Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №473/3742/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Суд: Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №473/3742/26

Суддя: Вуїв О. В.

Справа № 473/3742/26

РІШЕННЯ

іменем України

"12" листопада 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого – судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з таким позовом, в якому вказував, що згідно рішення виконавчого комітету Вознесенської сільської ради народних депутатів Вознесенського району Миколаївської області від 25 лютого 1994 року за №8, його рідному брату - ОСОБА_2 було передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,99 га, розташовану на території Вознесенської (на час розгляду справи - Бузької) сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, призначену для ведення особистого підсобного (на час розгляду справи - селянського) господарства, кадастровий номер 4822081200:04:000:0224.

На підставі рішення ОСОБА_1 отримав правовстановлюючий документ – Державний акт на право постійного користування землею від 08 грудня 1994 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №76.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Позивач, як спадкоємець другої черги за законом, належним чином прийняв та оформив частину спадщини після смерті брата.

Проте державний нотаріус Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області Онищенко Л.В. відмовила ОСОБА_1 в посвідченні спадкових прав щодо спірної ділянки з тієї підстави, що право користування земельною ділянкою є особистим правом особи та припинилося зі смертю спадкодавця, а тому не увійшло до складу спадкового майна.

Враховючи вказані обставини, позивач просив в судовому порядку визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою площею 0,99 га, розташованою на території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, призначеною для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4822081200:04:000:0224, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 .

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 не з`явилися, проте представник позивача надав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача – Бузької сільської ради Вознесенського району в судове засідання не з`явився, проте надіслав на адресу суду письмову заяву про розгляд справи без його участі за наявними матеріалами справи.

Оскільки матеріали справи містять достатньо інформації та доказів для вирішення спору, а тому суд вважав можливим розглядати справу без особистої участі позивача та представників сторін.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що рішенням виконавчого комітету Вознесенської сільської ради народних депутатів Вознесенського району Миколаївської області від 25 лютого 1994 року за №8, рідному брату позивача - ОСОБА_2 було передано у постійне користування земельну ділянку площею 0,99 га, розташовану на території Вознесенської (на час розгляду справи - Бузької) сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, призначену для ведення особистого підсобного (на час розгляду справи - селянського) господарства, кадастровий номер 4822081200:04:000:0224.

На підставі рішення ОСОБА_1 отримав правовстановлюючий документ – Державний акт на право постійного користування землею від 08 грудня 1994 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №76.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

Позивач, як спадкоємець другої черги за законом, належним чином прийняв та оформив частину спадщини після смерті брата.

Проте державний нотаріус Вознесенської державної нотаріальної контори Миколаївської області Онищенко Л.В. відмовила ОСОБА_1 в посвідченні спадкових прав щодо спірної ділянки з тієї підстави, що право користування земельною ділянкою є особистим правом особи та припинилося зі смертю спадкодавця, а тому не увійшло до складу спадкового майна.

Згідно абз. 1 ч. 5 ст. 7, ч. 1 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 48, ст. 56 ЗК УРСР 1990 року для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.

За бажанням громадян їм додатково можуть надаватися земельні ділянки у користування.

Загальна площа цих ділянок не повинна перевищувати 1 гектара.

Право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (ч. 1 ст. 23 ЗК УРСР 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу (ч.ч. 1, 3 ст. 27 ЗК УРСР 1990 року).

01 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року.

Згідно ч. 1 ст. 92 вказаного ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, визначений у ч. 2 ст. 92 ЗК України. Фізичні особи до вказаного переліку не належать.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 141 чинного ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, державних чи комунальних некомерційних товариств, крім перетворення державних чи комунальних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом публічно-приватного партнерства або об`єктом концесії; припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами); невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Проте, згідно п. 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Разом з тим, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22 вересня 2005 року у справі №5-рп/2005 визнав неконституційними положення п. 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення у зв`язку з тим, що через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

Також Конституційний Суд України у вказаному рішенні зазначив, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Згідно правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 листопада 2019 року у справі №906/392/18, відповідно до частини першої статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року № 449 (чинна до 23 липня 2013 року).

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

У своїй постанові від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Ст.ст. 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також ст. 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у ст. 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

За встановлених обставин, належне спадкодавцю ОСОБА_1 право постійного користування землею увійшло до складу спадщини.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1 ст. 1220 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом, а в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини - за законом (ст.ст. 1217, 1223 ЦК України).

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (ст. 1258 ЦК України).

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст. 1261 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 1268-1270 ЦК України для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець прийняв її в шестимісячний строк в порядку, передбаченому законом.

Судом встановлено, що позивач, як спадкоємець другої черги за законом, належним чином прийняв спадщину після смерті брата.

Інших спадкоємців, які прийняли спадщину або мають право на її обов`язкову частку, судом не встановлено.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, виходячи з того, що позивач, як спадкоємець другої черги за законом, має право на спадщину, проте не має іншої можливості оформити свої спадкові права, зокрема через органи нотаріату, а тому суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право постійного користування земельною ділянкою площею 0,99 га, розташованою на території Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, призначеною для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4822081200:04:000:0224, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вознесенську Миколаївської області.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв

Оригінал: reyestr.court.gov.ua