Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: пов’язані з правами на акції, частку у статутному капіталі
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №910/13171/21
Суддя: Владимиренко С.В.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" листопада 2026 р. Справа№910/13171/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 10.11.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2026
у справі №910/13171/21 (суддя Марченко О.В.)
за позовом ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
до ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття»,
про переведення прав покупця
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_5 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 (відповідач-1) та ОСОБА_4 (відповідач-2) про переведення на ОСОБА_5 прав та обов?язків покупця ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття», укладеного 20.05.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням переважного права позивача як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття» на придбання частки у статутному капіталі товариства, що відчужена ОСОБА_3 .
Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.12.2021 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №910/13171/21.
Залучив до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття».
В порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребував у Подільської районної в місті Києві державної адміністрації належним чином засвідчені копії реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття».
В порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребував у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття» належним чином засвідчені копії: статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття» в редакції чинній станом на 20.05.2021; договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття», укладеного 20.05.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття» від 20.05.2021, укладеного на виконання договору купівлі-продажу частки від 20.05.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Звернув увагу позивача на положення ч. 4 ст. 362 Цивільного кодексу України щодо обов`язку позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.01.2026 замінив сторону (позивача) у справі №910/13171/21, а саме - ОСОБА_5 , яка померла на правонаступників - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є спадкоємцями.
13.04.2026 представник ОСОБА_4 подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке обґрунтоване тим, що матеріали справи не містять доказів внесення позивачами грошових коштів на депозитний рахунок суду, що є обов`язковою умовою для розгляду відповідної позовної вимоги.
У письмових поясненнях від 25.05.2026 позивачі виклали пояснення щодо оплати вартості частки на депозитний рахунок суду, в яких зазначили, що ОСОБА_3 штучно завищив вартість з метою позбавлення позивачів можливості реалізувати переважне право на придбання частки у Товаристві при номінальній вартості 30 % корпоративних прав у розмірі 7 248,75 грн.
ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін НОМЕР_1 ) згідно платіжної інструкції від 24.05.2026 № 257М-3ХВ8-0ВХ2-6МК1 (призначення платежу «внесення вартості корпоративних прав на депозитний рахунок суду, справа № 910/13171/21 за позовом ОСОБА_5 ») перерахував на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва НОМЕР_2 грошові кошти у сумі 7 248, 75 грн.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.09.2026 у справі №910/13171/21 позовну заяву залишив без розгляду.
Повернув ОСОБА_6 з депозитного рахунку Господарського суду міста Києва НОМЕР_2 грошові кошти у сумі 7 248, 75 грн, сплачені платіжною інструкцією від 24.05.2026 №257М-3ХВ8-0ВХ2-6МК1 (призначення платежу «внесення вартості корпоративних прав на депозитний рахунок суду, справа №910/13171/21 за позовом ОСОБА_5 »)
Приймаючи вказану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про те, позивачі мали внести на депозитний рахунок суду 100 000 доларів США, що були сплачені за договором купівлі-продажу.
З огляду на не виконання зазначеного обов`язку, враховуючи положення Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишена судом першої інстанції без розгляду.
Не погодившись із прийнятою ухвалою, 21.09.2026 ОСОБА_1 звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2026 у справі №910/13171/21 про залишення позову без розгляду; справу направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачі звертали увагу на відсутність доказів реального перерахування 100 000 доларів США за відчужену частку. На переконання апелянта, сама лише вказівка певної суми у договорі не усуває необхідності перевірити, чи була ця сума реально погоджена та сплачена, чи відповідає вона дійсним умовам відчуження, та чи не була сформована штучно з метою унеможливлення реалізації переважного права.
Апелянтом наголошено, що ухвалою від 06.12.2021 суд лише звернув увагу позивача на положення частини четвертої статті 362 ЦК України щодо обов`язку внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Водночас, оскаржувана ухвала не містить відомостей про постановлення до залишення позову без розгляду окремої ухвали, якою суд визначив би конкретний розмір коштів - 100 000 доларів США - та надав позивачам можливість виконати таку вимогу. Позивачі прямо заперечували реальність такої ціни, вказували на відсутність доказів фактичного перерахування коштів, на економічну необґрунтованість ціни та на практику Верховного Суду, відповідно до якої ціна частки є предметом доказування і має бути встановлена судом.
На думку скаржника, питання, яке потребувало дослідженню доказів та оцінки обставин справи по суті, було використане судом як формальна процесуальна підстава для припинення розгляду спору без його вирішення. Такий підхід позбавив позивачів можливості отримати судовий розгляд вимоги про захист переважного права по суті.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2026 у справі №910/13171/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Процесуальні дії у даній справі не здійснювались з 25.09.2026 по 28.09.2026 у зв`язку із перебуванням колегії суддів у відпустках.
29.09.2026 суддя Демидова А.М. заявила самовідвід від розгляду справи №910/13171/21. Заява судді про самовідвід заявлена з метою недопущення сумнів у її неупередженості, що можуть виникнути у зв`язку з тим, що родич її близької особи брав участь (був учасником судового процесу) у даній справі.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.09.2026 заяву про самовідвід судді Демидової А.М. від розгляду справи №910/13171/21 задовольнив. Матеріали апеляційної скарги передав для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2026 у справі №910/13171/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.10.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2026 у справі №910/13171/21 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 13.10.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2026 у справі №910/13171/21; розгляд апеляційної скарги призначив на 10.11.2026 о 13 год. 30 хв; витребував матеріали справи №910/13171/21 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/13171/21 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 19.10.2026.
04.11.2026 до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 2 наголосив на тому, що предметом спору є захист переважного права позивачів на придбання частки у статутному капіталі Товариства та для реалізації такого способу захисту позивачі повинні внести на депозитний рахунок суму, сплачену за договором купівлі-продажу, а тому суд першої інстанції правильно встановив, що невиконання цієї вимоги є підставою для залишення позову без розгляду.
Відповідач 2 наголошує, що Договір купівлі-продажу частки підписано обома сторонами, що підтверджує факт його укладення та досягнення згоди щодо істотних умов. Ціна частки у розмірі 100 000 доларів США погоджена сторонами та сплачена відповідачем 2 у повному обсязі.
На переконання відповідача 2, суд першої інстанції правильно виходив із того, що сума, яка підлягала внесенню позивачами на депозитний рахунок суду, становить 100 000 доларів США, оскільки визначальним для розрахунку депозиту є грошова сума, яку за договором повинен сплатити позивач, а не номінальна вартість частки чи інша сума.
У судовому засіданні 10.11.2026 представник ОСОБА_1 підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2026 у справі №910/13171/21 та направити справу для продовження розгляду.
Представник відповідача 2 у судовому засіданні 10.11.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача 1, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2026 у справі №910/13171/21 залишити без змін.
Позивач 2, відповідач 1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття» своїх представників в судове засідання призначене на 10.11.2026 не направили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 12 статті 269 ГПК України).
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву, заслухавши пояснення представників позивача 1 та відповідача 2, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно із статтею 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.05.2021 ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) уклали Договір купівлі-продажу частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття» (далі - Договір) (т. 3., а.с. 216-217).
Відповідно до п. 1.1. Договору продавець передає у власність, а покупець зобов?язується прийняти та оплатити на умовах, викладених у цьому Договорі та додаткових угодах до нього, частку (частину частки) в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття», у розмірі 7 248,75 грн, що становить 30% статутного капіталу.
Ціна продажу частки (частини частки) встановлена Додатковою угодою, що є невід`ємною частиною цього Договору. Розрахунок проведено у готівковій формі за три календарні дні до дня укладання цього договору (пункти 2.2., 2.3 Договору).
20.05.2021 ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець) підписали Додаткову угоду №1 до Договору купівлі-продажу частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття» (далі - Додаткова угода) до Договору.
За змістом п. 2 Додаткової угоди ціна продажу частки (частини частки) статутного капіталу Товариства визначається в гривні в еквіваленті 100 000 доларів США за офіційним курсом Національного банку України, встановленого на дату здійснення оплати.
Згідно пункту 3 Додаткової угоди розрахунок проведено у готівковій формі за три календарних дні до дня укладення Договору.
Відповідно до частини четвертої статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник, який звертається з позовом про переведення на себе прав та обов`язків покупця частки, зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі ціни частки, що підлягала продажу.
Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються, зокрема, акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
20.05.2021 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підписано акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства, справжність підписів на якому засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В. та зареєстровано в реєстрі за №2049, №2050.
Скаржник посилається на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 31.07.2025 у справі № 910/5627/23, зокрема, де Верховний Суд зазначив, що для встановлення порушення переважного права недостатньо дослідити лише дотримання порядку повідомлення учасника про відчуження частки. Суди повинні встановити умови відповідного продажу, зокрема ціну, за якою відбулося відчуження частки, а також з`ясувати погодження з такою ціною учасника, який вимагає переведення на себе прав та обов`язків покупця.
У цій справі судом першої інстанції встановлено, що сторони правочину погодили конкретну ціну відчуження частки, яка становить гривневий еквівалент 100 000 доларів США, а також визначили порядок її розрахунку та момент здійснення оплати.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2024 у справі № 910/5625/23 вказав, що у випадку відсутності договору купівлі-продажу частки, суд встановлює вартість відчуженої частки за допомогою інших доказів, наданих сторонами.
У даному випадку між сторонами було укладено відповідний правочин, умови якого чітко визначають як ціну відчуження частки, так і порядок здійснення розрахунків за неї.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що саме погоджена сторонами ціна продажу частки, а не її номінальна вартість, має визначальне значення для встановлення суми, яку позивачі повинні були внести на депозитний рахунок суду в межах реалізації права на переведення на себе прав та обов`язків покупця.
При цьому, зазначення в Додатковій угоді про здійснення розрахунку до укладення Договору не змінює погодженої сторонами ціни відчуження частки та не звільняє позивачів від обов`язку забезпечити внесення на депозитний рахунок суду відповідної суми погодженої між покупцем та продавцем частки у статутному капіталі Товариства.
Таким чином, внесення позивачами лише 7 248,75 грн не відповідає погодженій сторонами ціні відчуження частки та не забезпечує належного виконання вимог законодавства щодо реалізації переважного права на її придбання.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума грошових коштів, яка підлягала внесенню позивачами на депозитний рахунок суду, становила 100 000 доларів США.
Визначальним для встановлення розміру коштів, які підлягали внесенню на депозитний рахунок суду, є не номінальна вартість частки у статутному капіталі Товариства, а фактична ціна її відчуження третій особі (відповідачу 2), тобто сума, яку відповідно до умов укладеного договору покупець зобов`язався сплатити за придбання такої частки.
Слід зазначити, що реалізація переважного права на придбання частки передбачає набуття її на тих самих умовах, на яких вона пропонувалася та була відчужена відповідачу 2.
Відтак, особа, яка вимагає переведення на неї прав та обов`язків покупця, повинна забезпечити виконання відповідного грошового зобов`язання в обсязі, визначеному умовами правочину.
У цьому контексті, внесення позивачами лише 7 248,75 грн на депозитний рахунок суду очевидно не відповідає сумі, яку вони мали б сплатити за договором, та не забезпечує належного виконання передумови для переведення на них прав та обов`язків покупця.
Інше тлумачення фактично нівелювало б зміст переважного права, оскільки дозволяло б особі вимагати набуття частки на умовах, відмінних від тих, на яких її придбав покупець (відповідач 2), без належного забезпечення виконання відповідного грошового зобов`язання.
Згідно частини 4 статті 362 Цивільного кодексу України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо необхідності внесення позивачами на депозитний рахунок суду саме 100 000 доларів США узгоджується з правовою природою переважного права на придбання частки, положеннями пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статті 362 Цивільного кодексу України.
Пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначає, що до внесення відповідних змін до Господарського процесуального кодексу України при розгляді справ, порушених за позовною вимогою, передбаченою частиною 5 статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», застосовуються такі правила:
1) позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки), визначеному в ухвалі суду;
2) невиконання вимоги про внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є підставою для залишення позову без розгляду;
3) суд у своєму рішенні вирішує питання про перерахування грошових коштів, внесених на депозитний рахунок суду, покупцю або про їх повернення.
Механізм внесення відповідної суми грошових коштів на депозитний рахунок суду є гарантією захисту прав та інтересів первісного покупця частки, проданої з порушенням переважного права учасника товариства. Адже у випадку задоволення позову, покупцю частки повертаються в повному обсязі сплачені ним грошові кошти на виконання умов договору. Таким чином, судовому захисту підлягає як право учасника, переважне право якого було порушено, так і право первісного покупця частки, права якого будуть захищені внаслідок задоволення первісного позову (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/2388/20).
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що спеціальним законом передбачено, що позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду ту грошову суму, що вже сплачена покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки, що обумовлюється особливостями правовідносин, меті запровадження цієї норми та відповідає сутності порушеного права з урахуванням принципів справедливості, рівності та співмірності (пропорційності).
Доводи апелянта про те, що судом не було постановлено окремої ухвали із визначенням конкретного розміру коштів, які позивачі мали внести на депозитний рахунок суду, є необґрунтованими та ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень частини четвертої статті 362 ЦК України.
Так, зазначена норма прямо встановлює обов`язок особи, яка звертається з позовом про переведення на неї прав та обов`язків покупця, одночасно з пред`явленням позову внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
Такий обов`язок виникає безпосередньо в силу закону та не ставиться в залежність від постановлення судом окремої ухвали, якою додатково визначався б розмір відповідних коштів. Судове рішення в цьому випадку не створює обов`язку позивачів, а лише забезпечує застосування передбачених законом процесуальних наслідків його невиконання.
При цьому, розмір грошової суми, яка підлягала внесенню на депозитний рахунок суду, не був невизначеним або таким, що потребував окремого встановлення судом на власний розсуд, оскільки відповідна інформація безпосередньо містилася в матеріалах справи та була відома позивачам.
Так, із матеріалів справи вбачається, що представник позивачів у письмових поясненнях, поданих до Господарського суду міста Києва 25.05.2026, зазначив, що ознайомився з умовами договору купівлі-продажу частки (частини частки) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Республіканський будинок моделей взуття» від 20.05.2021, та висловив незгоду з визначеною відповідачем 1 ціною продажу 30 % корпоративних прав у розмірі 100 000 доларів США, посилаючись при цьому на номінальну вартість частки, а також фінансові показники самого товариства.
У зазначених поясненнях представник позивачів фактично підтвердив обізнаність із визначеною сторонами правочину ціною відчуження частки, оскільки прямо зазначив про встановлення відповідачем-1 вартості продажу 30 % корпоративних прав саме у розмірі 100 000 доларів США.
Водночас, представник позивачів, виходячи з власного розуміння вартості частки, внів на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва (UA418201720355289002000015332) лише 7 248,75 грн, фактично орієнтуючись на її номінальну вартість, а не на ціну, за якою частка була відчужена покупцю.
Отже, наведені обставини спростовують твердження апелянтів про те, що розмір коштів, які підлягали внесенню на депозитний рахунок суду, не був визначений або потребував додаткового роз`яснення суду. Позивачі були обізнані з умовами договору, знали про визначену продавцем ціну відчуження частки у розмірі 100 000 доларів США, однак самостійно обрали інший критерій для розрахунку суми депозиту - номінальну вартість частки.
Проте, незгода позивачів із погодженою сторонами ціною продажу частки, так само як і їхнє суб`єктивне переконання щодо її дійсної вартості, не змінюють обов`язку позивачів виконати вимоги частини четвертої статті 362 ЦК України.
Крім того, позивачі були обізнані з позицією відповідача 2, який з 13.04.2026 наполягав на залишенні позову без розгляду з підстав не внесення позивачами на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі 100 000 доларів США (сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки).
За таких обставин, суд першої інстанції підставно залишив позов без розгляду, оскільки невиконання вимоги про внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду є підставою для залишення позову без розгляду.
Слід зазначити, що згідно частини 4 статті 226 ГПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта із посиланням на норми процесуального права, які підлягають застосуванню у даному випадку.
Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Відповідно частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що ухвала Господарського суду міста Києва від 11.09.2026 у справі №910/13171/21 прийнята з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2026 у справі №910/13171/21 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.09.2026 у справі №910/13171/21 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/13171/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 13.11.2026.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
О.О. Євсіков
Оригінал: reyestr.court.gov.ua