Суд: Чернівецький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: що виникають з договорів оренди
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №715/1063/26
Суддя: Лисак І. Н.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 року м. Чернівці Справа № 715/1063/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.,
за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,
позивач: Чернівецька окружна прокуратура, яка діє в інтересах Глибоцької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області,
відповідач: ОСОБА_1 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 серпня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Цуренка В.А., дата виготовлення повного тексту рішення 10 серпня 2026 року,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року Чернівецька окружна прокуратура діючи в інтересах Глибоцької селищної ради, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з останнього на користь Глибоцької селищної ради безпідставно збережені кошти з орендної плати за землю у період з 20.11.2019 року по 03.03.2026 року у розмірі 178 130,24 грн, а також понесені витрати зі сплати судового збору.
В обґрунтування вимог покликалася на те, що згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 20.11.2019 року відповідач набув право власності на об`єкти нерухомого майна (реєстраційний номер 6905748), а саме: будівлі та споруди загальною площею 274,2 кв.м. (вагова літ. «А», гараж літ. «Б», вбиральня літ. «В», огорожа № 1-2, криниця літ. «К», підвищена колія І), на підставі договору купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі №33/11-19 від 04.11.2019 року, укладеного на Західно-Українській регіональній агропромисловій біржі, продавець майна ТОВ «Чернівціоблпаливо».
Вищезазначені об`єкти нерухомості розташовані на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим № 7321055100:01:004:1180, площею 1,3500 га, цільове призначення 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної Провадження №22-ц/822/2288/26
та іншої промисловості», яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яку на підставі рішення 40 сесії VI скликання Глибоцької селищної ради від 12.09.2014 року №354-40/14 перейменовано на вул. Буковинського Віче.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» (набрав чинності 01.01.2013), з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст вважаються всі землі в межах населених пунктів. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 7321055100:01:004:1180 розташована в межах селища Глибока, вона в силу закону перейшла у власність територіальної громади в особі Глибоцької селищної ради, яка з 01.01.2013 набула повноважень власника щодо розпорядження нею.
Згідно з інформацією Глибоцької селищної ради (листи №04-05/164 від 06.02.2026 року та №04-05/311 від 03.03.2026 року), відповідач з листопада 2019 року використовує земельну ділянку площею 1,3500 га без оформлення договору оренди та без сплати коштів за користування нею, відповідно до довідки фінансового відділу Глибоцької селищної ради (№01-32/33 від 27.02.2026 року), за весь період з 20.11.2019 по 26.02.2026 жодних коштів у вигляді орендної плати чи земельного податку до бюджету громади від ОСОБА_2 не надходили.
З урахуванням наведеного та посиланням на норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просила позов задовольнити.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 серпня 2026 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Глибоцької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області безпідставно збережені кошти з орендної плати за землю, за період з 20.11.2019 року по 03.03.2026 року у розмірі 178130,24 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду сторона відповідача оскаржила його в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.
В поданій апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову з підстав неповного з`ясування судом обставин справи, невірного застосування норм матеріального права та ігнорування факту речового обтяження землі іншою особою.
Стверджує, що згідно з договором купівлі-продажу майна №33/11-19 від 04.11.2019 року та витягом ДЗК, земельна ділянка з кадастровим номером 7321055100:01:004:1180 з 21 вересня 1994 року безперервно перебуває в правомірному постійному користуванні ТДВ «Чернівціоблпаливо» на підставі державного акту серії 1-ЧВ №000042.
Звертає увагу на приписи ч.5 ст.116 ЗК України і стверджує, що наявність чинного, нескасованого державного акту на земельну ділянку позбавляло можливості Глибоцьку селищну раду розпорядитися такою земельною ділянкою, що також унеможливлювало укладення договору оренди з відповідачем, як власником нерухомого майна, яке на ній розташоване.
Наголошує й на тому, що у зазначений період правовідносини щодо плати за спірну земельну ділянку існували виключно між Глибоцькою селищною радою та ТДВ «Чернівціоблпаливо», а матеріали справи не містять доказів використання відповідачем вказаної земельної ділянки.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи та їх представників, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів таких скарг та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Приймаючи рішення про задоволення позову та стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю, суд першої інстанції вказав, що земельна ділянка із кадастровим номером 7321055100:01:004:1180, що знаходиться під будівлями і спорудами, які перебувають у власності ОСОБА_1 , розташованими по АДРЕСА_2 відноситься до земель комунальної власності, відповідно такий користується земельною ділянкою, яка знаходяться під належними йому будівлями без укладення договорів оренди землі, у зв`язку з чим бюджет селища не доотримав значні грошові кошти від сплати орендної плати.
Неповернення Глибоцькій селищній раді Чернівецького району Чернівецької області безпідставно збереженої орендної плати за користування вказаною земельною ділянкою порушує інтереси Глибоцької територіальної громади в особі Глибоцької селищної ради в частині позбавлення можливості ефективного використання права комунальної власності та неотримання місцевим бюджетом відповідного доходу, які можуть бути використані для задоволення її нагальних потреб.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає в повній мірі, виходячи з наступного.
До початку розгляду справи колегія відзначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Суд попередньої інстанції установив, що на виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», для з`ясування наявності у прокурора підстав для застосування представницьких повноважень, пред`явлення прокурором позову в інтересах держави, Чернівецька окружна прокуратура направила Глибоцькій селищній ралі лист, у якому повідомила про виявлені порушення земельного законодавства щодо сплати орендної плати та про пред`явлення позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.
Отже суд встановив, що прокурор дотримався передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» вимог щодо обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді у цій справі в особі селищної ради.
Щодо суті спору, суд апеляційної інстанції вказує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору №33/11-19 купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі від 04.11.2019 року, ТДВ Чернівціобпаливо» продало, а ОСОБА_1 придбав на цільовому аукціоні будівлі та споруди, загальною площею 274,2 кв.м, що розташоване по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.33).
Рішенням 40 сесії VI скликання Глибоцької селищної ради від 12.09.2014 № 354-40/14 вулицю Комінтерна перейменовано на вулицю Буковинського Віче (т.1 а.с.20).
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно: ОСОБА_1 20.11.2019 року на підставі договору купівлі-продажу майна, укладеного з ТДВ «Чернівціоблпаливо», набув право власності на об`єкти нерухомого майна (реєстраційний номер 6905748), що перебувають у податковій заставі, а саме: будівлі та споруди загальною площею 274,2 кв.м (вагова літ. «А», гараж літ. «Б», вбиральня літ. «В», огорожа № 1-2, криниця літ. «К», підвищена колія І).
Зазначене вище нерухоме майно розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 7321055100:01:004:1180, площею 1,3500 га, цільове призначення 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості», яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.32).
Наведена земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ТДВ «Чернівціоблпаливо» на підставі рішення ОМС Глибоцької селищної ради від 08.08.1994 року, державний акт від 21.09.2024 року І-ЧВ 000042 (т.2 а.с.11-19).
З листів Глибоцької селищної ради (листи №04- 05/164 від 06.02.2026 року та №04-05/311 від 03.03.2026 року) вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7321055100:01:004:1180 перебуває у постійному користуванні ТДВ «Чернівціоблпаливо», а ОСОБА_1 з листопада 2019 року використовує земельну ділянку площею 1,3500 га без оформлення договору оренди та без сплати коштів за користування нею (т.1 а.с.15, 29).
Згідно з довідкою фінансового відділу Глибоцької селищної ради №01-32/33 від 27.02.2026 року, за період з 20.11.2019 року по 26.02.2026 року жодних коштів у вигляді орендної плати чи земельного податку до бюджету громади від ОСОБА_1 не надходило (т.1 а.с.31).
Матеріали справи також містять відомості про те, що Глибоцька селищна рада у період 2021 року по 2026 рік зверталася з листами до керівництва ВАТ «Чернівціолпаливо» та голови комісії з припинення ТДВ «Чернівціоблпаливо» з пропозицією добровільно ініціювати припинення права постійного користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 7321055100:01:004:1180 (т.1 а.с.16-19).
Глибоцькою селищною радою у період з 2018 року по 2024 рік приймалися рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Враховуючи нормативно грошову оцінку із застосуванням індексації, загальний розмір недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документа, що посвідчує право оренди (користування) за період з 20.11.2019 по 03.03.2026 (включно) всього становить 178 130,24 грн, а саме: 2026 рік (62 дні) 6 426,46 грн (1% * 3783319,12 грн / 365 * 62); 2025 рік 35030,73 грн (1% * 3503073,25 грн); 2024 рік 31277,43 грн (1% * 3127743,97 грн); 2023 рік 29759,69 грн (1% * 2975969,52 грн); 2022 рік 25877,99 грн (1% * 2587799,58 грн); 2021 рік 23525,45 грн (1% * 2352545,07 грн); 2020 рік 23525,45 грн (1% * 2352545,07 грн); 2019 рік (42 дні) 2 707,04 грн (1% * 2352545,07 грн / 365 * 42) (т.1 а.с.25-274).
Рішенням Глибоцької селищної ради від 19.03.2026 року №3426-74/26 затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, припинено право постійного користування ТДВ «Чернівціоблпаливо», передано таку в оренду ОСОБА_1 , встановлено ставку орендної плати, тощо (т.2 а.с.21).
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
За змістом частини 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно з приписами частини 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт «в» частини 1 статті 96 ЗК України).
У частині 1 статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому орендна плата справляється у грошовій формі.
У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, і не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пункт 288.5 статті 288 ПК України).
Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію розміру неотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд керується тим, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17.
У частині 1 статті 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
За приписами частини 3 статті 1 ЗК України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частинами 1 та 2 статті 2 ЗК України обумовлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави (пункт б частини 1 статті 5 ЗК України).
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 ЗУ «Про оренду землі»).
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Істотні умови договору землі передбачені статтею 15 ЗУ «Про оренду землі», зокрема, такими є: об`єкт оренди, дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Власники земельних ділянок, крім іншого, мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину (пункт а частини 1 статті 90 ЗК України).
Приписами частини 1 та частини 2 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
За змістом частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (стаття 124 ЗК України). Проте, саме ЗУ «Про оренду землі» врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв`язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов`язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
У статті 13 ЗУ «Про оренду землі» міститься визначення договору оренди землі, яким є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Орендодавець, крім іншого, зобов`язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою, тощо (ст.24 ЗУ «Про оренду землі»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справа №320/5877/17 вказано, що «Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України)».
Отже, за наведеного можна було б дійти висновку, що придбавши нежитлові приміщення, ОСОБА_2 набув і право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, відповідно повинен був би оформити таке право користування на підставні договору оренди та сплачувати орендну плату.
Однак, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 листопада 2019 року у справі №906/392/18 зроблено наступний висновок.
«7.21. Відповідно до частини 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
7.22. Стаття 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) встановлювала, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
7.23. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 вказав, що стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року №449 (чинна до 23 липня 2013 року).
7.24. Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.
7.25. Разом із тим, відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
7.26. За приписами статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
7.27. Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.
7.28. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 ЗК України».
Крім того, приписами частини 5 статті 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
За наведеного, можна дійти висновку, що ОСОБА_1 придбавши нерухоме майно, що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 7321055100:01:004:1180, площею 1,3500 га, цільове призначення 11.02 «Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості», яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , не набув права користування такою на умовах оплатності у Глибоцької селищної ради, оскільки вказана земельна ділянка належала на праві постійного користування ТДВ «Чернівціоблпаливо» до скасування такого 19.03.2026 року, що, в свою чергу, робить доводи позовної заяви про наявність порушеного права неспроможними та безпідставними.
Здійснюючи оцінку вказаних вище норм матеріального права та встановлених обставин апеляційний суд вважає, що питання відмови від права постійного користування є визначальним для можливості пред`явлення позову про стягнення безпідставно збережених коштів з орендної плати, оскільки тільки припинення права користування земельною ділянкою з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України, дає право на подальше набуття у власність чи користування земельної ділянки, відповідно до приписів частини 5 статті 116 ЗК України.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не надав оцінку наведеним фактам, зокрема тому, що предметом спору була сума, нарахована за період з 20.11.2019 року по 03.03.2026 року, при тому, що право постійного користування на спірну земельну ділянку за ТДВ «Чернівціоблпаливи» припинилося 19.03.2026 року, отже дійшов помилкового висновку про задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 вказаної статті).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 3993,60 грн, як підлягають компенсації за рахунок Чернівецької обласної прокуратури.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 серпня 2026 року скасувати та ухвалити у справі нову постанову.
У задоволенні позову Чернівецької окружної прокуратури в інтересах Глибоцької селищної ради Чернівецького району Чернівецької області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю, відмовити.
Стягнути з Чернівецької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3993,60 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: М.І. Кулянда
І.М. Литвинюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua