Суд: Чернігівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про приватну власність, з них:
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №750/14624/25
Суддя: Шарапова О. Л.
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
12 листопада 2026 рокум. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/14624/25
Головуючий у першій інстанції – Слісар А. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1151/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої – судді – Шарапової О.Л.,
суддів – Онищенко О.І., Скрипки А.А.,
з участю секретаря: Шапко В.М.,
Сторони:
позивач (відповідач за зустрічним позовом): ОСОБА_1 ,
відповідачка (позивачка за зустрічним позовом): ОСОБА_2 .
третя особа: ОСОБА_3 .
Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1 .
Оскаржується рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 лютого 2026 року, суддя Слісар А.В., місце постановлення рішення суду – місто Чернігів,
В С Т А Н О В И В:
у жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 у якому просив припинити право спільної власності на частку у домоволодінні; визнати право власності на частку у домоволодінні.
Позовні вимоги мотивовані тим, що домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 має часткову форму власності. 14/36 часток якого є особистою приватною власністю ОСОБА_1 на підставі договору дарування, до якого входять: кімната 1-7 площею 21,7 кв.м.; коридор 1-1 площею 8,8 кв.м.; туалет 1-9 площею 1,3 кв.м, які після перетворень є коридором 1-1 площею 3,9 кв.м., ванною 1-14 площею 4,8 кв.м, вбиральнею 1-15 площею 1,2 кв.м., сауною 1-16 площею 3,8 кв.м., коридором 1-8 площею 17,8 кв.м., коморою 1-9 площею 0,6 кв.м., у надбудові А5 – коридор 1-10 площею 14,6 кв.м., комора 1-11 площею 2,1 кв.м., кімната 1-12 площею 11,9 кв.м., кімната 1-13 площею 10,6 кв.м., веранда 1-II площею 11,5 кв.м., господарські будівлі – сарай В.
7/36 часток цього домоволодіння до якого входять приміщення: у прибудові А-3 – ванна 1-2 площею 3,2 кв.м.(нині приміщення 1-17 площею 2,9 кв.м.), кухня 1-3 площею 8,7 кв.м. (нині площею 13,6 кв.м.), коридор 1-4 площею 4,5 кв.м., кімната 1-5 площею 9,0 кв.м., кімната 1-6 площею 14,2 кв.м. і гараж Б, визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , згідно рішень судів.
Згідно висновку експерта від 27.05.2024 № 26-23 судової будівельно-технічної експертизи, технічна можливість виділу в натурі 7/72 часток будинку з господарськими будівлями та спорудами – відсутня. Ідеальна частка співвласника за площею 23,7 кв.м. є меншою за мінімально необхідної для влаштування однокімнатної квартири, яка повинна бути 28,0 кв.м. Технічна можливість улаштування окремого входу – відсутня.
Відповідачка відмовила позивачу продати свою частину будинку за 425273,00 грн., оскільки вказана частка домоволодіння є її єдиною власністю та єдиним житлом.
Позивач вказує, що у власності відповідачки є 1/3 частина квартири за адресою – АДРЕСА_2 , а тому спірна частина домоволодіння не є її єдиним житлом.
Звертає увагу, що спірна частина домоволодіння є незначною та через технічні особливості не може бути виділена в натурі, тому є неподільною. До вказаної частини домоволодіння можливо потрапити лише через частину будинку, яка є приватною власністю позивача, тому неможливо спільно володіти та користуватися вказаною частиною домоволодіння, а припинення права відповідачки на спірну частку у домоволодінні не завдасть їй істотної шкоди, оскільки вона має у власності 1/3 частину у вказаній квартирі, а тому позивач просить припинити право спільної власності ОСОБА_2 на 7/72 частку домоволодіння за адресою - АДРЕСА_1 та присудити на її користь компенсацію за частку у домоволодінні в сумі 425273,00 грн. та визнати за ним право власності на належну ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності 7/72 частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Судові витрати просить покласти на відповідачку.
24 листопада 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 у якому просила усунути перешкоди у користуванні належними їй 7/72 частками житлового будинку АДРЕСА_3 , шляхом вселення її до зазначеного будинку; зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_4 , а саме надати доступ до: веранди (І), коридорів (1-8), (1-1), ванни (1-14), вбиральні (1-15), а також користуватися газом, електроенергією, опаленням будинку та надати ключі від вхідних дверей.
Зустрічний позов мотивований тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі з 23.09.1990 по 26.12.2018. У грудні 1994 року ОСОБА_2 , як дружина ОСОБА_1 за його згодою вселилася на його житлову площу (частку) будинку АДРЕСА_1 та з цього часу набула житловий сервітут на користування цим будинком, яке належало на той час ОСОБА_1 .
30.09.2011 ОСОБА_2 стала співвласником майна у вказаному будинку на підставі договору купівлі-продажу, набувши у власність 7/36 часток, які в подальшому рішенням суду визнані спільною частковою власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При цьому, ОСОБА_2 не втрачала житловий сервітут на інші приміщення які належали її чоловіку. Після розлучення, ОСОБА_2 продовжувала мешкати у вказаному будинку та користуватися частиною будинку, власниками якої є вона та ОСОБА_1 .
Після 16.10.2024 ОСОБА_1 почав перешкоджати їй користуватися своєю часткою житлового будинку АДРЕСА_1 . 28.05.2025 ОСОБА_1 заблокував вхід до її кімнати за допомогою старих дверей, викину з її кімнати речі в коридор, за що 24.09.2025 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, а 30.06.2025 він встановив камери відеоспостереження у вказаному будинку та повісив замки у ванній кімнаті та вбиральні. Також, ОСОБА_1 змінив замок на вхідних дверях будинку та не впускає ОСОБА_2 до житла у зв`язку з чим, вона вимушена проживати у своїх знайомих, а тому просить усунути перешкоди у користуванні належними їй 7/72 частки у житловому будинку АДРЕСА_3 , шляхом вселення до зазначеного будинку та зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні вказаним житлом, а саме надати доступ: до веранди I, до коридорів 1-8, 1-1, до ванни 1-14, до вбиральні 1-15, а також користуватися газом, електроенергією, опаленням будинку та надати ключі від вхідних дверей. Вирішити питання судових витрат.
Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної власності на частку у домоволодінні, визнання права власності на частку у домоволодінні – відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 а про усунення перешкод у користуванні майном та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні майном – задоволено частково.
Усунуто перешкоди у користуванні належної ОСОБА_2 7/72 частки у житловому будинку АДРЕСА_3 , шляхом вселення до зазначеного будинку.
Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_4 , а саме надати доступ: до коридорів 1-8, 1-1, до ванни 1-14, до вбиральні 1-15, а також користуватися газом, електроенергією, опаленням будинку та надати ключі від вхідних дверей.
У решті вимог зустрічного позову – відмовлено.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Грошові кошти у розмірі 425273,00 грн. внесені на депозитний рахунок Деснянського районного суду м. Чернігова 15.01.2026 р. відповідно квитанцій № П3494921 (сплачено 390000,00 грн.) та № 2.490990643.1 (сплачено 35273,00 грн.) повернути ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким первісні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.
Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що рішення суду є незаконним.
Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що ОСОБА_2 інколи з`являється до спірному житлового будинку, вимагає впустити її та надати можливість проживати та користуватись абсолютно всіма кімнатами, навіть тими, що їй не належать на праві власності. Вказані обставини унеможливлюють нормальне проживання апелянта в цьому житловому будинку, в тому числі в його частині, яка є виключно особистою його власністю. Зазначає, що він не має у власності іншого житла для проживання, вказаний житловий будинок є єдиним його житлом.
Особа, яка подала апеляційну скаргу звертає увагу, що загальна площа частки відповідачки у житловому будинку складає 23,7 кв.м., що свідчить про її незначний розмір та зважаючи технічні характеристики вказаного об`єкту нерухомості, кількість кімнат, площу, відсутність окремого входу, а також відсутність у власності відповідачки приміщень, необхідних для забезпечення базових гігієнічних потреб, в тому числі ванної кімнати та туалету, є всі підстави для висновку, що частка, яка їй належить, є незначною, а її виділ чи встановлення порядку користування є неможливим, що підтверджується відповідним Висновком експерта. Зазначає, що спільне володіння і користування майном є неможливим через неподільність частки житлового будинку та неможливість виділення відповідної частки, а також через неприязні відносини між сторонами, що також підтверджується обома сторонами даної справи. Згідно вказаного висновку експерта, вартість частки, яка належить відповідачці становить 425 273,00 грн. зазначена сума була внесена апелянтом на депозитний рахунок суду для подальшого перерахування її відповідачці.
Особа, яка подала апеляційну скаргу вказує, що відповідачка не проживає в спірному житловому будинку, що підтверджується Актом від 23.12.2025. Вказаний факт також підтверджується тим, що зустрічні позовні вимоги відповідачкою сформульовані «усунути перешкоди в користуванні шляхом вселення», що свідчить про те, що вона не проживає у вказаному житловому будинку.
Особа, яка подала апеляційну скаргу звертає увагу, що 28.05.2025 дійсно між сторонами відбувся конфлікт, в ході якого відповідачкою було викликано поліцію та в подальшому притягнуто апелянта до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, проте ОСОБА_1 працівникам поліції, а також у суді пояснював, що він не впускав ОСОБА_2 до приміщення в будинку, яке безпосередньо належить йому на праві особистої приватної власності. Таким чином позивач відстоював свої права на особисту власність. Окрім цього, він неодноразово пропонував компенсацію колишній дружині за частину будинку в грошовому еквіваленті, проте вона відмовляється.
Особа, яка подала апеляційну скаргу посилається на те, що в період з 1999 року до 2018 року у власності відповідачки перебувала частка квартира, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Зазначена квартира була приватизована 09.08.1999 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (сином відповідачки) та ОСОБА_5 (спільним сином сторін) в рівних частинах по 1/3 частці кожному. В подальшому, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 свої частки подарували ОСОБА_4 , який з 2018 року фактично постійно проживає в Ізраїлі (отримав відповідне громадянство) та не має наміру повертатись до України, що не заперечувалося відповідачкою. Саме у вказаній квартирі фактично проживає відповідачка. При цьому вона стверджує, що вказана квартира з моменту від`їзду її сина до Ізраїлю, тобто з 2018 року ніким не використовується.
Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що доступ до веранди (І), яка є спільною сумісною власністю сторін у ОСОБА_2 є, вона має ключі та можливість потрапити в це приміщення. Проте, коридор (1-8) та коридор (1-1) є особистою власністю ОСОБА_1 . Як наслідок усунення перешкод та надання доступу ОСОБА_2 за зустрічним позовом до цих кімнат є неможливим, оскільки фактично позивачка просить надати їй доступ до кімнат, які їй не належать. Вона не є власником вказаних кімнат та не має жодного права на них, а намагається втрутитися у володіння та користування вказаними приміщеннями, які належать виключно апелянту.
Особа, яка подала апеляційну скаргу вважає, що фактичне проживання ОСОБА_2 у спірному будинку буде неминуче пов`язане з регулярним втручанням у сферу володіння та користування майном ОСОБА_1 , оскільки у спірному будинку, вона не має у власності ні ванної кімнати, ні вбиральні, якими вона безпідставно бажає користуватися, що унеможливлює забезпечення мінімально необхідних санітарно-побутових умов для проживання. Зазначає, що ванна кімната, вбиральня, інженерні мережі газо-, електро- та теплопостачання, а також єдиний вхід до житлового будинку знаходяться у приміщеннях, які належать на праві особистої приватної власності апелянта. Апелянт, як власник зазначених приміщень, не зобов`язаний і не може бути примушений надавати відповідачці, яка не є його членом сім`ї та між якими виникли вкрай негативні відносини, доступ до свого майна для забезпечення її проживання, оскільки це фактично означало б обмеження та порушення його права приватної власності. Таким чином, з огляду на відсутність у відповідачки окремого входу, ванної кімнати та вбиральні, а також на неможливість забезпечення проживання без порушення права приватної власності позивача, будь-яка об`єктивна можливість її фактичного проживання у спірному житловому будинку відсутня.
Особа, яка подала апеляційну скаргу звертає увагу, що ОСОБА_3 також є співвласником житлового будинку та має у власності 5/12 його частин, тобто рішення у даній справі впливає на його права або обов`язки. Однак судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні даного клопотання та не залучено ОСОБА_3 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1990 року по 2018 рік. Сторони цей факт не оспорюють.
Сторони проживали у будинку АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 набув у власність частку у вказаному будинку. ОСОБА_2 , як його дружина, вселилася у вказаний будинок зі згоди свого чоловіка ОСОБА_1 . У подальшому частка ОСОБА_1 у вказаному будинку збільшилася та ОСОБА_2 сама стала співвласником 7/36 часток у вказаному будинку на підставі договору купівлі-продажу від 30.09.2011 року зареєстрованого у реєстрі за № 964 (а.с. 84-87).
ОСОБА_1 є власником 14/36 часток у домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 до якого входять: кімната 1-7 площею 21,7 кв.м.; коридор 1-1 площею 8,8 кв.м.; туалет 1-9 площею 1,3 кв.м, які після перетворень є коридором 1-1 площею 3,9 кв.м., ванною 1-14 площею 4,8 кв.м.. вбиральнею 1-15 площею 1,2 кв.м., сауною 1-16 площею 3,8 кв.м., коридором 1-8 площею 17,8 кв.м., коморою 1-9 площею 0,6 кв.м., у надбудові А5 – коридор 1-10 площею 14,6 кв.м., комора 1-11 площею 2,1 кв.м., кімната 1-12 площею 11,9 кв.м., кімната 1-13 площею 10,6 кв.м., веранда 1-II площею 11,5 кв.м., господарські будівлі – сарай В.
7/36 часток цього домоволодіння до якого входять приміщення: у прибудові А-3 – ванна 1-2 площею 3,2 кв.м.(нині приміщення1-17 площею 2,9 кв.м.), кухня 1-3 площею 8,7 кв.м.(нині площею 13,6 кв.м.), коридор 1-4 площею 4,5 кв.м., кімната 1-5 площею 9,0 кв.м., кімната 1-6 площею 14,2 кв.м. і гараж Б, є спільною сумісною власністю сторін у справі, тобто по 7/72 частин кожного.
Вказані обставини встановлені постановою Чернігівського апеляційного суду від 29 березня 2023 року та не оспорювалися сторонами в ході розгляду справи.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 27.05.2024 року № 26-23, ринкова вартість 7/72 частин житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на час складання висновку складає 425273,00 грн.
Виділити в натурі 7/72 частин житлового будинку, які належать ОСОБА_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , технічно не можливо, у зв`язку з тим, що площа в будинку згідно частки співвласників менша за мінімальну необхідну площу для влаштування окремої частини (як мінімум однокімнатної квартири) та відсутністю технічної можливості організувати окремий вхід для улаштування відокремленої частини житлового будинку, відповідно до вимог ДБН.
Встановити порядок користування житловим будинком з господарськими будівлями та спорудами, за адресою: АДРЕСА_1 , між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 технічно неможливо, у зв`язку з тим, що у співвласників відсутній окремий вільний доступ до приміщень спільної власності, що складається з: 1-3 кухня площею 13,6 кв.м, 1-4 коридор площею 4,5 кв.м, 1-5 кімната площею 9,0 кв.м, 1-6 кімната площею 14,2 кв.м. та улаштування окремого входу до приміщень технічно неможливо (а.с. 6-20, 57-72).
Згідно свідоцтва про право власності від 09.08.1999 та інформаційної довідки від 14.10.2025 № 13898 виданої ТОВ «Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації», станом на 31.12.2012, власниками квартири АДРЕСА_5 по 1/3 частки є ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 (а.с. 22, 50).
24 січня 2018 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 подарували ОСОБА_4 2/3 частки у квартирі АДРЕСА_5 , що підтверджується копією договору дарування зареєстрованого в реєстрі за № 85 та інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, яка сформована 09.10.2025 за № 447050935 (а.с. 23-24, 51).
У відповідності до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частина 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майно
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.
Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог про припинення ОСОБА_2 права власності на частину домоволодіння, суд врахував, що відповідачка за первісним позовом заперечує щодо позбавлення її частки у праві власності на домоволодіння вказуючи, що вона не має іншого житла, а тому буде позбавлена єдиного житла яке вона має у власності, а запропонована компенсація за її частину не дасть їй можливість придбати інше житло. Отже, позбавлення особи права на частку у спільному майні, яке є єдиним зареєстрованим за ним житлом, буде розцінюватися як завдання шкоди його інтересам та інтересам членам його сім`ї.
Частково задовольняючи зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 буде позбавлена можливості користуватися єдиним житлом у разі, якщо вона буде позбавлена можливості вільного проходу до частки у будинку яка їй належать на праві власності, використовувати яке можливо лише потрапляючи через кімнати, які є особистою власністю ОСОБА_1 , а тому враховуючи принцип пропорційності, суд вважає, що наявні також підстави для задоволення зустрічного позову у частині зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкоди у користуванні вказаним житлом, а саме надати доступ: до коридорів 1-8, 1-1, до ванни 1-14, до вбиральні 1-15, а також користуватися газом, електроенергією, опаленням будинку та надати ключі від вхідних дверей.
Вимога зустрічного позову про надання доступу до веранди I площею 2,5 кв.м. не підлягає задоволенню, оскільки у судовому засіданні не було встановлено, що ОСОБА_1 чинить ОСОБА_2 перешкоди у користуванні цією верандою.
Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, для доступу ОСОБА_2 до майна, що є спільною сумісною власністю сторін, останній слід надати можливість потрапити до приміщень 1-8,1-1, які є особистою власністю ОСОБА_1 . Зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у користуванні при міщеннями 1-8 та 1-1 не буде надмірним тягарем для ОСОБА_1 . ОСОБА_1 слід зобов`язати надати ОСОБА_2 ключі від вхідних дверей. Обладнення, яке забезпечує опалення, енергопостачання та газопостачання знаходиться в приміщеннях, які є власністю ОСОБА_1 , а тому і має використовуватися останнім.
В іншій частині рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням приписів законодавства, а тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування у відповідній частині.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково..
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 23 лютого 2026 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном – змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини рішення у наступній редакції « Зобов`язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_4 , а саме надати доступ: до приміщень 1-8, 1-1 та надати ключі від вхідних дверей.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча: Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua