Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №910/7105/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №910/7105/25

Суддя: Кролевець О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 910/7105/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Мамалуй О. О.

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - 1: ОСОБА_1.

позивач -2: ОСОБА_1.

позивач - 3 : ОСОБА_1

відповідача - 1: не з`явився

відповідач -2: Віницький В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026

(головуючий - Коротун О.М., судді Майданевич А.Г., Сулім В.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2026

(суддя - Пукшин Л.Г.)

та касаційну скаргу ОСОБА_5

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026

(головуючий - Коротун О.М., судді Майданевич А.Г., Сулім В.В.)

та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026

(суддя - Пукшин Л.Г.)

у справі №910/7105/25

за первісним позовом 1) ОСОБА_3 , 2) ОСОБА_4 , 3) ОСОБА_1

до 1) ОСОБА_6 , 2) ОСОБА_5

про стягнення 109 032,88 доларів США

та за зустрічним позовом ОСОБА_5

до 1) ОСОБА_3 , 2) ОСОБА_4 , 3) ОСОБА_1 , 4) ОСОБА_6

про визнання удаваною угоди про спільну реалізацію проекту,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 , позивач-1), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 , позивач-2) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач-3) звернулись до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_6 (далі - ОСОБА_6 , відповідач-1) та ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 , відповідач-2) про стягнення 109 032, 88 доларів США.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов угоди про реалізацію спільного проекту (співробітництво) від 23.09.2021 (далі - угода) позивачами були передані відповідачам грошові кошти у гривні, еквівалентно 160 000, 00 доларам США, однак відповідачі, в порушення своїх зобов`язань за угодою повернули кошти лише частково - еквівалент суми 60 000, 00 доларів США. Викладене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення з відповідачів на користь позивачів солідарно 100 000, 00 доларів США основного боргу та 9 032, 88 доларів США 3% річних.

3. ОСОБА_5 (далі - позивач за зустрічним позовом) подано зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 про визнання удаваною угоди про спільну реалізацію проекту (співробітництво) від 23.09.2021.

4. Зустрічний позов обґрунтовано тим, що фактично між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 як фізичними особами виникли правовідносини позики, приховані від позивача угодою під виглядом корпоративних відносин. Частина переданих коштів - в сумі 60 000 доларів США була повернута, однак без зазначення ким саме ОСОБА_5 чи ОСОБА_6 ОСОБА_5 не ставив підпис у розписці про отримання коштів ОСОБА_6 , а законом або угодою не встановлена неподільність предмета зобов`язання та солідарна відповідальність відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, постанови апеляційного суду та постанови Верховного Суду

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 у задоволенні первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

6. Судове рішення першої інстанції за первісними вимогами мотивовано тим, що позивачем за первісним позовом не надано належних доказів передачі грошових коштів, які позивачі просять стягнути з відповідачів. Розглядаючи зустрічні позовні вимоги суд першої інстанції вказував на те, що позивачами за зустрічним позовом не доведено суду того, що сторони укладаючи угоду переслідували іншу мету ніж реалізація спільного проекту, крім того позивачами за зустрічним позовом не доведено суду обставин настання між сторонами інших прав і обов`язків ніж передбачені угодою від 23.09.2021.

7. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2026, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 14.01.2026 в частині, що стосується первісного позову - змінено шляхом викладення мотивувальної частини в редакції постанови апеляційного суду, в решті рішення суду першої інстанції - залишено без змін.

9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо зустрічного позову. В частині первісного позову, суд апеляційної інстанції змінив мотивування рішення суду першої інстанції погодившись з відсутністю підстав для задоволення первісного позову. При цьому, суд апеляційної інстанції посилався на те, що звертаючись з первісним позовом у даній справі позивачі жодним чином не обґрунтували (не визначили підставами первісного позову) та не довели обставини неможливості виконання зобов`язання на спірною угодою. Позивачами не зазначено про досягнення /недостягнення мети спірної угоди, яка фактично мала б призвести до повернення інвестиції та генерування систематичного прибутку (в розумінні п. 5,7 угоди).

Натомість, фактично констатуючи лише факт передачі коштів та посилаючись на п. 3.2 угоди (що передбачав повернення інвестицій до 15.04.2022 року), позивачі фактично намагаються повернути вкладені кошти аналогічно як за договором позики.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів

10. Позивачі за первісним позовом, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, звернулись до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просять скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні первісного позову та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову.

11. У касаційній скарзі скаржники, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначають, що суд апеляційної інстанції, в оскаржуваній постанові застосував частину 4 статті 236 та статтю 269 ГПК України без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, а саме висновків щодо дії принципу jura novit curia та щодо розмежування підстави позову і правової кваліфікації спірних правовідносин, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 902/1331/22 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17. Крім того, в межах цієї ж підстави скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції не застосував частину 4 статті 213 та статтю 637 Цивільного кодексу України та не врахував правових висновків Верховного Суду викладених, зокрема, у постановах від 05.03.2025 у справі № 927/724/24, від 25.09.2025 у справі № 904/488/24 та від 17.12.2025 у справі № 907/451/25 щодо системного тлумачення договору як єдиного цілого.

12. Крім того посилаючись на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 541, 543 Цивільного кодексу України до ?відносин солідарної відповідальності учасників однієї зі сторін договору про спільну діяльність за невиконання ними своїх зобов`язань за цим договором перед учасниками іншої сторони того ж договору, у разі коли договір сформульований у такий спосіб, що зобов`язання покладено на сторону договору як на єдиний правосуб`єктний центр без поділу обов`язків між учасниками цієї сторони. Глава 77 Цивільного кодексу України (статті 1130- 1143) врегульовує лише відповідальність учасників простого товариства перед третіми особами (зокрема, частина 2 статті 1138 та частина 3 статті 1141 ЦК України), однак не містить норм щодо солідарної відповідальності учасників однієї сторони договору про спільну діяльність перед учасниками іншої сторони того ж договору. Тому, виходячи із загальних норм зобов`язального права, до таких відносин підлягають застосуванню статті 541, 543 Цивільного кодексу України; однак висновок Верховного Суду щодо такого застосування не сформовано, що зумовлює необхідність його формування для забезпечення єдності судової практики.?

13. Скаржник зазначає, про неправильне застосування судами норм матеріального права - незастосування законів, які підлягали застосуванню (пункт 7 Угоди у системному зв`язку із статтями 541, 543, 628 та частиною 4 статті 213 Цивільного кодексу України), що відповідно до статті 311 ГПК України, є підставою для скасування оскаржуваних рішень у частині первісного позову та ухвалення нового рішення.

14. У своїй касаційній скарзі ОСОБА_5 посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026, ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити заяву ОСОБА_5 та стягнути з позивачів за первісним позовом судові витрати у розмірі 184 841,40 грн.

15. У касаційній скарзі ОСОБА_5 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися положень ч. 5 ст. 129 ГПК України, зокрема, неправильно застосували критерії обґрунтованості, пропорційності, реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, а також не врахували правових висновків Верховного Суду про застосування норм прав у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 18.12.2025 у справі № 922/619/25.

Заяви, клопотання учасників справи

16. ОСОБА_5 у відзиві на касаційну скаргу позивачів за первісним позовом, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та вказуючи на законність і обґрунтованість судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Крім того, ОСОБА_5 заявлено попередній орієнтовний розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, що становить 31 283,00 грн (еквівалент 700 доларів США станом на 18.08.2026).

17. ОСОБА_1 подано пояснення на відзив ОСОБА_5 , в якому ОСОБА_1 зазначає, що відзив ОСОБА_5 не спростовує заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Щодо наведеного у відзиві попереднього розрахунку витрат ОСОБА_5 на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 вказано на можливість подати заперечення після надання доказів обсягу наданих послуг, їх вартості, обов`язку щодо оплати, а також, щодо співмірності, обґрунтованості й розумності заявленої суми. Також, ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , в якому ОСОБА_1 не погоджується з доводами та вимогами касаційної скарги ОСОБА_5 , просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

18. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 23.09.2021 між громадянами України ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , як стороною-1, та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , як стороною-2, було укладено угоду про спільну реалізацію проекту (співробітництво) (далі - угода).

19. Пунктом 1 вказаною угоди передбачено, що сторони домовились створити товариство з обмеженою відповідальністю або виступити засновниками вже існуючого товариства з обмеженою відповідальністю (далі товариство) із таким розподілом часток у статутному капіталі: ОСОБА_5 - 49 %, ОСОБА_3 - 17 %, ОСОБА_4 - 17 %, ОСОБА_1 - 17 %.

20. Мета діяльності товариства - закупівля в Державного підприємства "Спеціалізоване лісогосподарське підприємство "Київоблагроліс" або інших підприємств сировини для зберігання, обробки, виготовлення продукції із дерева (дошка, брус, піддони, плити, ДВП, ДСП, ОСБ тощо) та подальший її продаж з метою отримання прибутку (пункт 2 угоди).

21. Згідно з пунктом 3 угоди сторона-2 інвестує в проєкт грошові кошти в гривні еквівалентно 160 000,00 доларів США (далі - інвестиції). Вказані грошові кошти передаються в готівковій формі не пізніше 30.10.2021, що фіксується відповідною розпискою.

22. Інвестиції призначені для придбання товариством деревообробного обладнання, закупівлі сировини в орієнтовній кількості 1000 м3 (пункт 3.1 угоди).

23. За пунктом 3.2 угоди інвестиції підлягають поверненню не пізніше 15.04.2022.

24. Згідно з пунктом 4 угоди ОСОБА_6 та ОСОБА_5 забезпечують належне функціонування товариства, яке планується створити, та організовує його господарську діяльність, зокрема забезпечує товариство кваліфікованими спеціалістами, забезпечує купівлю сировини, її зберігання, придбання, налагодження, обслуговування та функціонування відповідного деревообробного обладнання, отримання необхідних сертифікатів, експертиз, висновків, зберігання та продаж (реалізацію) продукції із запланованим сторонами прибутком.

25. У пункті 5 угоди сторони передбачили, що з 15.12.2021 до моменту повернення інвестицій дохід розподіляється щомісяця в такому порядку; 10 000,00 доларів США (або 20 % від суми чистого доходу) - стороні-1, 40 000,00 доларів США (або 80 % від суми чистого доходу) - стороні-2 в рахунок повернення інвестицій.

26. У випадку порушення умов угоди сторона 1 зобов`язується сплатити стороні 2 суму неповернутих інвестицій (пункт 7 угоди).

27. ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 на підтвердження здійснення інвестицій надали до суду копію рукописного аркушу, на якому містились наступні записи:

28. ОСОБА_6 , 01.12.1992, що проживає АДРЕСА_1 , паспортні дані НОМЕР_1 , виданий УМВД України в м. Дніпро 19.02.2009, РНОКПП НОМЕР_2 , отримав від ОСОБА_1 97 000,00 доларів США, 23.09.2021. ОСОБА_6 - підпис, ОСОБА_1 - підпис, 23.09.2021 - підпис ОСОБА_5 18.10.2021 ОСОБА_6 отримав 18 000,00 доларів США - підпис, ОСОБА_6 23.10.2021 отримав 20 000,00 доларів США ОСОБА_6 - підпис, 28.10.2021 отримав 22 000,00 доларів США ОСОБА_6 - підпис, 01.10.2021 отримав 3 000,00 доларів США ОСОБА_6 - підпис. Отримано 12 000,00 доларів США ОСОБА_1 29.12.2021 - підпис.

29. Позивачі за первісним позовом вказують на те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 повернули 60 000 доларів, однак уникають виконання погодженого обов`язку повернення грошових коштів у розмірі 100 000,00 доларів США у строк до 15.04.2022.

30. 19.04.2023 на адресу ОСОБА_6 та ОСОБА_5 була скерована вимога від 15.04.2023 про повернення грошових коштів, в якій позивачі за первісним позовом вимагали сплатити заборгованість у розмірі 100 000,00 доларів США та 24 286,06 грн компенсаційних платежів (три проценти річних та інфляційних втрат за період 15.04.2022-15.04.2023).

31. Оскільки вказана вимога залишена відповідачами за первісним позовом без виконання, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 звернулись до суду з первісним позовом, у межах якого просили суд стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_5 109 032,88 доларів США.

32. Водночас, ОСОБА_5 звернувся із зустрічним позовом, який ґрунтувався на тому, що укладаючи угоду, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , під виглядом створення партнерських (корпоративних) відносин фактично приховали від ОСОБА_5 інший правочин ОСОБА_1 з ОСОБА_6 , а саме позику, до якої ОСОБА_5 не має жодного відношення, оскільки будь-яких грошових коштів від ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 не отримував, тож не може нести солідарну відповідальність за борговими зобов`язаннями ОСОБА_6 перед ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

33. Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах та відзивах на касаційні скарги, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

34. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

35. Суд касаційної інстанції зазначає, що судові рішення по суті заявлених вимог позивачами за первісним позовом оскаржуються тільки в частині первісного позову, отже, в іншій частині судове рішення попередніх інстанцій касаційним судом, зважаючи на положення ст. 300 ГПК України, не переглядаються.

36. Суд касаційної інстанції, зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовляючи у задоволенні первісного позову з інших мотивів вказав, що:

- звертаючись з позовом у даній справі, позивачі за первісним позовом просили стягнути суму грошових коштів з посиланням на п. 3.2. угоди, відповідно до якого інвестиції підлягають поверненню не пізніше 15 квітня 2022 року, та зважаючи на невиконання вимоги, в порядку ст.ст. 530, 625 ЦК України, нарахували річні на неповернуту суму;

- разом з цим, як вбачається з змісту підписаної угоди, сторони фактично передбачили прогнозування очікуваних обсягів переробки та розміри отриманих прибутків. Позивачі за первісним позовом жодним чином не обґрунтували (не визначили підставами первісного позову) та не довели обставини неможливості виконання зобов`язання на спірною угодою. Позивачами не зазначено про досягнення/недостягнення мети угоди, яка мала фактично призвести до повернення інвестиції та генерування систематичного прибутку (в розумінні п. 5,7 угоди);

- натомість, фактично констатуючи лише факт передачі коштів та посилаючись на п. 3.2 угоди (що передбачав повернення інвестицій до 15.04.2022 року), позивачі намагаються повернути вкладені кошти як за договором позики.

37. Проаналізувавши постанову апеляційного суду касаційний суд вказує на наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови, виходячи з наступного.

38. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

39. Відповідно до частин першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

40. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

41. У статті 14 ГПК України зазначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

42. Згідно з положеннями статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

43. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, що складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

44. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.

45. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміють певну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

46. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такими обставинами є юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

47. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

48. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

49. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 916/5763/23, від 23.04.2024 у справі № 910/12744/22, від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23.

50. Так, судами встановлено, що предметом первісного позову є стягнення 109 032, 88 доларів США.

51. Позов обґрунтовано тим, що 23.09.2021 між громадянами України ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , як стороною-1, та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , як стороною-2, було укладено угоду про спільну реалізацію проекту (співробітництво) (далі - угода). Згідно з пунктом 3 угоди сторона-2 інвестує в проєкт грошові кошти в гривні еквівалентно 160 000,00 доларів США (далі - інвестиції). Вказані грошові кошти передаються в готівковій формі не пізніше 30.10.2021, що фіксується відповідною розпискою. Згідно із п. 3.2 угоди інвестиції підлягають поверненню не пізніше 15.04.2022.

52. Касаційний суд зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

53. Згідно із частинами першою, другою статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

54. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 Цивільного кодексу України).

55. Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

56. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

57. Згідно зі статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з врахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

58. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

59. За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

60. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

61. Отже, згідно із статтями 11, 509, 525, 526, 530, 626, 629 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до його умов. Сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов. Вони можуть укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у такому договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, якщо сторонами у договорі погоджено дату повернення коштів, такі кошти мають бути повернуті у відповідний строк.

62. Розглядаючи спір апеляційний суд встановив чотири основні обставини справи: між сторонами укладено угоду, вона є дійсною, кошти сторона-1 отримала саме за угодою, п. 3.2 встановлює дату повернення (15.04.2022), а п. 7 зобов`язує сторону-1 у разі порушення сплатити суму неповернутих інвестицій. Також, апеляційним судом встановлено, що позивачами за первісним позовом були передані відповідачам грошові кошти у гривні, еквівалентно 160 000, 00 доларам США.

63. Також, судом встановлено, що звертаючись з позовом у даній справі, позивачі просили стягнути вказану суму з посиланням на п. 3.2. угоди, відповідно до якого інвестиції підлягають поверненню не пізніше 15 квітня 2022 року. Та в силу невиконання вимоги в порядку ст. 530 та 625 ЦК України нарахували річні на неповернуту суму.

64. Апеляційний суд оцінивши укладений сторонами договір вказав, що як вбачається з змісту підписаної угоди, сторони фактично передбачили прогнозування очікуваних обсягів переробки та розміри отриманих прибутків, у зв`язку з чим, суд виснував, що фактично між сторонами укладено договір про спільну діяльність, а тому, враховуючи положення ст.ст. 1130 - 1133, 1138 Цивільного кодексу України, позивачам за первісним позовом необхідно довести суду виконання/невиконання зобов`язань за угодою для досягнення спільної мети. Отже, відмовляючи у задоволенні первісного позову, апеляційний суд зазначив, що позивачі жодним чином не обґрунтували (не визначили підставами первісного позову) та не довели обставини неможливості виконання зобов`язання за спірною угодою, позивачами не зазначено щодо досягнення/ недостягнення мети спірної угоди, яка фактично мала б призвести до повернення інвестиції та генерування систематичного прибутку (в розумінні п. 5,7 угоди).

65. Касаційний суд вважає такі висновки апеляційного суду передчасними і необґрунтованими.

66. Так, касаційний суд зауважує, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

67. Якщо із змісту конкретного договору (незалежно від того, як він поіменований сторонами) вбачається, що він містить ознаки договору про спільну діяльність, на відносини сторін поширюються загальні норми ЦК України про спільну діяльність та інших актів законодавства, якими встановлено спеціальні норми розраховані на певне коло суб`єктів господарювання.

68. Касаційний суд зазначає, що апеляційний суд встановлюючи певну правову природу договору не проаналізував та не надав належної правової оцінки іншим умовам договору. Більше того, апеляційний суд, не зазначаючи необхідного обґрунтування, надав деяким умовам договору домінуючого та пріоритетного значення. Тоді як вбачається з укладеної сторонами угоди, її умови не є взаємодоповнюючими або взаємовиключними. Так, зокрема умова про повернення грошових коштів визначена сторонами п. 3.2., погоджена сторонами таким чином: " Інвестиції підлягають поверненню не пізніше 15 квітня 2022 року". При цьому така умова не залежить від інших умов договору, інші умови договору не містять посилань на дату повернення інвестицій.

69. Тобто умова про повернення грошових коштів не пов`язана не з виконанням обов`язків за такою угодою або ж досягненням мети.

70. У касаційній скарзі скаржник зазначає про помилковість висновку апеляційного суду щодо безпідставності посилання позивачів у позові на пункт 3.2 угоди, оскільки такий пункт не може бути підставою для захисту їх прав, а пункти 5 і 7 угоди є нібито самостійними, не заявленими підставами позову.

71. Так скаржник зауважує на тому, що підставою первісного позову з самого початку було невиконання стороною-1 обов`язку повернути стороні-2 переданий нею вклад. Посилання позивачів у позовній заяві на пункт 3.2 угоди та статті 530, 625 Цивільного кодексу України було спрямоване на обґрунтування строку виконання зобов`язання та підстав нарахування трьох процентів річних за прострочення, а не на звуження фактичної підстави позову до самого лише пункту 3.2 Угоди. Неповернення інвестицій у визначений пунктом 3.2 строк є не окремою підставою позову, а наслідком невиконання стороною-1 її обов`язків за Угодою в цілому. Отже, застосування судом до встановлених обставин пунктів 5 і 7 Угоди у системному зв`язку з пунктом 3.2 не змінює і не розширює фактичної підстави позову.

72. Вказаним доводам позивачів апеляційним судом не було надано належної правової оцінки, тоді як такі аргументи вказувались позивачами у позові.

73. Крім того, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, апеляційним судом не було проаналізовано такий правовий висновок, тоді як Верховний Суду у вказаній постанові викладав висновок щодо ознак договору про спільну діяльність, його відмінність від інвестиційного договору, та вказував на які умови договорів та обставини справи судам необхідно звернути увагу для кваліфікації правовідносин інвестиційної та спільної діяльності

74. Так, у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, колегія суддів зауважила, що сама лише кваліфікація угоди як договору про спільну діяльність не визначає змісту конкретних обов`язків сторін. Цей зміст встановлюється з умов, погоджених сторонами, з урахуванням всього змісту правочину та намірів сторін. Якщо договір опосередковує інвестування, він може бути змішаним і містити елементи різних видів договорів, зокрема договору про спільну діяльність та кредитування. До змішаних договорів не застосовується критерій пріоритетності окремих елементів над іншими.

75. Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово вказував, що у випадку різного тлумачення сторонами погодженого договору і неможливості з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, необхідно застосовувати принцип contra proferentem. (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the dоminant influence of one party). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19, від 17.12.2025 у справі № 907/451/25. Вказаного не було враховано апеляційним судом.

76. Водночас, касаційний суд зазначає, що враховуючи правову природу правовідносин та обставини встановлені судами, зокрема щодо отримання грошових коштів за угодою, висновки апеляційного суду щодо неналежного обґрунтування підстав первісного позову, є такими, що порушують основні принципи цивільних правовідносин.

77. Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода договору; справедливість, добросовісність та розумність.

78. Виходячи з принципу розумності та добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та з урахуванням принципу тлумачення договору на користь дійсності, чинності та виконуваності договору умови договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. (постанови Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 902/21/21, від 05.12.2022 у справі № 753/8945/19).

79. Водночас добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 ЦК України.

80. Отже, законодавець, задекларувавши у нормах Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

81. Отже, добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

82. Верховний Суд зазначає, що існують такі критерії добросовісної поведінки: вона має бути очікуваною, характерною для інших учасників цивільних правовідносин за порівнюваних обставин; поведінка учасника цивільно-правових відносин не повинна обмежувати право чи позбавляти права інших осіб та має враховувати права, законні інтереси іншої сторони правовідносин; поведінка сторони має бути законною, зокрема, не допускаються дії виключно з протиправною метою або з наміром заподіяти шкоду іншій особі; учасники цивільних правовідносин повинні сприяти своєму контрагенту різними способами, в тому числі через отримання необхідної інформації. Відповідність дій сукупно усім цим критеріям дозволить оцінити такі дії як добросовісні. В іншому разі є підстави стверджувати про недобросовісну поведінку та зловживання правом. ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19).

83. Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає в тому, щоб перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється в тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки. (висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 513/879/19).

84. Водночас, відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.

85. За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

86. Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.

87. Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, чого в даному випадку судом апеляційної інстанції не дотримано.

88. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

89. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

90. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний

91. Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.

92. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

93. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

94. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

95. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

96. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

97. Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

98. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

99. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

100. Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

101. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

102. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним приписам процесуального закону, мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить належного обґрунтування щодо дослідження судом всіх підстав позову, зокрема, щодо умови п. 3.2. угоди, якою чітко визначено строк повернення грошових коштів, незважаючи на те, що така вимога відповідає положенням цивільного зобов`язання і у позивачів були всі підстави на неї посилатись.

103. Крім того, не дослідивши вищезазначеного та вказавши про безпідставність вимог за первісним позовом, апеляційний суд фактично вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачі за первісним позовом вимоги обґрунтовували саме посиланням на неналежне виконання зобов`язань з повернення грошових коштів відповідачами. Не врахувавши зазначеного апеляційний суд порушив положення ст.ст. 237 269 ГПК України.

104. Отже, відмовляючи у задоволенні первісного позову, судом апеляційної інстанції не було дотримано принципу всебічності, обґрунтованості та змагальності у справі. Тоді як, для дотримання умови обґрунтованості судового рішення апеляційному суду необхідно враховувати всі обставини та доводи сторін у справі.

105. Верховний Суд також звертає увагу на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.

106. З огляду на викладене доводи касаційної скарги позивачів за первісним позовом частково знайшли своє підтвердження, зокрема, щодо неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.09.2025 у справі № 904/488/24, від 17.12.2025 у справі № 907/451/25, а тому, наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, адже суд не врахував наведені вище норми чинного законодавства та не проаналізував всі обставини справи, що є вагомим і ключовим у цій справі для вирішення даного спору.

107. У той же час Верховний Суд зазначає, що враховуючи встановлені вище процесуальні порушення допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи, інші аргументи скаржників, які стосуються суті обґрунтування підстави касаційного оскарження передбаченої п. 3 частини другої ст.. 287 ГПК України, не можуть бути оцінені та досліджені касаційним господарським судом, зважаючи на імперативні положення ст. 300 ГПК України, та неповне встановлення апеляційним судом обставин справи.

108. ОСОБА_5 подано касаційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026, залишене без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026, яким стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

109. Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що за змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою.

110. Оскільки касаційним судом було встановлено підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції щодо розгляду первісних позовних вимог, зважаючи на положення статті 244 ГПК України, додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, Верховний Суд вказує на необхідність скасування постанови апеляційного суду якою переглянуто додаткове рішення, а тому наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_5 .

111. Зважаючи на вищезазначене, враховуючи наявність процесуальних порушень під час розгляду апеляційним судом первісних позовних вимог, касаційна скарга позивачів за первісним позовом підлягає частковому задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_5 також підлягає частковому задоволенню, постанови апеляційного суду в частині перегляду первісного позову та перегляду додаткового рішення підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

112. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

113. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

114. Під час розгляду справи апеляційному суду необхідно звернути увагу на викладене, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, та правильно застосувати положення процесуального законодавства.

Судові витрати

115. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судових витрат не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувану постанову апеляційного суду та передає справу на розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 в частині розгляду первісного позову у справі №910/7105/25 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

4. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 у справі №910/7105/25 скасувати, справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді О. М. Баранець

О. О. Мамалуй

Оригінал: reyestr.court.gov.ua