Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №524/12381/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №524/12381/24

Суддя: Пархоменко Павло Іванович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 524/12381/24

провадження № 61-7459св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду (далі - Верховний Суд): Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Карпушина Г.Л., Бутенко С.Б., Обідіної О.І.

у справі

за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач)

до

відповідача Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» (далі - відповідач)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Полтавська обласна рада (далі - треті особи),

прозобов`язання вчинити дії,

ухвалив постанову про таке:

І. Короткий зміст позовної заяви

1. У жовтні 2024 позивач звернувся до суду з позовом про зобов`язання відповідача здійснити перерахунок вартості наданих послуг з постачання теплової енергії та гарячої води за період із листопада 2022 року до дати ухвалення рішення суду до рівня цін, що застосовувалися станом на 24 лютого 2022 року, тобто за тарифами, затвердженими рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області № 1867 від 30 грудня 2021 року «Про встановлення товариству з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька ТЕЦ» скоригованих тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води для категорії споживачів з 01 січня 2022 року».

ІІ. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 06 лютого 2025 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.

3. Рішення суду першої інстанцій мотивоване тим, що застосовані відповідачем тарифи відповідають тарифам, встановленим у додатку № 2 до рішення пленарного засідання шістнадцятої позачергової сесії Полтавської обласної ради восьмого скликання від 30 вересня 2022 року № 477 «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, що надаються позивачу.

ІІІ. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

4. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року позивачу відмовлено у відкритті апеляційного провадження на рішення суду першої інстанції.

5. Ухвала апеляційного суду мотивована таким:

- позивач подав апеляційну скаргу після спливу одного року з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції;

- позивач був обізнаний про розгляд справи у суді першої інстанції та не навів будь-яких виняткових обставин, які зумовили пропуск річного строку.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

6. У касаційній скарзі позивач просить оскаржувану ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

7. Касаційна скарга містить таке обґрунтування:

- позивач не мав фізичної можливості отримати повідомлення про розгляд справи та отримати оскаржуване рішення суду першої інстанції на момент його ухвалення за станом здоров`я;

- оскаржуване рішення суду першої інстанції йому не вручалось, а можливість його отримати виникла тільки 18 лютого 2026 року у приміщенні Автозаводського суду м. Кременчука;

- вважає, що наведені вище обставини свідчать про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення.

ІV. Рух справи

8. 27 травня 2026 року позивач звернувся з касаційною скаргою.

9. Ухвалою від 19 червня 2026 року відкрито касаційне провадження.

10. Матеріали справи надійшли до Верховного Суду 16 липня 2026 року.

V. Позиція Верховного Суду

11. Переглянувши оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції в межах розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК)), Верховний Суд зазначає таке.

12. У цій справі підлягає перевірці обґрунтованість відмови у відкритті апеляційного провадження та застосування положень пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК.

13. Статтею 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи закріплено як одну із основних засад судочинства. Подальше її правове регулювання відображено в нормах ЦПК.

14. В контексті дотримання права на справедливий суд, яке гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року, заява № 15123/03).

15. «Право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним непрямим шляхом, особливо коли йдеться про умови прийнятності апеляції (пункт 33 рішення ЄСПЛ у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії» від 19 грудня 1997 року, заява № 155/1996/774/975). У багатьох випадках ЄСПЛ вирішував, що перш за все національні органи влади, зокрема суди, повинні вирішувати проблеми тлумачення національного законодавства. Це стосується, зокрема, тлумачення судами норм процесуального характеру, таких як строки, що регулюють подання документів або подання скарг. Підхід ЄСПЛ стосовно цього полягає в тому, що процесуальні обмеження не будуть сумісні з пунктом 1 статті 6, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку прагнуть досягти. Загалом, процесуальні норми не повинні обмежувати або зменшувати доступ особи таким чином або до такої міри, щоб порушити саму суть права (пункт 44 рішення ЄСПЛ у справі «Каракуця проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 18986/06).

16. ЄСПЛ визнав, що норми, які регулюють умови прийнятності апеляцій, спрямовані на забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, і що зацікавлені особи повинні очікувати, що ці правила будуть застосовані (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Мікулова проти Словаччини» від 06 грудня 2005 року, заява № 64001/00).

17. Відповідно до статті 354 ЦПК апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

18. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК).

19. Згідно з частиною першою статті 126 ЦПК право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

20. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку. У цьому аспекті дослідженню підлягають дві умови, передбачені частиною другою статті 358 ЦПК, а саме: а) чи подано апеляційну скаргу особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; б) чи пропущено строк на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (див. постанову Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 477/735/16-ц).

21. Щодо застосування положень статі 358 ЦПК Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висновував те, що особою, не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої відкрито провадження (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 405/4689/19).

22. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач був обізнаний про розгляд справи у суді першої інстанції.

Зокрема, ОСОБА_1 було відомо про розгляд справи у суді першої інстанції. Він є позивачем у справі і подавав позовну заяву. Будь-які докази, що позивач намагався дізнатись про стан відомого йому судового провадження та отримати копію судового рішення у справі, учасником якої є апелянт, у матеріалах справи відсутні.

Апеляційний суд встановив, що позивачу надсилалась повістка про виклик до суду, яка повернулась із позначкою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.32, 68).

Також рішення суду було направлено за вказаною позивачем адресою (а.с.79).

В апеляційній скарзі позивач не навів будь-яких виняткових обставин, які зумовили пропуск річного строку, передбачених пунктами 1-2 частини другої статті 358 ЦПК.

23. В даному випадку позивач не є особою,не повідомленою про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК) (див. пункт 21), пропуск строку на апеляційне оскарження не виник внаслідок обставин непереборної сили, неможливість позивача отримати оскаржуване рішення через стан здоров`я раніше, за обставинами справи, не може бути підставою для поновлення строку.

24. За встановлених обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою, в матеріалах справи відсутні, що є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження на підставі частини другої статті 358 ЦПК.

25. Також в даних правовідносинах щодо «доступу до суду» враховується підхід ЄСПЛ у згаданій вище справі «Каракуця проти України» (див. пункт 15), в якій Верховний Суд відхилив клопотання заявників про надання дозволу на касаційне оскарження як таке, що було подане несвоєчасно, на підставі норми закону, яка передбачала, що такі клопотання можуть бути подані лише протягом одного року з дати, коли виникло первісне право подати таку скаргу. Сторони не заперечували, що впровадження відповідної норми переслідувало легітимну мету, а саме забезпечення правової визначеності.

ЄСПЛ вважав, що застосування «правила одного року» у справі заявників було достатньо передбачуваним і супроводжувалося необхідними процесуальними гарантіями (пункт 49).

ЄСПЛ вказував, що правило, яке встановлювало річний строк для подання клопотання про дозвіл на подання касаційної скарги з простроченням сформульовано як таке, що не передбачає можливості відступу від зобов`язань, незалежно від причин запізнення, наданих сторонами. При цьому тривалість періоду, протягом якого можна вимагати такого дозволу, в абсолютному вимірі не є малим (пункт 51).

За словами заявників, вони не отримали жодного повідомлення від апеляційного суду щодо ухвалення постанови. Отже, вони не дізналися про існування цієї постанови та отримали її копію без права поновлення однорічного строку, встановленого для клопотання про дозвіл на оскарження з простроченням (пункт 52).

Стосовно цього ЄСПЛ повторив, що право на справедливий суд передбачає право отримувати належне повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляція може бути подана протягом визначеного строку. У той же час, стаття 6 Конвенції не передбачає конкретної форми вручення документів. Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що зацікавлена сторона зобов`язана виявляти особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживати необхідних заходів для ознайомлення з розвитком провадження (пункт 53).

ЄСПЛ не дійшов висновку, що заявники виявили особливу старанність у відстеженні свого провадження. Таким чином, ЄСПЛ не вважав, що подання скарги із запізненням було об`єктивно виправданим (пункт 60).

26. У справі, що переглядається, застосування статті 358 ЦПК переслідує легітимну мету, а саме забезпечення правової визначеності.

При цьому матеріали справи не свідчать, що позивач виявив особливу старанність у захисті своїх інтересів і вживав необхідних заходів для ознайомлення з розвитком провадження.

Сам граничний строк для звернення із апеляційною скаргою не є малим, що береться до уваги в сукупності із іншими обставинами справи.

27. Аргументи касаційної скарги самі по собі не є достатніми для того, щоб підтвердити відмову апеляційним судом у доступі до суду, вони не спростовують правильність його висновків.

VI. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

28. Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права.

29. За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд вважає, що немає підстав для скасування ухвали апеляційного суду, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, що відповідатиме частині третій статті 401, статті 410 ЦПК.

30. Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Із цих підстав,

керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: П. І. Пархоменко Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков

Оригінал: reyestr.court.gov.ua