Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №522/18222/19
Суддя: Гулейков Ігор Юрійович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 522/18222/19
провадження № 61-6322св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач),
суддів:Лідовця Р. А., Сердюка В. В.,Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест», державний реєстратор Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області Іванов Ігор Володимирович, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року у складі судді Чернявської Л. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» (далі -ТОВ «ФК «Алькор Інвест», товариство), державний реєстратор Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області (далі - державний реєстратор) Іванов І. В. про скасування рішення про державну реєстрацію права власності не нерухоме майно, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Позовну заяву обґрунтував тим, що 14 січня 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), було укладено кредитний договір № 014/80054/74/87649, за яким банк надав йому кредит у розмірі 79 779,00 дол. США на придбання нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 , процентна ставка - 14,25 % річних (пункти 1.1.1, 1.1.2, 1.2.1 договору).
На забезпечення виконання кредитного договору 30 січня 2008 року між ним і банком укладено іпотечний договір, предметом якого є майнові права на квартиру, яка будується за адресою: АДРЕСА_2 , будівництво якої не завершено.
Згідно з договором про внесення змін до іпотечного договору від 30 січня 2008 року № 236, укладеним 02 червня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та ним (іпотекодавець), внесено зміни до пункту 1.2 іпотечного договору та викладено його у наступній редакції, а саме, що предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3 , яка належить іпотекодавцю на праві власності.
Згодом йому стало відомо, що 08 червня 2018 року державним реєстратором Івановим І. В. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки (його квартиру) за ТОВ «ФК «Алькор Інвест», індексний номер 41513366. Підставою виникнення права власності зазначено: договір про внесення змін до іпотечного договору від 30 січня 2008 року № 236, серія та номер: 589, виданий 02 червня 2010 року, видавник: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; договір про внесення змін до іпотечного договору від 30 січня 2008 року № 236, серія та номер: 1222, виданий 26 серпня 2010 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В.; договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідченим 30 січня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. за реєстровим № 236, серія та номер: 226, виданий 28 березня 2017 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелковий Д. М.; договір про відступлення прав вимоги з додатками, серія та номер: б/н, виданий 28 березня 2018 року, видавник: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; договір про відступлення прав вимоги з додатками, серія та номер: б/н, виданий 28 березня 2018 року.
Позивач вказував на те, що указане рішення державного реєстратора є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та умов іпотечного договору від 30 січня 2008 року, зокрема, іпотекодержатель не надсилав йому письмову вимогу про усунення порушення. У цій частині посилався на відповідну судову практику Верховного Суду. Всупереч положенням частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не надало доказів проведення оцінки предмета іпотеки.
Крім того, позивач зазначав, що його не було повідомлено про зміну кредитора у зобов`язанні відповідно до договору про відступлення права вимоги, який був однією із підстав для проведення державної реєстрації права власності та не враховано, що у квартирі проживає четверо його неповнолітніх дітей.
Також уважав, що з урахуванням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», спірна квартира є предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті використовується як місце його постійного проживання й загальна площа квартири не перевищує 140,00 кв. м (88,9 кв. м).
Незважаючи на те, що на момент звернення з цим позовом на розгляді апеляційного суду перебувала справа за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до нього та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (справа № 522/11236/15-ц), кредитором було звернуто стягнення у позасудовому порядку, шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просив суд:
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 41513366 від 08 червня 2018 року, 13:54:10, винесене державним реєстратором Івановим І. В. про реєстрацію за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на квартиру АДРЕСА_3 ;
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 26532640, дата, час державної реєстрації: 06 червня 2018 року, 17:41:15, здійснений державним реєстратором Івановим І. В. про реєстрацію за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права власності на квартиру АДРЕСА_3 ;
- стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.
У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав до суду нову редакцію позовної заяви до ТОВ «ФК «Алькор Інвест», ОСОБА_2 , державного реєстратора Іванова І. В., в якій остаточно просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень від 06 червня 2018 року, індексний номер 41513366, яке прийнято державним реєстратором Івановим І. В.;
- витребувати у ОСОБА_2 на його користь квартиру під номером АДРЕСА_3 (загальна площа 88,9 кв. м);
- припинити право власності за ОСОБА_2 та поновити його право власності на квартиру АДРЕСА_3 .
Також у лютому 2023 року ОСОБА_1 подав до суду клопотання про залучення до участі у справі як співвідповідача останнього власника спірного майна - ОСОБА_2 .
Суди розглядали справу неодноразово.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року у складі судді Абухіна Р. Д. в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем заявлених вимог.
Суд першої інстанції виходив із того, що аналіз статті 36 Закону України «Про іпотеку» дозволяє зробити висновок що до моменту вирішення справи - прийняття судом рішення саме щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель вправі застосовувати досудове стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1 на отриману особисто 25 квітня 2018 року лист-вимогу кредитора про усунення порушень не реагував, 26 червня 2018 року, як позичальник та іпотекодавець, й ОСОБА_3 , як його поручитель, склали заяви, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченком І. Є., зареєстровані в реєстрі за № 936 та № 937, відповідно, в яких підтвердили, що їм відомо про набуття ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, й договором поруки на підставі відповідних договорів відступлення права вимоги, а також засвідчили факт обізнаності щодо наміру ТОВ «ФК Алькор Інвест» звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а саме шляхом набуття права власності на спірну квартиру. Крім цього, у вказаних заявах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 повідомили, що не мають будь-яких претензій майнового та/або немайнового характеру до ТОВ «ФК «Алькор Інвест»; що права їх чотирьох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не порушені; що вони зобов`язуються звільнити квартиру та зняти з реєстрації осіб, які в ній зареєстровані, до 26 серпня 2018 року (включно).
Суд першої інстанції зазначив, що в іпотечному договорі сторони врегулювали питання щодо фактичного отримання повідомлень, яким є дата поштового штемпеля зв`язку одержувача. 10 квітня та 30 квітня 2018 року на адресу ТОВ «ФК «Алькор Інвест» були повернуті повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки від ОСОБА_1 із відміткою «за закінченням терміну зберігання», а тому суд не взяв до уваги посилання позивача щодо неотримання вимоги кредитора.
Посилаючись на вимоги частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» та пункт 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), суд першої інстанції вказав, що надання оцінки вартості майна (предмета іпотеки) державному реєстратору не є необхідним та не передбачено законодавством.
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2022 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., яку прийнято у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно з`ясував фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а його висновки підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах законодавства. Зокрема, судом першої інстанції правильно враховані наявні в матеріалах справи нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які підтверджують факт їх обізнаності із намірами ТОВ «ФК «Алькор Інвест» звернути стягнення на предмет іпотеки, набуттям товариством права вимоги за укладеними між ними й банком договорами, а також засвідчують відсутність будь-яких претензій майнового та/або немайнового характеру до ТОВ «ФК «Алькор Інвест», зобов`язуються звільнити квартиру та зняти з реєстрації осіб, які в ній зареєстровані, до 26 серпня 2018 року (включно), у тому числі, неповнолітніх дітей, чиї права не порушені.
Апеляційний суд, відхиляючи доводи заявника апеляційної скарги щодо розгляду судом першої інстанції справи без участі позивача за наявності заяви представника позивача - адвоката Хижняк А. В., про відкладення судового розгляду, оскільки 08 червня 2021 року вона брала участь як захисник обвинуваченого в Овідіопольському районному суді Одеської області, вказав, що належних і допустимих доказів зайнятості у такому судовому засіданні адвокатом не надано. У цій частині судом ураховано відповідну практику Верховного Суду.
Постановою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хижняк А. В., задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 червня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (касаційне провадження № 61-6444св22).
Ухвалюючи вказану постанову, суд касаційної інстанції виходив із того, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , не надали належної оцінки всім зібраним у справі доказам та аргументам позивача щодо недотримання іпотекодержателем установленої законом процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.
Верховний Суд зазначив, що передумовою позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки є належне повідомлення іпотекодавця про усунення порушень основного зобов`язання, яке вважається здійсненим за умови, що він одержав або мав одержати відповідне повідомлення, але не одержав його з власної вини. При цьому суди не надали належної оцінки обставинам направлення та повернення поштових відправлень із вимогами іпотекодержателя, не з`ясували, який саме документ було вручено позивачу 25 квітня 2018 року, а також не дослідили вимоги, направлені 03 травня 2018 року. Крім того, суди безпідставно послалися на положення іпотечного договору щодо фактичного отримання повідомлень, яких такий договір не містив.
Верховний Суд також вказав, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки зобов`язаний перевірити наявність усіх необхідних документів та їх відповідність вимогам законодавства, а іпотекодержатель має надати докази отримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень. Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що державну реєстрацію права власності на спірну квартиру було проведено без надання інформації про її вартість, визначену на підставі оцінки суб`єкта оціночної діяльності, як того вимагає частина третя статті 37 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що суди не врахували положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який установлює тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди, та не надали належної оцінки доводам позивача щодо застосування цього Закону до спірних правовідносин.
Разом з тим Верховний Суд наголосив, що належним способом захисту права власника, який вважає, що його право порушене реєстрацією права власності за іншою особою, є позов про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, а вимоги про скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності не є необхідними для відновлення такого права. Оскільки позивач такого позову не заявляв, то суду під час нового розгляду необхідно врахувати принцип диспозитивності цивільного судочинства, встановити належність відповідачів та звернути увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо належного способу судового захисту.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2023 року клопотання представника позивача про залучення до участі у справі співвідповідача задоволено. Залучено до участі у справі у якості співвідповідача - ОСОБА_2 .
