Суд: Чернівецький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №333/1472/26
Суддя: Лисак І. Н.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року м. Чернівці Справа № 333/1472/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.,
за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс»,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 09 вересня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Нестеренка Є.В., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (далі - ТОВ «ФК «Еліт Фінанс») звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивовано тим, що 17.10.2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту 491013032, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» надав позичальнику кредит у сумі 26987,75 грн, строк кредиту 48 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 39,90%. Договір кредитної лінії укладено з відповідачем у електронній формі відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію», який має силу договору, укладеного в письмовій формі та підписаний сторонами. АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору та перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 26987,75 грн, в свою чергу, позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.
Згідно детального розрахунку заборгованості станом на 22.02.2021 року загальний розмір заборгованості становив 43055,40 грн, яка складалась з тіла кредиту в розмірі 28987,75 грн, заборгованості по відсоткам за користування Провадження №22-ц/822/2326/26
кредитом 14 467,65 грн та штраф 1600 грн.
22 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Форт» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «Форт».
У подальшому, 23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».
Таким чином, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 13 червня 2019 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем.
З огляду на викладене просив суд позов задовольнити, стягнути заборгованість та понесені судові витрати.
Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 09 вересня 2026 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду сторона позивача подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, судом не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення спору.
В апеляційній скарзі наводить обставини, викладені в позовній заяві, та мотивує її тим, що надані позивачем виписки по рахунку є доказами видачі кредиту та наявності заборгованості у відповідача.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути витрати, пов`язані із розглядом справи.
Відзив до суду апеляційної інстанції не надходив.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верхового Суду від 23.10.2024 року, справа №753/25081/21.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять первинних платіжних документів, які б підтвердили факт реального зарахування кредитних коштів у розмірі 26987,75 грн на рахунок відповідача. Надана позивачем виписка по рахунку не містить відомостей про те, ким і на підставі яких первинних документів вона сформована.
Крім того суд вказав, що матеріали справи не містять належного акту приймання-передачі права вимоги за договорами факторингів, які б містили відомості саме щодо наявності заборгованості ОСОБА_1 .
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України, виходячи з наступного.
Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 17.10.2019 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Альфа-Банк» із офертою на укладення угоди про надання кредиту.
Умови споживчого кредиту: кредит готівкою, сума кредиту 26987,75 грн, процентна ставка 39,90%, строк кредиту 48 міс.
Дата повернення кредиту 18.10.2023 року (п.2 Оферти).
У п.3 Оферти обумовлено, що споживач просив надати кредит для повернення заборгованості за кредитним договором №630805011 від 04.12.2017 року, спосіб видачі – переказ коштів на рахунок НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк» (а.с.123)
Відповідно до акцепту пропозиції на укладення угоди про надання кредиту №491013032 АТ «Альфа-Банк» прийняло пропозицію ОСОБА_1 про укладення угоди про надання споживчого кредиту для повернення заборгованості за кредитним договором №630805011 від 04.12.2017 року, спосіб видачі – переказ коштів на рахунок НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк» (а.с.123/зворот).
В паспорті споживчого кредиту строк кредитування визначений 48 місяців, сума кредиту 26987,75 грн, реальна річна процентна ставка 47,98%. Крім того, паспорт споживчого кредиту містить зауваження, що інформація ньому зберігає чинність та є актуальною до 17.10.2019, тобто в день підписання оферти та її акцептування (а.с.124/зворот).
Оферта, а також додатки до неї (паспорт споживчого кредиту та графік платежів) містять зразок особистого підпису ОСОБА_1 .
До матеріалів справи також додано графік платежів (а.с.124).
Згідно з випискою особовим рахункам з 17.10.2019 року по 22.02.2021 року в такі зазначено про надання кредиту за кредитним договором 491013032 від 17.10.2019 року у розмірі 26 987,75 грн (а.с.56-58/зворот).
Відповідно до розрахунку заборгованості, борг ОСОБА_1 станом на 22.02.2021 року складає 43055,40 грн (а.с.59).
22 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК ФОРТ» укладено договір факторингу №1, за умовами п.2.1. якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку №1-1 до договору. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права, які належать клієнту за основними договорами, на умовах передбачених основними договорами (а.с.9-13).
Між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК ФОРТ» 22 лютого 2021 року підписано акт приймання-передачі реєстру боржників від 22 лютого 2021 року до договору факторингу №1 від 22 лютого 2021 року, за яким загальна кількість переданих боржників становить 10 590 (а.с.14).
Платіжним дорученням №35 від 23 лютого 2021 року підтверджено перерахування коштів ТОВ «ФК ФОРТ» на користь АТ «Альфа-Банк» в сумі 14 235 001 грн за право вимоги згідно з договором факторингу № 1 від 22 лютого 2021 року (а.с.14/зворот).
У витязі з реєстру, який є додатком до договору факторингу №1 від 22 лютого 2021 року, зазначено боржником ОСОБА_1 за договором №491013032 від 17.10.2019 року на загальну суму 43055,40 грн (а.с.22).
23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу №01-23-02/21, за умовами п.2.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в додатку №1-1 до договору. Сторони погодили, що до фактора переходять всі права, які належать клієнту за основними договорами, на умовах, передбачених основними договорами (а.с.15-19).
ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» 23 лютого 2021 року підписали акт приймання-передачі реєстру боржників від 23 лютого 2021 року до договору факторингу №01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року, за яким загальна кількість переданих боржників становить 10 590 (а.с.20).
Платіжним дорученням №129 від 23 лютого 2021 року підтверджено перерахування коштів ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на користь ТОВ «ФК ФОРТ» в сумі 13 235 000 грн за право вимоги згідно з договором факторингу №01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року (а.с.21).
Як свідчить витяг з реєстру, який є додатком до договору факторингу №01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року, крім інших, набуто право вимоги до ОСОБА_1 за договором №491013032 від 17.10.2019 року на загальну суму 43055,40 (а.с.23).
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
В силу ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Приписами ст.1049 ЦК України обумовлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з вимогами чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст. 526, 527, 530 ЦК України).
Статтею 525 ЦК України передбачена заборона односторонньої відмови від зобов`язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим до його виконання.
Частиною 1 ст.512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно із ст.ст.513, 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно зі ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступленням права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч.1 ст.1078 ЦК України).
Так, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
У висновках викладених у постановах Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі №333/5483/20 та від 15 червня 2022 року у справі №383/418/20 обумовлено, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі №686/19271/19 зазначив, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг.
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи у сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про відсутність правових підстав для задоволення вимоги ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» про стягнення заборгованості відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Матеріалами справи підтверджено, що 17 жовтня 2019 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про надання кредиту №491013032, на таких умовах: тип кредиту кредит готівкою, сума кредиту 26987,75 грн, процентна ставка 39,90%, тип ставки фіксована, строк кредиту 48 міс.
Між тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що в день укладення 17 жовтня 2019 року чи пізніше позичальнику перераховано кредит у сумі 26987,75 грн чи вказані кошти переказано у відповідності до п.3 Акцепту на рахунок НОМЕР_1 .
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Аналогічний правовий висновок навів Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що надані скаржником виписки по особовим рахункам є доказами видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідача.
Як передбачено п.63 Постанови Правління Національного банку України №75 від 04.07.2018 року «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Позивачем надано виписки по рахунках, які не містить всіх необхідних реквізитів, передбачених п.63 Постанови Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України»: особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.
Всупереч твердженням позивача наявні в матеріалах справи виписки за особовими рахунками, незважаючи на зазначення в них облікового періоду з 17 жовтня 2019 року по 22 лютого 2021 року, такі не містять жодної інформації про перерахування на визначений у договорі рахунок.
За умовами п.3 наданої позивачем оферти на укладення угоди про надання кредиту №491013032, яку акцептовано АТ «Альфа-Банк», для повернення заборгованості за кредитним договором №630805011 від 04.12.2017 року, спосіб видачі – переказ коштів на рахунок НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк.
Надані позивачем виписки по особовим рахункам не містять інформації про рахунок НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Альфа-Банк».
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» як спеціальний закон, визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.
Відповідно до п.16.1 ст.16 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.
Згідно з п.17.1. ст.17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.
Відповідно до ч.ч.19.1, 19.2 ст.19 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» порядок і строки зберігання, а також процедура знищення електронних документів, що застосовуються при проведенні переказу, встановлюються Національним банком України. Строки зберігання цих документів мають бути не меншими, ніж строки, встановлені для паперових документів аналогічного призначення. Електронні документи зберігаються на носіях інформації у формі, що дозволяє перевірити цілісність, достовірність та авторство електронних документів на цих носіях.
Згідно з ч.22.1 ст.22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Відповідно до ст.9 ЗУ «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» «Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку»: підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Водночас долучені ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» до позовної заяви письмові докази не є належними, оскільки розрахунок заборгованості і витяг по рахунку по суті є калькуляцією, якою кредитор здійснював нарахування відсотків. Більш того, розрахунок заборгованості, ні виписка по рахунку не доводять факту перерахування грошових коштів безготівковим шляхом на банківський рахунок, вказаний відповідачем.
В свою чергу підтвердженням наведених дій могли слугувати платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога, меморіальний ордер, однак таких доказів не надано.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що заборгованість відповідача підтверджується у сукупності наданими письмовими доказами, крім іншого, виписками по рахунку та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі цих документів.
Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».
Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 09 вересня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: М.І. Кулянда
І.М. Литвинюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua