Суд: Чернівецький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 02 листопада 2026 р.
Справа: №725/10397/25
Суддя: Литвинюк І. М.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 листопада 2026 року м. Чернівці
Справа № 725/10397/25
Провадження №22-ц/822/1854/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Литвинюк І. М.,
суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Тисячник Рузана Робертівна, на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 21 липня 2026 року, головуючий у І-й інстанції - Асташев С. А.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 16.08.2022 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 9266629, згідно з умовами якого відповідачка отримала 15 000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором.
Вказувала на те, що Кредитодавець свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці грошові кошти у сумі, визначеній Кредитним договором, в свою чергу відповідачка не виконала умов кредитного договору, у порушення вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України не виконала свої зобов`язання - не вносила платежі, передбачені умовами кредитного договору, на повернення отриманих коштів, також не сплатила проценти за користування кредитом.
У зв`язку із відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у відповідачки утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 43 935,00 грн, яка складається з: 10 500,00 грн - заборгованість за сумою кредиту; 31 935,00 грн - заборгованість за сумою відсотків; 1500 грн - прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту.
30.01.2023 ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит Капітал» уклали Договір відступлення прав вимоги 89-МЛ, відповідно до умов якого, згідно із ст. 512 ЦК України, позивач набув статусу Нового Кредитора та отримав право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 9266629 від 16.08.2022.
Просило стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 9266629 від 16.08.2022 в загальному розмірі 43 935 грн, а також стягнути з відповідачки на користь позивача сплачений судовий збір в сумі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу 8000,00 грн.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 13 липня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» 43 935 грн заборгованості.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із доведеності укладення електронного кредитного договору, перерахування кредитних коштів і переходу права вимоги до позивача. Строк кредитування згідно з пунктом 1.3 договору як 105 днів, що складаються з пільгового та поточного періодів. В матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування позивачем відповідачці комісії за надання кредиту, яка була передбачена умовами договору та погоджена сторонами. Доказів на спростування розміру заборгованості та проведеного її розрахунку суду не надано.
На зазначене рішення представник відповідача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати й ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
Вказує, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача, а довідка про ідентифікацію є внутрішнім документом позивача, тому жодним чином не підтверджує проходження ідентифікації та підписання Кредитного договору.
Позивач не надав доказів на підтвердження надання або зарахування кредитних коштів за договором. Відсутні також і докази фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника).
Розрахунок кредитної заборгованості, складений фінансовою установою, не може сам по собі замінити первинних документів, які підтверджують надання коштів, рух коштів за рахунком і правильність обліку погашень.
Відсутність таких документів не дозволяє встановити ні факту виникнення грошового зобов`язання у заявленому позивачем обсязі, ні достовірного розміру заборгованості.
Заперечує щодо належного доведення погодження умов та правил надання фінансових послуг, розміщених на вебсайті первісного кредитодавця.
Зазначає, що саме лише посилання в договорі на їх розміщення у відкритому доступі не підтверджує, що до моменту укладення договору їй було надано можливість ознайомитися саме з тією редакцією правил.
Послуги банку/фінансової установи, які супроводжують кредит (наприклад, ведення справи, надання коштів), не можуть оплачуватися позичальником окремо, оскільки вони не є самостійними послугами, а є частиною процесу кредитування. Кредитодавець отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитом, тому встановлення додаткових плат за «надання кредиту» є нікчемною умовою договору відповідно до ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відзив на апеляційну скаргу відсутній.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно з частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що 16.08.2022 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладений Договір про споживчий кредит № 9266629, згідно з умовами якого Кредитодавець зобов`язується на умовах, визначених цим Договором, на строк, визначений п.1.3. Договору, надати Позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п.1.2. Договору (далі - кредит), Позичальник зобов`язується повернути Кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі плата) в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно з п. 1.4. Договору та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.
Відповідно до п. 1.2 Договору сума (загальний розмір) кредиту становить 15 000,00 грн.
Згідно з п. 1.3 Договору кредит надається загальним строком на 105 днів з 16.08.2022 (дата надання кредиту) і складається з пільгового (15 днів) та поточного періодів (90 днів), який закінчується 29.11.2022.
У п. 1.5.1 Договору сторони передбачили комісію за надання кредиту: 1500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Відповідно до п. 1.5.2 Договору проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду: 2250,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду, а згідно з п. 1.5.3 Договору проценти за користування кредитом протягом поточного періоду: 40 500,00 грн, які нараховуються за стандартною процентною ставкою 3,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду.
Кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти 473121*78 (п. 2.1 Договору).
У Додатку №1 до кредитного договору № 9266629 від 16.08.2022 передбачено графік сплати кредитних коштів.
Відповідно до п. 7.1 Кредитного договору № 9266629 від 16.08.2022 цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок Позичальника і діє до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань.
Відповідачка підписала Кредитний договір № 9266629 від 16.08.2022 шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором W96818 (копія довідки про ідентифікацію додана позивачем до матеріалів справи). Одноразовий ідентифікатор направлений відповідачці 16.08.2022 о 7:29 на номер телефону НОМЕР_1 .
Позивач долучає Паспорт споживчого кредиту № 9266629, у якому містилася інформація про основні умови кредитування, із якою ознайомлювалася відповідачка, та Анкету-заяву на кредит № 9266629, у якій вказано процес її оформлення та розгляду, включно із підписанням договору 16.08.2022.
На підтвердження виконання ТОВ «Мілоан» зобов`язань щодо перерахування коштів за кредитним договором позивач надав копію Платіжного доручення № 80609549 від 16.08.2022, відповідно до якого на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 перераховано грошові кошти у розмірі 15 000 грн, відповідно до договору 9266629.
До матеріалів справи долучений розрахунок заборгованості за Договором № 9266629, проведений ТОВ «Мілоан», у якому вказано про нарахування процентів за договором та часткову сплату тіла кредиту, процентів.
Також позивач долучає виписку з особового рахунка за Кредитним договором №9266629 від 16.08.2022, відповідно до якої непогашена заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» за Кредитним договором №9266629 від 16.08.2022, станом на 22.10.2025 (включно), складає 43 935 грн та складається з:
- простроченої заборгованості за сумою кредиту - 10 500 грн;
- простроченої заборгованості за комісіями - 1500 грн;
- простроченої заборгованості за відсотками - 31 935 грн.
Відповідачці надсилалася письмова Претензія про погашення кредитної заборгованості вих. № 22284987/201 від 16.10.2025.
Згідно з п. 3.2.6. Кредитного договору Кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди Позичальника.
30.01.2023 між Первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений Договір відступлення прав вимоги 89-МЛ, відповідно до якого на умовах, встановлених цим Договором, Кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає належні Кредиторові права грошової вимоги (Права Вимоги) до Боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками (Портфель Заборгованості).
Відповідно до даних цього договору та Акту приймання-передачі Реєстру Боржників від 30 січня 2023 до Договору відступлення прав вимоги №89-МЛ від 30 січня 2023 року, витягу з Реєстру Боржників від 10.09.2025 позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №9266629 від 16.08.2022 на суму 43935 гривень.
До матеріалів справи долучена копія платіжної інструкції на підтвердження здійснення позивачем плати за відступлення права вимоги відповідно до Договору відступлення прав вимоги №89-МЛ від 30 січня 2023 року.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Договір, який укладений в електронній формі є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі - Закон № 675-VIII). електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з частиною третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що кредитний договір № 9266629 від 16 серпня 2022 року ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом одноразовим ідентифікатором W96818, який було надіслано на номер мобільного телефону відповідача, шляхом введення одноразового ідентифікатора в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача.
У договорі зазначені всі дані про особу ОСОБА_1 необхідні для її ідентифікації: реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, офіційно зареєстроване місце проживання, електронна поштова скринька, номер особистого електронного платіжного засобу.
Відповідач створив заявку на отримання кредиту, пройшов перевірку та верифікацію, надавши для цього свої персональні дані, після чого отримав доступ до особистого кабінету для ознайомлення з офертою щодо укладення кредитного договору та правилами надання споживчих кредитів. Після прийняття оферти відповідач самостійно увів номер банківської картки НОМЕР_2 , на яку бажав отримати кредит, а кредитодавець надіслав на вказаний під час реєстрації номер телефону одноразовий ідентифікатор W96818 у вигляді смс-повідомлення, який відповідач використав для підписання кредитного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що зазначений при реєстрації номер телефону належав іншій особі або був використаний без волевиявлення відповідача.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про укладеність кредитного договору та ознайомлення відповідача з його умовами, оскільки без здійснення вказаних дій останнім кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066св23).
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги в частині недоведеності факту укладення між сторонами кредитного договору, відсутності належного підтвердження використання відповідачем одноразового ідентифікатора, неузгодження умов договору та непідтвердження акцепту оферти неспроможними, оскільки вказані твердження апелянта повністю спростовуються встановленими обставинами справи та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Колегія суддів виходить із того, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. … Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 675-VIII розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 675-VIII продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17 (провадження № 61-10667св18) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, факт перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджено платіжним дорученням № 80609549 від 16.08.2022, відповідно до якого на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 перераховано грошові кошти у розмірі 15 000 грн, відповідно до договору 9266629.
Як вбачається зі змісту кредитного договору, в ньому зазначено номер особистого електронного платіжного засобу відповідача з маскою, а саме, № 473121*78. Зазначену інформацію про банківські реквізити платіжної картки вказано у відповідному вигляді, зважаючи на ту обставину, що, така інформація згідно з чинним законодавством України становить банківську таємницю та, відповідно, позивач за будь-яких обставин не міг би отримати ці банківські реквізити не інакше як від самого відповідача або за його згодою (стаття 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).
Як вбачається із відомості про щоденні нарахування та погашення 28 серпня, 14 вересня та 11 жовтня 2022 року, відповідач здійснив платежі у загальному розмірі 13 500 грн, з яких 4500 грн сплачено на тіло кредиту, 4500 грн сплачено за процентами, 4500 грн сплачено на комісію за пролонгацію. Вказане суд розцінює як конклюдентні дії відповідача, що свідчать про фактичне визнання ним своїх кредитних зобов`язань та їх розміру.
Щодо переходу права вимоги новому кредитору.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з частиною 1 статті 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до умов Договору відступлення прав вимоги № 89-МЛ від 30.01.2023 права Вимоги переходять до Нового Кредитора у день здійснення фінансування (оплати) на користь Кредитора у повному обсязі в сумі, вказаній в п. 7.1. цього Договору, після чого Новий Кредитор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно їх заборгованості. Оформлення відступлення Права Вимоги здійснюється шляхом підписання Акту приймання-передачі Реєстру Боржників (Додаток №2) відповідно до п. 8.3.2. Договору. Відступлення Права Вимоги за цим Договором здійснюється без згоди Боржників.
Позивач надав суду копію платіжної інструкції на підтвердження здійснення фінансування (оплати) на користь Кредитора, а також долучив підписаний Акт приймання-передачі Реєстру Боржників від 30 січня 2023 року до Договору відступлення прав вимоги №89-МЛ від 30 січня 2023 року.
Згідно з долученим до справи договором, за яким відступлено право вимоги боргу за вказаним кредитним договором, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, визначили межі, зміст прав, які перейшли до нового кредитора, порядок передачі документів новому кредитору, що підтверджують права вимоги до боржника.
Договір відступлення прав вимоги №89-МЛ від 30 січня 2023 року є чинним, оскільки його дійсність ніким не оспорено, а тому він підлягають виконанню.
Щодо правомірності нарахування комісії за надання кредитних коштів по кредитним договором.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, зокрема, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).
Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги банку, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов`язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).