Останнім рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав їх обтяжень від 06 червня 2018 року, індексний номер 41513366, яке прийнято державним реєстратором Івановим І. В. Витребувано у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру під номером АДРЕСА_3 (загальна площа 88,9 кв. м). Припинено право власності за ОСОБА_2 та поновлено право власності за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_3 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «ФК «Алькор Інвест», набувши на підставі договорів про відступлення права вимоги права іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договорами, скористалося передбаченим іпотечним договором способом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на спірну квартиру. Водночас державна реєстрація права власності за товариством була проведена без належного підтвердження отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень, передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку», та без надання інформації про вартість предмета іпотеки, визначену на підставі його оцінки суб`єктом оціночної діяльності, що свідчить про порушення вимог статті 37 цього Закону.
Також суд першої інстанції виходив із того, що на момент здійснення оспорюваної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який установлював тимчасову заборону на відчуження такого майна без згоди іпотекодавця.
З огляду на встановлені порушення суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення державного реєстратора та наявність підстав для його скасування, витребування спірної квартири у ОСОБА_2 на користь позивача, припинення її права власності та поновлення права власності ОСОБА_1 на квартиру.
Постановою Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_8 та ТОВ «ФК «Алькор Інвест» залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень та ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Доводи апеляційних скарг правильність висновків суду першої інстанції не спростовують та не впливають на його законність.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У травні 2026 року ТОВ «ФК «Алькор Інвест» із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неврахування судами попередніх інстанції правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 та у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справі № 390/34/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, ЦПК України). Крім того, заявник посилається на те, що суди належним чином не дослідили всіх зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- не врахували, що саме по собі встановлення недоліків процедури державної реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не є безумовною підставою для витребування спірної квартири у наступного набувача, та не перевірили наявності всіх передбачених статтею 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) умов для витребування майна у ОСОБА_2 , зокрема її добросовісності, оплатності набуття майна та обставин вибуття квартири з володіння позивача;
- не встановили, що спірна квартира вибула з володіння позивача ОСОБА_1 поза його волею, не надали належної оцінки нотаріально посвідченим заявам позивача та його дружини ( ОСОБА_3 ) від 26 червня 2018 року, у якій вони підтвердили обізнаність про намір звернення стягнення на предмет іпотеки, відсутність заперечень і претензій до іпотекодержателя та зобов`язання звільнити спірну квартиру;
- помилково вважали, що нотаріально посвідчена заява позивача нібито підтверджує лише факт усного попередження про намір звернення стягнення на спірне майно;
- безпідставно не застосували до вирішення спору сторін положення статей 3, 13 ЦК України та доктрину venire contra factum proprium, не оцінили, чи не суперечить звернення ОСОБА_1 з позовом його попередній поведінці, зокрема нотаріально посвідченому підтвердженню відсутності заперечень і претензій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки;
- неправильно застосували Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»;
- не встановили правових наслідків відсутності оцінки предмета іпотеки для обраного позивачем способу захисту, зокрема розміру забезпечених іпотекою вимог, ринкової вартості квартири на момент набуття права власності, наявності майнових втрат позивача та можливості захисту його прав шляхом пред`явлення майнових вимог до іпотекодержателя;
- дійшли передчасного висновку про ухилення заявника від проведення почеркознавчої експертизи на підставі припущень, не встановивши обставин втрати оригіналу рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, можливості його надання, умисності втрати та спрямованості таких дій на перешкоджання проведенню експертизи;
- неправильно застосували норми про повідомлення іпотекодавця, звівши питання належного повідомлення позивача ОСОБА_1 виключно до наявності або відсутності оригіналу поштового повідомлення про вручення, не оцінивши в сукупності інші докази його фактичної обізнаності про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема нотаріально посвідчену заяву від 26 червня 2018 року;
- не врахували презумпцію правомірності договору купівлі-продажу квартири від 28 жовтня 2019 року, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності, не встановили недійсності, нікчемності, фіктивності чи удаваності цього правочину та не надали належної оцінки правовому статусу ОСОБА_2 як наступного набувача майна;
- не перевірили пропорційності втручання у право власності ОСОБА_2 , не встановили її недобросовісності або обізнаності про можливі дефекти права продавця, не з`ясували, чи покладає витребування квартири на неї індивідуальний і надмірний тягар та чи може право позивача ОСОБА_1 бути захищене менш обтяжливим способом;
- застосували надмірний та дублюючий спосіб захисту, одночасно витребувавши квартиру, скасувавши рішення про державну реєстрацію права власності, припинивши право власності ОСОБА_2 та поновивши право власності ОСОБА_1 , не обґрунтувавши необхідності одночасного застосування таких способів захисту;
- не забезпечили повного та всебічного дослідження обставин справи під час нового розгляду, не усунули недоліків, на які звертав увагу Верховний Суд у постанові від 07 грудня 2022 року.
Крім того, у касаційній скарзі заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не надав належної мотивованої відповіді на всі істотні доводи та аргументи апеляційних скарг відповідачів тощо.
У липні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Хижняк А. В., із застосуванням засобів поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ТОВ «ФК «Алькор Інвест», у якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів такої касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 травня 2026 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Гулейкова І. Ю. від 26 травня 2026 року касаційну скаргу ТОВ «ФК «Алькор Інвест»залишено без руху та надано заявнику строк для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику подати докази доплати судового збору.
У червні 2026 року надійшла заява ТОВ «ФК «Алькор Інвест» про усунення недоліків касаційної скарги.
09 червня 2026 року суддя Верховного Суду Луспеник Д. Д. заявив про самовідвід у справі з тих підстав, що він брав участь у розгляді справи № 522/18222/19 у суді касаційної інстанції (провадження № 61-6444св22), в якій висловив свою правову позицію щодо позову, який є предметом розгляду, наслідком чого стало скасування попередніх судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд із зазначенням причин, підстав та правових норм, які підлягали застосуванню при вирішенні спору; вважав, що з метою уникнення сумнівів у неупередженості чи об`єктивності судді, заяву про самовідвід у зв`язку з повторною участю у справі слід задовольнити та передати справу для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2026 року заяву судді Верховного Суду Луспеника Д. Д. про самовідвід задоволено. Відведено суддю Верховного Суду Луспеника Д. Д. за його заявою від участі у розгляді справи № 522/18222/19 за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Алькор Інвест»на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 червня 2026 року № 648/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 522/18222/19, у зв`язку з постановленням Верховним Судом 09 червня 2026 року ухвали про самовідвід судді Луспеника Д. Д.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 червня 2026 року справу № 522/18222/19 призначено до розгляду судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 11 червня 2026 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Алькор Інвест» з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Приморського районного суду м. Одеси матеріали справи № 522/18222/19; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву.
29 червня 2026 року матеріали справи № 522/18222/19 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2026 року справу № 522/18222/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Протоколом автоматизованого визнання складу колегії суддів від 21 жовтня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду справи № 522/18222/19 за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року (провадження № 61-6322св26), а саме суддів: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.
04 листопада 2026 року судді Коломієць Г. В. та Черняк Ю. В. заявили про самовідвід з тих підстав, що вони вже входили до складу колегії суддів, визначеної для розгляду цієї справи № 522/18222/19 (касаційне провадження № 61-6444св22) у Верховному Суді та висловили свою правову позицію щодо позову ОСОБА_1 , який є предметом розгляду, наслідком чого стало скасування попередніх судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд із зазначенням причин, підстав та правових норм, які підлягали застосуванню при вирішенні спору.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2026 року заяву суддів Верховного Суду Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. про самовідвід задоволено. Відведено суддів Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. від участі у розгляді справи № 522/18222/19 за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року (провадження № 61-6322св26).
Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2026 року № 1194/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 522/18222/19, у зв`язку з постановленням Верховним Судом 04 листопада 2026 року ухвали про самовідвід суддів: Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. у цій справі.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 листопада 2026 року визначено колегію суддів для розгляду справи № 522/18222/19 за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Алькор Інвест» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року (провадження № 61-6322св26), а саме суддів: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Синельникова Є. В.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили та матеріали справи свідчать про те, що 14 січня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/80054/74/87649, за програмою кредитування «Житло в кредит на первинному ринку», за яким кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 79 779,00 дол. США на придбання нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_1 , процентна ставка - 14,25 % річних (пункти 1.1.1, 1.1.2, 1.2.1 договору).
На забезпечення виконання умов указаного кредитного договору 30 січня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», і ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В., за реєстровим № 236.
Предметом зазначеного договору є майнові права на квартиру, яка будується за адресою: АДРЕСА_2 , будівництво якої не завершено.
У розділі 4 «Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки» вказаного іпотечного договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
У пункті 4.5 іпотечного договору сторони передбачили, зокрема, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов`язань за цим та/або кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотеки. Це застереження згідно зі статтями 36, 37 Закону України «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом.
Згідно з договором про внесення змін до іпотечного договору від 30 січня 2008 року № 236, укладеним 02 червня 2010 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець), внесено зміни до пункту 1.2 іпотечного договору та викладено його у наступній редакції: -предметом іпотеки є нерухоме майно - квартира АДРЕСА_3 , яка належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради 03 вересня 2009 року, зареєстрованого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 27 жовтня 2009 року, зареєстрованого в книзі під № 194доп, на сторінці № 67, під № 2489, реєстраційний номер майна (РПВН) - 27355675. Вищевказана квартира складається в цілому з двох кімнат, житловою площею 36,1 кв. м, коридору - 1; санвузлів - 2, 7; кухні- 6; житлових - 4, 5; загальною площею 88,9 кв. м.
28 березня 2018 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Оксі Банк» (далі - ПАТ «Оксі Банк») укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, згідно з яким у зв`язку з укладенням сторонами договору відступлення права вимоги від 28 березня 2018 року за кредитним договором від 14 січня 2008 року № 014/80054/74/87649, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , іпотекодержатель передає, а новий іпотекодержатель приймає всі права вимоги за іпотечним договором від 30 січня 2008 року, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 і посвідчений 30 січня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В., за реєстровим номером 236, який виступає як забезпечення виконання зобов`язань, що випливають з кредитного договору.
Того самого дня, 28 березня 2008 року, між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест», у зв`язку з укладенням сторонами договору відступлення права вимоги від 28 березня 2018 року за кредитним договором від 14 січня 2008 року № 014/80054/74/87649, укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором, за яким було відступлено право вимоги за іпотечним договором від 30 січня 2008 року, що укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 і посвідчений 30 січня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В., за реєстровим номером 236, який виступає як забезпечення виконання зобов`язань, що випливають з кредитного договору.
10 квітня 2018 року за вих. № 10/04/2018-6 за адресою: АДРЕСА_4 , та за вих. № 10/04/2018-7 за адресою: АДРЕСА_5 , ТОВ «ФК «Алькор Інвест» надіслало на адреси ОСОБА_1 лист-вимогу відповідно до статей 35, 37, 40 Закону України «Про іпотеку» про усунення порушення основного зобов`язання за кредитним договором від 14 січня 2008 року № 014/80054/74/87649 та іпотечного зобов`язання за іпотечним договором від 30 січня 2008 року, в якій викладено стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
27 та 30 квітня 2018 року на адресу ТОВ «ФК «Алькор Інвест» були повернуті повідомлення про вручення поштових відправлень з відміткою «за закінченням терміну зберігання» за трек номерами 0303114997059 та 0303114997067.
08 червня 2018 року державним реєстратором Івановим І. В. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41513366, на підставі якого за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 , та внесено відповідний запис № 26532640.
Підставою виникнення права власності зазначено: договір про внесення змін до іпотечного договору від 30 січня 2008 року № 236, серія та номер: 589, виданий 02 червня 2010 року, видавник: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; договір про внесення змін до іпотечного договору від 30 січня 2008 року № 236, серія та номер: 1222, виданий 26 серпня 2010 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В.; договір про відступлення прав за іпотечним договором, посвідчений 30 січня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Джулай С. В. за реєстровим № 236, серія та номер: 226, виданий 28 березня 2017 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелковий Д. М.; договір про відступлення прав вимоги з додатками, серія та номер: б/н, виданий 28 березня 2018 року, видавник: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»; договір про відступлення прав вимоги з додатками, серія та номер: б/н, виданий 28 березня 2018 року.
Також для здійснення перереєстрації спірної квартири реєстратору було надано лист-вимогу від 10 квітня 2018 року та копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, на якому ніби то є підпис ОСОБА_1 .
26 червня 2018 року ОСОБА_1 , як позичальник та іпотекодавець, та ОСОБА_3 , як його поручитель, склали заяви, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Кіріченком І. Є., зареєстровані в реєстрі за № 936 та № 937, відповідно, в яких вони підтвердили, що їм відомо про набуття ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, та договором поруки на підставі відповідних договорів відступлення права вимоги, а також засвідчили факт обізнаності щодо наміру ТОВ «ФК «Алькор Інвест» звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», а саме шляхом набуття права власності на спірну квартиру.
Крім цього, у вказаних заявах повідомлено, що вони не мають будь-яких претензій майнового та/або немайнового характеру до ТОВ «ФК «Алькор Інвест»; що права їх чотирьох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не порушені; та, що вони зобов`язуються звільнити квартиру та зняти з реєстрації осіб, які в ній зареєстровані, до 26 серпня 2018 року (включно).
Також матеріали справи свідчать про те, що заперечуючи дійсність підпису від 25 квітня 2018 року на рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (за трек - номером 6504514151300) представник ОСОБА_1 - адвокат Хижняк А. В. подала до Приморського районного суду м. Одеси заяву про призначення у справі почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 березня 2021 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвокат Хижняк А. В. про призначення почеркознавчої експертизи відмовлено.
Вказана ухвала мотивована тим, що в матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява в якій ОСОБА_1 зазначає, що йому відомо про набуття ТОВ «ФК «Алькор Інвест» права вимоги за кредитним договором та іпотечним договором на підставі договору відступлення права вимоги та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28 березня 2018 року, які укладено між ПАТ «Оксі Банк» та ТОВ «ФК «Алькор Інвест». Також зазначено, що ОСОБА_1 доведено про намір ТОВ «ФК «Алькор Інвест» як правонаступника ПАТ « Райффайзен Банк Аваль» звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України « Про іпотеку».
Правове обґрунтування
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України) та витребування майна (статті 387, 388 ЦК України).
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Відповідно до положень статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).
У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно із частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, провадження № 14-48цс19).
Згідно з частинами першою-третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952-IV) та Порядком № 1127.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закон України № 1952-IV (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора 08 червня 2018 року) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України № 1952-IV визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.
Перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
Згідно з частиною першої статті 11 Закону України № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.
Стаття 18 Закону України № 1952-IV IV (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора 08 червня 2018 року) передбачає, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Відповідно до пункту 57 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення державного реєстратора 08 червня 2018 року) для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
Згідно з пунктом 61 цього Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Тобто цим Порядком № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, провадження № 14-2цс19).
Крім того, відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-VII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,0 кв. м для квартири та 250,00 кв. м для житлового будинку.
У пункті 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Водночас Закону № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодавцем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону № 1304-VII щодо тимчасової заборони відчуження.
Зазначений висновок узгоджується із правовими висновками, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), Верховним Судом у постанові від 31 січня 2024 року у справі № 464/4325/19 (провадження № 61-6100св23) та ін.
Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 387 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19).
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав. Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 та № 911/3749/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, враховуючи вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 07 грудня 2022 року у цій справі, правильно виходив з того, що відповідач ТОВ «ФК «Алькор Інвест», набувши на підставі договорів про відступлення права вимоги права іпотекодержателя за кредитним та іпотечним договорами, скористалося передбаченим іпотечним договором способом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на спірну квартиру. Водночас державна реєстрація права власності за товариством була проведена без належного підтвердження отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень, передбаченої статтею 35 Закону України «Про іпотеку», та без надання інформації про вартість предмета іпотеки, визначену на підставі його оцінки суб`єктом оціночної діяльності, що свідчить про порушення вимог статті 37 цього Закону.
Також суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що на момент державної реєстрації права власності на предмет іпотеки діяв Закон № 1304-VII, який установлював тимчасову заборону на відчуження такого майна без згоди іпотекодавця.
З огляду на встановлені порушення суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваного рішення державного реєстратора та наявність підстав для його скасування, витребування спірної квартири у ОСОБА_2 на користь позивача в порядку статті 388 ЦК України, припинення права власності ОСОБА_2 та поновлення права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не встановили факт вибуття спірної квартири з володіння позивача ОСОБА_1 поза його волею та не надали належної оцінки нотаріально посвідченим заявам позивача та його дружини від 26 червня 2018 року, у якій вони підтвердили обізнаність про намір звернення стягнення на предмет іпотеки, відсутність заперечень і претензій до іпотекодержателя та зобов`язання звільнити спірну квартиру, є безпідставними.
Аналіз змісту оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином дослідили вказані заяви позивача та його дружини і надали їм належну оцінку. При цьому суди правильно виходили з того, що потвердження обізнаності позивача про намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, відсутність заперечень і претензій до іпотекодержателя та зобов`язання звільнити спірну квартиру не є тотожними отриманню письмової вимоги про усунення порушень у порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку» та не свідчать про дотримання ТОВ «ФК «Алькор Інвест», передбаченої цією нормою процедури звернення стягнення.
Крім того, суди попередніх інстанцій правильно врахували, що на момент проведення державної реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» діяв Закон № 1304-VII, який установлював тимчасову заборону на відчуження такого майна без згоди іпотекодавця.
За таких обставин зміст зазначених заяв сам по собі не спростовує правильність висновків судів попередніх інстанцій у цій справі про проведення оскаржуваних реєстраційних дій усупереч установленій законом забороні та вибуття спірного майна із власності позивача поза його волею.
Натомість Верховний Суд як суд касаційної інстанції в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів попередніх інстанцій чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували до вирішення спору сторін положення статей 3, 13 ЦК України та доктрину venire contra factum proprium, не оцінили, чи не суперечить звернення ОСОБА_1 з позовом його попередній поведінці, зокрема нотаріально посвідченому підтвердженню відсутності заперечень і претензій щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, Верховний Суд відхиляє.
Застосування принципу добросовісності та доктрини заборони суперечливої поведінки передбачає оцінку поведінки особи в її сукупності, однак не може звільняти іншу сторону правовідносин від обов`язку дотримуватися встановлених законом вимог.
Саме по собі підтвердження позивачем обізнаності про намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки, відсутності заперечень і претензій щодо такого звернення не означає надання ним прямої згоди на відчуження квартири та не позбавляє його права на судовий захист у разі порушення його права власності.
Крім того, такі заяви позивача не звільняли іпотекодержателя (ТОВ «ФК «Алькор Інвест») і від обов`язку дотримуватися вимог статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку» та законодавчої заборони на відчуження предмета іпотеки, закріпленої Законом № 1304-VII, без згоди іпотекодавця.
За таких обставин звернення позивача ОСОБА_1 до суду із цим позовом про витребування спірної квартири саме по собі не свідчить про його суперечливу поведінку чи зловживання правом у розумінні статті 13 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення Закону № 1304-VII, оскільки не врахували волевиявлення позивача щодо звернення стягнення на спірне майно, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються встановленими у цій справі обставинами, гуртуються на помилковому ототожненні заявником обізнаності позивача про намір іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки з його згодою на відчуження цього майна, а також на неправильному тлумаченні положень зазначеного Закону та Закону України «Про іпотеку».
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не встановили правових наслідків відсутності оцінки предмета іпотеки для обраного позивачем способу захисту, зокрема розміру забезпечених іпотекою вимог, ринкової вартості квартири на момент набуття права власності, наявності майнових втрат позивача та можливості захисту його прав шляхом пред`явлення майнових вимог до іпотекодержателя, Верховний Суд відхиляє.
Відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.
Як правильно установив у цій справі суд першої інстанції, оскаржуване рішення державного реєстратора було прийняте без надання іпотекодержателем (ТОВ «ФК «Алькор Інвест») інформації про вартість спірної квартири, а відсутність оцінки предмета іпотеки є самостійною підставою для висновку про порушення встановленого законом порядку набуття іпотекодержателем права власності на нього.
За встановлених у справі обставин відсутність оцінки предмета іпотеки не могла бути компенсована з`ясуванням його ринкової вартості на час розгляду спору, визначенням розміру забезпечених вимог чи встановленням наявності майнових втрат позивача. Ці обставини не усувають допущеного під час позасудового звернення стягнення порушення та не спростовують висновків судів щодо незаконності набуття права власності на спірну квартиру.
Крім того, з огляду на встановлений судами факт вибуття квартири з володіння позивача поза його волею, можливість пред`явлення ним майнових вимог до іпотекодержателя сама по собі не спростовує наявності підстав для витребування майна відповідно до статті 388 ЦК України.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про ухилення ТОВ «ФК «Алькор Інвест» від проведення почеркознавчої експертизи на підставі припущень, не встановивши обставин та умисності втрати оригіналу рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, Верховний Суд також відхиляє.
Аналіз матеріалів справи, яка переглядається, свідчить про те, що позивач заперечував факт отримання письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень та належність йому підпису на копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 6504514151300, на яке ТОВ «ФК «Алькор Інвест» посилалося як на доказ вручення такої вимоги. З метою перевірки достовірності цього доказу представник позивача заявив клопотання про призначення у цій справі почеркознавчої експертизи та просив витребувати у відповідача оригінал відповідного поштового повідомлення, оскільки саме наявність оригіналу давала змогу провести експертне дослідження підпису, виконаного від його імені. Водночас представник ТОВ «ФК «Алькор Інвест» повідомив суду про втрату оригіналу документа. За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, оцінив неможливість надання оригіналу не ізольовано, а з урахуванням того, що його витребування було необхідним для перевірки заперечень позивача щодо факту вручення вимоги та достовірності підпису на копії документа. Саме в цьому контексті суд першої інстанцій дійшов висновку, що повідомлення про втрату оригіналу свідчить про ухилення від проведення експертизи.
При цьому висновок суду першої інстанції про ухилення від проведення експертизи не означає, що суд установив конкретні обставини втрати документа або довів умисел представників товариства на його приховування. Однак для оцінки доводів сторін істотним було те, що оригінал документа, достовірність якого оспорював позивач і який був необхідний для проведення експертизи, товариство не надало, а тому перевірити належність йому підпису на копії повідомлення не вдалося.
Крім того, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність належного повідомлення позивача ґрунтувався не лише на ненаданні оригіналу поштового повідомлення. Суд першої інстанції також установив, що направлені товариством на адресу позивача листи-вимоги були повернуті відправнику за закінченням строку зберігання. Отже, сам факт направлення товариством кореспонденції не потверджував її вручення іпотекодавцю, а копія рекомендованого повідомлення, підпис на якому позивач оспорював, за відсутності оригіналу не могла бути перевірена шляхом проведення почеркознавчої експертизи.
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність належних доказів отримання позивачем письмової вимоги, а отже, і підтвердження початку та закінчення передбаченого статтею 35 Закону України «Про іпотеку» 30-денного строку до звернення стягнення на предмет іпотеки.
Водночас Верховний Суд наголошує, що визначальним для вирішення цього спору сторін було не встановлення причин втрати заявником поштового документа як самостійної обставини, а з`ясування того, чи підтверджено належними доказами дотримання іпотекодержателем установленої законом процедури повідомлення позивача до прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Аргументи касаційної скарги про те, щосуди попередніх інстанцій неправильно застосували норми про повідомлення іпотекодавця, звівши питання належного повідомлення ОСОБА_1 виключно до наявності або відсутності оригіналу поштового повідомлення про вручення та не оцінивши в сукупності інші докази його фактичної обізнаності про звернення стягнення, зокрема нотаріально посвідчену заяву від 26 червня 2018 року, є безпідставними.
Зміст статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язує можливість звернення стягнення на предмет іпотеки з попереднім направленням іпотекодавцю письмової вимоги про усунення порушень та спливом установленого законом строку для її виконання.
Водночас обізнаність позивача про намір ТОВ «ФК «Алькор Інвест» звернути стягнення на предмет іпотеки, яка підтверджується нотаріально посвідченою заявою, сама собою не засвідчує фактичне отримання ним такої письмової вимоги та не підтверджує дотримання іпотекодержателем передбаченої законом процедури повідомлення.
Оскільки належних доказів отримання позивачем письмової вимоги матеріали справи не містять, а направлені товариством поштові відправлення поверталися за закінченням строку зберігання, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали недоведеним дотримання іпотекодержателем установленого законом порядку повідомлення іпотекодавця.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували презумпцію правомірності договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2019 року, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності, не встановили його недійсності та не оцінили статусу останньої, як наступного набувача, Верховний Суд відхиляє.
У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.
Отже, презумпція правомірності договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2019 року не перешкоджає витребуванню спірної квартири від ОСОБА_2 за наявності передбачених статтею 388 ЦК України підстав. Вирішальним у цьому спорі є не питання дійсності зазначеного договору, а наявність у позивача права витребувати майно від його останнього набувача.
Установивши у цій справі, що ТОВ «ФК «Алькор Інвест» набуло право власності на спірну квартиру з порушенням установленого законом порядку звернення стягнення на предмет іпотеки та в період дії законодавчої заборони на таке відчуження, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про вибуття майна з володіння ОСОБА_1 поза його волею та наявність підстав для його витребування у відповідачки ОСОБА_2 на підставі статей 387, 388 ЦК України.
Аргументи касаційної скарги ТОВ «ФК «Алькор Інвест» про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували відсутності безумовних підстав для витребування спірної квартири лише через недоліки процедури державної реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Алькор Інвест» та не перевірили передбачених статтею 388 ЦК України умов її витребування у ОСОБА_2 , зокрема добросовісності й оплатності набуття нею майна, обставин вибуття квартири з володіння позивача, пропорційності втручання у право власності відповідачки, можливого покладення на неї індивідуального й надмірного тягаря та наявності менш обтяжливого способу захисту права позивача, Верховний Суд також відхиляє з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Матеріали касаційного провадження у цій справі свідчать про те, що відповідачка ОСОБА_2 , яка є останнім зареєстрованим власником спірної квартири та якої безпосередньо стосується вирішення питання про її витребування, судові рішення судів попередніх інстанцій у цій справі не оскаржила.
Водночас ТОВ «ФК «Алькор Інвест» не надало суду доказів на підтвердження повноважень представляти інтереси відповідачки ОСОБА_2 у суді касаційної інстанції, а тому наведені у касаційній скарзі доводи щодо добросовісності, оплатності набуття нею майна та умов його витребування фактично стосуються прав та інтересів іншої особи та не підлягають перевірці Верховним Судом у межах цього касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 та упостановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року справі № 390/34/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 637/239/14-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення таким висновкам не суперечать, і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували надмірний та дублюючий спосіб захисту, одночасно витребувавши спірну квартиру, скасувавши рішення про державну реєстрацію права власності, припинивши право власності ОСОБА_2 та поновивши право власності ОСОБА_1 , не обґрунтувавши необхідності одночасного застосування таких способів захисту, є безпідставними.
У цій справі позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності ОСОБА_2 та поновлення його права власності є похідними вимогами від задоволення судом вимоги про витребування спірної квартири та спрямовані на усунення правових наслідків її незаконного відчуження й забезпечення реального поновлення порушеного права власності позивача. Тому їх одночасне задоволення не свідчить про застосування дублюючих способів захисту або надмірне втручання у права відповідачів.
Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної мотивованої відповіді на всі істотні доводи та аргументи апеляційних скарг відповідачів, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої інстанції та апеляційної інстанцій у цій справі щодо суті спору.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду- без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.
Щодо розподілу інших судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу інших судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Алькор Інвест» залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 07 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. Ю. Гулейков
Судді:Р. А. Лідовець
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
Є. В. Синельников
Оригінал: reyestr.court.gov.ua