Суд: Сумський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №588/905/26
Суддя: Нестеренко М. В.
Справа №588/905/26
Номер провадження 22-ц/816/3050/26
Категорія - 68
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Сидоренко А.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Борикою Олександром Олександровичем, та апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Сумцовим Євгеном Станіславовичем
на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 серпня 2026 року, ухвалене у м. Тростянець, у складі судді Огієнка О.О.,
а також апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Сумцовим Євгеном Станіславовичем,
на додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 серпня 2026 року, ухвалене у м. Тростянець, у складі судді Огієнка О.О.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину,
У С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог і рішень суду першої інстанції
У травні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Борика О.О. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на дитину.
Позов мотивовано тим, що рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 26 лютого 2021 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання їхнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 395 грн щомісячно до досягнення ним повноліття. На думку позивачки, сплачувані аліменти покривають лише базові потреби дитини, тоді як відповідач участі в додаткових витратах не бере, незважаючи на неодноразові звернення до нього.
Зазначала, що син має хронічне захворювання очей - міопію середнього ступеня та складний міопічний астигматизм обох очей, у зв`язку з чим потребує регулярних медичних обстежень, лікування, спеціальних лінз та окулярів. Крім того, позивачка несла витрати на заняття дитини з англійської мови, мобільний інтернет, необхідний для навчання, а також придбання пального для поїздок, пов`язаних із лікуванням та навчанням дитини. Загальний розмір понесених нею витрат визначила у сумі 97 402,41 грн та вважала, що відповідач має відшкодувати половину цих витрат.
Посилаючись на ці обставини, а також на працездатність відповідача та відсутність у нього інших дітей і аліментних зобов`язань, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 48 701,20 грн додаткових витрат на утримання дитини, а також судові витрати.
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 17 серпня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання сина ОСОБА_3 одноразово у розмірі 29 081,79 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача в дохід держави 794,86 грн судового збору.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що захворювання дитини - міопія середнього ступеня та складний міопічний астигматизм обох очей - є особливою обставиною у розумінні статті 185 СК України, а понесені позивачкою витрати на лікування, придбання лінз та окулярів належними доказами підтверджені як необхідні та пов`язані із захворюванням дитини. Тому суд дійшов висновку, що такі витрати є додатковими та мають розподілятися між батьками порівну, у зв`язку з чим стягнув з відповідача половину заявлених у позові витрат на лікування - 29 081,79 грн (58 163,57 грн : 2). Поданий під час розгляду справи уточнений розрахунок витрат на лікування у сумі 59 430,07 грн суд не врахував, розцінивши його як збільшення позовних вимог, здійснене з порушенням установленого процесуального строку.
Відмовляючи у стягненні витрат на заняття з англійської мови, мобільний інтернет та придбання пального, суд виходив із того, що позивачка не довела їх зумовленість особливими обставинами, передбаченими статтею 185 СК України. Зокрема, не доведено, що заняття з репетиторами пов`язані з розвитком особливих здібностей дитини, а витрати на навчання та мобільний інтернет суд відніс до звичайних витрат на утримання дитини, які мають покриватися аліментами. Щодо витрат на пальне суд зазначив про відсутність доказів необхідності поїздок саме автомобілем, їх відстані та обсягу фактично використаного пального.
Додатковим рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 31 серпня 2026 року, з урахуванням ухвали цього суду від 31 серпня 2026 року про виправлення описки, заяви представників сторін про розподіл витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 747,80 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог сторін про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що позивачка підтвердила понесення 15 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, однак з урахуванням складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг визнав співмірним розмір таких витрат у сумі 9 000 грн. Понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн суд визнав обґрунтованими та співмірними.
Урахувавши часткове задоволення позову на 59,71 %, суд визначив, що з відповідача на користь позивачки підлягає відшкодуванню 5 373,90 грн витрат на професійну правничу допомогу, а з позивачки на користь відповідача - 3 626,10 грн. Здійснивши взаємне зарахування цих сум відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України, суд визначив до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 різницю у розмірі 1 747,80 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційних скарг
Із таким рішенням суду першої інстанції від 17 серпня 2026 року не погодилися обидві сторони та оскаржили його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі позивачки ОСОБА_1 , поданій її представником адвокатом Борикою О.О., апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду встановленим обставинам та неправильне застосування норм матеріального права. Вважає помилковим висновок суду про те, що витрати на заняття дитини з англійської мови, мобільний інтернет та пальне не належать до додаткових витрат на дитину. Зазначає, що вивчення іноземної мови та доступ до мобільного інтернету зумовлені освітніми потребами дитини, а витрати на пальне були необхідними для забезпечення її лікування та відвідування занять.
Також звертає увагу на недостатність установленого судом розміру аліментів для забезпечення потреб дитини.
Посилаючись на зазначене, представник позивачки просить змінити рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутих додаткових витрат та судового збору, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі, а також здійснити новий розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі відповідача ОСОБА_2 , поданій його представником адвокатом Сумцовим Є.С., рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення 29 081,79 грн додаткових витрат на дитину та похідного розподілу судових витрат. Апелянт не заперечує наявності у дитини захворювання очей та обов`язку батьків брати участь у необхідних витратах на її лікування, однак вважає, що позивачка не довела належними доказами склад і розмір кожної із заявлених витрат, їх причинний зв`язок із захворюванням дитини, фактичне понесення цих витрат саме нею та відсутність дублювання платежів.
Зазначає, що суд не встановив, з яких конкретно витрат складається сума 58 163,57 грн, а поданий позивачкою під час розгляду справи розрахунок містив уже іншу суму медичних витрат - 59 430,07 грн. На думку апелянта, суд без належної оцінки кожної витрати визнав усю первісно заявлену суму витратами на лікування захворювання очей та механічно стягнув із відповідача її половину. При цьому до заявленої суми входили й витрати, безпосередній зв`язок яких із захворюванням очей не встановлено, зокрема на лазерне видалення бородавок, а щодо інших платежів суд не співвідніс їх із конкретними медичними призначеннями та не встановив особу, яка фактично їх понесла.
Посилаючись на ці обставини, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього 29 081,79 грн додаткових витрат на дитину та 794,86 грн судового збору й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а також здійснити новий розподіл судових витрат.
Крім того, представник відповідача адвокат Сумцов Є.С. подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 серпня 2026 року. Додаткове рішення оскаржується в частині визначення 9 000 грн як розумного та співмірного розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу та здійсненого на цій підставі розподілу судових витрат. Висновок суду про обґрунтованість 9 000 грн витрат відповідача на правничу допомогу апелянт не оскаржує.
Апеляційна скарга мотивована тим, що, визнавши заявлені позивачкою 15 000 грн витрат завищеними, суд не навів належних мотивів визначення їх обґрунтованого розміру саме у сумі 9 000 грн, не врахував відсутності детального опису наданих її представником послуг, незначну складність справи, сталу судову практику та фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи - складення позовної заяви, одного клопотання та участь у двох судових засіданнях. На думку апелянта, розумний розмір таких витрат становить не більше 5 000 грн.
Відповідач зазначає, що за незмінності результату розгляду основного спору та визначення витрат позивачки у сумі 5 000 грн на відповідача припадало б 2 985,50 грн її витрат, тоді як на позивачку - 3 626,10 грн витрат відповідача, а після взаємного зарахування з позивачки на користь відповідача підлягало б стягненню 640,60 грн. У разі зміни результату розгляду основного спору просить здійснити новий розподіл витрат відповідно до результатів його апеляційного перегляду, виходячи з 9 000 грн витрат відповідача та 5 000 грн витрат позивачки.
Узагальнені доводи відзивів на апеляційні скарги
29 вересня 2026 року представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сумцов Є.С. подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на заняття дитини з англійської мови, мобільний інтернет та пальне - без змін.
Відзив мотивований тим, що позивачка не довела наявності передбачених статтею 185 СК України особливих обставин, якими були б зумовлені зазначені витрати. Витрати на вивчення англійської мови не підтверджені особливими здібностями дитини чи спеціальною освітньою потребою; щодо мобільного інтернету не доведено необхідності окремого тарифу саме для дитини та його використання для навчання; а надані чеки на пальне не підтверджують маршрутів, мети поїздок, відстані, транспортного засобу, фактичного споживання пального та зв`язку цих витрат із лікуванням дитини. Зазначав також, що недостатність установленого розміру аліментів не змінює правової природи звичайних витрат на утримання дитини, а апеляційна скарга не містить нових доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
При цьому представник відповідача наголошував, що подання відзиву не свідчить про погодження ОСОБА_2 з частиною рішення про стягнення витрат на лікування та судового збору, оскільки ця частина рішення оскаржена ним окремо.
Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка та відповідач є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 3).
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 26 лютого 2021 року, ухваленим у справі № 588/103/21, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2 395 грн щомісяця до досягнення дитиною повноліття (а.с. 6–7).
На виконання вказаного рішення суду видано виконавчий лист (а.с. 8).
10 червня 2023 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (а.с. 4).
Згідно з виписками лікаря ОСОБА_7 приватного підприємства «ОКУЛЮС» від 2 вересня 2025 року, 22 жовтня 2025 року та 3 січня 2026 року син сторін ОСОБА_3 має захворювання очей, йому встановлено діагноз: міопія середнього ступеня, складний міопічний астигматизм обох очей. Лікарем призначено лікування та періодичні огляди (а.с. 13–15).
За уточненим розрахунком сторони позивачки сума витрат позивачки на лікування, візити до лікаря, у тому числі придбання лінз та окулярів, склала 59 430,07 грн. На освітні цілі позивачкою понесено витрати у сумі 19 395,30 грн, на забезпечення мобільного інтернету дитини - 5 285 грн, на придбання пального - 14 055,54 грн. Загальна сума понесених витрат складає 98 165,91 грн.
На підтвердження понесених витрат стороною позивачки надано чеки, платіжні інструкції, рахунки-фактури, квитанції, довідки, договір про надання медичних послуг, рецепти на окуляри (а.с. 16–40).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 11 червня 2026 року ОСОБА_2 не має заборгованості зі сплати аліментів (а.с. 63–64).
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб — платників податків про джерела/суми доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору, станом на 14 липня 2026 року відповідач працює та отримує заробітну плату, а також дохід від надання в оренду земельної ділянки (а.с. 65–66).
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Межі апеляційного перегляду основного рішення суду першої інстанції
Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У цій справі рішення суду першої інстанції оскаржене обома сторонами.
Зокрема, відповідач ОСОБА_2 оскаржує рішення в частині задоволення позову та стягнення з нього 29 081,79 грн додаткових витрат на дитину, а також у частині розподілу судового збору, просить рішення у цій частині скасувати та відмовити у задоволенні позову. При цьому частину рішення, якою відмовлено у стягненні витрат на заняття з англійської мови, мобільний інтернет та пальне, відповідач не оскаржує.
Позивачка ОСОБА_1 не погоджується з рішенням у частині відмови у задоволенні позовних вимог та наполягає на наявності підстав для віднесення понесених нею витрат на заняття дитини з англійської мови, мобільний інтернет та пальне до додаткових витрат на дитину.
Отже, з урахуванням доводів та вимог апеляційних скарг сторін предметом апеляційного перегляду основного рішення є правильність висновків суду першої інстанції як щодо наявності підстав для стягнення з відповідача частини понесених позивачкою витрат на лікування дитини та визначення їх розміру, так і щодо відсутності підстав для віднесення до додаткових витрат на дитину витрат на заняття з англійської мови, мобільний інтернет та пальне.
Норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини
Відповідно до частини першої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Поряд із обов`язком батьків утримувати дитину закон передбачає їх обов`язок брати участь у додаткових витратах на неї за наявності визначених законом особливих обставин.
Так, відповідно до частини першої статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Згідно з частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.
Аналіз положень статей 180, 185 СК України дає підстави для висновку, що обов`язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину є окремим від обов`язку щодо її утримання та виникає за наявності особливих обставин, якими такі витрати викликані.
Особливі обставини можуть бути зумовлені як негативними фактами, зокрема хворобою дитини, так і позитивними - розвитком її здібностей до певного виду діяльності, що потребує додаткових матеріальних витрат.
Вирішуючи питання про стягнення додаткових витрат на дитину, суд має встановити не лише факт понесення відповідних витрат та їх розмір, а й наявність особливих обставин, якими вони викликані, тобто причинний зв`язок між такими обставинами та понесеними витратами.
Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат, а також їх розмір має довести особа, яка заявляє вимогу про їх стягнення.
При визначенні розміру участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину суд ураховує обставини, що мають істотне значення, зокрема матеріальне становище батьків, та виходить із рівності їх обов`язків щодо дитини.
Такий підхід до застосування статті 185 СК України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 183/1679/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19, від 12 грудня 2019 року у справі № 756/4947/17-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 521/16268/18 та від 08 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20. У цих постановах Верховний Суд послідовно виходив із необхідності встановлення особливих обставин, якими викликані додаткові витрати, та доведення їх розміру особою, яка заявляє відповідну вимогу.
Отже, для вирішення спору у цій справі визначальним є встановлення щодо кожної із заявлених позивачкою груп витрат: чи викликані вони особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України; чи підтверджено їх фактичне понесення та розмір належними і допустимими доказами; а також яким має бути розмір участі відповідача у тих витратах, які відповідають зазначеним критеріям.
Щодо витрат на лікування дитини
Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, син сторін ОСОБА_3 має захворювання очей - міопію середнього ступеня та складний міопічний астигматизм обох очей.
Згідно з виписками лікаря ОСОБА_7 приватного підприємства «ОКУЛЮС» від 02 вересня 2025 року, 22 жовтня 2025 року та 03 січня 2026 року дитині призначено відповідне лікування та періодичні медичні огляди.
Зокрема, за результатами огляду 02 вересня 2025 року дитині встановлено діагноз: міопія середнього ступеня, складний міопічний астигматизм обох очей, та рекомендовано ортокератологічні лінзи Paragon CRT. Матеріали справи містять фіскальний чек від 02 вересня 2025 року на придбання двох лінз Swiss Lens вартістю 15 960 грн.
Подальшими медичними виписками підтверджується проведення контрольних оглядів дитини та необхідність продовження призначеного лікування. Зокрема, у виписці від 22 жовтня 2025 року зазначено про користування ортокератологічними лінзами та рекомендовано продовжувати їх носіння за схемою, користуватися зволожуючими краплями і розчинами для догляду за лінзами та пройти наступний контрольний огляд через три місяці.
До матеріалів справи позивачкою також надано документи про придбання окулярів, лінз, засобів для догляду за ними та інших призначених дитині засобів, а також документи про оплату медичних послуг. Зазначені докази підлягають оцінці у їх взаємному зв`язку з медичною документацією щодо стану здоров`я дитини та призначеного їй лікування.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що захворювання дитини є особливою обставиною у розумінні частини першої статті 185 СК України, яка зумовлює необхідність додаткових витрат на її медичне обстеження, лікування, придбання засобів корекції зору та супутніх засобів, необхідних для такого лікування.
Водночас відповідач, не заперечуючи наявності у дитини захворювання очей та обов`язку батьків брати участь у витратах на її необхідне лікування, в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції не встановив склад заявлених позивачкою витрат на лікування, не перевірив причинний зв`язок кожної з них зі станом здоров`я дитини та не встановив їх фактичне понесення позивачкою.
Колегія суддів виходить із того, що встановлення захворювання дитини як особливої обставини у розумінні статті 185 СК України саме по собі не звільняє позивачку від обов`язку довести розмір фактично понесених додаткових витрат та їх зв`язок із такою особливою обставиною. Тому наведені доводи апеляційної скарги підлягають перевірці шляхом оцінки наданих позивачкою медичних та розрахункових документів у їх сукупності.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 зазначено, що стан здоров`я дитини та необхідність відповідних витрат можуть підтверджуватися медичними документами, а понесені витрати - відповідними розрахунковими документами. Саме з оцінки таких доказів у їх сукупності має виходити суд при вирішенні питання про віднесення понесених витрат до додаткових витрат на дитину.
У цій справі надані позивачкою медичні та розрахункові документи в їх сукупності підтверджують як наявність у дитини захворювання, що потребує лікування та систематичного медичного спостереження, так і понесення витрат, безпосередньо пов`язаних із таким лікуванням.
Щодо розміру витрат на лікування
Разом із тим колегія суддів не може повністю погодитися з визначеним судом першої інстанції розміром додаткових витрат на лікування дитини.
Задовольняючи позов у цій частині, суд першої інстанції виходив із зазначеної у позовній заяві загальної суми витрат на лікування у розмірі 58 163,57 грн та стягнув з відповідача половину цієї суми - 29 081,79 грн.
Перевіривши наявні у справі медичні та розрахункові документи в межах доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів встановила, що належними доказами підтверджено понесення витрат, пов`язаних із захворюванням очей дитини, його діагностуванням та лікуванням, на загальну суму 51 062,40 грн, а саме: 650 грн – медичне обстеження (а. с. 13); 8 300 грн – придбання лінзи Swiss Lens (а. с. 16); 173,20 грн – придбання лікарського засобу «Беноксі» (а. с. 26); 3 716 грн – придбання двох лінз (а. с. 27); 15 960 грн – придбання лінз Swiss Lens (а. с. 29); 3 625 грн – придбання окулярів (а. с. 31); 53,70 грн – оплата послуги з корекції зору за допомогою окулярів, 1 070 грн – придбання оправи та 812,50 грн – придбання очних крапель (а. с. 32); 3 000 грн – річне обслуговування у ПП «ОКУЛЮС» та 1 790 грн – медичні послуги цього підприємства (а. с. 33); 3 972 грн – придбання лінз для окулярів (а. с. 34); 2 721 грн – придбання окулярів (а. с. 35); 2 488,50 грн, 1 422 грн, 845,60 грн та 462,90 грн – придбання лікарських засобів та засобів, пов`язаних із лікуванням очей дитини (а. с. 36–39).
Наведені розрахункові документи у сукупності з медичною документацією щодо встановленого дитині діагнозу, призначеного лікування, необхідності використання ортокератологічних лінз, окулярів, очних крапель та засобів для догляду за лінзами підтверджують як фактичне понесення цих витрат, так і їх зв`язок з особливою обставиною - захворюванням дитини.
Водночас наданий позивачкою розрахунковий документ про придбання мультивітамінного комплексу вартістю 474 грн (а. с. 26) сам по собі не є достатнім доказом того, що відповідна витрата була зумовлена захворюванням дитини. Медична документація та рекомендації лікаря, наявні у матеріалах справи, не містять відомостей про призначення дитині цього засобу у зв`язку з установленим захворюванням очей чи його лікуванням. Тому причинного зв`язку цієї витрати з особливою обставиною, передбаченою частиною першою статті 185 СК України, позивачкою не доведено.
Не підтверджено належними доказами й віднесення до додаткових витрат на лікування дитини 4 300 грн, які складаються з трьох платежів у розмірі 1 400 грн, 1 600 грн та 1 300 грн (а. с. 30), оскільки у відповідних розрахункових документах призначенням платежу зазначено «інші стоматологічні послуги». За відсутності інших доказів, які б пов`язували ці платежі саме з оплатою рекомендованої дитині процедури лазерного видалення бородавок, їх розміщення у матеріалах справи поряд із відповідним медичним документом не є достатнім для встановлення такого зв`язку.
Оцінивши наведені вище розрахункові документи у сукупності з медичною документацією, колегія суддів установила, що підтверджені додаткові витрати на лікування дитини становлять 51 062,40 грн. Цю суму визначено шляхом підсумовування витрат, фактичне понесення та зв`язок яких із лікуванням дитини доведено належними доказами. Витрати у розмірі 474 грн та 4 300 грн до зазначеної суми не включено з наведених вище підстав. Отже, висновок суду першої інстанції про доведеність додаткових витрат на лікування дитини у розмірі 58 163,57 грн не відповідає встановленим обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо можливого подвійного врахування витрати у розмірі 8 300 грн підстав для подальшого зменшення встановленої суми не дають. Наявні у матеріалах справи банківський платіжний документ та фіскальний чек на однакову суму стосуються придбання лінзи Swiss Lens та підтверджують одну господарську операцію. При визначенні загального розміру підтверджених витрат колегія суддів ураховує цю суму лише один раз.
Визначаючи розмір участі відповідача у підтверджених додаткових витратах, колегія суддів ураховує рівність обов`язків батьків щодо дитини, характер і необхідність понесених витрат, а також установлені у справі обставини щодо матеріального становища сторін. Відповідач є працездатним, працює та отримує заробітну плату, а також дохід від передачі земельної ділянки в оренду; доказів наявності обставин, які б об`єктивно перешкоджали йому брати участь у додаткових витратах на дитину в рівній із матір`ю частці, матеріали справи не містять.
За таких обставин колегія суддів погоджується з визначеною судом першої інстанції часткою участі відповідача у розмірі однієї другої фактично підтверджених додаткових витрат на лікування дитини. Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 25 531,20 грн (51 062,40 грн : 2).
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо недоведеності заявленого позивачкою розміру витрат є частково обґрунтованими, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні шляхом зменшення стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткових витрат на дитину з 29 081,79 грн до 25 531,20 грн.
Щодо витрат на заняття дитини з англійської мови
В апеляційній скарзі позивачка не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для віднесення витрат на заняття дитини з англійської мови до додаткових витрат, передбачених статтею 185 СК України. Зазначає, що вивчення англійської мови є необхідною складовою освіти та розвитку дитини, а розмір сплачуваних відповідачем аліментів не забезпечує можливості покриття таких витрат.
Колегія суддів відхиляє ці доводи.
Як зазначалося вище, сам по собі факт понесення одним із батьків витрат в інтересах дитини не є достатньою підставою для покладення на іншого з батьків обов`язку відшкодувати їх у порядку статті 185 СК України. Визначальним є те, чи викликані такі витрати особливими обставинами, зокрема необхідністю розвитку встановлених здібностей дитини, що потребують додаткових матеріальних витрат.
Позивачкою заявлено до відшкодування витрати на навчання дитини у приватній школі англійської мови в розмірі 9 802 грн та на індивідуальні онлайн-заняття з англійської мови в розмірі 9 593,30 грн, загалом - 19 395,30 грн.
Разом із тим матеріали справи не містять доказів наявності у дитини особливих здібностей до вивчення іноземних мов, необхідності їх спеціального розвитку чи інших особливих обставин, які зумовлювали б потребу у додаткових заняттях з англійської мови саме у приватній школі та з репетитором.
Саме по собі прагнення батьків забезпечити дитині додаткове вивчення іноземної мови, без установлення особливих обставин, якими викликані відповідні витрати, не надає таким витратам характеру додаткових у розумінні статті 185 СК України.
Подібний підхід до застосування статті 185 СК України викладений Верховним Судом у постанові від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20, у якій суд виходив із того, що витрати на додаткові освітні заняття можуть бути віднесені до додаткових витрат на дитину за умови доведення особливих обставин, зокрема здібностей дитини, розвиток яких зумовлює необхідність таких витрат.
Посилання позивачки на те, що знання англійської мови є важливою складовою сучасної освіти та необхідним для подальшого розвитку дитини, цього висновку не спростовують. Такі обставини характеризують загальну доцільність додаткового вивчення іноземної мови, однак не свідчать про наявність у конкретному випадку особливих обставин, з якими закон пов`язує виникнення обов`язку другого з батьків брати участь у додаткових витратах за правилами статті 185 СК України.
Не змінює цього висновку й посилання позивачки на недостатність розміру сплачуваних відповідачем аліментів для забезпечення відповідних потреб дитини. Розмір аліментів та наявність передбачених статтею 185 СК України підстав для стягнення додаткових витрат є самостійними питаннями. Недостатність, на думку одержувача, розміру аліментів сама по собі не перетворює звичайні витрати на утримання, навчання та розвиток дитини на додаткові витрати, викликані особливими обставинами.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача частини понесених позивачкою витрат на заняття дитини з англійської мови, а доводи її апеляційної скарги в цій частині не спростовують цього висновку.
Щодо витрат на мобільний інтернет
Позивачка також оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача частини витрат на оплату мобільного інтернету, посилаючись на те, що доступ до мережі Інтернет необхідний дитині для навчання, зокрема для дистанційних занять з англійської мови.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги в цій частині.
Витрати на забезпечення дитини мобільним зв`язком та доступом до мережі Інтернет за своїм характером належать до поточних витрат, пов`язаних із забезпеченням її повсякденних потреб, навчанням, спілкуванням та дозвіллям.
Саме по собі використання дитиною мобільного інтернету в освітніх цілях не свідчить про те, що витрати на його оплату викликані особливими обставинами у розумінні частини першої статті 185 СК України.
При цьому, обґрунтовуючи необхідність таких витрат проведенням дистанційних занять з англійської мови, позивачка фактично пов`язує їх із витратами на додаткове вивчення дитиною іноземної мови. Однак, як установлено вище, наявності особливих обставин, які зумовлювали б необхідність таких додаткових занять у розумінні статті 185 СК України, матеріалами справи не підтверджено.
Тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для віднесення витрат на оплату мобільного інтернету до додаткових витрат на дитину є правильним, а доводи апеляційної скарги позивачки в цій частині його не спростовують.
Щодо витрат на пальне
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги позивачки щодо необхідності віднесення до додаткових витрат на дитину понесених нею витрат на пальне у загальному розмірі 14 055,54 грн.
Позивачка пов`язує зазначені витрати з необхідністю перевезення дитини до медичних закладів для обстеження та лікування, а також до місця проведення занять з англійської мови.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 зазначено, що розмір додаткових витрат на дитину має обґрунтовуватися відповідними документами. Зокрема, витрати, пов`язані з лікуванням дитини, можуть підтверджуватися виписками з історії хвороби, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо.
Разом із тим надані позивачкою фіскальні чеки на придбання пального підтверджують лише факт його придбання, проте не дають можливості встановити, що відповідне пальне було використане саме для поїздок, пов`язаних із лікуванням дитини, а також визначити кількість таких поїздок, їх маршрут та обсяг фактично понесених у зв`язку з ними витрат.
Отже, наявність у дитини захворювання та підтверджених витрат на його лікування не є достатньою підставою для автоматичного віднесення всіх заявлених позивачкою витрат на пальне до додаткових витрат на дитину. Позивачка мала довести причинний зв`язок між конкретними транспортними витратами та особливою обставиною - захворюванням дитини, а також розмір таких витрат.
Що стосується поїздок дитини на заняття з англійської мови, то, оскільки витрати на такі заняття у цій справі не зумовлені доведеними особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України, пов`язані з ними транспортні витрати також не можуть бути віднесені до додаткових витрат на дитину з цієї підстави.
За таких обставин суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача частини витрат на пальне, а доводи апеляційної скарги позивачки не дають підстав для іншого висновку.
Щодо додаткового рішення суду першої інстанції
Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.
У разі недотримання вимог щодо співмірності суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як убачається з матеріалів справи, позивачкою на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано договір № 1198507 від 15 лютого 2024 року, відповідно до якого вартість представництва її інтересів у суді першої інстанції у справі про стягнення додаткових витрат на дитину визначена у розмірі 15 000 грн, акт наданих послуг від 17 серпня 2026 року на цю ж суму та розрахункову квитанцію про сплату адвокату Бориці О.О. 15 000 грн. Суд першої інстанції визнав зазначені витрати фактично понесеними, однак за клопотанням сторони відповідача, врахувавши складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, зменшив їх розмір до 9 000 грн.
В апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що визначений судом розмір цих витрат також є завищеним, та просить зменшити їх до 5 000 грн, посилаючись на незначну складність справи, сталу судову практику у цій категорії спорів, відсутність детального опису виконаних адвокатом робіт та невеликий обсяг фактично наданої правничої допомоги.
Колегія суддів не вбачає підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу.
Суд першої інстанції при вирішенні клопотання відповідача про зменшення цих витрат правильно врахував характер і складність спору, обсяг виконаної представником позивачки роботи, зокрема складення та подання позовної заяви, клопотання про приєднання додаткових доказів, участь у двох судових засіданнях, а також ціну позову, та зменшив фактично понесені позивачкою витрати з 15 000 грн до 9 000 грн.
Наведені в апеляційній скарзі обставини були враховані судом першої інстанції при вирішенні питання про співмірність витрат та самі по собі не свідчать про те, що визначена судом сума 9 000 грн не відповідає обсягу фактично наданої позивачці правничої допомоги. Належного обґрунтування того, чому співмірним розміром таких витрат має бути саме 5 000 грн, апеляційна скарга не містить.
Водночас матеріалами справи підтверджено понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн. На їх підтвердження надано договір про надання правничої допомоги від 01 червня 2026 року, додаток до нього, акт приймання-передачі наданих послуг із детальним описом виконаних адвокатом робіт та докази сплати 9 000 грн. Суд першої інстанції визнав цей розмір витрат співмірним зі складністю справи та таким, що відповідає критерію розумної необхідності. Ці висновки в апеляційному порядку не оспорюються.
Разом із тим додаткове рішення є похідним від результату вирішення спору по суті, оскільки при частковому задоволенні позову витрати на професійну правничу допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позов задоволено на 59,71 %, у зв`язку з чим визначив до відшкодування позивачці 5 373,90 грн із установлених 9 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а відповідачу - 3 626,10 грн із понесених ним 9 000 грн таких витрат.
Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Застосувавши наведені положення процесуального закону, суд першої інстанції визначив різницю між витратами, які підлягали відшкодуванню сторонам, у розмірі 1 747,80 грн (5 373,90 грн – 3 626,10 грн), яку стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Разом із тим за результатами апеляційного перегляду основного рішення розмір стягнутих з відповідача додаткових витрат на дитину зменшено з 29 081,79 грн до 25 531,20 грн, що зумовлює зміну пропорції розподілу витрат на професійну правничу допомогу між сторонами.
З огляду на те, що позивачка просила стягнути 48 701,20 грн, а за результатами апеляційного перегляду на її користь підлягає стягненню 25 531,20 грн, розподіл витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснений пропорційно до остаточного результату вирішення спору.
Отже, з визначених судом першої інстанції витрат позивачки на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам покладається 4 718,18 грн (9 000 грн ? 25 531,20 грн : 48 701,20 грн).
Водночас із понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 9 000 грн на позивачку пропорційно тій частині позовних вимог, у задоволенні якої відмовлено, покладається 4 281,82 грн.
Здійснивши відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України зустрічне зарахування зазначених сум, колегія суддів визначає різницю в розмірі 436,36 грн (4 718,18 грн – 4 281,82 грн), яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача щодо необхідності зменшення визначеного судом першої інстанції розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу з 9 000 грн до 5 000 грн не знайшли свого підтвердження.
Водночас зміна за результатами апеляційного перегляду основного рішення розміру задоволених позовних вимог зумовлює зміну пропорції розподілу витрат на професійну правничу допомогу між сторонами та результату їх зустрічного зарахування.
За таких обставин додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 серпня 2026 року, з урахуванням ухвали цього суду від 31 серпня 2026 року про виправлення описки, підлягає зміні в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу шляхом зменшення суми, стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 1 747,80 грн до 436,36 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, а також скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 3 частини першої статті 376 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність передбаченої статтею 185 СК України особливої обставини - захворювання дитини, яке зумовлює необхідність додаткових витрат на її лікування, та обґрунтовано визначив участь відповідача у таких витратах у розмірі однієї другої їх підтвердженої суми.
Водночас висновок суду першої інстанції про доведеність витрат на лікування дитини у загальному розмірі 58 163,57 грн не повною мірою відповідає обставинам справи, оскільки належними та достатніми доказами підтверджено понесення таких витрат у розмірі 51 062,40 грн. Тому з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 25 531,20 грн додаткових витрат на дитину замість визначених судом першої інстанції 29 081,79 грн.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 серпня 2026 року підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині розміру стягнутих з нього на користь ОСОБА_1 додаткових витрат на дитину шляхом зменшення їх розміру з 29 081,79 грн до 25 531,20 грн.
Водночас суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених статтею 185 СК України підстав для стягнення з відповідача частини витрат позивачки на заняття дитини з англійської мови та мобільний інтернет, а також про недоведеність заявлених витрат на пальне як таких, що пов`язані з особливими обставинами та підлягають відшкодуванню в порядку зазначеної норми. Доводи апеляційної скарги позивачки цих висновків не спростовують.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 серпня 2026 року задоволенню не підлягає.
Щодо додаткового рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру витрат позивачки на професійну правничу допомогу з 9 000 грн до 5 000 грн.
Разом із тим зміна за результатами апеляційного перегляду основного рішення розміру задоволених позовних вимог зумовлює зміну пропорції розподілу витрат на професійну правничу допомогу між сторонами та результату їх зустрічного зарахування. Відповідно до остаточного результату вирішення спору різниця витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , становить 436,36 грн замість визначених судом першої інстанції 1 747,80 грн.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_2 на додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 серпня 2026 року підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення - зміні в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу шляхом зменшення суми, стягнутої з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 1 747,80 грн до 436,36 грн.
Висновки апеляційного суду щодо судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Пунктом 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що позивачі у справах про оплату додаткових витрат на дитину звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
У цій справі ОСОБА_1 при зверненні до суду першої інстанції судовий збір не сплачувала у зв`язку зі звільненням від його сплати. Суд першої інстанції, частково задовольнивши позов та стягнувши з відповідача 29 081,79 грн із заявлених 48 701,20 грн, стягнув з ОСОБА_2 в дохід держави 794,86 грн судового збору.
За результатами апеляційного перегляду розмір додаткових витрат на дитину, які підлягають стягненню з відповідача, зменшено до 25 531,20 грн. Судовий збір, який підлягав сплаті за подання позовної заяви, становив 1 331,20 грн, тому пропорційно до остаточно задоволеної частини позовних вимог з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню 697,87 грн (1 331,20 грн ? 25 531,20 грн : 48 701,20 грн).
Отже, у зв`язку зі зміною рішення суду першої інстанції по суті спору воно підлягає зміні також у частині розподілу судового збору шляхом зменшення суми судового збору, стягнутої з ОСОБА_2 в дохід держави, з 794,86 грн до 697,87 грн.
За подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 сплатив 1 597,44 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 16 вересня 2026 року.
Апеляційна скарга відповідача задоволена частково: оскаржуваний ним розмір стягнення 29 081,79 грн зменшено на 3 550,59 грн - до 25 531,20 грн. Тому пропорційно до задоволеної частини апеляційної скарги відповідачу підлягало б відшкодуванню 195,03 грн сплаченого ним судового збору (1 597,44 грн ? 3 550,59 грн : 29 081,79 грн).
Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», зазначена сума судового збору відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України підлягає компенсації ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення. Оскільки вона звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, судовий збір за подання нею апеляційної скарги з неї не стягується.
Судовий збір за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 серпня 2026 року розподілу не підлягає, оскільки за подання апеляційної скарги на додаткове рішення судовий збір не справляється.
Керуючись статтями 367-369, 374 - 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Борикою Олександром Олександровичем, залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Сумцовим Євгеном Станіславовичем на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 серпня 2026 року, задовольнити частково.
Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 серпня 2026 року змінити в частині розміру стягнутих додаткових витрат на дитину та розподілу судового збору, виклавши абзаци другий і четвертий резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразово, у розмірі 25 531 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот тридцять одна) грн 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 у дохід держави судовий збір у розмірі 697 (шістсот дев`яносто сім) грн 87 коп.».
В іншій частині рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 серпня 2026 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником адвокатом Сумцовим Євгеном Станіславовичем, на додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 серпня 2026 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 серпня 2026 року, з урахуванням ухвали цього суду від 31 серпня 2026 року про виправлення описки, змінити в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, виклавши абзац третій резолютивної частини додаткового рішення в такій редакції:
«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування судових витрат на отримання професійної правничої допомоги у розмірі 436 (чотириста тридцять шість) грн 36 коп.».
В іншій частині додаткове рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 31 серпня 2026 року залишити без змін.
Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 195 грн 03 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 17 серпня 2026 року.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - М.В. Нестеренко
Судді: О.І. Собина
А.П. Сидоренко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua