Суд: Городенківський районний суд Івано-Франківської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №342/582/26
Суддя: Андріюк І. Г.
Справа № 342/582/26
Провадження № 1-кп/342/145/2026
В И Р О К
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Городенка
Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретарів судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду міста Городенка кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026096150000033 від 04.05.2026 про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Рашків, Городенківського району, ІваноФранківської області, зареєстрований та проживає за адресою АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, раніше несудимий,
яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.239-2 КК України,
учасники судового провадження:
прокурор – ОСОБА_5
обвинувачений – ОСОБА_4
в с т а н о в и в :
ОСОБА_4 умисно вчинив дії, які виразилися у незаконному заволодінні поверхневим (ґрунтовим) шаром земель водного фонду в особливо великих розмірах, за наступних обставин.
Земельна ділянка з кадастровим номером 2621683701:01:002:0056 у АДРЕСА_2 належить ОСОБА_6 . Вказана земельна ділянка межує з прибережною захисною смугою річки «Семенівка», що є притокою річки Дністер з охоронюваною зоною 25 метрів, що у с. Раковець, яка відповідно до статей 58, 59, 60 Земельного кодексу України та статей 4, 88 Водного кодексу України, відноситься до земель водного фонду. У вересні 2021 року, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_4 , усвідомлюючи правовий режим земель водного фонду та відсутність у нього будь-яких правовстановлюючих документів на користування землями водного фонду в прибережній захисній смузі річки «Семенівка», діючи умисно, всупереч вимогам ст.ст. 60, 61, 168 Земельного кодексу України, ст.ст. 82, 86, 89 Водного кодексу України, тобто без отримання від спеціально уповноважених органів влади відповідних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, перебуваючи у прибережній захисній смузі річки Семенівка, яка межує із земельною ділянкою яка належить його дружині – ОСОБА_6 , з кадастровим номером 2621683701:01:002:0056, що у АДРЕСА_1 , за допомогою невстановленої у ході досудового розслідування спеціальної техніки, на земельній ділянці водного фонду площею 0,0141 га та 0,0089 га здійснив земельні роботи, пов`язані зі зняттям поверхневого (ґрунтового) шару землі та незаконно облаштував дві штучні водойми. У ході виконання вказаних робіт ОСОБА_4 незаконно зняв та заволодів поверхневим шаром ґрунту об`ємом першого ставка 129 метрів кубічних, другого ставка 37 метрів кубічних, використавши їх для облаштування штучних водойм для власних потреб, що призвело до незаконного заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах, загальним об`ємом 166 метрів кубічних.
Таким чином, своїми умисними діями ОСОБА_4 вчинив кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст. 239-2 КК України, тобто незаконне заволодіння поверхневим (ґрунтовим) шаром земель водного фонду в особливо великих розмірах.
Прокурор у судовому засіданні висловив думку щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються; просив визнати обвинуваченого ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 239-2 КК України, застосувати щодо нього покарання у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк один рік.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , який відмовився від призначення захисника судом, вважав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю. Зазначив, що погоджується зі всіма обставинами кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті, щиро розкаявся. Запевнив, що більше таких дій вчиняти не буде. Просив суд суворо не карати.
Згідно ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к, щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак ця норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.
Суд зазначає, що незважаючи на те, що розгляд справи здійснюється у порядку ч.3 ст.349 КПК України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Враховуючи показання обвинуваченого ОСОБА_4 щодо повного визнання вини у вчиненні інкримінованого йому органом досудового слідства кримінального правопорушення за ч.1 ст. 239-2 КК України, те, що він не оспорює фактичні обставини кримінального провадження, які вказані в обвинувальному акті, правильно розуміє зміст цих обставин, не наполягає на дослідженні інших доказів у справі, розуміє неможливість в подальшому оскаржити дані фактичні обставини в апеляційному порядку, у суду не має сумнівів в добровільності та правдивості його позиції, тому відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнано судом недоцільним, у зв`язку з чим суд обмежив їх дослідження допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого.
Суд дослідив матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_4 , зокрема, довідки КНП «Городенківська БЛІЛ» про те, що ОСОБА_4 не знаходиться на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога; позитивну характеристику з місця проживання обвинуваченого; вимогу про судимість.
На підставі наведеного суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні за обставин, встановлених органом дізнання та викладених в обвинувальному акті, які не оспорюються учасниками судового провадження, доведена повністю та правильною є кваліфікація його дій за ч.1 ст. 239-2 КК України як незаконне заволодіння поверхневим (ґрунтовим) шаром земель водного фонду в особливо великих розмірах.
За вчинення злочину, передбаченого санкцією ч.1 ст. 239-2 КК України, передбачено покарання у виді штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або пробаційний нагляд на строк до трьох років, або обмеження волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду, про що зазначив Верховний Суду у постанові від 13.08.2020 року у справі № 716/1224/19.
Відповідно до ст. 65 КК України суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст. 65 КК України, пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» суд, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку має дотримуватись вимог кримінального закону й зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.
Обставиною, що відповідно до ст.66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , у вчиненому кримінальному правопорушенні є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Обставин, що відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , не встановлено.
При призначенні покарання ОСОБА_4 , суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховує обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, його наслідки, особу обвинуваченого, те, що він несудимий, пом`якшуючі покарання обставини (щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення) та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, та вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 призначити покарання у межах санкції ч.1 ст. 239-2 КК України, яка передбачає відповідальність за вчинене.
На підставі викладеного, суд вважає, що ОСОБА_4 слід обрати покарання у виді штрафу з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, що є необхідним і достатнім заходом примусу для перевиховання обвинуваченого, відповідає тяжкості вчиненого ним правопорушення, сприятиме дотриманню обвинуваченим правослухняної поведінки у майбутньому.
На переконання суду, призначене покарання забезпечує дотримання балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Запобіжний захід до обвинуваченого на стадії судового провадження не обирався.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Керуючись ст.ст. 12, ч.1 ст.239-2 КК України, ст.ст. 349, 369-371, 373-374, 394 КПК України, суд
у х в а л и в:
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.239-2 КК України, та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права займатися діяльністю, пов`язаною із зняттям та перенесенням ґрунтового покриву земельних ділянок строком 1 (один) рік.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua