Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №295/8991/22 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №295/8991/22

Суддя: Синельников Євген Володимирович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 295/8991/22

провадження № 61-8800св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство «Вібросепаратор»,

відповідачі - ОСОБА_1 , фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Вібросепаратор» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2025 року у складі судді Петровської М. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2026 року у складі колегії суддів Панкеєвої В. А., Галацевич О. М., Павицької Т. М., і виходив з такого,

Зміст заявлених позовних вимог

1. У вересні 2022 року ПрАТ «Вібросепаратор» звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ФОП ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та удаваними.

2. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Королівського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2022 року у справі № 296/5017/18 позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Вібросепаратор» задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «Вібросепаратор» на користь ОСОБА_1 на відшкодування упущеної вигоди 299 594,39 грн та на відшкодування спричиненої моральної шкоди 300 000,00 грн, а всього 599 594,00 грн.

3. До упущеної вигоди увійшли суми орендної плати, яку ОСОБА_1 планував отримати від ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «НТК СТЕП».

4. У рішенні визначено, що сума неотриманого ОСОБА_1 прибутку (упущеної вигоди) є неотриманою орендною платою від зданих в оренду виробничих площ, використання яких неправомірно було заблоковано ПАТ «Вібросепаратор».

5. Позивач вважає, що такі договори оренди є удаваними, оскільки: зі змісту договорів вбачається плутанина з приміщеннями, які нібито ОСОБА_1 здав в оренду ОСОБА_2 та ТОВ «НТК СТЕП»; вказані договори належним чином не оформлені, без реквізитів сторін, заповнені від руки, без зазначення площ орендованих приміщень, на деяких актах прийому-передачі відсутні дати; повернення приміщень не оформлювалось після закінчення строку дії договорів; у договорах не вказано реквізити, на які повинні сплачуватися кошти за оренду, розмір орендної плати написаний від руки, розмір орендної плати не змінювався; при розгляді справи № 296/5017/18 представник ОСОБА_1 під час дослідження доказів говорив про існування взаємозаліку між відповідачами, проте доказів не надав, і наведені відомості не відображені у бухгалтерському обліку, що підтверджує той факт, що ОСОБА_1 ніколи не отримував оренду плату від ОСОБА_2 ; у матеріалах справи № 296/5017/18 у томі 2 а.с.134 наявний акт звірки, підписаний між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зі змісту якого вбачається, що послуга з оренди не може вважатися реальною, гроші за практично надану, але не реалізовану послугу не можуть бути виплачені, але умови оренди залишаються в силі; ОСОБА_2 не сплачував жодні податки, хоча мав такий обов`язок, як податковий агент згідно з пунктом 14.1.180 статті 14 Податкового кодексу України; у всіх договорах оренди, які укладені між відповідачами, між ОСОБА_1 та ТОВ «НТК СТЕП» у пункті 1.5. зазначається про те, що у користування передаються земельні ділянки, що не відповідає дійсності, оскільки до 2018 року земля під виробничими приміщеннями, якими володів ОСОБА_1 , перебувала у користуванні позивача, що підтверджується договором оренди земельної ділянки від 25 жовтня 2002 року.

6. З урахуванням наведених обставин ПрАТ «Вібросепаратор» просило суд:

- визнати договір № 1 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 14 листопада 2011 року, договір № 2 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 22 травня 2012 року, договір № 4 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 22 квітня 2015 року, договір № 6 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 24 березня 2018 року, які укладені між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , недійсними;

- визнати договір №1 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 14 листопада 2011 року, договір № 2 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 22 травня 2012 року, договір № 4 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 22 квітня 2015 року, договір № 6 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 24 березня 2018 року, які укладені між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 удаваними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2025 рокуу задоволенні позову відмовлено.

8. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , які є сторонами правочинів, виникли інші правовідносини, ніж передбачені оспорюваними договорами оренди. ПрАТ «Вібросепаратор» не доведено, що оспорювані договори оренди є удаваними, тобто такими, що вчинені сторонами для приховання інших правочинів, який вони насправді вчинили, і що воля сторін договорів оренди була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, які передбачені укладеними між ними правочинами.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

9. Постановою Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2026 рокуапеляційну скаргу задоволено частково.

10. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2025 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

11. В іншій частині рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2025 року залишено без змін.

12. Апеляційний суд погодився з тим, що у справ відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що оспорювані договори є удаваними та фіктивними.

13. Апеляційний суд зазначив, що встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

14. Також вказав, що позивачем не доведено наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права саме на момент укладення спірних правочинів, що є обов`язковою умовою для звернення до суду з вимогою про визнання правочинів недійсними та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

15. Апеляційний суд дійшов висновку, що окремі мотиви рішення суду першої інстанції не повною мірою відповідають правильному застосуванню норм матеріального та процесуального права, зокрема в частині правової оцінки підстав заявленого позову, у зв`язку з чим рішення підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови, без зміни його резолютивної частини.

Узагальнені доводи касаційної скарги

16. 29 червня 2026 року ПрАТ «Вібросепаратор» засобами поштового зв`язку звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасуватирішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2026 року, постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

17. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статей 234, 235 Цивільного кодексу України щодо питання властивості удаваним правочинам ознак фіктивності та можливості визнання саме їх фіктивними, а також, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки.

18. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що оспорювані договори оренди підлягають визнанню недійсними з огляду на протиправну мету їх укладення, спрямовану на настання наслідків, що суперечать засадам правомірності правочинів та порушують права й інтереси заявника. Реальні наміри сторін цих договорів були спрямовані на створення доказової бази для стягнення з ПрАТ «Вібросепаратор» неіснуючого неотриманого доходу у справі № 296/5017/18.

19. Заявник зазначає, що приховуваним правочином, задля якого необхідно було укласти удавані договори оренди, є правочин, за яким відповідачі мали між собою домовленість зібрати фіктивну доказову базу для підтвердження нанесення збитків позивачу та отримати протиправну вигоду від судових спорів.

20. Вказує, що удавані правочини, укладені між відповідачами, мають ознаки фіктивності, оскільки їм властиві введення в оману третьої особи щодо фактичних обставин правочину та дійсних намірів учасників, свідомий намір невиконання зобов`язань за договором та приховування справжніх намірів учасників правочину, а тому вважає, що удаваним правочинам можуть бути властиві ознаки фіктивності і вони можуть бути визнані саме фіктивними.

21. Також ПрАТ «Вібросепаратор» просить стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн та здійснити розподіл витрат по сплаті судового збору.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі № 295/8991/22, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

23. 04 серпня 2026 року матеріали цивільної справи № 295/8991/22 надійшли до Верховного Суду.

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

24. 14 серпня 2026 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

25. 14 серпня 2026 року ФОП ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

26. Відзиви мотивовані тим, що недійсність правочину має визначатися станом на момент його вчинення, а не через багато років і не за фактом виконання визначених ним зобов`язань. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним.

27. Відповідачі зазначають, що позивач ігнорує обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 240/10975/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2020 року, якими підтверджено факт існування договірних відносин і передачі ОСОБА_1 в оренду належних йому виробничих площ орендарям ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «НТК СТЕП».

28. Відповідачі вказують, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту права: боржник не може вимагати визнання відсутнім права вимоги кредитора після того, як кредитор уже звернувся з позовом про стягнення коштів; належним способом захисту є заперечення проти позову кредитора у відповідному судовому процесі, а позивач фактично продовжує захист у справі № 296/5017/18.

29. Зазначають, що всі аргументи позивача не стосуються істотних умов договорів, реальність договорів підтверджується їх підписанням сторонами, актами приймання-передачі приміщень, фактичним розміщенням орендарями обладнання на орендованих площах та виконанням робіт з пристосування приміщень. Невідображення господарських операцій у податковому чи бухгалтерському обліку не спростовує факту укладення та виконання цивільно-правового договору. Позивач не довів, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, і не вказав, який саме правочин приховано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30. ОСОБА_1 (орендодавець) 14 листопада 2011 року уклав із ФОП ОСОБА_2 (орендар) договір № 1 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частину виробничого приміщення загальною площею 460 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,1735 га, надав орендарю у платне користування, з розрахунку орендної плати 10 грн за один квадратний метр, строком на 24 місяці. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.

31. 22 травня 2012 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір № 2 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 460 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , разом із земельною ділянкою площею 0,1735 га, надана орендарю у платне користування, з розрахунку орендної плати 12 грн за один квадратний метр, на 35 місяців. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.

32. 22 травня 2012 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «НТК-СТЕП» (орендар) укладено договір № 3 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 396 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , разом з земельною ділянкою площею 0,1735 га, надані орендарю у платне користування, з розрахунку орендної плати 12 грн за один квадратний метр, строком на 35 місяців. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.

33. 22 квітня 2015 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір № 4 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 460 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , разом з земельною ділянкою площею 0,1735 га, надана орендарю у користування, з розрахунку орендної плати 12 грн за один квадратний метр, строком на 35 місяців. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду (додаток № 2).

34. 22 квітня 2015 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «НТК-СТЕП» (орендар) укладено договір № 5 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 396 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , разом з земельною ділянкою площею 0,1735 га, надані орендарю у платне користування, з розрахунку орендної плати 12 грн за один квадратний метр, строком на 35 місяців. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.

35. 24 березня 2018 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_2 (орендар) укладено договір № 6 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 460 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , разом з земельною ділянкою площею 0,1735 га, надана орендарю у користування, з розрахунку орендної плати 20 грн за один квадратний метр, строком на 35 місяців. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.

36. 24 березня 2018 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ТОВ «НТК-СТЕП» (орендар) укладено договір № 7 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення), за умовами якого частина виробничого приміщення загальною площею 396 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 , разом з земельною ділянкою площею 0,1735 га, надана орендарю у користування, з розрахунку орендної плати 20 грн за один квадратний метр, строком на 35 місяців. Сторонами підписаний акт прийому-передачі вищевказаного приміщення в оренду.

37. Згідно з договором оренди земельної ділянки від 25 жовтня 2002 року, зареєстрованим в книзі записів державної реєстрації договорів оренди № 109 від 12 листопада 2002 року, Житомирська міська рада (орендодавець) передала в оренду ВАТ «Вібросепаратор» (орендар) земельну ділянку площею 8,3710 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 25 років.

38. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 18 лютого 2022 року у справі № 296/5017/18 позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Вібросепаратор» задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Вібросепаратор» на користь ОСОБА_1 на відшкодування упущеної вигоди 299 594,39 грн та на відшкодування спричиненої моральної шкоди 300 000,00 грн, а всього 599 594,00 грн.

39. Постановою Житомирського апеляційного суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 296/5017/18 рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 18 лютого 2022 року в частині відшкодування моральної шкоди змінено, зменшено суму, яка підлягає стягненню з ПАТ «Вібросепаратор» на користь ОСОБА_1 , з 300 000,00 грн до 100 000,00 грн, а також загальну суму з 599 594,00 грн до 399 594,00 грн. У решті рішення залишено без змін.

40. Судовими рішеннями у справі № 296/5017/18 встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення корпусу № 101 (прим. 36-43), загальною площею 867,4 кв. м, яке розташоване у АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів реєстраційний номер 5373 від 17 травня 2011 року та витягом про державну реєстрацію прав № 30057132 від 24 травня 2011 року. Вказане приміщення до моменту придбання його ОСОБА_1 належало ТОВ «Вентиляторний завод», не є відокремленою будівлею і входить до складу загальної будівлі, що наразі належить ПАТ «Вібросепаратор», яке розташоване на земельній ділянці площею 8,3710 га, яка, в свою чергу, перебуває у власності територіальної громади Житомирської міської ради та на підставі договору оренди від 25 жовтня 2002 року передана ВАТ «Вібросепаратор» в оренду (реорганізовано у ПрАТ). Земельна ділянка, на якій знаходяться придбані приміщення, перебувала у складі орендованої ПАТ «Вібросепаратор» земельної ділянки, тобто, фактично під`їздні шляхи до майна позивача перебувають у користуванні відповідача.

41. ОСОБА_1 уклав з третіми особами договори оренди належного йому приміщення: з ФОП ОСОБА_2 договір №1 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 14 листопада 2011 року, договір № 2 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 22 травня 2012 року, договір №4 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 22 квітня 2015 року; з ТОВ «НТК СТЕП» договір № 3 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 22 травня 2012 року, договір № 5 оренди об`єкта нерухомості (нежитлового приміщення виробничого призначення) від 22 квітня 2015 року. У договорах сторони передбачили обов`язок орендарів здійснювати щомісячно орендну плату за користування приміщеннями.

42. Орендарі прийняли приміщення, про що склали акти прийому-передач приміщень в оренду, завезли устаткування та були готові приступити до господарської діяльності, проте керівництво ПАТ «Вібросепаратор» почало чинити перешкоди ОСОБА_1 , орендарям, працівникам та автотранспорту, які полягали у недопущенні власника майна до належного йому приміщення, забороні проходу/під`їзду працівників та автотранспорту через земельну ділянку, на якій знаходиться придбане приміщення.

43. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 листопада 2015 року у справі № 296/8549/14-ц, зміненим рішенням апеляційного суду Житомирської області від 17 травня 2016 року, вирішено визнати припиненим договір оренди землі, укладений 25 жовтня 2002 року між ВАТ (на даний час - ПрАТ) «Вібросепаратор» та Житомирською міською радою, в частині оренди земельної ділянки загальною площею 0,1735 га (з них: 0,1239 га під будівлею та 0,0442 га для її обслуговування), що розташована в АДРЕСА_1 , яка згідно з проєктом землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, виготовленим колективним підприємством «Житомирводпроект», необхідна для обслуговування нежитлового приміщення корпусу № 101 (прим. 36-43), загальною площею 867,4 кв. м, яке розташоване в АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 .

44. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 24 січня 2017 року у справі № 296/5417/16-ц, зміненим рішенням апеляційного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року, вирішено встановити постійний земельний сервітут за наявним шляхом на земельній ділянці, що перебуває в оренді ПАТ «Вібросепаратор», площею 0,1402 га (позначеному під № 1 у експлікації угідь зведеного кадастрового плану КП «Житомирводпроект», розробленого по формі № 6-зем) для проходу, проїзду автотранспорту до нежитлового приміщення корпусу № 101 (прим.36-43), загальною площею 867,4 кв.м по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , та земельних ділянок площею 0, 1735 га, що перебувають у користуванні ОСОБА_1 .

45. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 липня 2019 року у справі № 240/8772/19 також було встановлено, що ПрАТ «Вібросепаратор» не виконало рішення суду від 10 грудня 2018 року щодо зобов`язання утримуватися від дій, які б заважали власнику приміщення ОСОБА_1 використовувати його за призначенням, забезпечити безперешкодний прохід людей та проїзд обслуговуючого автотранспорту через існуючі охоронні пости (прохідні) та існуючою дорогою, які належать ПрАТ «Вібросепаратор» до належного ОСОБА_1 приміщення.

46. У рішенні Житомирського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року по справі №240/10975/19 встановлено, що ОСОБА_1 належне йому приміщення здає в оренду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

47. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

48. Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

49. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

50. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

51. Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом.

52. За змістом частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

53. Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

54. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

55. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

56. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

57. Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

58. Згідно з частинами першою, третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

59. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

60. Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

61. Відповідно до частини першої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Згідно зі статтею 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили; якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

62. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК).

63. Верховний Суд раніше висновував, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють цей правочин (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 711/5843/20).

64. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки (див., зокрема, постанову Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року в справі № 723/405/17 (провадження № 61-46674св18)).

65. Судами встановлено, що позивач не є стороною оспорюваних договорів оренди. Особа, яка не є стороною правочину, оспорюючи його на підставі частини третьої статті 215 ЦК України, має довести не лише наявність підстав недійсності, а й те, що цей правочин порушує її права або охоронювані законом інтереси, причому станом на момент його вчинення.

66. Апеляційний суд установив, що позивачем не доведено наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права саме на момент укладення спірних правочинів, і визнав цю обставину самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Такий висновок узгоджується з наведеними нормами: оспорювані договори укладені у 2011, 2012, 2015 та 2018 роках, тоді як обставини, з якими позивач пов`язує порушення своїх прав, виникли значно пізніше у зв`язку з ухваленням 18 лютого 2022 року рішення у справі № 296/5017/18.

67. Фіктивний та удаваний правочини є різними і взаємовиключними правовими конструкціями. У фіктивному правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву: обидві сторони, вчиняючи правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, однак не ті, що випливають зі змісту правочину, оскільки сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний приховати їхню волю та справжній намір, і другий - прихований, від якого вони очікують настання правових наслідків.

68. Правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі, норм, що регулюють прихований правочин. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин; якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд може встановити нікчемність цього правочину або визнати його недійсним.

69. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

70. Звертаючись до суду з вимогою про визнання договорів оренди удаваними, позивач не зазначив, який саме правочин сторони насправді вчинили та приховали за оспорюваними договорами. У касаційній скарзі заявник указує, що приховуваним є правочин, за яким відповідачі мали між собою домовленість щодо формування фіктивної доказової бази для підтвердження нанесення позивачу збитків та стягнення упущеної вигоди.

71. Вказана позивачем домовленість за своїм змістом не може вважатися правочином у розумінні статті 202 ЦК України, оскільки не є дією, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків її учасників. Отже позивачем не доведено, що за оспорюваними договорами оренди сторони приховали інші правочини, до яких підлягала до застосування, зокрема, стаття 235 ЦК України.

72. Колегія суддів також враховує, що позивач одночасно обґрунтовує свої вимоги і фіктивністю, і удаваністю оспорюваних договорів, стверджуючи, що відповідачі уклали договори без наміру створення правових наслідків і водночас з метою приховати інший правочин. Ці твердження є взаємовиключними: за фіктивного правочину правові наслідки не настають узагалі, а за удаваного вони настають, але інші, ніж передбачені змістом правочину. Одночасне доведення обох конструкцій щодо одних і тих самих договорів є неможливим.

73. Обставини, на які посилається заявник, а саме: неотримання орендодавцем орендної плати, відсутність доказів проведення взаємозаліку вимог, невідображення операцій у бухгалтерському та податковому обліку, несплата податків орендарем, стосуються виконання договорів, а не моменту їх вчинення. Апеляційний суд правильно зазначив, що предметом доказування у справах про визнання правочину недійсним є обставини, які існували на момент його вчинення, а невиконання або неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для визнання його недійсним.

74. Слід вважати обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що невідображення господарських операцій у податковому чи бухгалтерському обліку не спростовує факту укладення та виконання цивільно-правового договору і не є достатньою самостійною підставою для визнання правочину недійсним.

75. Недоліки оформлення договорів, на які посилається заявник (заповнення від руки, відсутність окремих реквізитів, відсутність дат на частині актів прийому-передачі, незмінність розміру орендної плати), самі по собі не свідчать ані про відсутність у сторін наміру створити відповідні правові наслідки, ані про спрямованість їхньої волі на приховання іншого правочину, і за відсутності інших доказів не спростовують презумпцію правомірності правочину, встановлену статтею 204 ЦК України.

76. Практика Верховного Суду щодо застосування статті 234 ЦК України щодо фіктивних правочинів та статті 235 ЦК України щодо удаваних правочинів є доволі усталеною, і суд першої інстанції та апеляційний суд наводили відповідні висновки під час ухвалення судових рішень викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2022 року у справі № 607/5148/20, від 01 лютого 2023 року у справі № 711/5843/20, від 16 грудня 2020 року у справі № 398/4220/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц.

77. Питання, яке заявник формулює як таке, що не отримало вирішення, чи можуть удаваним правочинам бути властиві ознаки фіктивності і чи можуть вони бути визнані саме фіктивними, за своїм змістом стосується не тлумачення норми права, а правової кваліфікації конкретних правочинів з огляду на встановлені у справі обставини. Така кваліфікація здійснюється судами першої та апеляційної інстанцій на підставі оцінки доказів.

78. Крім того, наведені вище висновки Верховного Суду щодо розмежування фіктивних та удаваних правочинів за своїм змістом дають відповідь на поставлене заявником питання: оскільки фіктивний правочин не створює правових наслідків узагалі, а удаваний створює інші наслідки, ніж ті, що випливають з його змісту. Один і той самий правочин не може одночасно кваліфікуватися і як фіктивний, і як удаваний.

79. Колегія суддів також враховує, що апеляційний суд, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, надав оцінку доводам позивача як щодо удаваності, так і щодо фіктивності оспорюваних договорів та дійшов висновку про недоведеність обох цих обставин. Також суд апеляційної інстанції посилався на обставини, встановлені судовими рішеннями в інших справах щодо виконання оспорених договорів.

80. Колегія суддів зазначає, що зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційний суд дослідив подані сторонами докази і навів мотиви, з яких визнав їх такими, що не підтверджують ані удаваності, ані фіктивності оспорюваних договорів. Незгода заявника з результатом оцінки доказів не є тотожною їх недослідженню, а вимога надати тим самим доказам іншу доказову вагу виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

81. Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, надали обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позову.

82. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

83. З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

84. Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, підстав для нового розподілу судових витрат немає, а заявлені ПрАТ «Вібросепаратор» витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Вібросепаратор» залишити без задоволення.

2. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 04 грудня 2025 року в незміненій за результатами апеляційного перегляду частині та постанову Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Сердюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua