Постанова від 12 листопада 2026 р. у справі №759/21544/25 — Чернігівський апеляційний суд

Суд: Чернігівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 12 листопада 2026 р.

Справа: №759/21544/25

Суддя: Супрун О. П.

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

13 листопада 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 759/21544/25

Головуючий у першій інстанції – Чепурко В. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2265/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Супруна О. П.,

суддів: Стельмаха А. П., Шарапової О. Л.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 25 серпня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 21 256,16 грн заборгованості за кредитним договором № 521735642 від 03 лютого 2023 року, з яких 5 194,04 грн – основний борг, 16 062,12 грн – проценти, а також судові витрати.

Позивач посилався на укладення відповідачкою з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договору кредитної лінії, одержання нею 5 200 грн та неналежну сплату процентів. Право вимоги, за твердженням позивача, набуте ним від ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу від 27 лютого 2025 року № 27/0225-01, якому його раніше відступило ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за договором факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 і відповідним реєстром прав вимоги.

Відповідачка у відзиві на позов заперечила проти вимог, посилаючись на недоведеність переходу права вимоги та безпідставність нарахування процентів за межами одинадцятиденного строку кредитування, який, на її думку, був погоджений сторонами.

Рішенням Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 25 серпня 2026 року позов задоволено повністю. Суд першої інстанції встановив укладення електронного договору й надходження коштів на картку відповідачки, визнав доведеним перехід права вимоги за договорами факторингу та погодився з розрахунком позивача. Відхиляючи заперечення щодо нарахування процентів після 11 днів, суд зазначив, що договором передбачено п`ятирічний строк його дії. Стягнуто 3 028 грн судового збору. Водночас у резолютивній частині рішення помилково зазначено 21 256 грн 00 коп. замість заявлених і наведених у мотивувальній частині 21 256,16 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення й відмовити в позові. Зазначає, що рамковий договір факторингу від 28 листопада 2018 року укладено до виникнення спірного кредитного зобов`язання, а належних доказів переходу саме її вимоги та оплати фінансування за першим договором факторингу немає. Також вважає, що проценти могли нараховуватися лише за 11 днів, до 14 лютого 2023 року, за ставкою 1,87 % на день. Посилається, зокрема, на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16. Просить перерозподілити судові витрати, заявляючи про витрати на правничу допомогу в першій інстанції та апеляції.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить залишити рішення без змін. Позивач посилається на укладення договору за допомогою одноразового ідентифікатора, підтвердження банком перерахування 5 200 грн, здійснені відповідачкою платежі, погоджені договором процентні ставки та належне оформлення послідовних договорів факторингу. Проти заявлених відповідачкою витрат на правничу допомогу заперечує.

Перевіривши рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, наявні докази та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом установлено, що 03 лютого 2023 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали електронний договір кредитної лінії № 521735642, підписаний одноразовим ідентифікатором «MNV3P5Z2». За договором кредитодавець надав перший транш у розмірі 5 200 грн на платіжну картку з останніми цифрами 5720. Відповідачка подала електронну заявку із зазначенням її персональних даних, договору та реквізитів картки.

Платіжне доручення первісного кредитора містить відомості про переказ 5 200 грн на картку з останніми цифрами 5720. Листом АТ «Райффайзен Банк» від 04 червня 2026 року, наданим на виконання ухвали суду від 20 травня 2026 року, підтверджено, що цю картку емітовано на ім`я ОСОБА_1 . Банківська виписка (а. с. 145) встановлює зарахування 5 200 грн 03 лютого 2023 року. Крім того, у розрахунку первісного кредитора відображено платежі відповідачки 3 400 грн 01 березня 2023 року та 35 грн 13 березня 2023 року. Ці дані узгоджуються з висновком про отримання кредиту.

Згідно з пунктом 3.1 договору первісний дисконтний період становив 11 днів. Пунктом 7.1 дату 14 лютого 2023 року визначено як орієнтовну дату погашення всієї суми кредиту – дату закінчення дисконтного періоду. За пунктом 7.2 основна сума кредиту має бути повернута не пізніше п`яти календарних днів після закінчення строку дії договору або його дострокового припинення в передбачених договором випадках. Пунктом 11.1 встановлено п`ятирічний строк дії договору. Отже, 14 лютого 2023 року не є кінцевою датою обов`язкового повернення всього основного боргу.

Водночас пункт 7.3.1 договору визначає строки сплати процентів протягом дисконтного періоду, а пункт 7.3.2 зобов`язує позичальницю після його закінчення сплачувати проценти щоденно. Пунктом 7.6 встановлено послідовність погашення прострочених сум кредиту й процентів, потім непростроченої суми кредиту та процентів, а згодом – неустойки й інших платежів.

Пункт 8.3 встановлює базову ставку 2,10 % на день у межах дисконтного періоду за невиконання умов знижки; пункт 8.4 передбачає 2,98 % на день після його завершення; пункт 8.5 встановлює ставку 1,87 % у разі виконання визначених ним умов дострокового повернення або продовження дисконтного періоду. Разом із тим пункт 8.9 окремо застерігає право позичальника сплачувати проценти, обчислені за правилами пункту 8.5, після завершення дисконтного періоду, коли базова ставка пункту 8.3 перевищує 1,87 % на день. У цій справі така умова виконується: базова ставка становить 2,10 % на день.

Із розрахунку ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що протягом 11 первісних денних нарахувань кредитодавець застосував ставку 1,87 % (97,24 грн на день), надалі – 2,98 % (154,96 грн на день), а платіж 3 400 грн від 01 березня 2023 року зарахував у сумі 3 394,04 грн на проценти і 5,96 грн на основний борг. Платіж 35 грн від 13 березня 2023 року погашав проценти. За таким механізмом первісний кредитор визначив залишок основного боргу 5 194,04 грн. Далі ТОВ «Таліон Плюс» нараховувало проценти за ставкою 2,98 %, унаслідок чого заявлений борг збільшився до 21 256,16 грн станом на 13 червня 2023 року.

За статтями 12, 13, 81, 89, 263 та 367 ЦПК України суд оцінює подані докази в їх сукупності, кожна сторона доводить обставини, на які посилається, а апеляційний перегляд здійснюється в межах доводів і вимог апеляційної скарги. За статтями 205, 207, 638, 639, 1048, 1054 ЦК України та статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» кредитний договір може укладатися в електронній формі з використанням передбаченого законом електронного підпису; позичальник повинен повернути одержані кошти і сплатити належні проценти відповідно до умов договору.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції, чинній 03 лютого 2023 року, до кредитів, загальний розмір яких не перевищував мінімальної заробітної плати на дату укладення договору, не застосовувалася стаття 19 цього Закону. Оскільки кредит становив 5 200 грн, а мінімальна заробітна плата – 6 700 грн, черговість зарахування платежів визначається умовами договору та статтею 534 ЦК України, а не статтею 19 цього Закону.

Визначення належної суми процентів вимагає системного тлумачення пунктів 8.3–8.9 договору. Встановлена пунктом 8.4 ставка 2,98 % не може застосовуватися відокремлено від пункту 8.9, який спеціально зберігає за позичальником право сплачувати проценти за правилами пункту 8.5 після закінчення дисконтного періоду, якщо базова ставка перевищує 1,87 % на день. Цей пункт не встановлює додаткового обов`язку здійснити пролонгацію для реалізації зазначеного права після завершення первісного дисконтного періоду. Інакше положення пункту 8.9 не мало б самостійного регулятивного значення, адже умови пролонгації вже визначені пунктами 3.2 та 8.5.

З огляду на те, що кредитодавець сформулював стандартні умови договору, неусунуті сумніви щодо взаємодії пунктів 8.4 і 8.9 мають тлумачитися проти сторони, яка їх запропонувала (contra proferentem). Такий підхід узгоджується з мотивами постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16. Отже, проценти після завершення дисконтного періоду підлягали визначенню за ставкою 1,87 % на день, а не 2,98 % на день.

Апелянтка помилково ототожнює 11-денний дисконтний період зі строком кредитування. Пункти 7.2 та 11.1 договору зберігають право правомірного користування кредитними коштами після закінчення дисконтного періоду, одночасно передбачаючи щоденну сплату процентів. Висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 про припинення нарахування процентів за користування кредитом після спливу строку кредитування застосовуються з урахуванням дійсного, а не лише дисконтного строку договору. Доказів дострокового припинення договору станом на 13 червня 2023 року немає. Тому повна відмова в стягненні процентів після 14 лютого 2023 року була б необґрунтованою.

При цьому кредитодавець фактично нарахував за перші 11 денних періодів проценти за нижчою ставкою 1,87 %, тому перегляд за скаргою відповідачки не є підставою для збільшення цих нарахувань до 2,10 %. У межах фактично відображених 26 денних нарахувань до платежу 01 березня 2023 року проценти за ставкою 1,87 % становлять 2 528,24 грн (97,24 грн х 26). Із платежу 3 400 грн ця сума зараховується в рахунок процентів, решта 871,76 грн – у рахунок основного боргу. Після цього залишок основної суми кредиту становить 4 328,24 грн.

За період з 02 березня до 13 червня 2023 року включно (104 дні) проценти за ставкою 1,87 % від 4 328,24 грн з урахуванням щоденного округлення становлять 80,94 грн на день, або 8 417,76 грн. Після вирахування платежу 35 грн від 13 березня 2023 року несплачені проценти становлять 8 382,76 грн. Позов заявлено щодо процентів лише за цей період, тому нарахування за наступні дні не є предметом розгляду.

Щодо основної суми кредиту колегія суддів виходить із відмінності строку сплати процентів від строку повернення основного боргу. Договором передбачено обов`язкове повернення кредиту після завершення п`ятирічного строку або після його дострокового припинення. За пунктом 9.1.1.7 кредитодавець у разі затримання сплати частини кредиту та/або процентів щонайменше на один місяць може вимагати дострокового повернення всього кредиту з повідомленням позичальниці про дострокове припинення договору.

Частина четверта статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає спеціальний порядок пред`явлення такої вимоги, зокрема письмове повідомлення споживача та строк для виконання вимоги. У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2026 року у справі № 758/7615/23 роз`яснено, що пред`явлення позову до суду не замінює встановленої законом вимоги про дострокове повернення споживчого кредиту. За відсутності доказів дотримання такого порядку у споживача не виникає обов`язку достроково повернути основний борг.

Позивач не навів і не підтвердив обставин пред`явлення відповідачці окремої письмової вимоги про дострокове повернення кредиту, її отримання та спливу визначеного законом строку на виконання. Доказів іншого передбаченого пунктом 7.2 договору припинення його дії також не встановлено. Тому у цій справі відсутні підстави для примусового стягнення непогашеної основної суми кредиту 4 328,24 грн до настання строку її повернення. Такий висновок не припиняє самого кредитного зобов`язання і не звільняє відповідачку від виконання його умов у майбутньому.

Посилання апелянтки на недоведеність переходу права вимоги не підтверджуються дослідженими доказами. Відповідно до статей 512, 514, 1077, 1078 ЦК України в редакції, чинній на час відступлення, предметом факторингу могли бути і майбутні грошові вимоги. Договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є рамковим; за його пунктом 4.1 конкретні вимоги переходять у день підписання сторонами відповідного реєстру. Відомості реєстру № 221 від 21 березня 2023 року індивідуалізують право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 521735642; договір факторингу неодноразово продовжувався та діяв на час цієї передачі.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25 оцінювався той самий рамковий договір факторингу № 28/1118-01; Верховний Суд врахував можливість відступлення майбутньої вимоги та передбачений пунктом 4.1 момент її переходу за реєстром. За пунктом 3.1 обов`язок фактора сплатити фінансування виникає після підписання реєстру, а не є додатковою відкладальною умовою передання права вимоги. Тому відсутність окремого підтвердження платежу за першим договором факторингу не спростовує встановлений сторонами момент переходу відповідної вимоги.

На підставі договору факторингу № 27/0225-01 від 27 лютого 2025 року та підписаного того самого дня реєстру № 2 право вимоги до ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ» наступного календарного дня, 28 лютого 2025 року, згідно з пунктом 4.1 цього договору. Здійснення фінансування підтверджує платіжна інструкція № 22465 від 03 березня 2025 року на суму 5 027 029,29 грн із призначенням платежу за реєстром № 2. Відступлення права вимоги не може збільшувати обсяг зобов`язань позичальниці порівняно з належним розміром за первісним договором.

Таким чином, позивач довів своє матеріальне право вимагати належно нараховані проценти, але не довів обґрунтованості застосування ставки 2,98 % після завершення дисконтного періоду та настання строку дострокового повернення основного боргу. Позов підлягає задоволенню в частині 8 382,76 грн несплачених процентів; у стягненні 5 194,04 грн заявленого основного боргу та решти 7 679,36 грн заявлених процентів належить відмовити. З огляду на здійснене перерахування частини платежу у погашення тіла кредиту відмова в стягненні заявлених 5 194,04 грн основного боргу не означає встановлення фактичного залишку цього боргу в такому розмірі: він становить 4 328,24 грн, але строк його примусового повернення не настав.

Ціна позову становить 21 256,16 грн, задоволена частина – 8 382,76 грн, або 39,43 %, відмовлена частина – 12 873,40 грн, або 60,56 %. Відповідно до частин першої, другої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір за позов підлягає покладенню на відповідачку пропорційно до задоволених вимог, а судовий збір за апеляційну скаргу – на позивача пропорційно до частини вимог, у задоволенні якої відмовлено.

Позивач сплатив 3 028 грн судового збору за позов, із яких відшкодуванню відповідачкою підлягає 1 194,15 грн (3 028 грн х 8 382,76 грн / 21 256,16 грн). Апелянтка сплатила 4 542 грн судового збору за апеляційну скаргу, із яких позивач повинен відшкодувати 2 750,78 грн (4 542 грн х 12 873,40 грн / 21 256,16 грн).

У відзиві на позовну заяву від 28 квітня 2026 року відповідачка зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 8 000 грн, просила про їх відшкодування та заявила про намір подати докази остаточного розміру витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення. Водночас доказів, які підтверджували б обсяг наданої правничої допомоги та її вартість, до ухвалення рішення суду першої інстанції не подано; після ухвалення рішення від 25 серпня 2026 року в установлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк відповідачка також не подала договору, акта, рахунків чи інших належних доказів цих витрат. За змістом частини восьмої статті 141 ЦПК України заява про відшкодування витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції за таких обставин підлягає залишенню без розгляду. Попередній розрахунок витрат не замінює доказів їх обсягу та вартості, а тому підстав визначати для розподілу суму правничої допомоги і присуджувати її пропорційну частину немає. Питання витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції вирішується окремо за умови дотримання встановленого законом порядку заявлення та доказування таких витрат.

Суд першої інстанції неправильно визначив належну ставку процентів, не перевірив настання строку повернення основного боргу та, відповідно, необґрунтовано задовольнив позов у повному обсязі. За пунктом 2 частини першої статті 374 та частинами першою і другою статті 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення й ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову з перерозподілом судових витрат.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 133, 137, 141, 263, 367–369, 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 25 серпня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за процентами за кредитним договором № 521735642 від 03 лютого 2023 року в розмірі 8 382 (вісім тисяч триста вісімдесят дві) грн 76 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 1 194 (одну тисячу сто дев`яносто чотири) грн 15 коп. судового збору за подання позову.

Заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, залишити без розгляду.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 2 750 (дві тисячі сімсот п`ятдесят) грн 78 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий: Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua