Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: енергоносіїв
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №910/15415/25
Суддя: Барсук М.А.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" листопада 2026 р. Справа№ 910/15415/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Барсук М.А.
суддів: Руденко М.А.
Сітайло Л.Г.
при секретарі: Реуцькій Т.О.;
за участю представників сторін:
від прокурора: Синюк І.А.;
від позивача: не з`явився;
від відповідача: Троян О.О., Кудим О.В., Войчук В.А.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу керівника Звенигородської окружної прокуратури
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 (повний текст складено 28.09.2026) про залишення позову без розгляду
у справі №910/15415/25 (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом керівника Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти Звенигородської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі"
про визнання додаткових угод недійсними та про стягнення 97 676,82 грн, -
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог та хід розгляду справи у суді першої інстанції
Керівник Звенигородської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти Звенигородської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі", в якому просить суд:
- визнати недійсними додаткові угоди №1 від 16.08.2024, №2 від 20.09.2024, №3 від 11.10.2024 та №3/1 від 15.10.2024 до договору №230 про постачання електричної енергії споживачу від 02.07.2024, укладеного між відділом освіти Звенигородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі";
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" на користь Відділу освіти Звенигородської міської ради кошти у сумі 97676,82 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані додаткові угоди не відповідають вимогам п.п.7 п.19 Особливостей, ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" та ч.ч.2, 3 ст.632 Цивільного кодексу України, а відтак є підстави для визнання зазначених правочинів недійсними та повернення безпідставно сплачених бюджетних коштів.
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №910/15415/25 позов залишено без розгляду.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зазначив про те, що обставин, які відповідно до Конституції України та закону могли б свідчити про наявність виключного випадку для здійснення прокурором представництва інтересів держави у цій справі, прокурором у позовній заяві не наведено, а судом не встановлено.
При цьому, за висновком суду першої інстанції, прокурор не навів жодних пояснень щодо правових підстав здійснення моніторингу у порядку, визначеному ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", порталу оприлюднення інформації про публічні закупівлі, за результатами якого ним було виявлено факт порушення вимог законодавства України про публічні закупівлі під час укладення додаткових угод до договору постачання електричної енергії, чим порушено інтереси держави.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, керівник Звенигородської окружної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі №910/15415/25 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована наступним:
- суд першої інстанції порушив ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та фактично безпідставно обмежив право держави на судовий захист;
- судом залишено поза увагою те, що положення, викладені у рішенні Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025, фактично не набули чинності, оскільки Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі приписи абз.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» лише з 01.01.2027;
- у позовній заяві прокуратурою чітко обґрунтовано порушення інтересів держави та зазначено у чому полягає бездіяльність уповноваженого органу, повідомлено орган про порушення та надано можливість самостійно відреагувати, що зроблено не було;
- судом залишено поза увагою, що звертаючись з указаним позовом до суду, прокурор у позові обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави, у тому числі належним чином довів, що вказаний випадок є виключним в розумінні чинного законодавства, а також надав докази на їх підтвердження;
- ухвалою від 05.01.2026 про відкриття провадження у справі № 910/15415/25, суд першої інстанції, керуючись ст.ст. 12, 176, 234, 247, 250, 251 ГПК України, підтвердив підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, у тому числі у зв`язку з бездіяльністю позивача - Відділу освіти Звенигородської міської ради.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/15415/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Сітайло Л.Г.
Ухвалою суду від 12.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Керівника Звенигородської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026, справу призначено до розгляду на 10.11.2026.
Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням судді Пономаренка Є.Ю. на лікарняному.
Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи №910/15415/25 сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Барсук М.А., судді Руденко М.А., Сітайло Л.Г.
Ухвалою суду від 10.11.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу керівника Звенигородської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі № 910/15415/25.
Явка представників сторін
Представник позивача у судове засідання 10.11.2026 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі «Електронний суд».
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), враховуючи рекомендації, викладені у пунктах 2.2., 2.3. Правил організації ефективного господарського судочинства, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 10.11.2026 за відсутності представника позивача.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Керівник Звенигородської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Відділу освіти Звенигородської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі", в якому просить суд:
- визнати недійсними додаткові угоди №1 від 16.08.2024, №2 від 20.09.2024, №3 від 11.10.2024 та №3/1 від 15.10.2024 до договору №230 про постачання електричної енергії споживачу від 02.07.2024, укладеного між відділом освіти Звенигородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі";
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Трейд Енерджі" на користь Відділу освіти Звенигородської міської ради кошти у сумі 97676,82 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані додаткові угоди не відповідають вимогам п.п.7 п.19 Особливостей, ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" та ч.ч.2, 3 ст.632 Цивільного кодексу України, а відтак є підстави для визнання зазначених правочинів недійсними та повернення безпідставно сплачених бюджетних коштів.
02.09.2026 від відповідача надійшла заява про залишення позовної заяви Керівника Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти Звенигородської міської ради без розгляду, посилаючись на відсутність у прокурора передбачених законом підстав для представництва інтересів держави у цій справі.
Залишаючи позов прокурора без розгляду суд першої інстанції дійшов до висновку, що обставин, які відповідно до Конституції України та закону могли б свідчити про наявність виключного випадку для здійснення прокурором представництва інтересів держави у цій справі, прокурором у позовній заяві не наведено.
При цьому, за висновком суду першої інстанції, прокурор не навів жодних пояснень щодо правових підстав здійснення моніторингу у порядку, визначеному ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", порталу оприлюднення інформації про публічні закупівлі, за результатами якого ним було виявлено факт порушення вимог законодавства України про публічні закупівлі під час укладення додаткових угод до договору постачання електричної енергії, чим порушено інтереси держави.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Представництво прокурором інтересів держави в суді є конституційною функцією органів прокуратури України, яка прямо передбачена ст. 131-1 Конституції України.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Також згідно із частинами 3-4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього кодексу.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З огляду на викладене, випадки у яких прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді визначені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» в редакції чинній на момент звернення прокурора до суду з позовом у цій справі та на момент ухвалення судових рішень у ній. Такими випадками є порушення або загроза порушення інтересів держави, нездійснення або неналежним чином здійснення захисту таких інтересів суб`єктом владних повноважень.
Так, залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції застосував рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025, яким визнано окремі приписи абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), саме в тій частині, в якій вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту таких інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
В той же час, згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні господарського судочинства.
Крім того, пунктом 4 резолютивної частини рішення від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України окремо встановив, що це рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності визнаних неконституційними приписів абз. 1 ч. 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Аналогічне розуміння темпоральної дії Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 відображене Великою Палатою Верховного Суду в пункті 139 постанови від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18, у якому, звернувши увагу на визнання відповідних положень ст.23 Закону України "Про прокуратуру" неконституційними, Велика Палата водночас прямо відтворила застереження Конституційного Суду про непоширення його рішення на правовідносини щодо представництва, які виникли під час чинності цих приписів та продовжують існувати після втрати ними чинності.
Таким чином, визнання окремих приписів ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" неконституційними саме по собі не є тотожним їх негайній втраті чинності з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України. Вирішуючи питання про наслідки встановленої неконституційності, Конституційний Суд України скористався наданим йому Конституцією України повноваженням визначити інший момент втрати чинності відповідними положеннями закону та прямо відтермінував його до 01.01.2027.
При цьому посилання представника відповідача на положення ч. 6 ст.11 ГПК України, за змістом яких суд у разі висновку про суперечність закону Конституції України не застосовує такий закон, не можуть тлумачитися відокремлено від положень Конституції України про юридичну силу та обов`язковість рішень Конституційного Суду України і застосовуватися у спосіб, який фактично змінює визначений самим Конституційним Судом момент втрати чинності положеннями закону, конституційність яких уже була предметом конституційного контролю.
Інше тлумачення фактично означало б надання суду самостійно змінити встановлені Конституційним Судом України темпоральні наслідки його рішення та прирівняти дату визнання норми неконституційною до дати втрати нею чинності всупереч прямій вказівці пункту 3 резолютивної частини Рішення № 6-р(ІІ)/2025.
Тому сам по собі факт ухвалення 03.12.2025 Рішення Конституційного Суду України №6-р(ІІ)/2025, за умови що визнані неконституційними приписи відповідно до прямо визначеного Конституційним Судом порядку втрачають чинність лише з 01.01.2027, не є безумовною та самодостатньою підставою для висновку про відсутність у прокурора представницьких повноважень у кожній справі, розпочатій до вказаної дати, а вирішення такого питання потребує оцінки конкретних обставин виникнення відповідних правовідносин, характеру інтересу держави, статусу компетентного органу та фактичної поведінки цього органу щодо захисту відповідного інтересу.
У цьому питанні суд апеляційної інстанції враховує як резолютивну частину рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025), так і його мотивувальну частину.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №3-28/2024(59/24) щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025 констатував, що в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прикметник «виключний» означає виняток із загальних правил.
Отже, словосполучення «у виключних випадках», яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.
Відповідно й припис «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом», який міститься в пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.
Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025 також зазначив, що визначити законами України вичерпний перелік інтересів держави, які потребують захисту прокурорів у межах функції прокуратури, установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, практично неможливо. Інакше виник би ризик того, що окремі інтереси держави, які об`єктивно потребують утручання прокурора, залишаться незахищеними через відсутність їх у такому переліку.
Водночас Закон покладає на прокурора обов`язок під час звернення до суду в таких інтересах самостійно визначати та обґрунтовувати підстави для представництва (абзац другий частини третьої, абзац перший частини четвертої статті 23). Умовою такого представництва визначено порушення або загрозу порушення інтересів держави, що зумовлює обов`язок прокурора також указувати в позовній заяві, у чому саме вони полягають.
Крім того, Закон передбачає, що прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді лише після підтвердження судом підстав для цього (абзац другий частини четвертої статті 23). Тобто контроль за тим, чи діє прокурор в інтересах держави, що порушені чи загрожені, звертаючись до суду з відповідним позовом, покладено на суд.
Отже, вирішуючи питання про відповідність Конституції України абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в частині «прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, Конституційний Суд України виходить із того, що об`єктивно неможливо вичерпно визначити в Законі зміст поняття "інтереси держави" без ризику істотного зниження ефективності здійснення відповідної функції прокуратури, з покладеного на прокурора обов`язку доводити підстави для представництва, а також із того, що здійснення представництва прокурором порушених чи загрожених інтересів держави можливе лише після підтвердження судом наявності підстав для цього".
Звертаючись з указаним позовом до суду, прокурор у позові обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави та довів, у тому числі належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України, що вказаний випадок є виключним в розумінні чинного законодавства.
Так, обґрунтовуючи порушення інтересів держави, прокурор зазначав, що виконання зобов`язань за додатковими угодами, укладеними з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання коштів місцевого бюджету, що не відповідає меті Закону та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, а виплатою коштів на виконання недійсних правочинів зумовлено незаконну витрату коштів у розмірі 97 676,82 грн, що негативно впливає на видаткову частину бюджету, а тому є порушенням економічних інтересів держави.
Колегія суддів враховує, що позиція прокурора ґрунтується на захисті фундаментального публічного інтересу, який набуває виняткового значення у воєнний час - забезпеченні жорсткої фінансової дисципліни при використанні Державного бюджету України.
При цьому, звернення прокурора до суду з цим позовом зумовлено об`єктивною винятковістю, адже спірні правовідносини виникли у сфері закупівлі електричної енергії для потреб Відділу освіти Звенигородської міської ради за договором про закупівлю за бюджетні кошти, у зв`язку із чим допущені порушення вимог законодавства при укладенні додаткових угод до договору за необґрунтовано вищою ціною (у разі їх доведення) вказує на те, що порушені інтереси держави у даній сфері потребують невідкладного захисту та поновлення.
При цьому, стосовно висновків суду щодо ініціювання пошуку та здійснення збору інформації прокурором поза межами визначених законом процедур, колегія суддів зазначає, що у позовній заяві прокурором наведені підстави для представництва інтересів позивача, які ґрунтуються, зокрема, на доказах, отриманих з публічних даних, а саме з електронної системи публічних закупівель «Prozorro», що є офіційним державним вебпорталом, що оприлюднює інформацію про закупівлі у формі відкритих даних.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (яку суд апеляційної інстанції враховує на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України) зазначено наступне:
"76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала власний правовий висновок та висновки Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором, визначивши, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові.
Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Як вбачається з матеріалів справи, Звенигородська окружна прокуратура листами від 06.08.2025 № 50-2564ВИХ-25 та від 05.09.2025 № 50-2909ВИХ-25 повідомила відділ освіти про порушення законодавства під час, укладання та виконання Договору № 230 від 02.07.2024 та Додаткових угод до вказаного Договору. Однак, відділом освіти Звенигородської міської ради не вжито жодних заходів щодо усунення виявлених прокурором порушень.
Листами від 18.08.2025 № 285/01-23 та від 10.09.2025 № 312/01-23 відділ освіти повідомив, що не вбачає підстав для визнання додаткових угод недійсними та стягнення коштів з постачальника. Також позивач зазначив, що не має спроможності вживати заходи, в тому числі у судовому порядку щодо визнання укладених додаткових угод недійсними та стягнення надміру сплачених коштів з Постачальника та не заперечує проти такого представництва органами прокуратури в інтересах відділу.
Вказане свідчить про нездійснення позивачем захисту інтересів держави, яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Таким чином, у даному випадку фактично вбачається зволікання позивача із захистом своїх прав.
А тому з метою захисту інтересів держави, щоб останні не залишилися незахищеними, прокурор в даному випадку виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який фактично не здійснює захисту (робить це неналежно). Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 24.06.2026 у справі №908/450/25.
Окрім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що прокурор не підміняє Відділ освіти Звенигородської міської ради у здійсненні її поточної діяльності та не втручається в реалізацію ним дискреційних повноважень, а реалізує передбачений законом процесуальний механізм захисту майнового інтересу держави у зв`язку з прямо висловленою цим органом неможливістю самостійно звернутися за судовим захистом.
При цьому, прокурором не здійснено довільного розширення змісту конституційної функції представництва інтересів держави та не підмінено компетентний орган у реалізації ним власних повноважень, натомість матеріалами справи підтверджено конкретне порушення майнового інтересу держави, наявність належного компетентного органу, його обізнаність із таким порушенням та прямо повідомлену ним неможливість самостійно забезпечити судовий захист відповідного інтересу
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції безпідставно залишив без розгляду позов Керівника Звенигородської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Відділу освіти Звенигородської міської ради на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, як такого, що поданий за відсутності у прокурора передбачених законом підстав для представництва інтересів держави у цій справі.
Схожі правові висновки щодо обґрунтованості підстав для представництва прокурором інтересів у схожих правовідносинах викладено у постановах Верховного Суду від 16.09.2026 у справі № 910/1253/26, від 05.10.2026 у справі № 910/11553/25, від 14.10.2026 у справі № 902/1059/25, від 13.10.2026 у справі № 922/4218/25, від 01.09.2026 у справі № 912/15/26.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
З огляду на вищевикладені обставини колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали було невірно застосовано норми процесуального права, у зв`язку з чим ухвала Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 підлягає скасуванню, а справа № 910/15415/25 - передачі для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору повинен бути здійснений судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 280, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
У Х В А Л И В:
1. Апеляційну скаргу керівника Звенигородської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі № 910/15415/25 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.09.2026 у справі № 910/15415/25 скасувати.
3. Справу № 910/15415/25 направити для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 12.11.2026
Головуючий суддя М.А. Барсук
Судді М.А. Руденко
Л.Г. Сітайло
Оригінал: reyestr.court.gov.ua