У разі відсутності інформації про вартість додаткових та/або супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання споживчого кредиту, для надання такої інформації враховуються вимоги законодавства України про споживче кредитування щодо визначення вартості цих послуг відповідно до їх орієнтовної вартості.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, а також у разі зміни істотних умов договору про споживчий кредит, включаючи випадки, коли така зміна відбувається внаслідок настання умов, визначених таким договором, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.
У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит (частина друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Згідно з абзацом першим частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
За частиною шостою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.
Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.
У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Відтак, апеляційний суд зауважив на тому, що правове значення вищевказаної позиції полягає не у назві відповідного платежу, а у сформульованому Верховним Судом висновку про те, що кредитодавець не вправі стягувати зі споживача плату за невизначені або не конкретизовані послуги, а також за дії, інформацію чи обслуговування, які відповідно до закону повинні надаватися безоплатно.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду наведеною у постанові від 15 вересня 2026 року у справі № 903/1156/25.
Відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору п. 1.5.1 сторони передбачили комісію за надання кредиту: 1500,00 грн, яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Надання суми кредиту становить основний обов`язок кредитодавця за статтею 1054 ЦК України. Умови договору не розкривають, яку саме самостійну додаткову чи супутню послугу отримує відповідачка в обмін на одноразову плату 1 500 грн за сам факт видачі кредитних коштів. Доказів надання послуги, відмінної від виконання кредитодавцем власного основного зобов`язання, позивач не надав.
У матеріалах справи відсутні будь-які докази узгодження між сторонами переліку додаткових чи супутніх банківських послуг, а також докази їх фактичного надання відповідачці ОСОБА_1 .
З огляду на це, положення кредитного договору 9266629 від 16.08.2022 у частині встановлення обов`язку позичальника сплатити комісію за надання кредиту обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», в силу імперативних приписів частини п`ятої статті 12 цього Закону, такі умови договорів є нікчемними. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Щодо розміру заборгованості відповідачки по відсоткам за правомірне користування кредитними коштами
Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 1049 ЦК України).
Колегія суддів зауважує, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, зокрема, позикодавцем, з метою визначення суми боргу з урахуванням умов договору, періоду користування кредитними коштами тощо, з яким суд може погодитись або ж навести свій розрахунок, виконуючи обов`язок щодо визначення належної до стягнення суми заборгованості (див. постанову Верховного Суду від 09 лютого 2023 року № 464/3214/16-ц).
Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі № 917/1739/17 та постанову Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі № 922/1280/22).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В анкеті-заяві на кредит № 9266629 від 16 серпня 2022 року кредитодавцем зафіксовано: «Строк кредиту: 15 днів», «Сума кредиту: 15000,00 грн», «Дата повернення кредиту: 2022-08-31».
У документі «Прийняття рішення по заяві 9266629», складеному ТОВ «Мілоан» за результатами розгляду тієї ж заяви, в розділі «Погоджені умови кредитування» зазначено: «Погоджена сума: 15 000.00 грн» та «Погоджений строк: 15 днів»; процентна ставка - 1 % за кожен день користування.
Водночас у пункті 1.3 договору зазначено загальний строк кредитування 105 днів із 16 серпня до 29 листопада 2022 року, який складається з пільгового періоду 15 днів і поточного періоду 90 днів. Пунктами 1.5.2 і 1.5.3 договору визначено відповідно ставки 1 % на день у пільговому та 3 % на день у поточному періодах.
Таким чином, не тільки заява споживачки, а й окреме рішення самого кредитодавця прямо називає «погодженим строком» саме 15 днів. Натомість стандартний текст кредитного договору передбачає строк, у рази більший, та ставку 3 % на день протягом додаткового 90-денного періоду. Така розбіжність стосується істотної умови, яка безпосередньо визначає обсяг майнового обов`язку позичальниці.
Згідно з частиною першою статті 637 та статтею 213 ЦК України умови договору підлягають тлумаченню з урахуванням значення його слів і понять, інших частин договору, намірів сторін, змісту попередніх переговорів та їх подальшої поведінки. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 7 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25) сформульовано правовий висновок, що суд має право без окремої позовної вимоги здійснити тлумачення нечітких чи двозначних положень договору про споживчий кредит на користь споживача. Водночас за відсутності встановленої законом нікчемності суд не вправі на власний розсуд змінювати договір або визнавати його умови недійсними лише через несправедливість чи надмірний розмір процентів.
Отже, застосуванню підлягає сформульований Верховним Судом спосіб правового аналізу - тлумачення неоднозначних умов споживчого договору.
При цьому у справі, що переглядається, документи кредитодавця, які передували оформленню стандартного тексту договору, відображають конкретно погоджені умови надання коштів: кредит 15 000 грн, строк 15 днів, ставка 1 % на день. Відомостей про окреме узгодження зі споживачкою зміни названого «погодженим» строку на 105 днів матеріали, надані суду, не містять. Наявність у договорі пункту 1.3 не пояснює, чому в індивідуальному рішенні самого кредитодавця названо інший погоджений строк.
Тлумачення такої суперечності лише на користь кредитодавця означало б покладення на споживача негативних наслідків неоднозначності документів, сформованих самим кредитодавцем, що суперечить установленому законом правилу захисту споживача як слабшої сторони договірних відносин.
За таких обставин колегія суддів вважає, що для визначення обсягу дійсного зобов`язання відповідачки строк кредитування слід вважати погодженим на 15 днів - із 16 до 31 серпня 2022 року.
Із розрахунку заборгованості складеного ТОВ «Мілоан» відображено платежі відповідачки 28 серпня, 14 вересня та 11 жовтня 2022 року на загальну суму 4500 грн кожний по 1500 грн. В обліку кредитодавця частину кожного платежу віднесено на «комісію за пролонгацію» в розмірі 1 500 грн, а після названих дат продовжувалося нарахування договірних процентів.
Відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 договору позичальник для продовження або поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування повинен обрати доступні умови пролонгації, надіслати кредитодавцю електронне звернення з використанням одноразового ідентифікатора, здійснити встановлені платежі, після чого кредитодавець оформлює оновлений графік платежів.
Отже умовами договору передбачено, що виконання лише частини відповідних дій саме собою не породжує наслідків пролонгації.
Разом із тим у наданих документах відсутні електронні заяви чи повідомлення відповідачки про продовження строку кредитування, відомості про генерацію, направлення та застосування одноразових ідентифікаторів саме для кожної пролонгації, а також оновлені графіки платежів із новими кінцевими датами. Наявна довідка щодо ідентифікатора W96818 стосується первісного укладення договору 16 серпня 2022 року та не підтверджує погодження його подальших змін.
Саме відображення в односторонньому розрахунку кредитодавця операції як оплати пролонгації не замінює доказів виконання всіх договірних умов її оформлення. Так само зазначення в документах щодо відступлення права вимоги дати остаточного погашення 13 січня 2023 року не доводить, на підставі яких конкретних волевиявлень позичальниці строк було збільшено до цієї дати.
З огляду на викладене, стороною позивача належними та допустимими доказами не доведено, що після 31 серпня 2022 року відповідачка в належний спосіб погодила продовження строку кредитного договору № 9266629 від 16 серпня 2022 року.
Враховуючи викладене пролонгації, відображені у розрахунку заборгованості за кредитним договором № 9266629 від 16 серпня 2022 року, не можуть бути покладені в основу розрахунку заборгованості.
Відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України договірні проценти є платою за правомірне користування кредитом у межах погодженого строку кредитування. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 роз`яснено, що після спливу визначеного договором строку кредитування кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом; охорона його прав у разі прострочення здійснюється відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Оскільки в цій справі кредитор заявив вимогу про стягнення процентів саме за користування кредитом, а не окрему вимогу про відповідальність за статтею 625 ЦК України, і належного продовження строку кредитування не довів, проценти за договором можуть бути визначені лише за погоджені 15 днів - до 31 серпня 2022 року включно.
Як вбачається з матеріалів справи, сума кредиту - 15 000 грн. Ставка за погоджений 15-денний строк - 1 % від фактичного залишку за кожен день. Відомості про щоденні нарахування та погашення ТОВ «Мілоан» відображає три платежі по 4500 грн: 28 серпня, 14 вересня та 11 жовтня 2022 року, загалом 13 500 грн. Із них 4500 грн кредитодавець відніс на основний борг, 4500 грн - на проценти та 4500 грн - на комісії за пролонгацію.
Згідно зі статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» за недостатності платежу для погашення всіх зобов`язань сума платежу розподіляється у передбаченій законом черговості: спочатку прострочені сума кредиту та проценти, далі сума кредиту і проценти, строк сплати яких не настав, після чого - неустойка та інші платежі. У цій справі комісії та проценти за періоди недоведених пролонгацій не включаються до дійсного обсягу вимог, а тому мають бути виключені з розрахунку непогашеного боргу.
За період із 17 до 28 серпня 2022 року включно (12 днів) до моменту зарахування платежу за 28 серпня проценти на 15 000 грн становлять: 15 000 грн ? 1 % ? 12 = 1800 грн.
Із платежу 28 серпня 2022 року в сумі 4500 грн 1800 грн враховуються в рахунок належних процентів, а решта 2700 грн - в рахунок основного боргу. Таким чином, після зарахування платежу залишок тіла кредиту становить 15 000 грн ? 2700 грн = 12 300 грн.
За наступні три дні погодженого строку, із 29 до 31 серпня 2022 року включно, проценти становлять: 12 300 грн ? 1 % ? 3 = 369 грн.
Отже, за погоджені 15 днів правомірного користування кредитом нараховано 1800 грн + 369 грн = 2169 грн процентів. Із цієї суми 1800 грн погашається платежем від 28 серпня 2022 року, а 369 грн, нараховані за 29-31 серпня 2022 року, враховуються при перерахунку платежу від 14 вересня 2022 року. Тому після зарахування платежу від 14 вересня 2022 року заборгованість за належними процентами відсутня.
Платіж від 14 вересня 2022 року становив 4500 грн: із нього 369 грн погашають нараховані проценти, а решта 4131 грн зараховується на погашення тіла кредиту та становить 8169 грн (12 300 грн ? 4131 грн).
Платіж від 11 жовтня 2022 року на суму 4500 грн повністю зараховується в погашення основної суми кредиту та становить 3669 грн (8169 грн ? 4500 грн).
З огляду на викладене, розмір заборгованості за кредитним договором становить 3669 грн.
При цьому відсутність контррозрахунку відповідачки не звільняє позивача від обов`язку довести кожну складову заявленої заборгованості. Суд має перевірити не лише арифметичне співвідношення сум, а й наявність правової підстави відповідних нарахувань.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено за неправильного застосування норм матеріального права та процесуального права, а тому воно підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
За подання позовної заяви ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Також судом першої інстанції стягнуто з відповідачки на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 гривень, доводів щодо визначного розміру апеляційна скарга не містить.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн.
Оскільки позов задоволено частково, судові витрати підлягають розподілу пропорційно до задоволених вимог, що становить 8,35 %, із відповідачки на користь позивача підлягає відшкодуванню 2422,40 грн ? 8,35% = 202,29 грн за сплату судового збору за подачу позовної заяви, а також 2 000 грн ? 8,35% = 167,02 грн витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, а разом становить 369,31 грн, а з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 3330,16 грн (3633,60 грн ? 91,65%).
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, слід провести взаємозалік судових витрат у справі та стягнути з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 2960,85 грн (3330,16 грн ? 369,31 грн).
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Тисячник Рузана Робертівна, задовольнити частково.
Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 21 липня 2026 року змінити.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 9266629 від 16 серпня 2022 року в розмірі 3669 гривень.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 960 гривень 85 копійок .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І. М. Литвинюк
Судді: М. І. Кулянда
О. О. Одинака
Оригінал: reyestr.court.gov.ua