Постанова від 02 листопада 2026 р. у справі №904/1962/26 — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №904/1962/26

Суддя: Суховаров Артем Володимирович

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2026 року м.Дніпро Справа № 904/1962/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Суховарова А.В. (доповідач), суддів: Фещенко Ю.В., Мартинюка С.В.

за участю секретаря судового засідання: Запорожець В.О.

та представників:

від прокуратури - Афанасенко К.В.;

від позивача-1 - не з`явився;

від позивача-2 - не з`явився; _

від відповідача (скаржника) - Відякіна Х.В.

розглянув матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 (суддя Дупляк С.А., повний текст рішення складено 13.08.2026)

у справі №904/1962/26

за позовом Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вільногірської міської ради Дніпропетровської області в особі Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст заявлених позовних вимог.

Жовтоводська окружна прокуратура Дніпропетровської області (далі – прокуратура, прокурор) в інтересах держави в особі Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі - позивач-1), Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (далі - позивач-2) звернулася до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" (далі - відповідач), у якій прокурор просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду №1 від 17.01.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладену між позивачем-2 та відповідачем;

- визнати недійсною додаткову угоду №2 від 17.02.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладену між позивачем-2 та відповідачем;

- визнати недійсною додаткову угоду №4 від 30.08.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладену між позивачем-2 та відповідачем;

- визнати недійсною додаткову угоду №5 від 28.09.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладену між позивачем-2 та відповідачем;

- стягнути з відповідача на користь позивача-2 грошові кошти у розмірі 83.348,96 грн.

Судові витрати зі сплати судового збору прокурор просить суд стягнути з відповідача.

2. Короткий зміст рішення суду у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 у справі №904/1962/26 позовні вимоги Жовтоводської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Вільногірської міської ради Дніпропетровської області в особі Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” про визнання недійсними додаткових угод №№ 1, 2, 4, 5 до договору про постачання електричної енергії з розподілом споживачу № 2500001463/7 від 14.01.2022 та стягнення грошових коштів у сумі 83 348, 96 грн. задоволено у повному обсязі, а саме:

- визнано недійсними додаткові угоди №1 від 17.01.2022, №2 від 17.02.2022, №4 від 30.08.2022, №5 від 28.09.2022 до договору №2500001463/7 від 14.01.2022, укладеного між Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (Україна, 51700, Дніпропетровська обл., Кам`янський р-н, місто Вільногірськ, вул. Устенка Юрія, будинок 14; ідентифікаційний код 26368915) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” (Україна, 49001, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Січових стрільців, будинок 4 Д; ідентифікаційний код 42082379);

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” (Україна, 49001, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Січових стрільців, будинок 4 Д; ідентифікаційний код 42082379) на користь Управління архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (Україна, 51700, Дніпропетровська обл., Кам`янський р-н, місто Вільногірськ, вул. Устенка Юрія, будинок 14; ідентифікаційний код 26368915) грошові кошти у розмірі 83 348,96 грн.;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” (Україна, 49001, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Січових стрільців, будинок 4 Д; ідентифікаційний код 42082379) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (Україна, 49044, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38; ідентифікаційний код 02909938) 13 312,00 грн. судового збору.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ “Дніпровські енергетичні послуги” звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, за змістом якої просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 по справі №904/1962/26 повністю, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, та покласти судові витрати на Дніпропетровську обласну прокуратуру.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт зазначає про помилковість висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог з таких підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року, на яку посилався місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні, сформована позиція по справі №922/2321/22 про неприпустимість підвищення ціни у договорі понад встановленого ліміту у 10%. Проте п`ятеро суддів Великої Палати висловили спільну окрему думку від 06.02.2024, у якій не погодилися з позицією більшості. Пізніше, у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24, Велика Палата не знайшла правових підстав для відступу від сформульованого висновку, проте п`ятеро суддів знову висловили окрему думку від 21.11.2025, у якій навели аргументи щодо необхідності зміни підходу до тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Апелянт наголошує, що навіть серед суддів Великої Палати Верховного Суду вже вдруге немає одностайної думки щодо правозастосування зазначеної норми, що підтверджує недостатню ясність і однозначність її положень та невідповідність правового регулювання принципам юридичної визначеності. Апелянт посилається на доповідь Європейської комісії "За демократію через право" (доповідь № 512/2009), рішення ЄСПЛ у справах "Achour v. France", "Kononov v. Latvia", "Сєрков проти України", "Новік проти України", рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, від 29.06.2010 №17-рп. 27.05.2026 Верховною Радою України прийнято Закон № 4888-IX «Про публічні закупівлі», яким п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" викладено в новій редакції, за змістом якої обмеження 10% застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни (без обмеження кількості змін). Пунктом 7 Розділу XIV Закону № 4888-IX передбачено, що ця нова редакція застосовується до правовідносин, які виникли з дня набрання чинності Законом № 922-VIII, тобто з 19.02.2016. Положеннями пункту 7 Розділу XІV Закону №4888-IX, який набрав чинності 24.06.2026 передбачено, що положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року N922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України "Про публічні закупівлі" від 25 грудня 2015 року N 922-VIII. Оскільки Закон №922-VIII набрав чинності 19.02.2016, нова редакція пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону №922-VIII має застосовуватися до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з 19.02.2016, тобто ретроактивно поширюються на правовідносини, що є предметом спору у даній справі. Зважаючи на те, що спірні додаткові угоди укладалися в межах договору, що регулюється Законом №922-VIII, а збільшення ціни в кожній окремій додатковій угоді не перевищувало 10%, апелянт вважає, що дані правочини повністю відповідають чинній волі законодавця та є правомірними. При цьому, ретроспективна дія закону у даному випадку не погіршує становища сторін і відповідає ст. 58 Конституції України. Отже, апелянт просить суд, керуючись статтею 11 ГПК України, зважити на пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону від 25.12.2015 №922-VIII у новій редакції, та врахувати його зворотну дію у часі. Поряд з цим, апелянт зазначає, що висловлені раніше Верховним Судом правові позиції, зокрема у справі №922/2321/22, на яку посилається суд в оскаржуваному рішенні, щодо неможливості зміни ціни за одиницю товару не більше 10% загалом, наразі стосуються редакції пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону від 25.12.2015 №922-VIII, що втратила законну силу, тому є незастосовними у справі, що розглядається, а всі попередні правозастосовчі висновки, сформовані Верховним Судом щодо редакції відповідної норми закону в неактуальній редакції, є такими, що втратили свою актуальність. Крім того, апелянт зазначає, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не прийняв до уваги того факту, що у додатковій угоді №1 від 18.01.2022 відсоток підвищення ціни за одиницю товару становив 2,92 %, так само цей відсоток було дотримано при укладанні всіх інших оспорюваних додаткових угод, отже встановлений законом ліміт не було перевищено.

Щодо висновків суду про недійсність додаткових угод та стягнення безпідставно отриманих коштів, апелянт вказує, що суд першої інстанції, визнаючи недійсними додаткові угоди до договору, застосував лише положення абзацу першого частини 1 ст. 216 ЦК України, ігноруючи абзац другий частини 1 ст. 216 ЦК України у сукупності з пунктом першим ч. 3 ст. 1212 ЦК України, та не застосував наслідки недійсності до обох сторін правочину. На переконання апелянта, приписи абзацу другого частини 1 ст. 216 ЦК України мають імперативний характер і не містять жодних застережень або виключень, тому у разі визнання додаткової угоди недійсною суд мав зобов`язати постачальника повернути грошові кошти за поставлену електричну енергію, а споживача - повернути отриманий товар. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, від 26.05.2023 у справі №905/77/21, скаржник зазначає, що двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Також, скаржник стверджує, що визнання додаткових угод недійсними не означає автоматичне застосування положень договору у первісній редакції, а тому стягувати грошові кошти у розмірі 83 348, 96 грн. як різницю між первісною ціною та ціною останньої додаткової угоди неможливо через невідповідність такого підходу правовому інституту двосторонньої реституції. Оскільки електрична енергія вже спожита і фізичне повернення неможливе, до договору про постачання електричної енергії мають застосовуватися спеціальні положення - за аналогією з договорами оренди чи надання послуг, де двостороння реституція є неможливою. Якщо не можна застосувати двосторонню реституцію через специфіку договору постачання електричної енергії, тоді неможливо і додаткові угоди визнавати недійсними. Апелянт вважає, що у задоволенні позову має бути відмовлено через неефективний спосіб захисту.

До того ж, скаржник зазначає, що під час вирішення питання недійсності додаткових угод шляхом застосування лише абзацу першого частини 1 ст. 216 ЦК України та незастосування наслідків недійсності до обох сторін правочину не дотримані принципи справедливості та рівності. Зобов`язання за Договором та додатковими угодами вже виконані сторонами, строк дії Договору закінчився наприкінці 2022 року, і у сторін немає правових інструментів аби відкоригувати умови укладених правочинів. Незастосування наслідків недійсності до обох сторін правочину носить дискримінаційний характер та доводить постачальника до збитків.

Таким чином, апелянт вважає, що господарським судом при розгляді справи №904/1962/26 невірно застосовано положення ст.ст. 216, 1212 ЦК України, що має наслідком незаконність і необґрунтованість прийнятого рішення та недосягнення базової мети правосуддя – відновлення справедливості.

Щодо висновків суду про неналежне обґрунтування та підтвердження коливання цін на ринку, апелянт вказує, що судом не прийнято до уваги те, що на момент виникнення спірних правовідносин законодавство не передбачало, які саме документи мають підтверджувати факт коливання ціни, який критерій віднесення цього коливання до значного. Також закон не регулює, за який період має братися до уваги коливання або достатнім є просто відхилення ціни по відношенню до узгодженої у договорі. Всі ці чинники носять оціночний характер. Тому сторони передбачили це у Договорі і домовились про умови між собою. Апелянт зауважує, що така домовленість цілком відповідає змісту положень Цивільного кодексу України та чинного на той час Господарського кодексу України щодо свободи волевиявлення сторін, оскільки відповідні положення Договору не суперечать жодному із положень чинного законодавства і в судовому порядку не визнавались недійсними. Подальше укладання додаткових угод відповідало пунктам Договору, здійснювалося на його підставі та на виконання його умов. Сторони обрали як джерело для отримання інформації про коливання ціни на ринку оприлюднені ДП «Оператор ринку» відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» на веб-сайті (https://www.oree.com.ua) результати торгів на ринку «на добу наперед». Загальна доступність, відкритість та прозорість цієї офіційної інформації, яку клієнт власноруч може перевірити у будь-який час, підтверджує, що внесення змін до договору провадилося у прозорий спосіб, згідно з домовленістю сторін, закріпленою у договорі.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції у рішенні навів середньозважені індекси торгівлі між ринками двосторонніх договорів РДД, ринку «на добу наперед» РДН та внутрішньодобовому ринку ВДР і безпідставно зробив висновок, що зазначені ціни є суттєво нижчими, аніж наведені відповідачем (постачальником) у листах та довідках ціни на РДН, проте суд не врахував, що ціни на РДД та ВДР не впливають на формування ціни за одиницю товару у кожному конкретному періоді, оскільки сторони узгодили як ціноутворюючі саме середньозважені ціни на РДН. Отже, апелянт вважає, що ствердження суду про недоведення відповідачем належними та допустимими доказами факту наявності обумовлених законом підстав для збільшення ціни товару, передбаченої у договорі, такими, що не відповідають вимогам закону, умовам договору, намірам сторін та обставинам справи.

Апелянт зазначає, що посилання суду на постанову Верховного Суду від 16.06.2026 у справі № 910/4867/24 є недоцільними, оскільки правовідносини у справі №910/4867/24 виникли на підставі договору, укладеного з урахуванням постанови КМУ від 12 жовтня 2022 р. №1178 та умов його укладення, що відрізняються від правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі, тоді як спірний правовідносини у даній справі регулюються безпосередньо положеннями Закону від 25.12.2015 №922-VIII.

За викладених обставин, апелянт зазначає про наявність підстав для скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 у справі №904/1962/26.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, зважаючи на такі обставини.

Щодо позиції скаржника про можливість збільшення ціни у договорі понад встановленого Законом України «Про публічні закупівлі» 10% ліміту, прокурор, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, від 21.11.2025 у справі №920/19/24, зазначає, що на момент виникнення та існування спірних правовідносин Законом України «Про публічні закупівлі» встановлено імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадку коливання цін товару на ринку, при цьому не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору. За ініціативою ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» до договору про закупівлю електричної енергії були укладені додаткові угоди, якими ціну за одиницю товару збільшено на 23,5% від первинної ціни. Така поведінка сторін призвела до повного нівелювання результатів відкритих торгів. Укладання додаткових угод зумовило збільшення договірної ціни загалом на 23,5%, що вказує на їх укладання всупереч Закону України «Про публічні закупівлі» та Закону України «При ринок електричної енергії», а тому такі додаткові угоди є недійсними, що також є підставою для стягнення надміру сплачених грошових коштів.

Щодо відсутності підстав для застосування положень Закону України «Про публічні закупівлі» від 27.05.2026 №4888-IX до спірних правовідносин, прокурор вказує, що пунктом 2 розділу ХІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» від 27.05.2026 №4888-IX визначено, що публічні закупівлі товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються в порядку, що діяв до введення в дію цього Закону. Договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону. Крім того, посилаючись на положення статті 57 Закону України «Про правотворчу діяльність», прокурор вказує, що дія нормативно-правового акта у часі поширюється лише на ті відносини, які виникли після набрання ним чинності або виникли раніше і продовжували тривати станом на дату набрання чинності актом. Правовідносини між сторонами виникли 14.01.2022 (дата укладання Договору) та припинені 28.12.2022 (дата останньої платіжної інструкції за поставлену електричну енергію), тому правовідносини між сторонами виникли та закінчились до набрання чинності Законом України «Про публічні закупівлі» від 27.05.2026 №4888-IX, а відтак оцінка правомірності внесення змін до Договору повинна здійснюватися виключно на підставі положень Закону України «Про публічні закупівлі» №922-VIII у редакції, чинній на момент внесення відповідних змін до договору.

Таким чином, прокурор вказує, що положення Закону України «Про публічні закупівлі» в редакції Закону від 27.05.2026 №4888-IX не мають зворотної дії у часі та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо відсутності документального підтвердження факту коливання ціни товару на ринку, що зумовлює неможливість виконання договору, прокурор вказує, що зміна середньозваженої ціни на ринку електричної енергії «на добу наперед» РДН не є безумовним підтвердженням коливання ціни електричної енергії, оскільки постачальником у пропозиціях щодо зміни договірної ціни не надано документів, шо підтверджують закупівлю ним електричної енергії саме на РДН, а не на іншому сегменті оптового ринку, та зробило для нього виконання умов Договору вочевидь невигідним, збитковим.

З огляду на викладене, прокурор вважає оскаржувані додаткові угоди до Договору такими, що укладено за відсутності належного документального підтвердження обставин коливання ціни на ринку в бік збільшення.

Щодо способу захисту порушеного права прокурор вказує, що предметом спору є виключно правомірність укладення додаткових угод, якими всупереч вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» було змінено істотну умову Договору щодо ціни за одиницю товару, при цьому правомірність укладення та виконання основного Договору прокурором не оспорюється, а тому вимоги про повернення всього отриманого сторонами за Договором не заявляються. Враховуючи викладене, та з огляду висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, від 21.11.2025 у справі №920/19/24, прокурор зазначає, що обраний прокурором спосіб захисту повністю відповідає характеру порушеного права та забезпечує його ефективне поновлення.

За викладених обставин, прокурор вважає відсутніми підстави для задоволення вимог скаржника та скасування рішення суду першої інстанції.

7. Рух справи у суді апеляційної інстанції.

31.08.2026 від надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 у справі №904/1962/26.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Суховарова А.В. (доповідач), судді Мартинюк С.В., Фещенко Ю.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 у справі №904/1962/26 залишено без руху; апелянту надано строк для усунення недоліків - протягом 10 днів з дня отримання ухвали надати докази сплати судового збору у розмірі 19 968,00 грн.

14.09.2026 ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з клопотанням про усунення недоліків апеляційної скарги та приєднання доказів на підтвердження сплати судового збору, за змістом якого скаржник долучив до матеріалів докази спати судового збору у сумі 19 968,00 грн. та просить суд апеляційної інстанції відкрити апеляційне провадження у справі №904/1962/26.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 у справі №904/1962/26; призначено розгляд справи у судовому засіданні на 21.10.2026 о 14:55 год.; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи №904/1962/26.

23.09.2026 від Дніпропетровської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

28.09.2026 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №904/1962/26.

В судовому засіданні 21.10.2026 оголошено перерву та повідомлено учасників справи, що продовження судового засідання відбудеться 03.11.2026 о 14:15 год.

В судовому засіданні 03.11.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

8. Встановлені судом обставини справи.

За результатами проведення відкритих торгів (ідентифікатор UA-2021-12-10-001096-a) між споживачем - Управлінням архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області та переможцем відкритих торгів – Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» (постачальником) укладено 14.01.2022 договір №2500001463/7 про постачання електричної енергії з розподілом споживачу (далі - Договір).

Цей Договір є двостороннім договором у довільній формі, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу (далі - споживач) постачальником електричної енергії (далі - постачальник) та укладається сторонами, з урахуванням ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів (п.п.1.1, 1.2 Договору).

Постачальник продає електричну енергію з розподілом, за кодом СРV за ДК 021:2015-09310000-5 – Електрична енергія, Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії з розподілом та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (п.2.1 Договору).

Обов`язковою умовою для постачання електричної енергії з розподілом Замовнику є наявність в Постачальника укладеного в установленому порядку оператором системи договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого Споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії (п.2.2 Договору).

Кількість електричної енергії з розподілом на період січень - грудень 2022 року визначено в обсязі 375794,4 кВт*год. Очікуваний обсяг постачання електричної енергії з розподілом може бути змінений залежно від реального фінансування видатків Споживача та в інших випадках за згодою Сторін у порядку, визначеному цим Договором та Додатками до нього (п.2.3 Договору).

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору (п. 5.1 Договору).

Оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його Споживачем, або протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого Споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються Постачальником Споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені Сторонами цього Договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки (п. 5.7 Договору).

Ціна договору становить 1.753.078,86 грн, в т. ч. ПДВ. Обсяг споживання 375 794,4 кВт* год. (п. 5.14 Договору).

Згідно з п. 1 Комерційної пропозиції, ціна (тариф) електричної енергії, у тому числі диференційовані ціни (тарифи): 3,88749553 грн. без ПДВ.

В матеріалах справи наявні акти приймання-передачі електричної енергії на загальну кількість 111.794.000,00 кВТ*год; рахунки, виставлені на оплату споживачу, платіжні інструкції, які підтверджують сплату позивачем-2 на користь відповідача отриману електричну енергії у загальному розмірі 604 867,41 грн.,

Істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (п.10.2 Комерційної пропозиції).

Пропозиції, зміни та доповнення до цього Договору вносяться шляхом складання та підписання Сторонами відповідних письмових угод, які є його невід`ємною частиною, у порядку, встановленому законодавством України (п.10.3 Комерційної пропозиції).

Після прийняття Споживачем комерційної пропозиції Постачальника внесення змін до неї можливе лише за згодою сторін або в порядку, встановленому чинним законодавством, зокрема за ініціативою Постачальника з попередженням за 20 днів і правом Споживача або прийняти пропозицію, або розірвати Договір. Після настання дати, вказаної в попередженні Постачальника, і за відсутності заяви Споживача про розірвання договору (при факті споживання будь-якого обсягу електричної енергії), Договір вважається змінним відповідно до запропонованих умов (ч. 2 п. 5.13 Договору).

Постачальник має повідомили про зміну будь-яких умов Договору Споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право Споживача розірвати Договір. Постачальник зобов`язаний повідомити Споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику, якщо Споживач не приймає нові умови (п.13.2 Договору).

Як вбачається з рішення місцевого господарського суду, між Управлінням архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" укладено додаткові угоди до Договору наступного змісту:

- Додаткова угода №1 від 17.01.2022, відповідно до якої збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,00090 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.01.2022;

- Додаткова угода №2 від 07.02.2022, відповідно до якої збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,39390 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 17.01.2022;

- Додаткова угода №4 від 30.08.2022, відповідно до якої збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,50761 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.08.2022;

- Додаткова угода №5 від 28.09.2022, відповідно до якої збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,80030 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.09.2022.

Прокурор зазначає, що внаслідок укладання вищевказаних додаткових угод договірна ціна загалом збільшилася на 23,5%, що вказує на їх укладання всупереч Закону України “Про публічні закупівлі” та Закону України “При ринок електричної енергії”, а тому такі додаткові угоди підлягають визнанню судом недійсними. Грошові кошти в сумі 83 348,96 грн. є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги”, підстава їх набуття відпала, а тому товариство зобов`язане їх повернути Управлінню архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що прокурором дотримано порядок, передбачений ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду в інтересах держави. Суд встановив, що внаслідок укладення спірних додаткових угод ціна за одиницю товару збільшилася на 23,5%, що суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який обмежує збільшення ціни за одиницю товару 10 відсотками. Суд послався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2024 р. у справі № 922/2321/22, згідно з яким ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від ціни, визначеної за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Суд дійшов висновку, що відповідач не підтвердив правомірності дій щодо зміни істотних умов договору, з огляду на відсутність доказів наявності коливань ціни товару на ринку. Визнавши додаткові угоди недійсними, як таких що суперечать п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», суд стягнув з відповідача грошові кошти у сумі 83 348, 96 грн. як різницю між фактично сплаченою сумою та сумою, яка мала бути сплачена за первісною ціною договору.

9. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, представника відповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відмови у задоволенні апеляційної скарги та залишення без змін рішення господарського суду враховуючи таке.

Зважаючи на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” оскаржує рішення місцевого господарського суду у частині задоволення позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод та стягнення суми 83 348, 96 грн., сплаченої позивачем-2 за результатом укладення оскаржуваних угод, колегія суддів здійснює апеляційний перегляд судових рішень у межах зазначених позовних вимог.

Отже, в межах апеляційного перегляду рішення місцевого господарського підлягає дослідженню питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції в частині наявності/відсутності підстав для визнання недійсними додаткових угод та стягнення з відповідача на користь позивача-2 суми 83 348, 96 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у позовній заяві та рішенні суду першої інстанції зазначені спірні додаткові угоди, що є предметом спірних відносин №1 від 17.01.2022 та №2 від 17.02.2022. Водночас у матеріалах справи наявні додаткові угоди до Договору № 1 від 18.01.2022, № 2 від 07.02.2022, №3 від 19.08.2022, № 4 від 30.08.2022, № 5 від 28.09.2022, №6 від 30.12.2022. Поряд з цим, за змістом матеріалів справи та з огляду на пояснення, надані учасниками справи в судовому засіданні 03.11.2026, в межах апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду підлягає дослідженню питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції в частині наявності/відсутності підстав для визнання недійсними додаткових угод №1 від 18.01.2022, №2 від 07.02.2022, №3 від 19.08.2022, №4 від 30.08.2022, правомірність укладення яких досліджувались під час розгляду справи судом першої інстанції, а зазначення у позовній заяві та в оскаржуваному рішенні суду додаткових угод №1 від 17.01.2022, №2 від 17.02.2022, є технічною опискою, наявність якої не свідчить про оскарження інших угод, адже матеріали справи №904/1962/26 не містять інших угод, окрім № 1 від 18.01.2022, № 2 від 07.02.2022, №3 від 19.08.2022, № 4 від 30.08.2022, № 5 від 28.09.2022, №6 від 30.12.2022, а учасники справи підтверджують, що між сторонами не укладалось будь-яких інших додаткових угод до Договору №2500001463/7 про постачання електричної енергії з розподілом споживачу від 14.01.2022 з приводу зміни ціни, крім тих, які містяться в матеріалах справи, та під час розгляду справи №904/1962/26 суд першої інстанції досліджував обставини, які стосуються укладення додаткових угод №1 від 18.01.2022, №2 від 07.02.2022, № 4 від 30.08.2022, № 5 від 28.09.2022.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як установив суд попередньої інстанції, сторони, уклавши за результатом проведеної процедури закупівлі Договір, погодили всі його істотні умови, у тому числі предмет, ціну та строк виконання зобов`язань, що узгоджується з приписами Закону України "Про публічні закупівлі".

Метою Закону України “Про публічні закупівлі” від 25.12.2015 №922-VIII є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Станом на момент підписання договору, тобто станом на 14.01.2022, сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за договором.

Ураховуючи принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за яким дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99).

Оскільки договір та оскаржувані прокурором додаткові угоди, якими підвищено ціну на товар були укладені починаючи з 14.01.2022, то до спірних правовідносин сторін застосовується редакція Закону України “Про публічні закупівлі”, яка діяла з 30.04.2022 (дата набрання чинності новою редакцією Закону України “Про публічні закупівлі” від 25.12.2015 №922-VIII).

Принципи здійснення закупівель, закріплені у ст. 3 Закону України “Про публічні закупівлі” від 25.12.2015 №922-VIII, а саме закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до частин 1-3 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги прокурора про визнання недійсними додаткових угод до договору як таких, що суперечать положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки зумовили підвищення ціни за відсутності належних доказів, та стягнення надмірно сплачених коштів у зв`язку підвищенням ціни на одиницю товару, з огляду на що колегія суддів відзначає таке.

Згідно з частиною 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно з частинами 3, 4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", в редакції від 30.04.2022, яка була актуальна на час укладання договору, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

З матеріалів справи вбачається, що між Управлінням архітектури, капітального будівництва та житлово-комунального господарства Вільногірської міської ради Дніпропетровської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" укладено додаткові угоди до Договору наступного змісту:

- Додаткова угода №1 від 18.01.2022, відповідно до якої збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,00090 грн. без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 14.01.2022;

- Додаткова угода №2 від 07.02.2022, відповідно до якої збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,39390 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 17.01.2022;

- Додаткова угода №4 від 30.08.2022, відповідно до якої збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,50761 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.08.2022;

- Додаткова угода №5 від 28.09.2022, відповідно до якої збільшено ціну електричної енергії на момент укладення договору до 4,80030 грн без ПДВ, дія додаткової угоди розповсюджується на розрахункові періоди з 01.09.2022.

На підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Отже визначальним питанням для правильного вирішення спору по суті є встановлення об`єктивної наявності (або відсутності) коливання ціни товару, яке потягло за собою внесення змін до договору про закупівлю товару за державні кошти.

Підвищення ціни на товар відповідач обґрунтовував посиланням на постанову НКРЕКП від 01.12.2021 №2454 та від 17.12.2021 №2616, зміни даних оптових цін на РДН за підсумками відповідного періоду, що підтверджувалося інформацією ДП “Оператор ринку”, яка викладена на його офіційному сайті за адресою в мережі Internet https://www.oree.com.ua. і це, на думку відповідача, було безумовним підтвердженням коливання ціни електричної енергії та підставою для коригування ціни на електричну енергію згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі” від 25.12.2015 №922-VIII. На підтвердження зміни ціни (коливання ціни) на ринку на електричну енергію відповідач надав позивачу роздруківку з сайта ДП “Оператор ринку” за адресою в мережі Internet https://www.oree.com.ua.

Суд зауважує, що постачальнику треба не лише довести стале підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Між тим, матеріали справи не доводять наявності коливань ціни товару на ринку з огляду на відсутність документально підтверджених доказів, які б суд визнав належними.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, наведеному у постанові №922/2321/22 від 24.01.2024, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору.

Також, за змістом правової позиції Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі №927/491/19, викладеної у постанова від 18.06.2021, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону України "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (п. 124 постанови).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі (п. 125 постанови).

З огляду на викладене, Закон України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII дозволяє змінювати ціну за одиницю товару у межах 10% та лише за умови суттєвого, документально підтвердженого, коливання ціни товару на ринку.

В результаті укладення оскаржуваних додаткових угод ціна за одиницю товару неодноразово збільшувалася від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Суд апеляційної інстанції враховує, що чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін.

Між тим Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Однак, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №912/898/18, від 16.04.2019 у справі №915/346/18, від 12.02.2020 у справі №913/166/19, від 25.06.2019 у справі №913/308/18, від 12.09.2019 у справі №915/1868/18).

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації так і положень щодо доказів, які закріплені у гл. 5 Розд. 1 ГПК України.

Таким чином довідки, експертні висновки Торгово-промислової палати України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. При цьому судами у порядку ст. 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №926/3244/22.

Долучені до справи документи не містять відомостей щодо динаміки ціни на природний газ, в ньому відсутній аналіз вартості ціни електричної енергії на внутрішньому ринку України на конкретну дату у порівнянні з попередніми періодами, чи будь-які інші дані, які б підтверджували саме коливання ціни електричної енергії на ринку, у зв`язку з чим не містить належного обґрунтування для зміни істотних умов договору на підставі п. 2. ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

При цьому постачальнику треба не лише довести стале підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Укладаючи договір постачання (закупівлі) товару на певний строк, товариство як продавець фактично гарантує можливість продати цей товар за узгодженою ціною та несе ризики зміни такої ціни.

Уклавши договір на певних умовах, у тому числі погодивши ціну, товариство діяло самостійно, ініціативно та на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За змістом висновку Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, будь-який покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки.

Отже споживач мав право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна поставки товару вже була визначена в договорі поставки. При цьому така відмова споживача не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір.

Застосування нових цін у спірних додаткових угодах суперечить імперативним вимогам нормативно-правових актів, які регулюють постачання електричної енергії споживачам, та якими сторони керувалися при укладенні договору та комерційної пропозиції, яка є додатком до договору.

За сталою практикою Верховного Суду, можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже укладення оскаржуваних додаткових угод до договору за вказаних обставин суперечить приписам п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, а тому підлягають визнанню судом недійсними.

Велика Палата Верховного Суду в п. 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину стороною сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача, зокрема на підставі ч. 1 ст. 216, ст. 387, ч. 1, 3 ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною 3 ст. 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2)витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3)повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо правової природи коштів, сплачених споживачем постачальнику електричної енергії за ціною, визначеною у додаткових угодах, якими були внесені зміни до істотних умов договору про закупівлю щодо ціни товару, зважаючи на те, що такі додаткові угоди були визнані недійсними (а відтак і не породили жодних правових наслідків для їх сторін), виснувала, що грошові кошти (надмірно сплачені за додатковими угодами), є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, а тому підлягають поверненню у відповідності до вимог ст. 216, 1212 ЦК України.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що спірні додаткові угоди є недійсними та не породжують правових наслідків у частині зміни ціни за одиницю товару, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для стягнення з постачальника грошових коштів (різницю між ціною, встановленою основним договором та фактично сплаченими коштами за ціною, передбаченими додатковими угодами) на підставі норм ст.ст. 216, 1212 ЦК України (правозастосування яких узгоджується із сталою та послідовною практикою Верховного Суду у даній категорії спорів). Аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 08.04.2026 у cправі №916/3308/24.

Зважаючи на викладене, твердження скаржника про неналежний спосіб захисту відхиляються судом апеляційної інстанції.

Місцевим господарським судом встановлено, що платіжними інструкціями підтверджується перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 604 867,41 грн. Актами приймання-передачі електричної енергії підтверджується поставка відповідачем позивачу електричної енергії у загальній кількості 111 794 000,00 кВТ*год.

З урахуванням ціни визначеної у Договорі, позивач за 111 794 000, 00 кВТ*год (*4,664994635364444 грн.) електричної енергії мав заплатити відповідачу 521 518,41 грн., в той час як сума фактичної сплати позивачем становить 604 867,41 грн.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних про стягнення з відповідача надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 83 348, 96 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо тверджень скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про публічні закупівлі» від 27.05.2026 №4888-IX, колегія суддів вказує таке.

27.05.2026 Верховна Рада України прийняла Закон №4888-IX “Про публічні закупівлі”, яким внесено зміни до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі” від 25.12.2015 №922-VIII та викладено його в такій редакції:

“Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Обмеження щодо збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків застосовується щодо кожного окремого випадку збільшення ціни за одиницю товару (без обмеження кількості змін).”.

Відповідно до п. 1-2 Розділу ХІV “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України №4888-IX “Про публічні закупівлі” він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через дев`ять місяців з дня набрання ним чинності, крім:

- пункту 18 частини першої статті 1, пункту 2 частини першої статті 16 і статті 18, які вводяться в дію з дня набрання чинності законом про внесення змін до цього Закону щодо врегулювання питань, пов`язаних з укладенням зарезервованих контрактів;

- пункту 7, підпунктів 9, 11 та абзаців першого, четвертого - одинадцятого підпункту 13 пункту 10 цього розділу, які вводяться в дію з дня набрання чинності цим Законом;

- підпункту 1 та абзаців другого, третього, дванадцятого - сімдесят дев`ятого підпункту 13 пункту 10 цього розділу, які вводяться в дію через два місяці з дня набрання чинності цим Законом.

Публічні закупівлі товарів, робіт і послуг, розпочаті до введення в дію цього Закону, завершуються в порядку, що діяв до введення в дію цього Закону. До набрання чинності методикою визначення очікуваної вартості предмета закупівлі, затвердженою Кабінетом Міністрів України, замовник визначає очікувану вартість предмета закупівлі самостійно з урахуванням вимог статей 4 і 5 цього Закону.

Договори про закупівлю, укладені у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону, виконуються в повному обсязі до закінчення строку, на який такі договори були укладені. Зміни до таких договорів вносяться у порядку та на умовах, встановлених до введення в дію цього Закону.

Поряд з цим, пунктом 7 Розділу ХІV “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України №4888-IX “Про публічні закупівлі” передбачено, що положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII в редакції цього Закону застосовуються до правовідносин у сфері публічних закупівель, що виникли з дня набрання чинності Законом України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII.

Аналіз наведених нормативних актів у сукупності дає змогу констатувати, що законодавцем уточнено норму закону (п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”), яку, в редакції до внесення змін Законом №4888-IX, судові органи та інші юридичні особи трактували із суперечливими висновками щодо її застосування під час укладання додаткових угод до договорів про закупівлю щодо збільшення розміру ціни.

Так, пункт 7 Розділу ХІV “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України №4888-IX “Про публічні закупівлі” чітко та недвозначно визначає правовідносини, на які він розповсюджує свою дію та момент часу, з якого ця дія має застосовуватись до визначених правовідносин.

Тобто, після введення в дію Закону України №4888-ІХ “Про публічні закупівлі” щодо внесення змін до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, при необхідності укладання додаткової угоди до договору про закупівлю, укладеного до введення в дію Закону України №4888-ІХ щодо таких змін, сторони мають керуватись нормою ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі” із врахуванням внесених змін.

Проте, до правовідносин щодо укладання додаткових угод про збільшення ціни, укладених до введення в дію Закону України №4888-ІХ в частині внесення змін до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України №922-VIII “Про публічні закупівлі”, застосовується редакція ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі” станом на момент укладання таких спірних додаткових угод.

Отже, у даному випадку, до правовідносин ст. 41 Закону України №922-VIII “Про публічні закупівлі” підлягають застосуванню положення Закону в редакції, яка діяла станом на момент укладання спірних додаткових угод.

Набрання з 24.06.2026 законної сили положеннями вищевказаного закону не має ретроспективної дії щодо правовідносин 2022 року, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.06.2026 у справі №910/4867/24, постанові Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 у справі №910/14904/24, постановах Північно-Західного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 у справі №924/11/26, від 02.07.2026 у справі №918/23/26.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не спростовують висновків оскаржуваного рішення, а отже не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині, що виключає наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Окрім викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що помилкове зазначення інших дат додаткових угод №1 та №2 в позовній заяві та у рішенні суду, з огляду на встановлену апеляційним судом відсутність інших додаткових угод між сторонами, не є підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в цій частині, оскільки зазначене не вплинуло на правильність висновків суду по суті спору, та підлягає виправленню судом першої інстанції в порядку ст. 243 Господарського процесуального кодексу України.

11. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин справи, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 у справі №904/1962/26 не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду зміні або скасуванню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2026 у справі №904/1962/26 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Дніпропетровської від 11.08.2026 у справі №904/1962/26 - залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13.11.2026.

Головуючий суддя А.В. Суховаров

Суддя Ю.В.Фещенко

Суддя С.В. Мартинюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua