Суд: Чернігівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду
Дата: 12 листопада 2026 р.
Справа: №751/382/26
Суддя: Мамонова О. Є.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
13 листопада 2026 рокум. Чернігів
Унікальний номер справи № 751/382/26
Головуючий у першій інстанції – Маслюк Н. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1354/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Мамонової О. Є.,
суддів Луговця О. А., Супруна О. П.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Головне управління Національної поліції в Чернігівській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору слідчий Головного управління Національної поліції в Чернігівській області Соломаха Євгеній Станіславович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи органу державної влади,
У С Т А Н О В И В:
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі по тексту – ГУ НП в Чернігівській області), в якому просив визнати, що дії посадової особи органу Національної поліції при виконанні службових обов`язків призвели до порушення його прав, стягнути з ГУНП в Чернігівській області 50 000 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 04.12.2025 він перебував на стаціонарному лікуванні у медичному закладі у м. Києві. Наприкінці робочого дня до лікувального відділення прибув слідчий Соломаха Є. С., який розпочав з ним службове спілкування, здійснюючи психологічний тиск та ігноруючи його стан здоров`я і медичні обмеження.
Зазначав, що внаслідок таких дій було порушено умови його лікування, створено гостру психоемоційну напругу. Безпосередньо після цих подій у нього стався гіпертонічний криз, що потребував невідкладної медичної допомоги.
Уважав, що настання гіпертонічного кризу сталося через прямий часовий та причинний зв`язок з діями слідчого ОСОБА_2 , які спричинили гострий психоемоційний стрес.
Указував, що йому завдано моральної шкоди, яку він оцінив у розмірі 50 000 грн, вважаючи такий розмір справедливим, розумним та співмірним характеру порушень і їх наслідкам.
Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.04.2026 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГУНП в Чернігівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи органу державної влади відмовлено повністю.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на незаконність, необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд встановив факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні, однак не дослідив питання чи були дії посадової особи в медичному закладі необхідними, невідкладними, пропорційними та розумними.
Заявник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у виклику та допиті ключового свідка - лікуючого лікаря.
Указує, що суд першої інстанції безпідставно послався на результати службової перевірки дій відповідача, яка, зокрема, проведена самим державним органом, дії якого оскаржуються.
Звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції неправильно оцінив причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою шкодою.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУНП у Чернігівській області просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, посилаючись на обґрунтованість висновків суду та їх відповідність чинному законодавству.
Відповідач указує, що суд першої інстанції правильно встановив, що слідчим Соломахою Є. С. не було завдано моральної шкоди ОСОБА_1 , а доводи апеляційної скарги останнього зводяться лише до переоцінки доказів на власну користь.
Наголошує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності дій слідчого, а також доказів того, що такі дії були визнані неправомірними у встановленому законом порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що:
- позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності дій слідчого Соломахи Є.С., а також доказів того, що такі дії були визнані незаконними у встановленому законом порядку;
- сам по собі факт спілкування слідчого з позивачем під час його перебування у медичному закладі не свідчить про протиправність його дій, оскільки, як убачається з матеріалів справи, такі дії здійснювались у межах службових повноважень у кримінальному провадженні №12025270000000409 від 10.04.2025;
- позивачем не доведено наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями слідчого та погіршенням стану його здоров`я, надані медичні документи не містять відомостей, які б достовірно підтверджували, що гіпертонічний криз виник саме внаслідок дій слідчого ОСОБА_2 ;
- позивач до 05.12.2025 також перебував на стаціонарному лікуванні у період 17.11.2025 до 28.11.2025 в КНП «КМКЛ №18» Ендокринологічного центру, у тому числі з приводу гіпертонічної хвороби;
- позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди у розумінні ст. 23 ЦК України.
З такими висновками районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.
Судом у справі встановлено, що СУ ГУНП в Чернігівській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025270000000409 від 10.04.2025.
Досудове розслідування здійснюється групою слідчих відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУНП в Чернігівській області, старшим слідчим визначено старшого лейтенанта поліції Соломаху Є.С.
20.06.2026 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 114-1 КК України, а саме: у перешкоджанні законній діяльності ЗСУ в особливий період (період дії воєнного стану), вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 21.06.2025 відносно підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 18.08.2025 із визначенням застави у розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 600 грн.
15.08.2025 ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 продовжено до 14.10.2025 із визначенням застави у розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить в сумі 454 200 грн.
14.10.2025 ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_1 продовжено до 12.12.2025 із визначенням застави у розмірі 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить в сумі 454 200 грн.
У зв`язку із внесенням на користь ОСОБА_1 застави, 17.10.2025 останнього звільнено з під варти та покладено визначені ухвалою слідчого судді обов`язки.
Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №1127 з 17.11.2025 по 28.11.2025 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «КМКЛ №18» Ендокринологічного центру, у тому числі з приводу гіпертонічної хвороби (а.с.109-112).
З медичної карти стаціонарного хворого №5223 та виписного епікризу №5223 із медичної карти стаціонарного хворого вбачається, що з 01.12.2025 до 12.12.2025 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Клінічна лікарня №15 Подільського району м. Києва. Із короткого анамнезу слідує, що загалом період лікування проходив без особливостей, але 05.12.2025 був епізод гіпертонічного кризу (а.с.11-12, 23-24).
08.01.2026 та 09.01.2026 ОСОБА_1 звертався до Чернігівського обласної прокуратури та начальника Головного управління Національної поліції в Чернігівській області відповідно, зі скаргами на неправомірні дії слідчого відділу СУ ГУНП в Чернігівській області Соломахи Є.С., в яких просив провести службову перевірку дій слідчого на предмет порушення законів та прав громадянина, притягнути його до відповідальності, зафіксувати офіційно факт тиску на ОСОБА_1 та спричинення шкоди здоров`ю останнього. У скаргах ОСОБА_1 вказував, що неправомірні дії полягали в тому, що 04.12.2025, перебуваючи на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні лікарні, до нього прийшов слідчий та почав задавати провокативні питання, свідомо шукав конфлікт, здійснював процесуальне спілкування у формі психологічного тиску, без урахування стану здоров`я. Діями слідчого було порушено громадський порядок, його поведінка була зухвалою та демонстративною. Як наслідок, ОСОБА_1 зазнав гіпертонічного кризу, що зафіксований у медичних документах (а.с. 4-10, 16-22).
За фактами, викладеними у заявах та скаргах ОСОБА_1 та з інших питань, що надійшли з Чернігівської обласної прокуратури, наказом начальника ГУНП в Чернігівській області від 04.02.2026 №216 призначено службове розслідування, про що повідомлено заявника (а.с.45).
Згідно з висновком службового розслідування від 13.02.2026, затвердженим начальником ГУНП в Чернігівській області, в ході перевірки порушень слідчим Соломахою Є. С. норм КПК України під час досудового розслідування кримінального провадження №12025270000000409 не встановлено, факти, викладені у заявах та скаргах ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження (а.с.96-103).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).
Статтею 19 Конституції Українивстановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України).
За змістом ч. 1 та 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц).
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завданняправо на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 в справі №216/3521/16-ц).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені ст. 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ч. 1 ст. 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ч. 1 ст. 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі ст. 1173, 1174 ЦК України. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21.
У п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 зазначено, що, застосовуючи ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Предметом спору у цій справі є відшкодування моральної шкоди, спричиненої, за твердженням позивача, протиправними діями працівника слідчого відділу поліції при виконанні службових обов`язків.
Позивач стверджує, що під час його перебування на стаціонарному лікуванні посадова особа, яка здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні за підозрою, в тому числі, ОСОБА_1 , - старший лейтенант поліції Соломаха Є. С., здійснював з ним службове спілкування у формі психологічного тиску, що призвело до гіпертонічного кризу.
Водночас, вирішуючи спір, суд має виходити з того, що сам по собі факт заподіяння особі моральної шкоди не є безумовною підставою для її відшкодування. Така шкода підлягає компенсації за умови встановлення порушення охоронюваного законом права особи, наявності негативних наслідків немайнового характеру та причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди і такими наслідками.
Для застосування положень ст. 1173, 1174 ЦК України не вимагається обов`язкового попереднього визнання дій посадової особи незаконними окремим судовим рішенням, оскільки питання протиправності поведінки посадової особи може бути предметом дослідження та оцінки безпосередньо під час розгляду справи про відшкодування шкоди.
Однак така обставина не звільняє позивача від обов`язку довести належними, допустимими та достовірними доказами обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема фактичні обставини протиправної поведінки посадової особи, факт заподіяння шкоди та причинний зв`язок між ними.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, як зазначалось вище, у цій категорії справ саме на позивача покладається обов`язок доведення обставин, які свідчать про неправомірність поведінки посадової особи, заподіяння моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між відповідною поведінкою і негативними наслідками.
Досліджуючи питання протиправності дій слідчого Соломахи Є. С., апеляційний суд ураховує, що останній здійснював досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025270000000409 від 10.04.2025, у межах якого ОСОБА_1 мав процесуальний статус підозрюваного.
Саме по собі здійснення слідчим процесуального спілкування з особою, яка є учасником кримінального провадження, у тому числі під час її перебування в медичному закладі, не свідчить про порушення прав такої особи та не може автоматично розцінюватися як неправомірна поведінка.
Водночас реалізація слідчим своїх службових повноважень не є необмеженою та повинна здійснюватися з дотриманням вимог Конституції України, Кримінального процесуального кодексу України, прав і свобод людини, а також з урахуванням обставин, які можуть впливати на можливість особи брати участь у відповідних процесуальних діях.
Зокрема, перебування особи на стаціонарному лікуванні саме по собі не позбавляє її процесуальних прав та не виключає можливості здійснення передбачених законом процесуальних дій, однак зобов`язує посадову особу враховувати стан здоров`я такої особи, медичні рекомендації та обмеження, якщо вони існують.
У цій справі позивач стверджував, що 04.12.2025 слідчий Соломаха Є. С. прибув до лікувального відділення, де він перебував, та здійснював психологічний тиск, ставив провокативні запитання, свідомо провокував конфліктну ситуацію, не зважав на стан його здоров`я та медичні обмеження.
Разом із тим, наведені твердження є описом суб`єктивного сприйняття позивачем поведінки слідчого, а самі по собі не підтверджують факту вчинення останнім протиправних дій.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, які саме висловлювання чи дії слідчого мали місце під час спілкування з позивачем, у чому конкретно полягав психологічний тиск, яким чином поведінка слідчого виходила за межі його службових повноважень або порушувала встановлені законом гарантії прав особи, яка перебуває на стаціонарному лікуванні.
Також позивачем не надано доказів того, що на момент спілкування з ним слідчому було відомо про конкретні медичні протипоказання щодо такого спілкування або про заборону проведення відповідних процесуальних дій з огляду на стан здоров`я позивача.
У матеріалах цієї справи відсутні об`єктивні дані, які б давали підстави встановити, що слідчий застосовував до ОСОБА_1 погрози, примус, неправомірний психологічний вплив або інші форми поведінки, які виходили за межі допустимого здійснення службових повноважень.
Посилання позивача на те, що слідчий поводився зухвало, демонстративно та свідомо шукав конфлікту, не підтверджені самостійними доказами та не можуть вважатися встановленими виключно на підставі викладених ним у позовній заяві обставин.
Апеляційний суд також бере до уваги, що за результатами розгляду звернень ОСОБА_1 наказом начальника ГУНП в Чернігівській області від 04.02.2026 №216 було призначено службове розслідування, за результатами якого висновком службового розслідування від 13.02.2026 порушень слідчим Соломахою Є. С. норм КПК України під час досудового розслідування кримінального провадження №12025270000000409 не встановлено, а факти, викладені у заявах та скаргах ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження.
Зазначений висновок службового розслідування не має для суду наперед установленої сили та оцінюється в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України.
Водночас його зміст підтверджує, що доводи позивача щодо неправомірної поведінки слідчого були предметом перевірки уповноваженим органом, за результатами якої порушень у діях останнього не встановлено. У свою чергу позивачем не наведено переконливих доводів та не надано доказів, які б спростовували висновки службового розслідування або свідчили про їх очевидну необ`єктивність, неповноту чи невідповідність фактичним обставинам.
Отже, суд першої інстанції обґрунтовано врахував зазначений документ як один із доказів у справі, не надаючи йому виключного чи наперед визначального значення.
За таким, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно послався на службову перевірку дій відповідача, яка, зокрема, проведена самим державним органом, дії якого оскаржуються.
Доводи апеляційної скарги про неправильну оцінку судом першої інстанції причинно-наслідкового зв`язку між діями слідчого та погіршенням стану здоров`я позивача також не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів справи, відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого №1127 ОСОБА_1 у період з 17.11.2025 до 28.11.2025 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «КМКЛ №18» Ендокринологічного центру.
Серед супутніх захворювань позивача зазначено гіпертензивну (гіпертонічну) хворобу з переважним ураженням серця без (застійної) серцевої недостатності.
Крім того, з 01.12.2025 до 12.12.2025 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Клінічна лікарня №15 Подільського району м. Києва» з діагнозами, серед яких також зазначено гіпертонічну хворобу ІІ стадії, 2 ступеня, ризик 3, ішемічну хворобу серця та дифузний кардіосклероз.
Із короткого анамнезу, викладеного у виписному епікризі №5223, убачається, що загалом період лікування проходив без особливостей, проте 05.12.2025 мав місце епізод гіпертонічного кризу.
Таким чином, наявні у справі медичні документи підтверджують факт перебування позивача на стаціонарному лікуванні, наявність у нього гіпертонічної хвороби та факт виникнення гіпертонічного кризу під час такого лікування.
Разом із тим, зазначені документи не містять відомостей про те, що причиною виникнення гіпертонічного кризу стали саме дії слідчого ОСОБА_2 .
Зокрема, медична документація не містить відповідного висновку лікаря, чи принаймні запису про те, що погіршення стану здоров`я позивача було зумовлене психоемоційним стресом, спричиненим спілкуванням зі слідчим, а також не встановлює причинного зв`язку між конкретними діями останнього та виникненням гіпертонічного кризу.
При цьому суд апеляційної інстанції не заперечує можливості впливу психоемоційного напруження на стан здоров`я особи, зокрема на перебіг гіпертонічної хвороби. Однак сама лише можливість такого впливу не є достатньою для встановлення причинно-наслідкового зв`язку в конкретному випадку.
Для висновку про наявність такого зв`язку необхідно встановити не лише факт погіршення стану здоров`я після певної події, а й те, що саме відповідна подія стала причиною або істотним чинником виникнення такого погіршення.
Натомість у цій справі медичні документи підтверджують наявність у позивача відповідних захворювань ще до спірної події, а також факт виникнення гіпертонічного кризу під час лікування, проте не дають можливості достовірно пов`язати його виникнення саме з поведінкою слідчого.
Сам по собі часовий збіг між спілкуванням зі слідчим та подальшим погіршенням стану здоров`я не є достатнім доказом причинно-наслідкового зв`язку, оскільки такий висновок за відсутності інших об`єктивних даних ґрунтувався б на припущенні.
Апеляційний суд звертає увагу, що наявність у позивача хронічних захворювань не виключає можливості заподіяння йому шкоди діями іншої особи. Проте за конкретних обставин цієї справи така можливість повинна бути підтверджена належними доказами, яких позивачем не надано.
Отже, медичні документи, на які посилається позивач, підтверджують факт погіршення стану його здоров`я, однак не підтверджують причинного зв`язку між таким погіршенням та протиправною поведінкою слідчого.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у виклику та допиті лікуючого лікаря позивача.
Відповідно до статей 76, 77, 90 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, що мають значення для справи.
За змістом статті 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи, в якій зазначаються, зокрема, обставини, які такий свідок може підтвердити.
У цій справі обставини перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні, наявність у нього відповідних захворювань та факт виникнення гіпертонічного кризу вже підтверджуються наявними у матеріалах справи медичними документами.
При цьому, виписний епікриз №5223 із медичної карти стаціонарного хворого (а.с. 12, 24) оформлював та підписував лікар ОСОБА_3 , якого просив викликати в якості свідка позивач, який у короткому анамнезі вказав про епізод гіпертонічного кризу 05.12.2025, будь яких уточнень не наведено.
Водночас вирішальним для правильного вирішення спору є не сам факт виникнення гіпертонічного кризу, який сторонами фактично не заперечується, а встановлення того, чи був він наслідком саме протиправних дій слідчого.
При цьому показання лікаря щодо обставин перебігу лікування, симптомів та стану пацієнта можуть мати доказове значення, однак самі по собі не можуть підміняти належне встановлення медичного причинного зв`язку, якщо для цього необхідні спеціальні знання.
Так, для встановлення обставин, які потребують спеціальних медичних знань, процесуальним законом передбачено можливість призначення судової експертизи, тоді як показання свідка оцінюються судом у межах відомих йому фактичних обставин.
Таким чином, сам по собі факт відмови у задоволенні клопотання про виклик свідка не свідчить про порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Відтак цей довід апеляційної скарги не дає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин, оскільки позивачем не доведено обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення, передбаченого ст. 1173, 1174 ЦК України, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заявленої суми моральної шкоди.
Як убачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції дослідив надані сторонами письмові докази, зокрема медичну документацію позивача, його звернення до органів прокуратури та поліції, матеріали службового розслідування, а також інші матеріали справи, надавши їм належну правову оцінку.
Висновки суду щодо відсутності належних доказів протиправності дій слідчого, недоведеності причинного зв`язку між його поведінкою та погіршенням стану здоров`я позивача узгоджуються зі змістом досліджених доказів.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з оцінкою доказівсудом першої інстанції та до іншого тлумачення встановлених обставин, надання переваги його власним поясненням та суб`єктивному сприйняттю поведінки слідчого над іншими доказами у справі, проте не містять переконливих аргументів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.04.2026 - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24 квітня 2026 року – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча О. Є. Мамонова
Судді: О. А. Луговець
О. П. Супрун
Оригінал: reyestr.court.gov.ua