Рішення від 12 листопада 2026 р. у справі №686/1202/26 — Косівський районний суд Івано-Франківської області

Суд: Косівський районний суд Івано-Франківської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 12 листопада 2026 р.

Справа: №686/1202/26

Суддя: КНИЩУК Р. М.

Справа № 686/1202/26

Провадження № 2/347/493/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Книщука Р.М.,

секретаря Філіпчук О.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

адвоката Уроди О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки і піклування-виконавчий комітет Хмельницької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту виховання та перебування на утриманні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки і піклування-виконавчий комітет Хмельницької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту виховання та перебування на утриманні.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та пояснили, що 14 лютого 2008 року між сторонами було укладено шлюб від якого у них народилась двоє дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 22.02.2022 року у справі №347/145/22 шлюб укладений між сторонами було розірвано. На даний час донька проживає разом із позивачем та перебуває на його повному утриманні за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно із судовим наказом від 03.12.2025 виданим Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області у справі № 686/35105 25 було стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частки від заробітку /доходу/, щомісячно але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 2 грудня 2025 року і до досягнення донькою повноліття. Відповідно до посвідки про місце реєстрації відповідачка ОСОБА_2 має проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідачка ще до повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України виїхала до Федеративної Республіки Німеччина на постійне місце проживання та має чинну посвідку на проживання, дійсну до 04.03.2025 року. За кордоном відповідачка створила іншу сім`ю, зв`язку з дитиною не підтримує, її вихованням не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, участі в утриманні та розвитку дитини не бере. Донька навчається у комунальному закладі загальної середньої освіти «Ліцей № 6 імені Назара Макаренка Хмельницької міської ради» з 1 вересня 2025 року та мати дитини не цікавилась її навчанням протягом даного періоду навчання. Батько цікавився навчанням дитини та відвідував батьківські збори. Позивач утримує свою дочку ОСОБА_3 , здійснюючи їй постійні перекази грошових коштів на карту.

Встановлення факту виховання та утримання ОСОБА_5 необхідно позивачу для реалізації права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п 4 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», згідно з якою жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Просять позов задоволити.

Представник органу опіки і піклування Хмельницької міської ради Левицька Ю.В. подала до суду заяву про розгляд справи без участі в якій просить прийняти законне та обгрунтоване рішення та першочергову увагу приділити якнайкращому забезпеченню прав та інтересів дитини.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_4 в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не відомі.

Відповідач про час і місце судового засідання повідомлялася належним чином, про що свідчить розписка про одержання судової повістки, причину неявки суду не повідомила.

При викладених обставинах суд прийшов до висновку, що відповідач була повідомлена про розгляд справи належним чином, а тому, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до статті 280 ЦПК України.

Суд, вислухавши позивача, представників, свідків та вивчивши матеріали вважає, що в позові слід відмовити наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 є батьком, а ОСОБА_2 - матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що стверджується копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 11.07.2012р.

Відповідно до акту від 16.09.2025р. позивач ОСОБА_1 проживає з дочкою ОСОБА_3 в орендованому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

До матеріалів справи долучено договір оренди житлового приміщення від 20.07.2025р., укладений між орендодавцем ОСОБА_6 та орендарем ОСОБА_1 .

Згідно довідки про офіційну реєстрацію місця проживання від 15.12.2022р. вбачається, що відповідач ОСОБА_2 проживає за адресою: Федеративна Республіка Німеччина м. Требур Геррнгассе 8.

Також до матеріалів справи долучена копія паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 , з відмітками про перетин нею державного кордону.

Судом встановлено, що малолітня дитина ОСОБА_3 , 2012р.н. навчається у комунальному закладі загальної середньої освіти «Ліцеї №6 імені Назара Макаренка Хмельницької міської ради» з 01.09.2025р., що стверджується характеристикою даного закладу від 09.12.2025р. У даній характеристиці зазначено, що зі слів дитини вона підтримує зв`язок з мамою. Батько приділяє належну увагу вихованню доньки, відвідує батьківські збори.

Як зазначено у відповіді закладу середньої освіти на адвокатський запит від 09.12.2025р., матір дитини ОСОБА_2 не цікавилась навчанням протягом даного періоду навчання (з 01.09.2025р.).

Згідно копії судового наказу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03.12.2025р. вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі частки від заробітку /доходу/, щомісячно але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 2 грудня 2025 року і до досягнення донькою повноліття.

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи позивач та відповідач проживають окремо, кожен з них веде самостійне життя та спільне господарство сторонами не ведеться.

Згідно з частинами 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Нормою ст. 141 СК України встановлено, що мати та батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, і розірвання шлюбу між ними не впливає на обсяг їх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 160 СК України встановлено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Судом встановлено, що на момент розгляду справи неповнолітня дитина ОСОБА_3 , 2012р.н. проживає з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У ч. 4 ст. 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст. 164 СК України).

Таким чином з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23)).

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить встановити факт виховання та перебування дитини на його утриманні, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини, а тому потребує дослідження й врахування інтересів дитини.

Судом були допитані свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які є друзями та знайомими з позивачем та ствердили, що їм відомо, зі слів дитини, що вона з матір`ю не спілкується, проживає з батьком, який їй все купує та матеріально забезпечує. Позивач перебуває на службі та в нього через день припадає чергування, а дитина вже більше року залишається сама. Суд критично оцінює показання даних свідків з огляду на те, що вони є друзями та знайомими позивача, а тому можуть бути зацікавлені в результаті розгляду справи.

Покази свідка ОСОБА_7 суд бере до уваги тільки в тій частині, де вона ствердила, що їй не відомо про те, щоб мати відмовлялася надавати грошові кошти на утримання неповнолітньої дитини, щоб позивач звертався до відповідачки про надання коштів та чи дитина просила надати їй такі кошти.

Визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання та утримання дитини.

Як встановлено в судовому засіданні, надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні та утриманні дитини.

А тому, саме по собі проживання матері окремо та проживання неповнолітньої доньки разом з батьком не може розцінюватися, як самостійне виховання та утримання дитини її батьком без участі матері.

Судом була допитана неповнолітня дитина ОСОБА_3 , в присутності представника органу опіки і піклування, яка ствердила, що вона проживає з батьком, мати не дзвонить та не приїжджає в Україну. З мамою їй не подобається проживати тому, що з нею виникають постійні конфлікти і вона відправила її проживати до батька. Разом з тим пояснила, що мати може зателефонувавти, але це дуже рідко.

Покази неповнолітньої дитини є суперечливими та спростовуються висновком органу опіки і піклування від 15.06.2026р. Зокрема, у своєму висновку орган опіки і піклування зафіксував зовсім інші обставини, а саме те, що дитина з матір`ю постійно на зв`язку, мати передає їй передачі, знає все, що з нею відбувається, про її інтереси, проблеми, підтримує, що не узгоджується з її показаннями в суді.

Відповідно до вказаного висновку вбачається, що за невиконання або неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності. У справі немає документів, які б свідчили про звернення батька з питання неналежного виконання матір`ю її обов`язків, притягнення її до відповідальності за невиконання батьківських обов`язків.

Батько є законним представником дитини, не надав документів, що підтверджували б існування у нього труднощів через установлення факту самостійного виховання дитини. Взагалі такі факти можуть бути встановлені судом, зокрема під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями тощо. Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Попередньо до органу опіки та піклування не надходили заяви від ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з ним. Орган опіки та піклування не розглядав питання підготовки висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Вона з заявою про усунення перешкод у вихованні дитини не зверталася. Тобто у виконанні обов`язків утримання, виховання дочки, реалізації права на спілкування з дитиною вона не обмежена.

Крім, того, за ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Тобто батько зобов`язаний забезпечувати дитину продуктами харчування, одягом, взуттям, засобами для розвитку та особистої гігієни тощо.

Доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане із встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків стосовно дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

З матеріалів справи не було встановлено обставин, які б свідчили про те, що матір дитини позбавлена фактичної змоги виконувати свої батьківські обов`язки.

Згідно ст. 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Основним критерієм для фактичного визначення статусу одинокого батька є виховання та утримання дитини без участі матері. Отже, суду мають бути надані докази, які з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини.

Враховуючи закріплений в сімейному законодавстві принцип невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання та утриманні дитини, суд вважає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини за рішенням суду для цілей визначених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» можливо коли особа самостійно виховує дитину з інших підстав, які прямо не визначені в ст. 23 вказаного закону та за умови, що такі підстави пов`язані із об`єктивною неможливістю іншим з батьків виконувати свої батьківські обов`язки, наприклад, тривала хвороба, зникнення безвісти до визнання судом безвісно відсутніми, перебування на тимчасово окупованій території, тощо.

Як встановлено в судовому засіданні мати ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки не позбавлена, жодних перешкод у спілкуванні з дитиною її колишній чоловік ОСОБА_1 не здійснює, при можливості вона має безперешкодний доступ у спілкуванні з дитиною.

Твердження позивача про те, що відповідач самоусунулась як від виховання, так і від утримання спільної з позивачем дитини, її долею не цікавиться, не відвідує, не телефонує, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та спростовуються поясненнями самої неповнолітньої дитини, а тому не можна дійти висновку, що позивач самостійно, без будь-якої участі матері виховує та утримує дитину.

Обов`язок утримувати дитину покладено законом на її батьків (ст. 180 СК України).

На переконання суду у такій справі має бути доведено не лише відсутність участі у вихованні, а й в утриманні дитини, що визначено положеннями ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

Докази на підтвердження обставин за яких мати дитини була б позбавлена можливості спілкування, виховання та утримання неповнолітньої дитини суду не надано, мати дитини не позбавлена обов`язку щодо виховання та піклування про дитину, а тому, суд вважає, що відсутні підстави для встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері.

З аналізу положень ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» вбачається, що законодавець у пункті 4 ч. 1 наведеної норми встановив право на відстрочку від призову на військову службу для осіб, які самостійно виховують та утримують дитину за встановлених судом відповідних обставин для підтвердження такого факту, які можуть бути різними у різних життєвих ситуаціях, однак безумовно такі обставини мають бути об`єктивними, дійсними та непереборними, як то: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки з виховання та утримання дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо.

Проте, позивачем факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини без участі матері не доведено, тому підстав для задоволення вказаних вимог немає.

Крім того, судом встановлено, що рішення про встановлення самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років позивачу необхідно для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

При цьому слід звернути увагу, що приватно - правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Таким чином, враховуючи наведені обставини, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні поданого позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 200, 206, 247, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки і піклування-виконавчий комітет Хмельницької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту виховання та перебування на утриманні – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Р.М. Книщук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua