Суд: Центральний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: перевезення, транспортного експедирування, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №908/1664/25
Суддя: Кучеренко Оксана Іванівна
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.11.2026 м.Дніпро справа №908/1664/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач)
суддів: Демчини Т.Ю., Кошлі А.О.
розглянув у порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026 (суддя Дроздова С.С.) у справі
за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця», м. Київ,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019», м.Запоріжжя,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст», м. Запоріжжя
про стягнення 86 638 грн 49 коп.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст і підстави позовної заяви.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» про стягнення 86638 грн 49 коп. відмовлено, витрати зі сплати судового збору покладено на позивача.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив із того, що первинним вантажоодержувачем вагона №50749100 за накладною від 17.02.2022 №32157619 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна», яке замовило переадресування вагона та гарантувало оплату провізних платежів і додаткових зборів, а власником вантажу є Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст», тоді як відповідач не є одержувачем вантажу за перевізними документами, не є його власником, не надавав заяви (заявки) на перевезення вантажу, згоди на прибуття вагона на свою адресу та гарантій оплати, а вагон не передавався відповідачу та не перебував у його користуванні чи безпосередньому розпорядженні. Суд першої інстанції зазначив, що накладна «взамін втраченої», у якій станцією призначення самостійно визначено відповідача одержувачем вантажу без належних документів та нормативно-правового обґрунтування, не є перевізним документом, який створює зобов`язання для відповідача як вантажоодержувача, а комерційний акт від 29.04.2022 №460804/6 підтверджує лише факт прибуття вагона з вантажем без документів.
Суд першої інстанції встановив, що позивач у порушення пунктів 6, 16 Правил переадресування вантажів направив вагон з вантажем, який перебував під митним контролем, на станцію Порт-Велике Запоріжжя без перевізних документів та без згоди митного органу, не надав доказів передання відповідачу перевізних документів для митного оформлення та повідомлення митного органу про прибуття вантажу, звернувся до Запорізької митниці лише 30.06.2022, не отримав вказівок відправника щодо подальших дій з вантажем, який не може бути виданий одержувачу, відповідно до статті 48 Статуту та не вчинив дій, передбачених на випадок перебування вантажу на станції понад граничні терміни зберігання. Суд першої інстанції також врахував, що за матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні №62022080010000052 цистерна з вантажем перебувала під арештом та на відповідальному зберіганні працівника станції, а після скасування арешту ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 04.03.2024 залізниця відмовила у відправленні вагона для митного оформлення без сплати нарахованих платежів, а здійснені відповідачем у 2022 році платежі компенсувалися йому власником вантажу.
За висновком суду першої інстанції, направлення позивачем вагона з вантажем на станцію Порт-Велике Запоріжжя без належного прийняття вантажу, без перевізних документів та без дозволу митного органу, а також неповідомлення митного органу про ці обставини є причинами тривалого перебування вагона на коліях станції, які залежали від перевізника, у зв`язку з чим відповідно до пункту 8 Правил зберігання вантажів, пунктів 12, 13 Правил користування вагонами і контейнерами підстави для нарахування відповідачу плати за користування вагоном, збору за зберігання вантажу та пені відсутні. Суд першої інстанції з посиланням на частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України врахував обставини, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.02.2025 у справі №908/2745/24, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2025, у справі між тими самими сторонами щодо того самого вагона, якими встановлено відсутність вини відповідача у тривалій затримці вагона №50749100. Заяву відповідача про застосування позовної давності суд першої інстанції не розглядав у зв`язку з відмовою у позові по суті.
Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» 10000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач заявив про стягнення судових витрат у відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні 22.01.2026 до закінчення судових дебатів, подав докази на підтвердження їх розміру у встановлений частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України строк договір про надання правничої допомоги від 16.06.2025, додаток №1 до нього від 25.06.2025, акт прийому-передачі наданих послуг та розрахунок наданих послуг від 22.01.2026, а також дотримав вимоги частини третьої статті 126 цього Кодексу щодо детального опису наданих послуг. Водночас, оцінивши заявлені витрати у розмірі 3331 грн 92 коп., з яких 29000 грн вартості послуг та 4331 грн 92 коп. гонорару успіху, за критеріями реальності, розумності та співмірності, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена сума є неспівмірною з ціною позову та ринковими цінами адвокатських послуг, і зменшив її до 10000 грн. При цьому суд першої інстанції врахував статус Акціонерного товариства «Українська залізниця» як стратегічного підприємства, включеного до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, яке в умовах збройної агресії здійснює евакуаційні та військові перевезення, середній рівень оплати праці адвокатів, підписання частини процесуальних документів відповідача його директором Ушаковою К.В., а також відсутність доказів впливу результату вирішення справи на репутацію сторони чи публічного інтересу до справи.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» про стягнення 86638 грн 49 коп. відмовлено. Витрати зі сплати судового збору покладено на позивача.
Ухвалюючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції виходив із того, що первинним вантажоодержувачем вагона №50749100 за накладною від 17.02.2022 №32157619 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна», яке замовило переадресування вагона та гарантувало оплату провізних платежів і додаткових зборів, а власником вантажу Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст», тоді як відповідач не є одержувачем вантажу за перевізними документами, не є його власником, не надавав заяви (заявки) на перевезення вантажу, згоди на прибуття вагона на свою адресу та гарантій оплати, а вагон не передавався відповідачу та не перебував у його користуванні чи безпосередньому розпорядженні. Суд першої інстанції зазначив, що накладна «взамін втраченої», у якій станцією призначення самостійно визначено відповідача одержувачем вантажу без належних документів та нормативно-правового обґрунтування, не є перевізним документом, який створює зобов`язання для відповідача як вантажоодержувача, а комерційний акт від 29.04.2022 №460804/6 підтверджує лише факт прибуття вагона з вантажем без документів.
Суд першої інстанції встановив, що позивач у порушення пунктів 6, 16 Правил переадресування вантажів направив вагон з вантажем, який перебував під митним контролем, на станцію Порт-Велике Запоріжжя без перевізних документів та без згоди митного органу, не надав доказів передання відповідачу перевізних документів для митного оформлення та повідомлення митного органу про прибуття вантажу, звернувся до Запорізької митниці лише 30.06.2022, не отримав вказівок відправника щодо подальших дій з вантажем, який не може бути виданий одержувачу, відповідно до статті 48 Статуту та не вчинив дій, передбачених на випадок перебування вантажу на станції понад граничні терміни зберігання. Суд першої інстанції також врахував, що у період досудового розслідування у кримінальному провадженні №62022080010000052 цистерна з вантажем перебувала під арештом та на відповідальному зберіганні працівника станції, а після скасування арешту ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.03.2024 залізниця відмовила у відправленні вагона для митного оформлення без сплати нарахованих платежів, а здійснені відповідачем у 2022 році платежі компенсувалися йому власником вантажу.
За висновком суду першої інстанції, направлення позивачем вагона з вантажем на станцію Порт-Велике Запоріжжя без належного прийняття вантажу, без перевізних документів та без дозволу митного органу, а також неповідомлення митного органу про ці обставини є причинами тривалого перебування вагона на коліях станції, які залежали від перевізника, у зв`язку з чим відповідно до пункту 8 Правил зберігання вантажів, пунктів 12, 13 Правил користування вагонами і контейнерами підстави для нарахування відповідачу плати за користування вагоном, збору за зберігання вантажу та пені відсутні. Суд першої інстанції з посиланням на частину четверту статті 75 Господарського процесуального кодексу України врахував обставини, встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.02.2025 у справі №908/2745/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2025, у справі між тими самими сторонами щодо того самого вагона, якими встановлено відсутність вини відповідача у тривалій затримці вагона №50749100. Заяву відповідача про застосування позовної давності суд першої інстанції не розглядав у зв`язку з відмовою у позові по суті.
Додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач заявив про стягнення судових витрат у відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні 22.01.2026 до закінчення судових дебатів, подав докази на підтвердження їх розміру у встановлений частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України строк, а саме договір про надання правничої допомоги від 16.06.2025, додаток №1 до нього від 25.06.2025, акт прийому-передачі наданих послуг та розрахунок наданих послуг від 22.01.2026, а також дотримав вимоги частини третьої статті 126 цього Кодексу щодо детального опису наданих послуг. Водночас, оцінивши заявлені витрати у розмірі 33 331 грн 92 коп., з яких 29000 грн вартості послуг та 4331 грн 92 коп. гонорару успіху, за критеріями реальності, розумності та співмірності, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлена сума є неспівмірною з ціною позову та ринковими цінами адвокатських послуг, і зменшив її до 10000 грн. При цьому суд першої інстанції врахував статус Акціонерного товариства «Українська залізниця» як стратегічного підприємства, включеного до переліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83, яке в умовах збройної агресії здійснює евакуаційні та військові перевезення, середній рівень оплати праці адвокатів, підписання частини процесуальних документів відповідача його директором Ушаковою К.В., а також відсутність доказів впливу результату вирішення справи на репутацію сторони чи публічного інтересу до справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
19.02.2026 Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що судом першої інстанції порушено вимоги частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки поза увагою суду залишилися надані позивачем докази, а саме накладна №32157619, договір про надання послуг з приймання вагонів від 31.03.2022 №01/31, який укладений між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бондаст», заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бондаст» від 22.04.2022 №01-22 та заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» від 22.04.2022 про переадресування вагона, наказ про переадресування від 22.04.2022 №832, комерційний акт від 29.04.2022 №460804/6, витяг з книги повідомлень ф. ГУ-2, акти загальної форми від 22.04.2022 №1128 та від 29.04.2022 №95, лист відповідача від 30.06.2022 №27, погоджені та оплачені відповідачем накопичувальна картка і відомості плати за користування вагонами. На думку скаржника, суд першої інстанції не надав мотивованої оцінки доказам позивача, безпідставно надав перевагу доказам відповідача, не здійснив їх порівняльного аналізу за стандартом вірогідності доказів, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Дж. К. та інші проти Швеції»), та фактично змістив тягар доказування на позивача.
Скаржник вказав, що відповідно до статті 26 Закону України «Про залізничний транспорт» та статті 129 Статуту обставини, які є підставою для майнової відповідальності вантажовласника, засвідчуються актами, а затримка вагона в очікуванні митного оформлення засвідчена актом загальної форми від 29.04.2022 №95, який підписаний представником відповідача, як вантажоодержувача. Скаржник наполягає, що спірне перевезення мало міжнародний характер, а вантаж перебуває під митним контролем, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС). На думку скаржника, вагон переадресовано за заявою первісного одержувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна», яка подана на підставі заяви власника вантажу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бондаст», яке перебуває з відповідачем у договірних відносинах, з дотриманням Правил переадресування вантажів та положень СМГС. Ці акти не вимагають погодження переадресування з новим одержувачем, а згідно зі статтями 46, 47 Статуту одержувач зобов`язаний прийняти вантаж, що надійшов на його адресу, без будь-якої попередньої згоди. Перевізні документи, за твердженням скаржника, залишилися у Харківській митниці, яка припинила роботу, при цьому власник вантажу не забезпечив перевізника перевізним документом. Скаржник вважає, що комерційний акт від 29.04.2022 №460804/6 засвідчує прибуття вагона на адресу відповідача, як одержувача, а накладна «взамін втраченої» складена відповідно до пункту 28 розділу V Правил перевезень вантажів (додаток 1 до СМГС).
Скаржник звернув увагу на те, що судом першої інстанції не надано оцінки недобросовісній поведінці відповідача, який у червні-липні 2022 року погоджував та сплачував нараховані за вагон №50749100 платежі, тривалий час не заперечував свого статусу одержувача, а після звернення перевізника до суду змінив свою позицію. На думку скаржника, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17 та Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №914/1954/20, від 08.05.2018 у справі №910/1873/17, така поведінка суперечить доктрині заборони суперечливої поведінки. Скаржник зазначив, що арешт вагона з вантажем скасовано 04.03.2024 і він не впливає на спірний період. Затримка вагона, пов`язана з митним оформленням, кримінальним провадженням чи арештом, за доводами скаржника, не належить до вичерпного переліку підстав звільнення від плати за користування вагонами, які передбачені статтею 121 Статуту та пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами, а плата за користування вагонами не є заходом відповідальності. Скаржник послався на пункт 17 Оглядового листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства», пункт 5.15 Роз`яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 №04-5/601 та постанову Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №911/4079/16. Скаржник вважає, що статтею 119 Статуту, пунктами 4, 12 Правил користування вагонами і контейнерами, пунктами 8, 9 Правил зберігання вантажів встановлено обов`язок вантажоодержувача сплачувати плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу у разі затримки вагонів з причин, що не залежать від залізниці. Згідно зі статтями 28, 31, 32 СМГС, за доводами скаржника, перевізнику мають бути відшкодовані витрати, викликані перешкодами, що не залежали від перевізника, незалежно від того, що гарантії оплати провізних платежів надавало Товариство з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна», з якого ці платежі стягнуто рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.02.2025 у справі №917/2007/24.
На думку скаржника, висновок суду першої інстанції про ненадання відповідачу перевізних документів для митного оформлення та неповідомлення митного органу спростовується телефонограмою від 29.04.2022 №164 та витягом з Книги передачі перевізних і супровідних документів, у якій 02.05.2022 представник відповідача засвідчив їх отримання. Відповідь Запорізької митниці на адвокатський запит, на думку скаржника, цих обставин не спростовує, а митне оформлення товарів відповідно до частини третьої статті 247 Митного кодексу України може бути здійснено у будь-якому митному органі. Відмова залізниці у переадресуванні вагона на станцію Залютине без оплати належних платежів, за доводами скаржника, не свідчить про затримку вагона з вини перевізника, а лише підтверджує небажання відповідача вчиняти будь-які дії з вагоном. Скаржник вважає, що відсутність відмови відповідача від прийняття вагона виключала необхідність звернення до відправника за вказівками, а застосовані судом першої інстанції положення Правил оформлення перевізних документів не підлягають застосуванню до перевезення, здійсненого за єдиною накладною СМГС.
Крім того, скаржник зазначив, що рішення у справі №908/2745/24 не має для цієї справи обов`язкового значення, оскільки не містить висновків щодо порушень перевізника при переадресуванні вагона та щодо особи, яка повинна здійснювати оплату за перебування вагона на коліях станції під митним контролем, тоді як вагон дотепер перебуває на станції, а одержувач не вчиняє жодних дій щодо його розмитнення. Скаржник вважає безпідставною відмову суду першої інстанції у залученні до участі у справі як третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна», Запорізької та Харківської митниць Державної митної служби України, оскільки у рішенні суд фактично надав оцінку діям цих осіб щодо переадресування вагона та його митного оформлення. Безпідставним, на думку скаржника, є і залишення без розгляду клопотання позивача про повернення до стадії підготовчого провадження та залучення Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. При цьому скаржник посилається на замовчування відповідачем і третьою особою обставин щодо передачі цистерни з вантажем в управління цьому агентству та хімічного складу вантажу, а також на постанову Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №902/271/18. Скаржник також послався на заборону ввезення товарів російського походження та на порушення вимог статті 10 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з поданням третьою особою письмових доказів іноземною мовою без перекладу на державну мову, що, на думку скаржника, позбавило суд можливості встановити правову природу правовідносин та надати оцінку контракту №23.
06.03.2026 Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» про стягнення витрат на правничу допомогу, а витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначив, що відповідач всупереч частині першій статті 124 та пункту восьмому частини третьої статті 165 Господарського процесуального кодексу України не подав разом із відзивом попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, чим позбавив позивача можливості викласти свої заперечення щодо них у відповіді на відзив. Суд першої інстанції, на думку скаржника, не скористався наданим частиною другою статті 124 цього Кодексу правом відмовити у відшкодуванні цих витрат та не врахував правові висновки, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18, Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18 та від 17.06.2024 у справі №927/1252/23. Скаржник вважає, що судом першої інстанції не дотримано критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру. Надані відповідачем документи, за доводами скаржника, не містять детального опису робіт із зазначенням витраченого адвокатом часу. Процесуальні документи відповідача є тотожними документам, поданим тим самим адвокатом у справі №908/2745/24, правова позиція відповідача була сформована під час розгляду зазначеної справи, а наявність кількох взаємопов`язаних справ між сторонами свідчить про завищення витрат. Скаржник також послався на скрутний фінансовий стан Акціонерного товариства «Українська залізниця» як стратегічного підприємства, яке в умовах воєнного стану здійснює евакуаційні, гуманітарні та військові перевезення і відновлює пошкоджену інфраструктуру.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» подало відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026, у якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін та стягнути з позивача судові витрати.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач зазначив, що судом першої інстанції дотримано вимоги статті 236 Господарського процесуального кодексу України, доводи скаржника зводяться до незгоди з оцінкою доказів, а з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Руїс Торіха проти Іспанії», «Проніна проти України») суд не зобов`язаний надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Відповідач вказав, що саме позивач мав довести, що відповідач є належним відповідачем, що перевезення здійснено з дотриманням Договору, Статуту та Правил перевезення вантажів, а затримка вагона сталася з вини відповідача, однак позивач цього не довів. Відповідач звернув увагу на те, що аналогічні доводи були предметом перегляду у справі №908/2745/24 за участю тих самих сторін щодо того самого вагона, у якій рішення Господарського суду Запорізької області від 24.02.2025 залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2025, а касаційне провадження закрито ухвалою Верховного Суду від 19.11.2025, і навів встановлені у цій справі обставини. Відповідач наполягав, що позивач не навів інших обставин, ніж ті, яким уже надано оцінку у справах №908/2745/24 та №908/524/25, а твердження скаржника про стягнення платежів за попередній період у примусовому порядку не відповідає дійсності.
Відповідач зазначив, що відповідно до пунктів 1.3, 2.3.2 Договору перевезення здійснюється щодо вантажу, довіреного замовником, тоді як відповідач не довіряв перевізнику вантаж, не подавав заяви (заявки) про його перевезення на свою адресу та письмової заяви про зміну договору перевезення, передбаченої правилами СМГС. Листи Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бондаст» не підтверджують обізнаності відповідача про прибуття вагона, а договір з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бондаст» має загальний характер і не містить відомостей про вагон №50749100. На думку відповідача, посилання скаржника на статтю 47 Статуту є безпідставним, оскільки для прийняття вантажу на відповідальне зберігання перевізник мав передати перевізні документи на вагон, натомість затримав вагон на коліях станції, не погодивши з відповідачем можливості прийняття вантажу. Відповідач вказав, що відповідно до статей 6, 23 Статуту, пункту 40 Правил приймання вантажів до перевезення, Правил оформлення перевізних документів, пунктів 2, 4, 6, 16 Правил переадресування вантажів перевізник мав перевірити перевізні документи та наявність згоди митного органу. Проте перевізник переадресував вагон всупереч власному наказу від 22.04.2022 №832 без первинних перевізних документів, про що свідчить акт загальної форми станції Основа, та без згоди Харківської митниці, що підтверджено її відповіддю від 02.01.2025. Посилання на воєнні дії та припинення роботи Харківської митниці, за доводами відповідача, є необґрунтованим, оскільки Державна митна служба України своєї роботи не припиняла, а запобігання можливим негативним наслідкам не надавало перевізнику права направляти вантаж новому одержувачу без документів, без погодження з ним та без дозволу митного органу. Відповідач зазначив, що комерційний акт від 29.04.2022 №460804/6 його представник підписав лише на підтвердження факту прибуття вантажу без документів, накладна «взамін втраченої» не відповідає вимогам законодавства і не містить відомостей про первинного одержувача, а у накладній №32157619 відповідач не зазначений.
Відповідач пояснив, що платежі у 2022 році сплачувалися ним за погодженням з власником вантажу та компенсувалися Товариством з обмеженою відповідальністю «Бондаст», а його листи до перевізника направлялися в інтересах власника вантажу. Відповідач заперечив проти передання йому перевізних документів, зазначивши, що витяг з Книги передачі перевізних і супровідних документів містить лише повідомлення про відбір проб та встановлення маси вантажу, без відомостей про передання документів, що суперечить пункту 2.4 Інструкції про взаємодію посадових осіб Запорізької митниці і працівників Запорізької дирекції залізничних перевезень та розділу 2 глави 15 Технологічного процесу роботи вантажної станції Порт-Велике Запоріжжя. Перевізник, за доводами відповідача, не повідомив Запорізьку митницю у встановленому порядку про прибуття вантажу, звернувся до неї лише 30.06.2022 і тим самим порушив вимоги статей 219, 335 Митного кодексу України, пунктів 2.2, 2.5, 2.17 Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів і працівників залізниць України та пунктів 5, 7 Правил видачі вантажів. Відповідач наголосив, що згідно з частиною другою статті 119 Статуту, пунктами 4, 6, 12 Правил користування вагонами і контейнерами та пунктом 8 Правил зберігання вантажів плата за користування вагонами та збір за зберігання вантажу вносяться за затримку з причин, що залежать від вантажоодержувача. Пункт «в» статті 121 Статуту, за доводами відповідача, передбачає звільнення від плати і в інших випадках, визначених Правилами, тоді як вагон відповідачу не передавався і вина відповідача у його затримці відсутня. Крім того, відповідач зазначив, що посилання скаржника на відсутність відмови відповідача від прийняття вантажу є безпідставним, оскільки за неможливості видати вантаж одержувачу стаття 48 Статуту зобов`язує перевізника вчиняти дії за вказівкою відправника, тоді як до Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» перевізник звернувся лише 17.05.2024, тобто зі спливом більше двох років. Відповідач просив застосувати до позовних вимог позовну давність, зазначивши, що право на звернення до суду виникло у позивача у 2022 році з моменту неможливості видати вантаж та відмови відповідача у червні 2022 року сплачувати нараховані платежі, а передбачені Статутом і Договором строки сплинули до звернення позивача до суду.
Відповідач зазначив, що позивач не обґрунтував, на які права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна», Запорізької і Харківської митниць може вплинути рішення у справі, майнових претензій до них сторони не мають, провізні платежі з Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» стягнуто у справі №917/2007/24, а у справі №908/2745/24 позивач про залучення цих осіб не просив. Крім того, ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 16.02.2023 у передачі майна в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, відмовлено, а вплив рішення у справі на права та обов`язки цього агентства позивач не обґрунтував. Щодо перекладу документів відповідач зазначив, що вони були подані третьою особою у вересні 2025 року без заперечень позивача, а сам позивач подавав документи іншою мовою та посилався на положення СМГС без перекладу. У відзиві відповідач також навів попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 8000 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст» подало відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026, у якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Третя особа зазначила, що у справах №908/2745/24, №908/524/25 та №908/1664/25 щодо платежів за той самий вагон №50749100 у задоволенні позовів відмовлено, рішення у справі №908/2745/24 набрало законної сили та має преюдиційне значення відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Позивач, за доводами третьої особи, не довів появи нових підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати платежів за спірний період, а зміст апеляційної скарги зводиться до намагання розширити правову позицію без зміни обставин, яким уже надано оцінку. Третя особа вказала, що позивач намагається перекласти відповідальність на інших осіб, хоча раніше сам наполягав на відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Бондаст» відношення до перевезення, а договірні відносини щодо перевезення вагона існували лише між перевізником і Товариством з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна», що встановлено у справі №917/2007/24. Відповідно до статті 6 Статуту, пункту 40 Правил приймання вантажів до перевезення, пунктів 1.1.2, 1.2.1 Правил перевезення наливних вантажів, пунктів 1.1, 1.2, 1.6 Правил оформлення перевізних документів, пунктів 1, 2, 4, 6, 16 Правил переадресування вантажів переадресування мало здійснюватися за первинною накладною №32157619 та за наявності згоди митного органу. Оплату тарифу на станції призначення визначено за відправником Товариством з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна». Отже, за доводами третьої особи, перевізник або втратив перевізні документи, або свідомо прийняв вантаж до перевезення без них. Вагон не було подано під вивантаження на колії Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗППЗМР Ресурс Інвест» і не передано відповідачу чи власнику вантажу, що, на думку третьої особи, виключає застосування статті 47 Статуту.
Третя особа зазначила, що Харківська митниця згоди на переадресування не надавала, а Запорізька митниця листом від 17.09.2025 повідомила, що 29.04.2022 перевізник її про прибуття вагона не повідомляв і перевізних документів не надавав, при цьому наданий позивачем витяг-повідомлення адресований самому перевізнику. Отже, за доводами третьої особи, залізниця відповідно до статті 219 Митного кодексу України та пункту 2.17 Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів і працівників залізниць України несе відповідальність за неналежну доставку товару, що перебуває під митним контролем, а наведені обставини призвели до накладення арешту на цистерну з вантажем. Під час досудового розслідування, яке здійснювали також органи Національної поліції, не встановлено підстав вважати вантаж доказом кримінального правопорушення, кримінальне провадження закрито, а орган досудового розслідування не заперечував проти скасування арешту. З 04.06.2022 цистерна з вантажем перебуває на відповідальному зберіганні працівника станції. Плата за користування вагоном, за доводами третьої особи, не підлягає стягненню з відповідача, оскільки арешт був накладений і на цистерну, яка також перебуває на відповідальному зберіганні працівника станції.
Третя особа вказала, що після скасування арешту представник Запорізької митниці на спільній нараді 15.07.2024 підтвердив надання дозволу на переадресування вагона для розмитнення. Запорізька митниця повідомила, що листом від 04.06.2024 інформувала перевізника про відсутність заперечень проти перенаправлення вантажу в зону діяльності іншої митниці. Проте перевізник відмовив у переадресуванні вагона на станцію Залютине з посиланням на необхідність згоди митниці та вимогою сплатити нараховані платежі. Заяви відповідача до перевізника, за доводами третьої особи, подавалися в її інтересах, оскільки перевізник відмовлявся розглядати звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Бондаст». Третя особа також послалася на статтю 120 Статуту, яка покладає наслідки затримки через недодання документів на вантажовідправника, та на статтю 48 Статуту, вказавши, що перевізник звернувся до відправника за вказівками лише 17.05.2024. Відповідно до пунктів 6, 12 Правил користування вагонами і контейнерами та пункту 8 Правил зберігання вантажів, за доводами третьої особи, підстави для стягнення платежів з відповідача відсутні, оскільки вагон не передавався відповідачу, а його вина у затримці вагона не встановлена.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» подало відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026, у якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а додаткове рішення без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач зазначив, що вартість послуг адвоката визначена договором про надання правничої допомоги від 16.06.2025 та додатком до нього, а обсяг і вартість наданих послуг на загальну суму 29000 грн підтверджено актом прийому-передачі наданих послуг від 22.01.2026 та розрахунком, які досліджено судом першої інстанції. Відповідач вказав, що обсяг правничої допомоги значною мірою зумовлений процесуальною поведінкою позивача, який подавав додаткові пояснення, клопотання про зупинення провадження, повернення до підготовчого провадження, залучення третіх осіб та переклад документів. Відповідач зазначив, що вимогу про стягнення судових витрат заявлено у відзиві на позовну заяву, а у судовому засіданні 22.01.2026 його представник зробив заяву про подання доказів відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Неподання попереднього розрахунку, з посиланням на постанову Верховного Суду від 12.10.2022 у справі №725/42/21-ц, на думку відповідача, не позбавляє сторону права на відшкодування витрат. Такі витрати, з посиланням на постанови Верховного Суду у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18, підлягають розподілу незалежно від того, чи сплачені вони фактично. Відповідач пояснив, що надання правничої допомоги потребувало часу для з`ясування обставин справи, дослідження документів і норм, що регулюють перевезення вантажів залізничним транспортом, вивчення процесуальних документів позивача та судової практики. Відповідач наполягав, що його процесуальні документи у цій справі за змістом відрізняються від документів, поданих у справах №908/524/25 та №908/2745/24, заявлені витрати є реальними, необхідними та обґрунтованими, а позивач не довів підстав для їх зменшення до 1 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст» відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026 не подало.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач), суддів: Демчини Т.Ю., Кошлі А.О.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026. Витребувано матеріали справи №908/1664/25 з Господарського суду Запорізької області. Розгляд справи призначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
26.02.2026 від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги з викликом учасників справи, мотивоване тим, що суд першої інстанції розглядав справу за правилами загального позовного провадження, а справа є складною і потребує заслуховування пояснень учасників справи.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.03.2026 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач), суддів: Демчини Т.Ю., Кошлі А.О.
06.03.2026 від Акціонерного товариства «Українська залізниця» надійшли заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, у яких позивач просив відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» у стягненні витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а у разі наявності підстав для їх стягнення зменшити їх розмір до 1 грн. Позивач зазначив, що відповідач не надав доказів понесення зазначених витрат, а також детального опису робіт із зазначенням витраченого адвокатом часу. Крім того, за доводами позивача, відзив на апеляційну скаргу є спорідненим з процесуальними документами, поданими тим самим адвокатом у справах №908/2745/24 та №908/524/25, і містить описки, які це підтверджують. Позивач також послався на наявність між сторонами кількох взаємопов`язаних справ та на свій скрутний фінансовий стан в умовах воєнного стану.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026. Апеляційну скаргу на додаткове рішення об`єднано до спільного розгляду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026. Розгляд справи призначено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Розглянувши клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про розгляд апеляційної скарги з викликом учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених главою 1 розділу IV цього Кодексу. Згідно з частиною десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 8 цього Кодексу розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи; у такому випадку судове засідання не проводиться.
Ціна позову у цій справі становить 86638 грн 49 коп., тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який встановлений на 01.01.2025 у розмірі 3028 грн. Справа не належить до категорії справ, які відповідно до частини четвертої статті 247 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. Частина десята статті 270 Господарського процесуального кодексу України пов`язує порядок апеляційного розгляду з ціною позову та категорією спору, а не з формою провадження, у якій справу розглядав суд першої інстанції. Тому розгляд справи місцевим господарським судом за правилами загального позовного провадження за клопотанням відповідача не змінює порядку її розгляду в суді апеляційної інстанції. Розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи у такому випадку є правом, а не обов`язком суду. Колегія суддів враховує, що учасники справи реалізували право на викладення своїх позицій у письмовій формі в апеляційних скаргах, відзивах на них та запереченнях, а матеріали справи є достатніми для перегляду оскаржуваних судових рішень. Скаржник не навів обставин, які б зумовлювали необхідність надання учасниками справи додаткових усних пояснень, тому клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про розгляд апеляційної скарги з викликом учасників справи задоволенню не підлягає.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Відповідно до електронного повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №45-42746443/2020-002 від 25.03.2020 Акціонерне товариство «Українська залізниця» (Перевізник) засвідчило прийняття від Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» (Замовник) заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепту) укладення Договору.
Предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги (пункт 1.1 Договору).
Замовник зобов`язаний сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором, з сум внесеної передоплати за кодом платника (пункт 2.1.4 Договору).
Замовник зобов`язаний відшкодовувати Перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від Перевізника, які виникли на станціях залізниць України. Такими причинами, зокрема, є неправильне оформлення відправниками перевізних документів, недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил, чи невірне їх оформлення, перевірка вантажів митними та іншими державними органами контролю, недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів, недостатність грошових коштів та закриття коду платника, інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (пункт 2.1.5 Договору).
Перевізник зобов`язаний приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) Замовника або у власних вагонах (контейнерах) Перевізника згідно із затвердженими планами і заявками Замовника відповідно до інформації, розміщеної у Системі планування перевезень (пункт 2.3.2 Договору).
У випадку виникнення заборгованості за Договором Замовник сплачує Перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми боргу за кожний день прострочення платежу (пункт 5.2 Договору).
Строк позовної давності за вимогами Перевізника до Замовників, що випливають з правовідносин сторін за Договором, становить один рік (пункт 7.3 Договору).
19.02.2022 на станцію Харків-Сортувальний Південної залізниці за накладною від 17.02.2022 №32157619 зі станції Белгород прибув вагон №50749100 з вантажем «Розчинники непоіменовані в алфавіті» на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна». Перевізні документи для митного оформлення були передані до Харківської митниці. У зв`язку з початком збройної агресії російської федерації проти України з 24.02.2022 Харківська митниця припинила свою діяльність.
Власником вантажу розчинника багатофункціонального РСМ-1ЕС (арт. ММ.050 ТУ 20.30.22-001-35661703-2019) у кількості 65 тонн є Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст».
21.02.2022 до Харківської митниці подано митну декларацію №UA807170/2022/009700 на зазначений товар, у якій одержувачем вантажу та декларантом визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст». Оформлення митної декларації у зв`язку з початком 24.02.2022 збройної агресії російської федерації проти України завершено не було, на теперішній час митне оформлення товару за цією декларацією припинено (картка відмови від 20.10.2023 №UA807180/2023/00002), що підтверджується відповідями Державної митної служби України від 03.01.2025 та Харківської митниці на адвокатські запити.
31.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бондаст» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» (виконавець) укладено договір №01/31, за яким замовник доручив виконавцю надання послуг з приймання вагонів, оформлення необхідних документів, створення умов для розвантаження і вивезення вантажу.
Листом від 22.04.2022 №01/22 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст» звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» з проханням переадресувати вагон №50749100 з вантажем до станції Порт-Велике Запоріжжя. Оплату провізних платежів та додаткових зборів воно просило здійснити за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» і гарантувало компенсацію витрат.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» звернулося до Харківської дирекції залізничних перевезень з листом, у якому просило переадресувати вагон №50749100 з розчинником багатофункціональним до станції Порт-Велике Запоріжжя на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» для Товариства з обмеженою відповідальністю «Бондаст» на колію Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗППЗМР Ресурс Інвест». При цьому воно гарантувало оплату провізних платежів та додаткових зборів, пов`язаних з переадресуванням.
Наказом про переадресування від 22.04.2022 №832 вагон №50749100 переадресовано на станцію Порт-Велике Запоріжжя Придніпровської залізниці на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» із зазначенням про здійснення переадресування за первинними перевізними документами. На момент переадресування комплект перевізних документів за накладною від 17.02.2022 №32157619 залишився у Харківській митниці, митні операції щодо відправлення та прибуття вагона Харківською митницею не оформлювалися.
22.04.2022 на попутній станції Основа Південної залізниці складено акт загальної форми №1128 про те, що вагон №50749100 з вантажем слідує без перевізних документів.
Згідно з відповіддю Харківської митниці Державної митної служби України від 02.01.2025 на адвокатський запит у квітні 2022 року Харківська митниця не надавала згоди на переадресування товару «розчинник багатофункціональний», що переміщувався у вагоні №50749100, зі станції Харків-Сортувальний на станцію Порт-Велике Запоріжжя.
29.04.2022 вагон №50749100 з вантажем прибув на станцію Порт-Велике Запоріжжя Придніпровської залізниці. Про прибуття вантажу станцією повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» 29.04.2022 о 12 год. 30 хв., що підтверджується записом у Книзі повідомлень про час подавання вагонів під навантаження або вивантаження форми ГУ-2.
Вагон прибув на станцію призначення без перевізного документа, про що станцією складено комерційний акт від 29.04.2022 №460804/6 із зазначенням про акт загальної форми станції Основа від 22.04.2022 №1128. Комерційний акт підписаний представниками перевізника та представником Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» Польщею С.О. На заміну оригіналу накладної від 17.02.2022 №32157619 станцією Порт-Велике Запоріжжя складено накладну «взамін втраченої», про що 29.04.2022 зроблено відмітку у цій накладній.
Актом загальної форми ГУ-23 від 29.04.2022 №95, який підписаний представниками станції та представником Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» Польщею С.О., засвідчено затримку вагона №50749100 на коліях станції Порт-Велике Запоріжжя з 12 год. 30 хв. 29.04.2022 в очікуванні митного оформлення.
До матеріалів справи позивачем надано витяг повідомлення станції Порт-Велике Запоріжжя від 29.04.2022 №164 про прибуття цистерни №50749100 та витяг з Книги передачі перевізних і супровідних документів одержувачу (митному підрозділу) для митного оформлення в митниці призначення. Водночас, згідно з листом Запорізької митниці Державної митної служби України від 17.09.2025, який наданий на запит третьої особи, 29.04.2022 представники Акціонерного товариства «Українська залізниця» не повідомляли Запорізьку митницю про прибуття на станцію Порт-Велике Запоріжжя вагона №50749100 з наливним вантажем і не надавали жодних перевізних документів щодо цього вагона.
За період з 29.04.2022 до 08.07.2022 з особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» списано плату за користування вагоном №50749100 у сумі 43712,20 грн (52 454,60 грн з ПДВ) за відомостями плати ф. ГУ-46 №16060011, 16060012, 16060013, 16060014, 16060015, 16060016, 16060017, 21060018, 27060019, 30060020, 06070021, 11070022. Збір за зберігання вантажу за період з 30.04.2022 до 31.05.2022 у сумі 25151,40 грн (30 181,68 грн з ПДВ) списано за накопичувальною карткою №27060085. Зазначені документи підписані електронним цифровим підписом директора відповідача Ушакової К.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст» компенсувало Товариству з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» оплату провізних платежів та зборів стосовно цистерни №50749100 з вантажем станом на червень 2022 року, що підтверджується рахунком-фактурою від 08.06.2022, актом здачі-приймання робіт та випискою по рахунку відповідача за червень 2022 року.
27.05.2022 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості у кримінальному провадженні №62022080010000052. 04.06.2022 проведено огляд цистерни №50749100 з рідиною, постановою слідчого цистерну та рідину в ній визнано речовими доказами та передано на відповідальне зберігання в.о. начальника станції Порт-Велике Запоріжжя Рєус С.Д., що підтверджено письмовою розпискою.
Ухвалою слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 13.06.2022 у справі №195/684/22 накладено арешт на цистерну №50749100 та рідину у ній. У листі від 17.06.2022 №17-02-3540 Територіальне управління Державного бюро розслідувань у м.Мелітополі, повідомило Регіональну філію «Придніпровська залізниця» про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №62022080010000052 та направило копію ухвали слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 13.06.2022 у справі №195/684/22 про накладення арешту на цистерну №50749100 та рідину в ній. Ухвалою слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 07.07.2022 у справі №195/684/22 вирішено передати цистерну та рідину в ній в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 16.02.2023 у справі №333/327/23 відмовлено у задоволенні клопотання слідчого про передачу арештованого майна в управління зазначеному агентству.
09.02.2024 кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.03.2024 у справі №335/10985/23 скасовано арешт, накладений на цистерну №50749100 та рідину в ній, які зберігаються на станції Порт-Велике Запоріжжя.
У листі від 30.06.2022 №27 Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» повідомило Регіональну філію «Придніпровська залізниця» про накладення арешту на цистерну №50749100 та про відмову власника вантажу компенсувати витрати на послуги залізниці і просило не нараховувати плату за користування вагоном та збір за зберігання вантажу. У відповіді від 21.07.2022 №МПрЗ-05/1550 позивач зазначив про обов`язок вантажоодержувача сплачувати нараховані платежі за час затримки вагонів з причин, які не залежать від залізниці.
30.06.2022 Запорізька дирекція залізничних перевезень звернулася до Запорізької митниці Державної митної служби України з листом №ДН-3-02/48 щодо вирішення питання митного оформлення вагона №50749100. З листами від 30.06.2022 №ДН-3-02/49 та від 01.12.2022 №ДН-3-02/88 Запорізька дирекція залізничних перевезень звернулася до органу досудового розслідування та прокуратури, у яких дирекція повідомила, що вантаж у цистерні №50749100 є небезпечним, нарахування платежів збільшуються, а вагон є власним вагоном приналежності Естонії, і просила вирішити питання про передання вантажу одержувачу відповідно до перевізного документа, власнику вантажу Товариству з обмеженою відповідальністю «Бондаст» або суб`єкту господарювання, який має можливість забезпечити збереження речового доказу.
У листі від 06.07.2022 №7.20-4/17-01/13/16/1618 Запорізька митниця повідомила позивача, що на вагон №50749100 за відправкою №32157619, переадресований зі станції Харків-Сортувальний Південної залізниці, ухвалою слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 13.06.2022 накладено арешт.
Згідно з відповіддю Запорізької митниці Державної митної служби України на адвокатський запит від 18.12.2024 товар «розчинник багатофункціональний» у вагоні №50749100 до зони діяльності Запорізької митниці як митниці призначення не переміщувався, документ контролю за переміщенням товарів для такого переміщення не оформлювався. На вагон №50749100 за накладною №32157619 оформлено документ контролю за переміщенням товарів ТР81УМВ №UA807090/2022/226 від 18.02.2022, за яким митницею відправлення та призначення є Харківська митниця, з відмітками про пропуск вантажу 18.02.2022 та прибуття товару в митницю призначення 21.02.2022. Листом від 04.06.2024 №7.20-4/17-02/14/1880 Запорізька митниця повідомила структурний підрозділ Регіональної філії «Придніпровська залізниця», що не заперечує проти перенаправлення вагона №50749100 з вантажем у зону діяльності іншої митниці. Листом від 31.05.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст» звернулося до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» з проханням переадресувати вагон на станцію Залютине Південної залізниці для митного оформлення вантажу, у чому листом від 17.06.2024 йому відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» звернулося до Регіональної філії «Придніпровська залізниця» із заявою від 04.07.2024 №20 про переадресування вагона №50749100 на станцію Залютине Південної залізниці для проведення митного оформлення. У відповіді від 24.07.2024 №НЗ-1Придн-3/101 позивач повідомив про можливість переадресування вагона лише за умови оплати належних залізниці платежів за час затримки та наявності згоди митниці. У листі від 14.05.2025 відповідач повторно просив позивача вирішити питання про передання вагона з вантажем, його переадресування для розмитнення та припинення нарахувань. Вагон №50749100 з вантажем продовжує перебувати на коліях станції Порт-Велике Запоріжжя.
За перебування вагона №50749100 на коліях станції Порт-Велике Запоріжжя у період з 01.12.2024 до 01.01.2025 станцією на підставі акту загальної форми ГУ-23 від 29.04.2022 №95 нараховано плату за користування вагонами за відомістю плати ф. ГУ-46 №21019001 у сумі 30587,30 грн (36 704,76 грн з ПДВ) та збір за зберігання вантажу за накопичувальною карткою ф. ФДУ-92 №21019001 у сумі 41420,30 грн (49704,36 грн з ПДВ). Про необхідність прибуття на станцію для підписання зазначених відомості та накопичувальної картки представника відповідача повідомлено, про що складено акт загальної форми ГУ-23 від 21.01.2025 №4. Представник відповідача для підписання не з`явився, що засвідчено актом загальної форми ГУ-23 від 24.01.2025 №5.
Нараховані платежі відображено 31.01.2025 на особовому рахунку відповідача №2562572, що підтверджується Переліком залізничних документів від 31.01.2025 №20250131 та особовим рахунком за січень 2025 року. З урахуванням наявного на особовому рахунку залишку коштів у сумі 5779,13 грн позивач визначив заборгованість у розмірі 80629,99 грн з ПДВ, з яких 30925,63 грн плати за користування вагонами та 49704,36 грн збору за зберігання вантажу, а також нарахував пеню за період з 31.01.2025 до 30.04.2025 у сумі 6008,50 грн.
Претензію позивача від 17.02.2025 №ДПридн-05/79 щодо сплати заборгованості відповідач залишив без задоволення, що підтверджується відповіддю на претензію від 07.03.2025 №9.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.02.2025 у справі №908/2745/24 відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст». Предметом цього позову було стягнення плати за користування вагонами, збору за зберігання вантажу та збору за маневрову роботу щодо того самого вагона №50749100 у загальному розмірі 1 975 691,52 грн за період з 08.07.2022 до 01.06.2024. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2025 рішення Господарського суду Запорізької області від 24.02.2025 у справі №908/2745/24 залишено без змін. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.11.2025 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на зазначені судові рішення.
Платежі за користування вагоном №50749100 та зберігання вантажу у ньому за період з 01.06.2024 до 01.12.2024 є предметом позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» у справі №908/524/25.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 19.02.2025 у справі №917/2007/24 задоволено позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» про стягнення 88629,74 грн заборгованості за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №38194448/2020-003. Позов ґрунтувався на накладній від 17.02.2022 №32157619, заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» на переадресування та наказі про переадресування від 22.04.2022 №832.
19.09.2025 позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» на стороні позивача, Запорізької митниці та Харківської митниці Державної митної служби України на стороні відповідача. У заяві позивач просив залучити зазначених осіб до участі у справі №908/524/25.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.09.2025 у задоволенні зазначеної заяви відмовлено, підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті. Відмову суд першої інстанції мотивував тим, що позивач не обґрунтував, на які права та обов`язки цих осіб може вплинути рішення у справі. Крім того, суд зазначив, що третіх осіб відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України може бути залучено до закінчення підготовчого провадження, строк якого у справі закінчувався 23.09.2025.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.10.2025 справу повернуто на стадію підготовчого провадження, а ухвалою від 08.12.2025 підготовче провадження закрито та призначено справу до розгляду по суті на 22.12.2025.
19.12.2025 позивач подав клопотання про повернення до підготовчого провадження, залучення до участі у справі як третьої особи на стороні позивача Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Бондаст» здійснити переклад поданих ним письмових доказів державною мовою. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.12.2025 зазначене клопотання залишено без розгляду.
У відзиві на позовну заяву від 27.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» просило стягнути з позивача на його користь судові витрати. У судовому засіданні 22.01.2026 представник відповідача адвокат Середа А.А. повідомив про намір подати заяву про стягнення витрат на правничу допомогу за результатами ухвалення рішення. 26.01.2026 відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача 33331 грн 92 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
16.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» (Замовник) та адвокатом Середою Андрієм Анатолійовичем (Виконавець) укладено договір про надання правничої допомоги, за умовами якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати Замовнику правничу допомогу при розгляді в судах всіх інстанцій справи за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» про стягнення плати за користування вагонами в сумі 30925,63 грн, збору за зберігання вантажу в розмірі 49704,36 грн, пені в розмірі 6008,50 грн на загальну суму 86638,49 грн (пункт 1.1 договору).
Здача-приймання наданих послуг оформляється актом, що підписується обома сторонами договору (пункт 2.3 договору).
Вартість послуг Виконавця становить: вивчення наданих Замовником матеріалів з наступним консультуванням 1 000 грн; складання відзиву на позовну заяву - 3 000 грн; вивчення поданих позивачем клопотань процесуального характеру та складання заперечень на них 2000 грн за один документ; вивчення поданих позивачем або третьою особою пояснень та складання відповіді (заперечень) на них 2000 грн за один документ; підготовка письмових заяв та клопотань процесуального характеру 1 000 грн за кожен документ; судодень 2 000 грн у суді першої інстанції, 3000 грн у суді апеляційної інстанції, 4000 грн у суді касаційної інстанції (пункт 3.1 договору, пункт 1 додатку №1 від 25.06.2025 до договору).
Замовник зобов`язаний оплатити надані послуги упродовж тридцяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили (пункти 3.2, 3.3 договору).
За досягнення позитивного результату при вирішенні справи Клієнт додатково сплачує Адвокатові гонорар у сумі 5% суми, що поступила на рахунок клієнта, або суми, яка не була стягнута з клієнта (пункт 3.5 договору).
22.01.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» та адвокатом Середою А.А. складено акт прийому-передачі наданих послуг за договором про надання правничої допомоги від 16.06.2025 на загальну суму 29000 грн 00 коп. Відповідно до розрахунку наданих послуг від 22.01.2026 адвокатом надано такі послуги: зустріч, аналіз отриманої інформації, вивчення наданих документів, консультування клієнта та узгодження правової позиції вартістю 1 000 грн; складання заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження вартістю 1 000 грн; складання відзиву на позовну заяву з формуванням додатків вартістю 3 000 грн; складання заяви про залучення третьої особи вартістю 1000 грн; складання заяви про застосування позовної давності вартістю 1000 грн; складання заперечень на додаткові пояснення позивача вартістю 2000 грн; складання додаткових заперечень на пояснення позивача вартістю 2000 грн; складання заперечень на клопотання позивача про повернення до підготовчого засідання, залучення третьої особи та переклад документів вартістю 2000 грн; підготовка до судових засідань і представництво інтересів Замовника у Господарському суді Запорізької області 17.07.2025, 28.08.2025, 23.09.2025, 09.10.2025, 08.12.2025, 22.12.2025, 24.12.2025, 22.01.2026 вартістю 2000 грн за кожне судове засідання.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Предметом перегляду у цій справі є спір щодо стягнення плати за користування вагоном, збору за зберігання вантажу та пені, які нараховані перевізником за час перебування вагона №50749100 з вантажем на коліях станції Порт-Велике Запоріжжя у період з 01.12.2024 до 01.01.2025. Місцевий господарський суд встановив, а учасники справи не заперечують, що вагон №50749100 з вантажем, який перебуває під митним контролем, прибув на станцію Харків-Сортувальний за накладною від 17.02.2022 №32157619 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна». Комплект перевізних документів залишився у Харківській митниці. За заявою первісного одержувача вагон переадресовано наказом від 22.04.2022 №832 на станцію Порт-Велике Запоріжжя на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» і 29.04.2022 він прибув на станцію призначення без перевізного документа, з того часу перебуває на коліях станції, а вантаж у ньому митного оформлення не пройшов. Розмір нарахованих за спірний період платежів, порядок їх обчислення та розрахунок пені у апеляційній скарзі та відзивах на неї не оспорюються.
Перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, а умови перевезення окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (стаття 908 Цивільного кодексу України). За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина перша статті 909 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про залізничний транспорт» умови та порядок організації перевезень вантажів залізничним транспортом визначаються Статутом залізниць України та Правилами перевезень вантажів. Відповідно до статті 6 Статуту накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до Статуту та Правил і наданим залізниці відправником разом з вантажем. Вона є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача, і супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу, а за зберігання вантажу на станції понад встановлений термін справляється плата (стаття 46 Статуту). Навіть у разі прибуття вантажу на адресу одержувача, поставка якого йому не передбачена планом (договором, контрактом, замовленням, нарядом та ін.), останній зобов`язаний прийняти такий вантаж від станції на відповідальне зберігання (частина перша статті 47 Статуту). Якщо залізниця не має можливості видати вантаж одержувачу, зазначеному у накладній, вона вчиняє з вантажем дії за вказівкою відправника, який зобов`язаний дати таку вказівку у тридобовий термін від дня вручення йому повідомлення (стаття 48 Статуту).
За користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під`їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подавання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства, та стягується з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів (контейнерів), пов`язаної з митним оформленням (стаття 119 Статуту). За затримку вагонів і контейнерів через недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших адміністративних правил, або неналежне їх оформлення плату вносить вантажовідправник, який несе відповідальність перед залізницею за наслідки затримки (стаття 120 Статуту).
Відповідно до пункту 12 Правил користування вагонами і контейнерами, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 №113, загальний час, за який вантажовласник вносить залізниці плату за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Згідно з пунктом 13 цих Правил плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці. Збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (пункт 8 Правил зберігання вантажів, які затверджені наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644).
Переадресування імпортних та транзитних вантажів здійснюється за первинними перевізними документами (пункт 6 Правил переадресування вантажів), а переадресування вантажів, що перевозяться під митним контролем, - за наявності згоди на це митних органів (пункт 16 Правил переадресування вантажів). Про прибуття на станцію призначення вантажу, що перебуває під митним контролем, станція зобов`язана встановленим порядком повідомити одержувача і митний орган, у регіоні діяльності якого розташована станція (пункт 5 Правил видачі вантажів). На станціях, де підрозділи митних органів відсутні, перевізні документи для оформлення в митниці тимчасово передаються працівниками станцій одержувачу під розписку в спеціальній книжці (пункт 7 Правил видачі вантажів).
Залізниця несе передбачену Митним кодексом України та іншими законодавчими актами України відповідальність за втрату чи неналежну доставку товарів, що перебувають під митним контролем, до митного органу призначення (стаття 219 Митного кодексу України). Залізниці зобов`язані доставити від станції відправлення (митниці відправлення) на станцію призначення (митницю призначення) товари (вантажі) без будь-яких змін упаковки або стану, з непошкодженими засобами ідентифікації, а також перевізні й супровідні документи на ці товари (вантажі). Залізниця несе відповідальність за доставку товарів зі станції відправлення (митниці відправлення) на станцію призначення (у митницю призначення), а за втрату чи неналежну доставку товарів, що перебувають під митним контролем, відповідає в особі начальника дирекції залізничних перевезень (пункти 2.2, 2.5, 2.17 Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів, що здійснюють митні процедури з товарами (вантажами), переміщуваними залізничними вантажними поїздами, і працівників залізниць України, затвердженої спільним наказом Державної митної служби України та Міністерства транспорту та зв`язку України від 18.09.2008 №1019/1143).
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. З урахуванням доводів апеляційної скарги та відзивів на неї колегія суддів апеляційного господарського суду констатує, що межі спору, який підлягає розгляду у апеляційному порядку, зводяться до питання, чи виник у відповідача обов`язок сплатити плату за користування вагоном і збір за зберігання вантажу за спірний період. Відповідь на це питання залежить від того, чи є відповідач особою, на яку покладено цей обов`язок, і чи є затримка вагона на коліях станції Порт-Велике Запоріжжя затримкою з причин, що залежать від вантажоодержувача (вантажовласника), а не від залізниці.
Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційне значення мають лише обставини, які суд безпосередньо досліджував і встановлював, що відображено у мотивувальній частині судового рішення. Звільнення від доказування таких обставин не є абсолютним: їх можна спростувати під час розгляду іншої справи належними і допустимими доказами, які оцінюються судом у загальному порядку (постанова Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №904/1427/21).
Рішення Господарського суду Запорізької області від 24.02.2025 у справі №908/2745/24, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.08.2025. Касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на ці судові рішення закрито ухвалою Верховного Суду від 19.11.2025. У справі №908/2745/24 брали участь ті самі особи, що й у цій справі, а саме Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» як позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» як відповідач і Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст» як третя особа. Предметом спору у тій справі були платежі за користування тим самим вагоном №50749100 та зберігання того самого вантажу за попередній період затримки з 08.07.2022 до 01.06.2024.
У справі №908/2745/24 суди встановили, що позивач не надавав відповідачу перевізних документів на вантаж у вагоні №50749100 для проведення митного оформлення, що по суті й призвело до затримки вагона на станції. Суди також встановили, що позивач не отримав вказівок відправника про подальші дії з вантажем, який прибув без перевізних документів і не може бути виданий одержувачу, та не вчинив дій щодо перебування вантажу понад граничні терміни зберігання. Крім того, встановлено, що відповідач не є одержувачем вантажу за перевізними документами і не є власником рідини у цистерні №50749100, а вагон не перебуває у його користуванні та безпосередньому розпорядженні. Вина відповідача у тривалій затримці вагона на станції Порт-Велике Запоріжжя відсутня. Зазначені обставини суд першої інстанції правомірно врахував як такі, що не потребують доказування.
Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє заперечення скаржника про необов`язковість цих обставин для суду у цій справі з огляду на відсутність у справі №908/2745/24 висновків щодо порушень перевізника при переадресуванні вагона та щодо особи, яка має здійснювати оплату за перебування вагона на коліях станції. Преюдиційне значення для цієї справи мають саме встановлені обставини щодо причин затримки вагона, правового становища відповідача стосовно вантажу і вагона та відсутності його вини, а не правова оцінка дій інших осіб. Визначення інших суб`єктів, які можуть бути зобов`язані перед перевізником, виходить за межі предмета цього спору, заявленого позивачем саме до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019».
Спірний період у цій справі є продовженням періоду, який розглядався у справі №908/2745/24, а обставини затримки вагона залишилися незмінними. Вагон з вантажем, який не пройшов митного оформлення, і далі перебуває на коліях станції Порт-Велике Запоріжжя з тих самих причин. Період у справі №908/2745/24 включає у себе і час після скасування 04.03.2024 арешту на цистерну з вантажем, тому скасування арешту не є новою обставиною, яка б відрізняла спірний період від попереднього. Посилання скаржника на те, що вагон дотепер перебуває на станції, також свідчить лише про продовження тієї самої ситуації, а не про виникнення нових обставин.
Позивач не навів та не довів належними і допустимими доказами обставин, які б спростовували встановлені у справі №908/2745/24 обставини або свідчили про зміну причин затримки вагона саме у період з 01.12.2024 до 01.01.2025. Отже, підстави для відступу від преюдиційно встановлених обставин відсутні. Водночас, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду надає їм оцінку і по суті.
Скаржник посилається на те, що вагон №50749100 переадресовано на адресу відповідача за заявою первісного одержувача Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна», яка подана на прохання власника вантажу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бондаст», а положення Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СМГС) та Правил переадресування вантажів не вимагають погодження переадресування з новим одержувачем. Однак, за умови застосування до спірного перевезення як національних правил, так і положень СМГС, зміна станції призначення та одержувача вантажу, що перебуває під митним контролем, не звільняла перевізника від обов`язку доставити вантаж разом з перевізними та супровідними документами і з дотриманням вимог митного законодавства. Такий обов`язок прямо встановлено статтею 219 Митного кодексу України та пунктом 2.2 Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів і працівників залізниць України. Пунктами 6, 16 Правил переадресування вантажів передбачено, що переадресування імпортних вантажів здійснюється за первинними перевізними документами, а вантажів, що перевозяться під митним контролем, за наявності згоди митних органів. Аналогічну умову містив і наказ про переадресування від 22.04.2022 №832, яким визначено здійснення переадресування за первинними перевізними документами.
Матеріалами справи підтверджено, що жодна з цих умов виконана не була. Комплект перевізних документів за накладною від 17.02.2022 №32157619 залишився у Харківській митниці, вагон слідував без перевізних документів, що зафіксовано актом загальної форми станції Основа від 22.04.2022 №1128, а згоду на переадресування товару Харківська митниця не надавала. Документ контролю за переміщенням товару до зони діяльності Запорізької митниці не оформлювався, що підтверджено відповідями Харківської та Запорізької митниць на адвокатські запити. Отже, переадресування вантажу здійснено перевізником з порушенням встановленого порядку, і наслідки такого порушення не можуть бути покладені на особу, на адресу якої вагон було направлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з доводом скаржника про те, що відповідач в силу статей 46, 47 Статуту зобов`язаний був прийняти вантаж незалежно від своєї згоди. Обов`язок одержувача прийняти і вивезти вантаж, як і обов`язок прийняти його на відповідальне зберігання, передбачає можливість видачі вантажу станцією. Відповідно до пункту 7 Правил видачі вантажів вантаж разом з накладною видається на станції призначення одержувачу, зазначеному в накладній, а видача імпортних вантажів провадиться після митного оформлення. Вантаж у вагоні №50749100 митного оформлення не пройшов, не може бути виданий одержувачу без нього і відповідачу не видавався. Крім того, з 04.06.2022 цистерна з вантажем перебуває на відповідальному зберіганні в.о. начальника станції Порт-Велике Запоріжжя, тобто у віданні перевізника. За таких обставин відповідач був позбавлений можливості як прийняти вантаж, так і відмовитися від його прийняття. Обов`язки одержувача, які передбачені статтями 46, 47 Статуту, у такому випадку не виникли.
Підписання представником відповідача комерційного акту від 29.04.2022 №460804/6 та акту загальної форми від 29.04.2022 №95 не змінює наведеного висновку. Відповідно до статті 26 Закону України «Про залізничний транспорт» та статті 129 Статуту комерційний акт складається для засвідчення обставин, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема у разі виявлення вантажу без документів. Саме цю обставину, а саме прибуття вагона з вантажем без перевізного документа, засвідчено комерційним актом від 29.04.2022 №460804/6. Акт загальної форми від 29.04.2022 №95 фіксує факт і час початку затримки вагона та її підставу - очікування митного оформлення. Зазначені акти засвідчують фактичні обставини прибуття та затримки вагона, однак не встановлюють, що ця затримка сталася з причин, які залежать від відповідача, і не містять визнання відповідачем обов`язку сплачувати нараховані у зв`язку з нею платежі. Питання про те, від кого залежала затримка вагона, вирішується судом за результатами оцінки всіх доказів у справі в їх сукупності.
Накладна «взамін втраченої», яка складена станцією Порт-Велике Запоріжжя 29.04.2022, на яку посилається скаржник з огляду на пункт 28 розділу V Правил перевезень вантажів (додаток 1 до СМГС), засвідчує відсутність первинного перевізного документа на вантаж і складена перевізником одноосібно. Цей документ не замінив перевізних і супровідних документів, необхідних для митного оформлення вантажу, які залишилися у Харківській митниці, і не усунув наслідків переміщення вантажу без згоди митного органу. Тому з самого лише факту зазначення відповідача одержувачем у такій накладній не випливає обов`язку відповідача сплачувати плату за користування вагоном та збір за зберігання вантажу за час затримки, причини якої відповідач не створював.
Договір від 31.03.2022 №01/31, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бондаст» та відповідачем, на який посилається скаржник, регулює відносини між його сторонами щодо надання послуг з приймання вагонів. Цей договір має загальний характер, не містить відомостей щодо вагона №50749100 і не створює обов`язків відповідача перед перевізником, оскільки відповідно до частини першої статті 511 Цивільного кодексу України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи.
Довід скаржника про необґрунтоване застосування судом першої інстанції положень Правил оформлення перевізних документів, які, на його думку, стосуються лише первісного приймання вантажу до перевезення, не впливає на правильність висновку суду першої інстанції по суті спору. Цей висновок ґрунтується насамперед на порушенні перевізником порядку переадресування вантажу, що перебуває під митним контролем, а також порядку його доставки та видачі.
Скаржник посилається на те, що плата за користування вагонами не є заходом відповідальності, а перелік підстав звільнення від неї, визначений статтею 121 Статуту та пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами, є вичерпним і не містить затримки, пов`язаної з митним оформленням, кримінальним провадженням чи арештом вантажу. Однак правова природа плати за користування вагонами не усуває необхідності встановити, з чиєї вини виникла затримка вагона. Саме від цього нормативно залежить обов`язок вантажовласника вносити таку плату. Відповідно до частини другої статті 119 Статуту плата вноситься за час затримки вагонів на станціях призначення з причин, що залежать від вантажоодержувача. За пунктом 12 Правил користування вагонами і контейнерами загальний час, за який вноситься плата, включає час затримки вагонів з вини вантажовласника та час їх перебування у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Пунктом 13 цих Правил стягнення плати з вантажовласника у разі затримки вагонів під час перевезення прямо виключено у випадках, які залежать від залізниці. Збір за зберігання вантажу відповідно до пункту 8 Правил зберігання вантажів сплачується у разі затримки вагонів з вини одержувача (відправника). Отже, підстави звільнення від плати, які передбачені статтею 121 Статуту та пунктом 16 Правил користування вагонами і контейнерами, застосовуються до випадків, коли обов`язок вантажовласника вносити плату існує. Вони не поширюють цей обов`язок на випадки затримки вагонів з причин, що залежать від залізниці. Наведені скаржником положення Оглядового листа та Роз`яснення президії Вищого господарського суду України, а також постанова Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №911/4079/16 стосуються затримки вагонів з причин, що не залежать від перевізника, і не є релевантними до обставин цієї справи.
Не спростовує цього висновку і посилання скаржника на положення статті 119 Статуту, за якими плата стягується з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки вагонів, пов`язаної з митним оформленням. Ця норма стосується випадків, коли митне оформлення здійснюється у звичайному порядку і триває з причин, що належать до сфери відповідальності вантажовласника. Обставини справи свідчать про те, що вантаж, який перебував під митним контролем Харківської митниці як митниці призначення, перевізник перемістив до зони діяльності Запорізької митниці без згоди митного органу, без перевізних і супровідних документів та без оформлення документа контролю за переміщенням товарів. Внаслідок цього митне оформлення вантажу за поданою до Харківської митниці митною декларацією стало неможливим, а нового документа для митного оформлення вантажу у Запорізькій митниці оформлено не було. Відповідно до статті 219 Митного кодексу України та пунктів 2.2, 2.5, 2.17 Інструкції про взаємодію посадових осіб митних органів і працівників залізниць України відповідальність за доставку товару, що перебуває під митним контролем, разом з документами до митниці призначення покладено саме на залізницю. За таких обставин затримка вагона в очікуванні митного оформлення є наслідком дій перевізника і не може вважатися затримкою з причин, що залежать від вантажоодержувача. Водночас відповідно до статті 120 Статуту наслідки затримки вагонів через недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних правил, покладаються на вантажовідправника, а не на одержувача.
З цих же підстав не можуть бути застосовані до спірних правовідносин положення статей 28, 31, 32 СМГС, на які посилається скаржник. Ці положення передбачають відшкодування перевізнику витрат, викликаних перешкодами до перевезення чи видачі вантажу, що не залежали від перевізника, тоді як у цій справі перешкоди до видачі вантажу створені самим перевізником. Стягнення провізних платежів з Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» у справі №917/2007/24 стосується правовідносин перевізника з іншою особою і не створює обов`язків для відповідача.
Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи скаржника про належне повідомлення Запорізької митниці про прибуття вантажу та передання відповідачу перевізних документів для митного оформлення з посиланням на телефонограму від 29.04.2022 №164 та запис у Книзі передачі перевізних і супровідних документів від 02.05.2022. Відповідно до листа Запорізької митниці від 17.09.2025 представники позивача 29.04.2022 Запорізьку митницю про прибуття вагона №50749100 не повідомляли і перевізних документів щодо нього не надавали. Згідно з відповіддю Запорізької митниці товар до зони її діяльності як митниці призначення не переміщувався і документ контролю за його переміщенням не оформлювався. Із запитом щодо вирішення питання митного оформлення вагона до Запорізької митниці дирекція залізничних перевезень звернулася лише 30.06.2022. Крім того, вантаж прибув на станцію призначення без перевізного документа, а оригінали перевізних документів, як визнає сам позивач, залишилися у Харківській митниці. Тому витяг з Книги передачі перевізних і супровідних документів не підтверджує передання відповідачу документів, необхідних для митного оформлення вантажу за накладною від 17.02.2022 №32157619. Наведені позивачем докази не є більш вірогідними, ніж докази, надані на спростування цих обставин.
Посилання скаржника на частину третю статтю 247 Митного кодексу України, відповідно до якої митне оформлення товарів може бути здійснено у будь-якому митному органі, не свідчить про те, що затримка вагона залежала від відповідача. Митне оформлення відповідно до цієї норми здійснюється на підставі митної декларації, яка подається декларантом. Декларантом та одержувачем вантажу за митною декларацією від 21.02.2022 №UA807170/2022/009700 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст», а не відповідач, і митне оформлення товару за цією декларацією припинено. Загальне положення частини третьої статті 247 Митного кодексу України не усуває встановленого законом порядку переміщення товарів, що перебувають під митним контролем, який перевізник не дотримався.
Колегія суддів апеляційного господарського суду також не погоджується з тим, що відсутність відмови відповідача від прийняття вагона виключала необхідність звернення перевізника до відправника за вказівками. Відповідно до статті 48 Статуту обов`язок залізниці вчиняти дії з вантажем за вказівкою відправника пов`язаний не з відмовою одержувача, а з неможливістю видати вантаж одержувачу, який зазначений у накладній. Оскільки вагон прибув на станцію Порт-Велике Запоріжжя без перевізних документів і без митного оформлення. Невжиття перевізником передбачених статтею 48 Статуту заходів додатково свідчить про те, що тривала затримка вагона залежала від перевізника.
Щодо доводу скаржника про те, що скасування 04.03.2024 арешту на цистерну з вантажем виключає вплив кримінального провадження на спірний період, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що підставою для висновку про відсутність обов`язку відповідача сплачувати спірні платежі є не арешт вантажу, а незавершеність його митного оформлення внаслідок дій перевізника, яка зберігалася і після скасування арешту. Після скасування арешту Запорізька митниця листом від 04.06.2024 повідомила перевізника про відсутність заперечень проти перенаправлення вагона з вантажем у зону діяльності іншої митниці. Товариство з обмеженою відповідальністю «Бондаст» 31.05.2024 та відповідач 04.07.2024 зверталися до перевізника з проханням переадресувати вагон для митного оформлення вантажу. Перевізник у переадресуванні відмовив, обумовивши його оплатою нарахованих за весь час затримки платежів. За таких обставин подальше перебування вагона на коліях станції Порт-Велике Запоріжжя у спірний період зумовлене рішенням самого перевізника і це не свідчить про небажання відповідача вчиняти дії з вагоном.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що затримка вагона №50749100 на коліях станції Порт-Велике Запоріжжя у період з 01.12.2024 до 01.01.2025 сталася з причин, які залежали від перевізника. Вагон у цей період не перебував у безпосередньому розпорядженні відповідача, а вина відповідача у затримці вагона відсутня. Тому відповідно до пунктів 12, 13 Правил користування вагонами і контейнерами та пункту 8 Правил зберігання вантажів підстави для стягнення з відповідача плати за користування вагоном і збору за зберігання вантажу відсутні.
Щодо доводів скаржника про недобросовісну поведінку відповідача та про застосування доктрини заборони суперечливої поведінки і принципу естопелю колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Скаржник посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17, Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №914/1954/20 та від 08.05.2018 у справі №910/1873/17, а також на практику Європейського суду з прав людини. На думку скаржника, відповідач спочатку погоджував і сплачував нараховані за вагон №50749100 платежі, зокрема плату за користування вагоном за період з 29.04.2022 до 08.07.2022 і збір за зберігання вантажу за період з 30.04.2022 до 31.05.2022, тривалий час не заперечував свого статусу одержувача, а після звернення перевізника до суду змінив свою позицію.
Доктрина заборони суперечливої поведінки, на яку посилається скаржник, ґрунтується на принципі добросовісності. Вона передбачає недопустимість поведінки особи, яка не відповідає її попереднім заявам або поведінці, за умови, що інша сторона, діючи собі на шкоду, розумно на них покладалася. Матеріали справи не підтверджують наявності таких обставин у спірних правовідносинах.
Встановлено, що платежі, які стосувалися вагона №50749100 за період до червня-липня 2022 року, списувалися з особового рахунку відповідача за домовленістю з власником вантажу Товариством з обмеженою відповідальністю «Бондаст», яке компенсувало відповідачу ці витрати. У листі від 30.06.2022 №27 відповідач повідомив перевізника про відмову власника вантажу компенсувати витрати на послуги залізниці та просив не нараховувати плату за користування вагоном і збір за зберігання вантажу. Надалі відповідач відмовлявся підписувати відомості плати за користування вагоном та накопичувальні картки, а для підписання первинних документів за спірний період не з`явився, що засвідчено актами загальної форми від 21.01.2025 №4 та від 24.01.2025 №5. Свою позицію про відсутність обов`язку сплачувати ці платежі відповідач послідовно відстоював і у справі №908/2745/24.
Отже, позиція відповідача щодо нарахованих платежів була відома позивачу з червня 2022 року, тобто більше ніж за два роки до спірного періоду, і з того часу не змінювалася. Твердження скаржника про зміну відповідачем своєї поведінки лише після звернення перевізника до суду спростовується матеріалами справи. За таких обставин у позивача не могло виникнути обґрунтованої довіри до того, що відповідач і надалі сплачуватиме нараховані платежі. Позивач також не довів, що, покладаючись на попередню поведінку відповідача, діяв собі на шкоду.
Здійснення відповідачем у 2022 році оплати, профінансованої власником вантажу, за інший період затримки вагона не є визнанням ним обов`язку сплачувати платежі за період з 01.12.2024 до 01.01.2025. Така оплата не може замінити передбачених законом підстав для покладення на відповідача цього обов`язку, наявність яких залежить від причин затримки вагона, з`ясованих вище. Наведені скаржником правові позиції Верховного Суду та практика Європейського суду з прав людини щодо змісту принципу добросовісності мають загальний характер і висновків суду першої інстанції у цій справі не спростовують.
Щодо доводу скаржника про порушення судом першої інстанції вимог частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, неналежну оцінку доказів позивача та недотримання стандарту вірогідності доказів колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 13 та частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Підставою позовних вимог у цій справі є твердження позивача про затримку вагона з причин, що залежать від відповідача як вантажоодержувача. Тому обов`язок доведення цієї обставини правомірно покладено судом першої інстанції саме на позивача, що не свідчить про зміщення тягаря доказування. Відповідно до статті 79 цього Кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Перелічені в апеляційній скарзі докази позивача досліджені апеляційним судом і оцінені у сукупності з іншими доказами у справі. Серед них накладна №32157619, заяви про переадресування, наказ про переадресування від 22.04.2022 №832, комерційний акт від 29.04.2022 №460804/6, акти загальної форми від 22.04.2022 №1128 та від 29.04.2022 №95, витяг з книги повідомлень ф. ГУ-2, лист відповідача від 30.06.2022 №27, документи про оплату платежів у 2022 році, договір від 31.03.2022 №01/31 та умови Договору. Ці докази підтверджують обставини переадресування вагона, його прибуття на станцію призначення без перевізного документа та затримки на коліях станції, однак не доводять з більшою вірогідністю, ніж докази відповідача і третьої особи, що ця затримка сталася з причин, які залежали від відповідача. Відповідно до частини другої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Щодо незалучення до участі у справі як третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна», Запорізької та Харківської митниць Державної митної служби України колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини першої статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Предметом цього спору є вимоги позивача до відповідача про стягнення плати за користування вагоном, збору за зберігання вантажу та пені. Рішення у цій справі не визначає прав та обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю «Татнєфть-АЗС-Україна» щодо будь-якої із сторін, а провізні платежі з цієї особи позивач уже стягнув у справі №917/2007/24. Рішення у справі не стосується і повноважень митних органів, які не перебувають з учасниками справи у цивільних правовідносинах щодо предмета спору. Встановлення судом обставин переадресування та митного оформлення вантажу як фактичних підстав спору не є вирішенням питання про права чи обов`язки цих осіб. За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви позивача, у якій до того ж позивач просив залучити зазначених осіб до участі в іншій справі №908/524/25.
Щодо доводу скаржника про залишення без розгляду його клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та залучити до участі у справі Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, то колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає. Відповідно до частини другої статті 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом. Клопотання подано позивачем після закриття підготовчого провадження ухвалою від 08.12.2025 і призначення справи до розгляду по суті, хоча суд уже повертався до стадії підготовчого провадження.
Твердження скаржника про замовчування відповідачем і третьою особою обставин кримінального провадження спростовуються матеріалами справи. До позовної заяви позивач сам додав ухвалу слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 13.06.2022 у справі №195/684/22 про накладення арешту на цистерну з вантажем та лист Територіального управління Державного бюро розслідувань від 17.06.2022 №17-02-3540, тобто про кримінальне провадження і пов`язані з ним судові рішення позивачу було відомо задовго до звернення до суду. Крім того, ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 16.02.2023 у справі №333/327/23 відмовлено у передачі цистерни з вантажем в управління зазначеному агентству, а позивач не обґрунтував, яким чином рішення у цій справі може вплинути на права чи обов`язки цього агентства щодо однієї із сторін. Хімічний склад вантажу на вирішення питання про обов`язок відповідача сплачувати плату за користування вагоном та збір за зберігання вантажу не впливає. Отже, правова позиція, яка викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №902/271/18 щодо можливості повернення до стадії підготовчого провадження у разі замовчування учасником справи важливого питання до цієї справи не застосовна, а суд першої інстанції правомірно залишив клопотання позивача без розгляду.
Щодо порушення вимог статті 10 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з поданням третьою особою письмових доказів іноземною мовою без перекладу колегія суддів апеляційного господарського суду також відхиляє. Зазначені докази подано третьою особою 12.09.2025, і у додаткових поясненнях від 19.09.2025 позивач заперечень з цього приводу не висловив, заявивши про необхідність перекладу лише у клопотанні від 19.12.2025. Висновки суду першої інстанції на змісті контракту №23 не ґрунтуються. Належність вантажу Товариству з обмеженою відповідальністю «Бондаст» встановлена у справі №908/2745/24 і підтверджується митною декларацією від 21.02.2022 №UA807170/2022/009700. Отже, відсутність перекладу зазначених документів на правильність вирішення справи не вплинула.
Посилання скаржника на заборону ввезення товарів російського походження колегія суддів апеляційного господарського суду не бере до уваги, оскільки походження вантажу не впливає на визначення особи, зобов`язаної вносити плату за користування вагоном та збір за зберігання вантажу. Питання дотримання митного та санкційного законодавства щодо вантажу до предмета цього спору не належать.
Скаржником до апеляційної скарги додано лист Державної митної служби України, наданий на запит позивача від 17.12.2025, який не подавався до суду першої інстанції. Відповідно до частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Скаржник клопотання про долучення цього доказу не заявив та причин неможливості його подання до суду першої інстанції, розгляд справи у якому тривав до 22.01.2026, не навів. Тому зазначений лист апеляційним судом як доказ не приймається.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив застосувати до позовних вимог позовну давність. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 267 цього Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а її сплив, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна давність є строком для захисту порушеного права, тому питання про її застосування підлягає вирішенню лише у разі встановлення судом, що право позивача, за захистом якого він звернувся, дійсно порушене відповідачем. Якщо таке право не порушене, суд відмовляє у позові з підстав його необґрунтованості, без застосування позовної давності. Оскільки судом першої інстанції обґрунтовано встановлено відсутність у відповідача обов`язку сплатити позивачу плату за користування вагоном і збір за зберігання вантажу за спірний період, суд першої інстанції правомірно не розглядав заяву відповідача про застосування позовної давності. Підстав для її застосування судом апеляційної інстанції також немає.
Переглядаючи додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з такого.
Одним з основних принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до частини першої статті 124 цього Кодексу разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Згідно з частиною другою цієї статті у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Аналіз частини другої статті 124 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що у разі неподання попереднього розрахунку суду надано право, а не покладено на нього обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №922/1897/18 та від 24.12.2019 у справі №909/359/19. Наведені скаржником постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №904/4494/18 та Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18, від 17.06.2024 у справі №927/1252/23 ухвалені за інших обставин, коли суд за конкретних обставин справи скористався цим правом. Вони не містять висновку про обов`язок суду відмовити у відшкодуванні витрат в усіх випадках неподання попереднього розрахунку.
У цій справі відповідач у відзиві на позовну заяву просив стягнути з позивача судові витрати. У судовому засіданні 22.01.2026 до закінчення судових дебатів, представник відповідача заявив про намір подати докази їх розміру після ухвалення рішення. Ці докази відповідач подав разом із заявою про ухвалення додаткового рішення від 26.01.2026, тобто у строк, який встановлений частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Позивач, був обізнаним з вимогою відповідача про відшкодування судових витрат, тому реалізував своє право подати заперечення щодо їх розміру, які розглянуто судом першої інстанції. Отже, неподання відповідачем попереднього розрахунку не позбавило позивача можливості заперечити проти заявлених витрат. Підстав для відмови у їх відшкодуванні з цих мотивів суд першої інстанції обґрунтовано не встановив, а доводи скаржника про порушення принципів рівності та змагальності сторін не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до частин другої-четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Для визначення розміру витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом. Розмір витрат має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, а обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення (частини п`ята, шоста статті 126 цього Кодексу). Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Договором про надання правничої допомоги від 16.06.2025 та додатком №1 до нього сторони визначили фіксовану вартість кожного виду послуг адвоката - складання конкретного процесуального документа та участі у судовому засіданні, - яка не залежить від витраченого адвокатом часу. Розрахунок наданих послуг від 22.01.2026 містить перелік кожної наданої послуги з визначенням її вартості відповідно до умов договору, що відповідає вимогам частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Саме лише не зазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу у разі домовленості між сторонами договору про фіксований розмір гонорару (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21). Тому довід скаржника про відсутність детального опису робіт із зазначенням витраченого адвокатом часу колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє.
Доводи скаржника про тотожність процесуальних документів відповідача документам, поданим у справі №908/2745/24, про наявність між сторонами кількох взаємопов`язаних справ та про його фінансовий стан не свідчать про необхідність подальшого зменшення стягнутих витрат або відмови у їх відшкодуванні. Суд першої інстанції оцінив заявлені відповідачем витрати у розмірі 33331 грн 92 коп. за критеріями реальності, розумності та співмірності. Він урахував ціну позову, статус позивача як стратегічного підприємства, яке в умовах збройної агресії здійснює евакуаційні та військові перевезення, підписання частини процесуальних документів відповідача його директором, а також відсутність доказів впливу справи на репутацію сторони чи публічного інтересу до неї, і зменшив розмір витрат до 10000 грн. Така сума становить менше третини заявленої і є меншою навіть за вартість лише представництва інтересів відповідача адвокатом у восьми судових засіданнях у суді першої інстанції, яка визначена договором. Позивач, на якого покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат, не навів обставин, які б свідчили про неспівмірність стягнутої суми або давали підстави для її зменшення до 1 грн.
За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026 ухвалено з дотриманням вимог статей 123, 126, 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, а підстави для його скасування відсутні.
Оцінюючи доводи апеляційних скарг у сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що наведені скаржником аргументи не спростовують висновків суду першої інстанції. Позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, які були б більш вірогідними, ніж докази відповідача та третьої особи, що затримка вагона №50749100 на коліях станції Порт-Велике Запоріжжя у період з 01.12.2024 до 01.01.2025 сталася з причин, які залежать від відповідача, або що вагон у цей період перебував у його безпосередньому розпорядженні. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, у тому числі з урахуванням обставин, встановлених у справі №908/2745/24, правильно застосував норми Статуту, Правил користування вагонами і контейнерами, Правил зберігання вантажів, Правил переадресування вантажів та Правил видачі вантажів і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції правильно застосував статті 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України і визначив обґрунтований та співмірний розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню відповідачу.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026 ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження наявних у справі доказів. Підстави для їх скасування чи зміни, передбачені статтею 277 Господарського процесуального кодексу України, відсутні, а апеляційні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» задоволенню не підлягають.
Судові витрати.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на сторону, не на користь якої ухвалено постанову.
Оскільки апеляційні скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» залишено без задоволення, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційних скарг покладаються на скаржника.
Розглянувши вимогу Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, які понесені у суді апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке. Відповідно до частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Згідно з частиною восьмою статті 129 цього Кодексу розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач навів лише попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 8000 грн. Відповідач послався на договір про надання правничої допомоги від 17.03.2025, умови якого щодо вартості послуг визначені стосовно відзиву на апеляційну скаргу у справі №908/524/25. Цей договір, а також акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг) чи інші докази обсягу та вартості правничої допомоги, наданої у суді апеляційної інстанції у цій справі, відповідач до суду не подав, про що зазначив і позивач у запереченнях від 06.03.2026. За відсутності доказів на підтвердження обсягу наданих послуг та розміру понесених витрат підстави для їх розподілу відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, слід відмовити.
Керуючись статтями 126, 129, 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 22.01.2026 залишити без змін.
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026 залишити без задоволення, а додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 11.02.2026 залишити без змін.
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАР ВЕЙ 2019» про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця» витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.І. Кучеренко
судді Т.Ю. Демчина
А.О. Кошля
Оригінал: reyestr.court.gov.ua