Рішення від 12 листопада 2026 р. у справі №489/4839/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Суд: Інгульський районний суд міста Миколаєва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: надання послуг

Дата: 12 листопада 2026 р.

Справа: №489/4839/26

Суддя: Коваленко І. В.

справа № 489/4839/26 провадження №2/489/2815/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13 листопада 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (в порядку письмового провадження) цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» (далі – ПрАТ «МТЕЦ») до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію,

встановив:

У травні 2026 року представник позивача звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути з відповідачів на користь позивача борг за спожиту теплову енергію у розмірі 5353,14 грн.

Як на підставу позовних вимог вказано, що в опалювальних сезонах 2022-2026 позивач здійснював постачання теплової енергії до будинку АДРЕСА_1 . За адресою: АДРЕСА_2 , було відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 для розрахунків за надані послуги теплопостачання. Власниками вказаної квартири є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 зареєстрований за вказаною адресою. Позивач надав теплову енергію за період з 01.11.2022 по 01.03.2026 на суму 5353,14 грн., за яку відповідачі не сплатили та не виконали свої зобов`язання в повному обсязі, чим завдано позивачу матеріальну шкоду.

17.06.2026 від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшла заява в якій вона зазначила, що договір про постачання теплової енергії з ПрАТ «МТЕЦ» вона не укладала, та послуг від нього не отримувала, оскільки користується індивідуальним опаленням. ПрАТ «МТЕЦ» не надало їй жодного доказу на підтвердження факту надання таких послуг, а Постанова КМУ не є належним доказом надання послуг з постачання теплової енергії і не підтверджує факт надання таких послуг ПрАТ «МТЕЦ».

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 01.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 30.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та продовжено розгляд справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відзив на позовну заяву до суду не подали. Повідомлення відповідачів про розгляд справи здійснювалось судом шляхом направлення ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви та доданих до неї документів за адресами останнього відомого місця реєстрації відповідачів та додатково шляхом розміщення оголошення на офіційному вебпорталі судової влади.

У відповідності до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Виходячи з вимог частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.

ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» є суб`єктом господарської діяльності з постачання теплової енергії споживачам м. Миколаєва, в тому числі до житлового будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_3 (по 1/3 частці кожному), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідка №479749392 від 01.06.2026.

Згідно із витягом про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні ід 01.06.2026 за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 .

З матеріалів справи слідує, що квартира АДРЕСА_1 за вищевказаною адресою обладнана системою індивідуального опалення.

Відповідно до нарядів про підключення будинків до мереж теплопостачання, позивачем в спірний період була надана теплова енергія для опалення в будинок, в якому розташована квартира, в якій зареєстровані відповідачі.

Проте, відповідачі отримані послуги в повному обсязі не оплатили. Так, згідно наданого позивачем розрахунку, з 01.11.2022 по 01.03.2026 заборгованість за надані послуги склала 5353,14 грн.

24.04.2025 позивачем було надіслано відповідачам досудову вимогу (в порядку врегулювання сплати боргу) в якій зазначено про необхідність терміново сплатити заборгованість за особовим рахунком № НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 , яка станом на 24.04.2025 становила 3538,81 грн., яка складалась з заборгованості за обсяг теплової енергії, витраченої на загально будинкові потреби опалення та заборгованості за абонентське обслуговування. Проте, доказів її погашення матеріали справи не містять.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин здійснюються виключно на договірних засадах.

Згідно пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Зазначена норма закону зобов`язує споживачів оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 15.03.2018 у справі 401/710/15-ц.

Таким чином, правовідносини між сторонами за своїм змістом є зобов`язальними, позивач повинен надавати відповідачам послуги з постачання теплової енергії, а відповідачі повинні за них сплачувати в силу приписів статті 11 ЦК України.

У відповідності до частини шостої статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.

Згідно з пунктом 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» між ПрАТ «МТЕЦ» та відповідачами укладено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання, та відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору; споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору; суб`єкти відносин у сфері теплопостачання-фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування; теплова енергія-товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; теплопостачальна організація - суб`єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Споживачам, приміщення яких оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії/вузлами розподільного обліку витрати теплоносія (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), обсяг спожитої теплової енергії визначається за їхніми показаннями відповідно до методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, але не менше мінімальної частки середнього питомого споживання теплової енергії серед інших споживачів у будівлі відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті.

Нарахування за послуги з постачання теплової енергії проводяться на підставі Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 22.11.2018 №315 (із змінами та доповненнями), зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.12.2018 за №1502/32954 (надалі - Методика).

Методикою передбачено порядок визначення обсягу теплової енергії, витраченого на опалення місць загального користування (надалі - МЗК) та допоміжних приміщень будівлі. Зокрема, Методикою передбачено що частину теплової енергії, спожитої будинком, розподіляється між усіма приміщеннями в межах зовнішніх стін житлового будинку.

Як встановлено пунктом 3 розділу І Методики розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень(втому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових правна об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано.

Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі-розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених яку приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках-розрахунково.

Пунктом 3розділу ІІІ Методики для приміщень з індивідуальним опаленням та окремих приміщень з транзитними мережами опалення встановлено, що окрім визначеної частки спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення, здійснюється розподіл теплової енергії, що надходить у ці приміщення від транзитних ділянок трубопроводів внутрішньобудинкових систем опалення та ГВП, що прокладені у цих приміщеннях (Q відкл. пр). Визначення та розподіл обсягу спожитої убудівлі/будинкутеплової енергії на загальнобудинкові потреби опалення (Q опз.б.п)здійснюється згідно з розділом IV цієї Методики.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021 №358 внесено зміни у Методику і визначено додаткове поняття - "загальнобудинкові потреби на опалення".

У пункті 2 розділу І Методики наведено визначення загальнобудинкових потреб на опалення (ЗБП), згідно з яким це - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Отже, загальнобудинкові потреби на опалення визначено як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку.

Оплата за опалення місць загального користування - це не додатковий вид оплати, а плата за ту частину теплової енергії, яка облікована загальнобудинковим приладом обліку теплової енергії. У вартість плати за опалення місць загального користування входять й витрати теплової енергії у внутрішньобудинкових системах опалення.

Нарахування за обсяги спожитої теплової енергії відповідно до приписів Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Методики розподілу (зі змінами) після опломбування лічильника проводяться з урахуванням: нарахування плати за місця загального користування (далі – МЗК) - загальнодоступні місця у будівлі/будинку (вестибюль, загальний коридор, сходова клітка, загальні кухні, спільні душові та санвузли, загальні пральні, передпокій квартири тощо), крім допоміжних приміщень); нарахування плати на загальнобудинкові потреби (далі – ЗБП) на опалення - витрати на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень, функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку, без врахування обсягу теплової енергії, витраченої на функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, та обсягу теплової енергії, який надходить від ділянок транзитних трубопроводів до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення);втрати від транзиту; абонентської плати.

Як передбачено пунктом 12 розділу IV Методики обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення будівлі/будинку, розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) пропорційно до загальних/опалюваних площ/об`ємів їх житлових/нежитлових приміщень.

З огляду на вищезазначені положення законодавства на споживача покладено обов`язок з оплати частини обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб пропорційно до площі приміщення.

Водночас, згідно із пунктом 8 розділу IV Методики у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ МЗК та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Q з.б.поп.проект), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Q опбуд): для 1-5 поверхової будівлі/будинку-25%; для 6-10 поверхової будівлі/будинку-20%; для будівлі/будинку вище 10 поверхів -15%; для будівель/будинків комбінованої поверховості-відсоток, визначений як середнє арифметичне значення вищевказаних відсотків в залежності від поверховості частин будівлі/будинку.

Отже, ПрАТ «МТЕЦ» проводить розрахунки розподілу теплової енергії на загальнобудинкові потреби відповідно до вимог Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28.12.2018 №315, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.12.2018 за №1502/32954.

Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 Опалення, вентиляція та кондиціонування опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах.

Долучений відповідачем ОСОБА_2 до матеріалів справи акт обстеження системи опалення місць загального користування ОСББ «Миколаївська-3» за підписами голови ОСББ, членів правління та співвласників-сусідів від 26.01.2026 про відсутність опалення місць загального користування за адресою: АДРЕСА_1 , не є належним та допустимим доказом на підтвердження вказаних обставин. До того ж, прилад опалення в під`їздах не є єдиними приладами внутрішньобудинкової системи опалення у відповідності до положень вищезазначеного законодавства.

Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів. Відсутність приладів опалення в під`їзді багатоквартирного будинку не підтверджує відсутність системи опалення у місцях загального користування всього будинку. До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові № 357/4664/15-цвід 20.11.2019.

Також згідно з правовим висновком Верховного Суду у справі № 311/3489/18 від 22.12.2020 власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками усіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і зобов`язанні брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку та прибудинкових територій відповідно до своєї частки у майні будинку. Відключення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення мешканців від такої участі.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»:

- спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;

- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);

- нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Згідно з частиною другою статті 4 наведеного Закону власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (частина перша статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

У відповідності до частини першої статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно з пунктами 1, 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відсутність письмово оформленого договору з постачальником послуг не позбавляє споживача обов`язку оплачувати надані послуги.

Зазначене узгоджується з висновком щодо застосування норм права, сформульованим у постанові Верховного Суду України від 15.03.2018 у справі 401/710/15-ц.

Таким чином, правовідносини між сторонами за своїм змістом є зобов`язальними, позивач повинен надавати відповідачам послуги з постачання теплової енергії, а відповідач повинен за них сплачувати в силу приписів статті 11 ЦК України.

За змістом статей 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору і в установлений строк.

Положеннями статей 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Щодо доводів ОСОБА_2 про ненадання або надання позивачем не якісних послуг, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у своїй постанові від 20.11.2019 у справі № 640/18143/16-ц, вказав, що факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги, що, у свою чергу, є порушенням умов договору у розумінні статей 526, 530 ЦК України, повинен бути зафіксований належним чином.

Зокрема, стаття 18 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Представник виконавця повинен з`явитися на виклик споживача не пізніше строку, визначеного договором. Акт-претензія складається споживачем та представником виконавця і скріплюється їхніми підписами. У разі неприбуття представника виконавця в погоджений умовами договору строк або необґрунтованої відмови від підписання акта-претензії він вважається дійсним, якщо його підписали не менш як два споживачі. Акт-претензія споживача подається виконавцю, який протягом трьох робочих днів вирішує питання про перерахунок платежів або видає письмово споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензій. Спори щодо задоволення претензій споживачів вирішуються в суді. Споживач має право на досудове вирішення спору шляхом задоволення пред`явленої претензії. У разі встановлення за результатами аналізу факту погіршення нормованих показників якості води, витрати споживача, які він здійснив при оплаті вартості проведення аналізу води, підлягають компенсації за рахунок виконавця/виробника.

Крім того, нормою статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов`язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. У разі проведення перевірки якості наданих послуг з централізованого водопостачання, централізованого постачання гарячої води або постачання природного газу споживач має право здійснити забір проб. Інформація про забір проб включається до акта-претензії. У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п`яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).

Порядок проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2013 № 70 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку розміру плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у разі перерви в їх наданні, ненадання або надання не в повному обсязі». У цьому Порядку вказано, що у разі надходження актів-претензій від споживачів про перерву в наданні послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, їх ненадання або надання не в повному обсязі та прийняття виконавцем рішення про їх задоволення, проводиться перерахунок протягом наступного місяця з дати отримання виконавцем акта-претензії).

При цьому, у своїй постанові від 07.02.2018 у справі № 521/6969/15-ц, Верховний Суд зазначив, що належним доказом ненадання житлово-комунальної послуги або зниження якості наданої послуги є звернення споживача до надавача послуг та складання сторонами акта-претензії.

У даному випадку, відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів, в підтвердження звернення до надавача послуг, з приводу ненадання або надання не якісних послуг, та складання акта-претензії.

Враховуючи вищевикладені положення діючого законодавства, дослідивши надані докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає, що позовні вимоги ПрАТ «МТЕЦ» обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3328,00 грн.

Керуючись статями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» про стягнення боргу за спожиту теплову енергію – задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» борг за спожиту теплову енергію у розмірі 5353,14 грн. (п`ять тисяч триста п`ятдесят три гривні 14 коп.).

Стягнути в рівних частинах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь Приватного акціонерного товариства «Миколаївська теплоелектроцентраль» судовий збір в розмірі 3328,00 грн. (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

позивач – Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль», ЄДРПОУ 30083966, юридична адреса: м. Миколаїв, Каботажний узвіз, 18;

відповідачі: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; та ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Повний текст судового рішення складено 13.11.2026.

Суддя І.В.Коваленко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua