_6 , що підтверджується підписами сторін, а також квитанцією
№ 299001 про оплату юридичних послуг.
З огляду на викладене, апеляційний суд обґрунтував своє рішення в частині стягнення із засудженої на користь потерпілої 8 500 грн витрат на правничу допомогу.
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що в іншій частині вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_8 належним чином умотивований
і відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК України.
Суд апеляційної інстанції дотримався вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав.
Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог КПК України.
Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом.
У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 цей стандарт доведення винуватості дотримано, оскільки за допомогою належних, допустимих
та достовірних доказів, що були дослідженні в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене і засуджена винна у його вчиненні.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами
для скасування вироку апеляційного суду, не виявлено.
Враховуючи зазначене, касаційну скаргу захисника та засудженої слід задовольнити частково.
Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 та її захисника - адвоката ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року щодо ОСОБА_8 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_8 зі ст. 122 ч. 2 на ст. 122 ч. 1 КК України
та призначити їй за цим кримінальним законом покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст. 49 ч. 1 п. 3, ст. 74 ч. 5 КК України звільнити ОСОБА_8 від призначеного покарання за ст. 122 ч. 1 КК України в зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
У решті вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Оригінал: reyestr.court.gov.ua