Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них:
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №447/1192/25
Суддя: Ніткевич А. В.
Справа № 447/1192/25 Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р.
Провадження № 22-ц/811/1756/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Ніткевича А.В.
суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.
секретаря Гаврилюк Я.Ю.
з участю представника заявника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 квітня 2026 року в складі судді Павліва В.Р. у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи приватний нотаріус Стрийського нотаріального округу Львівської області Максимович Ольга Ярославівна, Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини,-
встановив:
У квітні 2025 року заявник ОСОБА_2 в порядку окремого провадження звернувся до суду із заявою, в якій просив встановити факт його постійного проживання спільно із спадкодавцем – дядьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Більче, Стрийського району Львівської області, на час відкриття спадщини.
В обгрунтувння заяви вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дядько ОСОБА_3 . В день його смерті відкрилася спадщина, яка складається із земельної ділянки площею 1,2799 га та земельної ділянки площею 1,4746 га.
За своє життя його дядько ОСОБА_3 склав заповіт від 05 березня 2021 року, який посвідчений старостою Більченського старостинського округу Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області, згідно якого вищевказані земельні ділянки заповів заявнику ОСОБА_2 .
Зазначає, що на час відкриття спадщини, тобто на день смерті його дядька, він постійно проживав разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Протягом шести місяців з часу відкриття спадщини заявник не заявив про відмову від прийняття спадщини, а отже, відповідно до частини 3 статті 1286 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину.
Вказує, що не може оформити свої спадкові права, оскільки на день смерті дядька ОСОБА_2 не був офіційно зареєстрований разом із дядьком, у зв`язку із чим йому було відмовлено нотаріусом у заведенні спадкової справи.
Також зазначає, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, він успадкував після смерті його двоюрідної тітки ОСОБА_4 (дружини ОСОБА_3 ) житловий будинок разом із господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ., в якому був зареєстрований та проживав на день смерті ОСОБА_3 .
Звертає увагу на те, що факт його постійного місця проживання разом із дядьком на момент його смерті підтверджено актом про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 №112 від 10.03.2025 та актом про підтвердження факту проживання особи від 20.05.2024.
Стверджує, що він разом із дядьком вели спільне господарство, облаштовуючи разом спільний побут, мали взаємні права та обов`язки, він здійснював за ним повний догляд, а згодом займався і похованням дядька.
Таким чином, факт відсутності запису про реєстрацію постійного місця проживання заявника за місцем реєстрації спадкодавця, з урахуванням зазначених обставин, не може слугувати безумовною підставою позбавлення його законного права на прийняття спадщини, яка відкрилась після його смерті в порядку, передбаченому частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України.
Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 16 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересовані особи: приватний нотаріус Стрийського нотаріального округу Львівської області Максимович Ольга Ярославівна, Миколаївська міська рада Стрийського району Львівської області про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2 , вважає рішення незаконним, ухваленим без повного з`ясування обставин, що мають значення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково ототожнив постійне проживання з цілодобовим перебуванням у житловому приміщенні. Той факт, що за спадкодавцем доглядала на час перебування заявника на роботі інша особа (матір), не спростовує факту його проживання з спадкодавцем у його житловому будинку.
Вважає, що його перебування у м. Рівне у вільні від роботи дні не означає відсутності сталого зв`язку з житлом, оскільки він не створював іншого окремого побуту за іншою адресою, не реєстрував там місце проживання, не орендував іншого житла, його речі, документи та центр життєвих інтересів залишалися за адресою його житлового будинку, де проживав спадкодавець.
Твердження суду про те, що спадкодавець самостійно сплачував комунальні послуги згідно квитанцій, в яких було зазначене прізвище спадкодавця, не є доказом того, що ОСОБА_2 там не проживав.
Відсутність укладених договорів з надавачами комунальних послуг (газ і електроенергія) на прізвище заявника, як власника житлового будинку в якому проживав спадкодавець, не спростовує того, що вони вели спільне господарство та проживали разом.
На думку ОСОБА_2 , суд першої інстанції не дав належної оцінки акту про підтвердження проживання особи від 20.05.2024 та акту про встановлення факту постійного проживання за № 112 від 10.03.2025, з яких вбачається, що хоч ОСОБА_2 і не був зареєстрований у будинку, однак постійно проживав з спадкодавцем за вказаною адресою.
Також судом не було дано оцінку довідці про склад сім`ї, виданої Більченським старостинським округом Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області № 373 від 24.05.2024, в якій зазначено, що за даресою: АДРЕСА_1 проживають: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 із спадкодавцем - дядьком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника заявника ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити виходячи з такого.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що через зайнятість на роботі у м. Ходорові він був відсутній за місцем проживання спадкодавця щоденно з 07:00 до 19:30 години. Факт догляду за спадкодавцем у цей час іншою особою (матір`ю заявника) підтверджує, що саме вона, а не заявник, забезпечувала щоденні потреби померлого протягом дня.
Разом з тим, суд вказав, що у вільні від роботи дні ОСОБА_2 проживав у м. Рівному зі своєю майбутньою дружиною, що свідчить про те, що зв`язок заявника із житлом спадкодавця не мав ознак сталого проживання.
Також суд виснував, що за наявності офіційної реєстрації заявника за іншою адресою та відсутності належних доказів на спростування цього факту, заявником не доведено факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а отже і не доведено і факт прийняття спадщини у встановлений законом спосіб.
Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, колегія суддів враховує таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною 1 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до роз`яснень пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , 04.03.1989 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно із копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 04.07.2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці 75 років, про що 04.07.2024 складено відповідний актовий запис №196.
Відповідно до копії державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №688180 ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі розпорядження голови Миколаївської райдержадміністрації №120 від 18.03.2011 є власником земельної ділянки площею 1,2799 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Крім цього, згідно із копію державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №521475 ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі розпорядження голови Миколаївської райдержадміністрації №120 від 18.03.2011 є власником земельної ділянки площею 1,4746 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Заповітом, посвідченим старостою Більченського старостинського округу Іванус Н.М. зареєстрованого у реєстрі за №18 від 05.08.2021, ОСОБА_3 на випадок смерті заповів ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером №4623080800:11:000:0076 згідно державного акту на право власності ЯЛ №688180 та земельну ділянку з кадастровим номером №4623080800:08:000:0055, згідно державного акту на право власності ЯЛ №521475.
Також, з копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 26.06.2015 встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 78 років, про що 26.06.2015 складено відповідний актовий запис №13.
Відповідно до копії заповіту посвідченого секретарем Більченського старостинського округу Грушецькою О.І. від 15.05.2006 року, ОСОБА_4 на випадок смерті все майно, заповіла ОСОБА_2 .
Згідно із копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом посвідченого 15.05.2006 року державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори Недомірко Г.В., зареєстрованого в реєстрі за №156, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна є ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №73234558 від 17.11.2016 власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на праві приватної власності є ОСОБА_2 .
Матеріалами справи підтверджується, що 19.03.2025 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Максимович О.Я. із заявою про відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , однак нотаріусом відмовлено у вчиненні вказаної нотаріальної дії, оскільки ОСОБА_2 не було надано документів, які б підтверджували постійне місце проживання з померлим ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 за однією адресою та рекомендовано звернутись до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки про склад сім`ї виданої Більченським старостинським округом Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області №373 від 24.05.2024, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (проживає без реєстрації).
Відповідно до довідки, виданої Більченським старостинським округом Миколаївської міської ради Стрийського району Львівської області №88 від 18.02.2025, останнім постійним місцем проживання та реєстрації померлого ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 було АДРЕСА_1 . Заповіт від імені померлого посвідчений у Більченському старостинському окрузі за №18 від 05.08.2021. До дня смерті померлий ОСОБА_3 був зареєстрований один за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із актом про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 №112 від 10.03.2025, складеного старостою Більченського старостинського округу у присутності сусідів-свідків, встановлено, що ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 фактично постійно проживав з ОСОБА_3 на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту про підтвердження факту проживання особи від 20.05.2024 ОСОБА_2 не зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 . На момент обстеження у будинку був пристуній ОСОБА_3 , який підтвердив, що ОСОБА_2 не зареєстрований в житловому будинку, але фактично проживає за вказаною адресою. Здійснює догляд за ОСОБА_3 інвалідом ІІ групи.
Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).
У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261–1265 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
В свою чергу, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року (справа №205/7626/21, провадження №61-8689св22), Верховний Суд наголосив, що закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем; подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину і на час її відкриття не проживав постійно зі спадкодавцем; тож пропустити строк для прийняття спадщини може лише той спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем; якщо ж спадкоємець на час відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем, тобто прийняв спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК, проте не може підтвердити цей факт нотаріусу, належним способом захисту прав спадкоємця в цьому разі є звернення до суду із заявою про встановлення факту проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Як вбачається з матеріалів справи, у встановлений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини або відмову від її прийняття заявник ОСОБА_2 не звертався.
Таким чином, враховуючи те, що за положеннями ч.3 ст.1268 ЦК України, встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини має юридичне значення, оскільки за наслідками його встановлення спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї, колегія суддів доходить висновку про наявність визначених законом підстав для вирішення питання про встановлення такого факту.
На думку колегії суддів, той факт, що заявник постійно проживав разом із своїм дядьком на час відкриття спадщини підтверджується, зокрема, актом про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 №112 від 10.03.2025 складеного старостою Більченського старостинського округу та актом про підтвердження факту проживання особи від 20.05.2024.
Окрім того, з 17.11.2016 ОСОБА_2 є власником будинку, в якому був зареєстрований і проживав його дядько ОСОБА_3 .
На переконання колегії суддів усе вище наведене доводить факт постійного проживання заявника разом із своїм дядьком на час відкриття спадщини.
Таким чином, враховуючи те, що за положеннями ч.3 ст.1268 ЦК України, встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини має юридичне значення, оскільки за наслідками його встановлення спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї, колегія суддів доходить висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення заяви.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 16 квітня 2026 року – скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення – задовольнити.
Встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в будинку АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 11 листопада 2026 року.
Головуючий А.В. Ніткевич
Судді С.М. Бойко
С.М. Копняк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua