Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №753/26696/26 — Дарницький районний суд міста Києва

Суд: Дарницький районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про видачу і продовження обмежувального припису

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №753/26696/26

Суддя: Маркєлова В. М.

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/26696/26

провадження № 2-о/753/758/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року м. Київ

Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Маркєлової В.М.,

за участю секретаря судового засідання Шепко А.А.,

заявниці ОСОБА_1 ,

представника заявниці - адвоката Чухраєвої Н.С.,

представника заінтересованої особи - адвоката Гулійчука С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

У С Т А Н О В И В :

27.10.2026 адвокат Чухраєва Надія Сергіївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до Дарницького районного суду м. Києва із заявою про видачу обмежувального припису стосовно заінтересованої особи ОСОБА_2 .

На обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.09.2021 по 16.05.2025 (розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва у справі № 754/4511/25). Від шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час спільного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а також після припинення фактичних шлюбних відносин та окремого проживання (з 30.12.2024 ), заінтересована особа ОСОБА_2 систематично вчиняв та продовжує вчиняти стосовно заявниці та в присутності малолітнього сина дії, які є психологічним та фізичним насильством. Зокрема, ОСОБА_2 висловлюється на адресу заявниці брутальною нецензурною лайкою, систематично принижує її честь і гідність як жінки та матері, погрожує фізичною розправою, каліцтвом, тим, що відбере дитину, а також погрожував застосуванням вогнепальної зброї (здійснив постріл біля голови заявниці) та ножем.

За цими фактами Деснянською окружною прокуратурою м. Києва затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025100030003056 від 04.11.2025 за статтею 126-1 КК України (систематичне вчинення психологічного насильства), де потерпілими визнано заявницю та малолітнього сина ОСОБА_3 , який перебуває на розгляді у Деснянському районному суді м. Києва (справа № 754/13889/26).

Наразі заявниця разом із малолітнім сином вимушено змінила місце проживання та мешкає в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , а дитина зарахована до закладу дошкільної освіти № 800 комбінованого типу Дарницького району м. Києва та відвідує навчальні заняття. Попри це, ОСОБА_2 , будучи обізнаним про фактичне місце проживання заявниці та дитини, продовжує чинити систематичний психологічний тиск, надіслав погрози через телефонний зв`язок та мобільні месенджери, вимагає звітів, чинить деструктивний вплив на психоемоційний стан дитини, погрожує відібранням сина та судовим переслідуванням усе життя.

Посилаючись на наявність постійної загрози життю, здоров`ю та психологічному благополуччю заявниці та її малолітнього сина, представниця заявниці просить суд видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 місяців із встановленням визначених у заяві тимчасових обмежень його прав, а також стягнути з Державного бюджету України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Ухвалою від 27.10.2026 суд відкрив провадження у справі; залучив до участі у справі як заінтересовану особу ОСОБА_2 ; задовольнив клопотання представника заявниці про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

05.11.2026 ОСОБА_2 , подав заперечення на заяву про видачу обмежувального припису, у яких категорично заперечив факт учинення ним домашнього насильства. Зазначив, що конфлікти носили суто побутовий сімейний характер на тлі спорів щодо дитини, заявив про відсутність судових рішень щодо його притягнення до адміністративної відповідальності, вказав на проходження ним військової служби, наголосив на наявності висновків органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з батьком та зазначив про необґрунтованість встановлення обмежувального припису, що призведе до повного позбавлення його батьківського контакту із сином.

У судовому засіданні представник заявниці - адвокат Чухраєва Н.С. та заявниця ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд заяву задовольнити.

Представник заінтересованої особи - адвокат Гулійчук С.В, у судовому засіданні проти задоволення заяви заперечив повністю з мотивів, викладених у письмових поясненнях заінтересованої особи. Зокрема зазначив, що обставини, на які посилається заявниця, були предметом дослідження під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, висновки експертиз у якому ще не отримали оцінки суду в нарадчій кімнаті, вирок суду відсутній, запобіжний захід заінтересованій особі не обирався, до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП ОСОБА_2 не притягувався. Також зазначив, що між сторонами триває судовий спір щодо визначення місця проживання дитини, а процедура обмежувального припису використовується заявницею як інструмент тиску та штучного відчуження дитини від батька, який дбає про сина, забезпечував його розвиток та відвідування навчальних закладів, а телефонне спілкування є його законним правом інтересуватися дитиною за відсутності прямого контакту через проходження військової служби.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заява обґрунтована та така, що підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких особи, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19, метою реалізації обмежувального припису в межах ЦПК України є саме реалізація тимчасової перестороги, тимчасового заходу захисту на підставі оцінки ризиків здійснення домашнього насильства або його повторення. У випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 753/19409/19 визначення формою домашнього насильства над дитиною у розумінні Закону у випадку, коли дитина стала свідком (очевидцем) насильства, та встановлення судом обмежувального припису із застосуванням заходів тимчасового обмеження прав кривдника, визначених частиною другою статті 26 Закону України Про запобігання та протидію домашньому насильству , є легітимним заходом втручання у права і свободи особи.

Як наголосив Верховний Суд у постанові від 13 липня 2020 року у справі № 753/10840/19 (провадження № 61-22727св19), видача обмежувального припису повинна забезпечити ефективний та невідкладний захист заявника і дитини від домашнього насильства, буде сприяти недопущенню повторних випадків такого насильства, а інтереси жертв домашнього насильства у цій конкретній ситуації переважають над інтересами кривдника, який упродовж дії припису буде позбавлений права на спілкування з дитиною.

Суд зазначає, що обмежувальний припис є не покаранням, а превентивним механізмом захисту постраждалої особи, а перебування кривдника на військовій службі саме по собі не перешкоджає розгляду справи, якщо забезпечено його належне представництво та відсутні підстави для зупинення провадження.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій, третій статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи доводи заінтересованої особи ОСОБА_2 та його представника адвоката Гулійчука С.В. щодо відсутності факту домашнього насильства та непідтвердження ризиків його продовження, суд не бере їх до уваги з огляду на таке.

Посилання заінтересованої особи необґрунтованість цієї заяви з огляду на відсутність судових постанов про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП спростовуються дослідженими матеріалами службового розслідування ГУНП у м. Києві (висновок від 11.06.2025 , наказ № 1085 від 24.06.2025 ). Вказаними матеріалами підтверджено, що 16 листопада 2023 року за фактом домашнього насильства стосовно ОСОБА_1 та малолітнього сина протоколи серії ВАБ № 926775 та № 926777 були складені уповноваженими працівниками поліції та виносився терміновий заборонний припис, однак зазначені протоколи не надійшли до суду виключно внаслідок неналежного виконання службових обов`язків окремими поліцейськими Деснянського УП ГУНП у м. Києві, яких за це було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Твердження заінтересованої особи щодо наявності заяви ОСОБА_1 від 17 листопада 2023 року про нібито випадковість конфлікту та прохання не притягувати чоловіка спростовано листом Деснянського УП ГУНП у м. Києві від 09.07.2025 № 4911аз-2025, за змістом якого встановлено, що заявниця з такою заявою до поліції взагалі не зверталася, а в поліції наявні лише її первинні пояснення щодо вчинення домашнього насильства.

Доводи адвоката Гулійчука С.В. про те, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні за статтею 126-1 КК України та висновки судово-психологічних експертиз не підлягають врахуванню судом, оскільки вирок суду ще не ухвалено, ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи інституту обмежувального припису. Застосування обмежувального припису за правилами цивільного судочинства не є визнанням особи винною у вчиненні кримінального правопорушення у розумінні статті 62 Конституції України, а становить превентивний цивільно-правовий захід, спрямований на оперативну нейтралізацію ризиків насильства. Відповідно, відомості обвинувального акта від 24.07.2026 та висновки судово-психологічної експертизи від 05.09.2025 № 23/06/25 і від 21.04.2026 № 442 підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами. Зазначені експертні висновки зафіксували у потерпілої ОСОБА_1 хронічне емоційне виснаження, тривожність, психотравматизацію внаслідок тривалої вербальної агресії, погроз зброєю та тиску, а також підтвердили психологічний дискомфорт дитини, яка стала свідком конфліктів.

Доводи ОСОБА_2 та його представника про те, що телефонні розмови є лише законною реалізацією батьківських прав та інтересом до стану дитини, повністю спростовуються дослідженими безпосередньо судом аудіозаписами та їх стенограмами (зокрема за серпень, вересень, жовтень та листопад 2026 року). Із зазначених матеріалів убачається, що розмови з дитиною заінтересована особа систематично використовує для висловлювання на адресу матері нецензурної лайки, образ («аферистка, мошенница, бандитка, террористка»), нав`язування дитині негативного сприйняття матері («нету мамы, мама мошенница»), а також прямих погроз («поставити на счетчик , я тебя отсужу, мы будем судиться всю жизнь, приеду и заберу ребенка»). Така комунікація не є проявом батьківського піклування в розумінні статті 150 СК України, а становить триваюче психологічне насильство над матір`ю та малолітньою дитиною, що спричиняє затримку її гармонійного розвитку та почуття страху.

Щодо посилань на висновки органу опіки та піклування Деснянської РДА у м. Києві від липня 2025 року про доцільність визначення місця проживання дитини з батьком, суд наголошує, що вказані висновки складалися понад рік тому в межах цивільного спору про визначення місця проживання дитини. Вони мали рекомендаційний характер і не враховували, зокрема, направлення до суду обвинувального акта за статтею 126-1 КК України, де заявниця та малолітній ОСОБА_4 визнані потерпілими. Крім того, сама дитина у зв`язку з призовом батька у липні 2026 року була добровільно передана на постійне проживання матері ОСОБА_1 за заявою бабусі ОСОБА_5 ..

Окремо оцінюючи твердження заінтересованої особи ОСОБА_2 та його представника адвоката Гулійчука С.В. про те, що заінтересована особа наразі проходить військову службу у лавах Збройних Сил України, перебуває далеко за межами міста Києва та в силу фізичної віддаленості від сина позбавлена можливості особисто бачитися з дитиною чи становити будь-яку загрозу, у зв`язку з чим телефонне спілкування є його єдиним зв`язком із сином, суд визнає вказані доводи неспроможними та такими, що спростовуються дослідженими письмовими доказами, наданими заявницею.

Так, у матеріалах справи наявний лист командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 від 24.10.2026 № 1783/1/18261 (додаток № 1 до заперечення представниці заявниці від 06.11.2026 ), наданий у відповідь на лист № 16744 від 09.10.2026 , у якому офіційно повідомлено: наразі проводиться службове розслідування щодо солдата ОСОБА_7 який здійснив самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 21.09.2026 року. Крім того, зазначена інформація узгоджується з відповіддю військової частини НОМЕР_1 (вх. № 15474 від 30.09.2026 ), у якій констатовано, що солдат ОСОБА_2 є таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , у зв`язку з чим особисте вручення йому кореспонденції є неможливим, а також із відповіддю Деснянської окружної прокуратури міста Києва від 16.10.2026 № 57-8532ВИХ-26, згідно з якою за листом командира військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину та перебуває у розшуку (СЗЧ), внаслідок чого у кримінальному провадженні № 12025100030003056 Деснянським районним судом міста Києва 06.10.2026 задоволено клопотання прокурора про примусовий привід обвинуваченого.

Суд оцінює лист військової частини НОМЕР_1 від 24.10.2026 № 1783/1/18261 відповідно до статей 77, 78, 80 ЦПК України як належний, допустимий та достовірний письмовий доказ, виданий уповноваженою посадовою особою органу військового управління та підписаний кваліфікованим електронним підписом із дотриманням вимог закону. Він спростовує твердження ОСОБА_2 про виконання ним у даний час бойових завдань чи обов`язків військової служби на значній відстані від місця проживання заявниці.

Більше того, перебування заінтересованої особи у статусі особи, яка здійснила самовільне залишення військової частини та місцезнаходження якої наразі невідоме військовому командуванню і органам правопорядку, за відсутності будь-якого контролю з боку військової частини та за наявності зафіксованих на аудіозаписах погроз прибути та насильно відібрати дитину, свідчить про суттєве підвищення ступеня небезпеки для заявниці та дитини, створення обстановки постійної напруги та побоювання раптового протиправного вторгнення до житла потерпілих.

Представник заінтересованої особи - адвокат Гулійчук С.В. у судовому засіданні факт самовільного залишення частини не спростував та на запитання суду підтвердив відсутність будь-яких доказів повернення ОСОБА_2 до військової частини після 21.09.2026 або проходження ним військової служби на момент розгляду справи судом.

Відтак, наявні у матеріалах справи довідка від 30.07.2026 № 1783/1/13001 та витяг із наказу від 17.07.2026 № 206 фіксують лише первинний факт мобілізації ОСОБА_2 у липні 2026 року та не підтверджують виконання ним службових обов`язків у листопаді 2026 року, з огляду на що суд відхиляє аргументи заінтересованої особи про неможливість вчинення ним насильницьких дій через службу в Збройних Силах України.

Факт проживання заявниці разом із дитиною за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується долученим до заперечення договором найму житлового приміщення від 01.04.2025, додатковою угодою № 1 до нього, актом обстеження умов проживання від 08.07.2025, а також довідками закладів освіти Дарницького району (ЗДО № 800 та ліцею Ай Діти ).

Оцінюючи сукупність доказів, суд приходить до переконання про наявність реальних та триваючих ризиків повторного вчинення психологічного насильства стосовно заявниці та дитини. Інтереси безпеки дитини та матері в цій ситуації переважають над тимчасовим обмеженням прав кривдника, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне встановити заходи обмежувального припису строком на 6 (шість) місяців.

Вирішуючи вимогу заявниці про стягнення з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, суд виходить із того, що відповідно до частини третьої статті 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави. Ця норма передбачає звільнення потерпілих від сплати судового збору та покриття судових витрат, проте чинним цивільним процесуальним законодавством у справах окремого провадження за відсутності суб`єкта владних повноважень не передбачено можливості стягнення витрат на приватного адвоката безпосередньо з Державного бюджету України. У задоволенні цієї частини вимог слід відмовити.

Керуючись статтями 89, 263-265, 350-1-350-8, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису - задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 на строк 6 (шість) місяців, яким встановити такі заходи тимчасового обмеження його прав:

заборонити ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 та наближатися до місця проживання (перебування) на відстань ближче ніж 100 метрів;

заборонити ОСОБА_2 спілкування з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на час дії обмежувального припису заборонити особисто зустрічатися та в будь-який інший спосіб спілкуватися з ОСОБА_3 (в тому числі шляхом телефонного спілкування та спілкування за допомогою месенджерів аудіо та відеозв`язку Viber, WhatsApp, Telegram), передавати подарунки особисто або через третіх осіб;

заборонити ОСОБА_2 наближатися до місця роботи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 на відстань ближче ніж 100 метрів;

заборонити ОСОБА_2 наближатися до місця навчання (дошкільного навчального закладу) малолітнього ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4 на відстань ближче ніж 100 метрів;

заборонити ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними;

заборонити ОСОБА_2 наближатися на відстань ближче ніж 100 метрів до будь-яких інших місць фактичного перебування, постійного чи тимчасового проживання, лікування, оздоровлення, відпочинку або дозвілля ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_3 ;

заборонити ОСОБА_2 повністю вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 та малолітнім ОСОБА_3 або контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У задоволенні вимоги про стягнення з Державного бюджету України витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Заявниця: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , паспорт громадянина України № НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду безпосередньо шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

09.11.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано 12.11.2026.

Суддя В.М. Маркєлова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua