Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №638/21908/25 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №638/21908/25

Суддя: Пилипчук Н. П.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Харків

справа №638/21908/25

провадження № 22-ц/818/5012/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Борівська селищна рада Ізюмського району Харківської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 травня 2026 року в складі судді Заварзи Т.В.

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , у звязу з чим відкрилася спадщина на житловий будинок за адресою: с. Чернещина, Ізюмського (раніше Борівського) району, Харківської області, належний померлому на підставі договору купівлі-продажу від 08.12.1992.

Зазначив, що на момент смерті батько був зареєстрований один, жінка, його мати, померла. Спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не заводилась.

Вказав, що при зверненні до нотаріуса з приводу відкриття спадкової справи і видачі свідоцтва йому повідомлено щодо пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини.

Посилався на те, що він не зміг своєчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини, оскільки у нього є дочка, ОСОБА_3 , 1999 року народження, яка проживає разом з ним та з народження хворіє важкою формою цукрового діабету 1 типу і ряду інших супутніх захворювань, є інвалідом ІІІ групи з дитинства, не працює. В період часу для прийняття спадщини хвороба у дочки ускладнилась і потрібна була госпіталізація до обласної лікарні м. Харкова, ендокринологічного відділення. На той час йому було важливо бути поруч з дочкою і займатися її здоров`ям.

Просив ухвалити рішення про встановлення додаткового строку, два місяці, для подачі заяви нотаріусу про прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що сама важлива мета на час прийняття спадщини у нього була зберегти здоров`я своєї дитини.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наведені позивачем обставини не підтверджують існування об`єктивних та непереборних труднощів для реалізації свого права на прийняття спадщини протягом встановленого статтею 1270 ЦК України строку.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.14).

На підставі договору купівлі-продажу від 08.12.1992 ОСОБА_2 є власником житлового будинку загальною площею 53,6 кв м за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).

З довідки Борівської селищної ради Ізюмського району Харківської області № 09/32 від 22.10.2025 вбачається, що ОСОБА_2 дійсно був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , по день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день своєї смерті ОСОБА_2 проживав сам, разом з ним ніхто не був зареєстрований (а.с.12).

Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_1 (а.с.18).

З 23.05.2011 ОСОБА_1 , з 30.08.2018 ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7,16).

Відповідно до довідки від 22.10.2025 № 6337-5003854219 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.8).

Відповідно до довідки від 22.04.2025 № 6337-5003664614 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.17).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а.с.9).

З листа приватного нотаріуса ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Стрельцової О.О. № 623/01-16 від 22.10.2025 вбачається, що після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 22.10.2025 звернувся до нотаріуса з заявою про відкриття спадкової справи, у відведений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини не звертався. Видати свідоцтво про право на спадщину за законом не має можливості, оскільки ним пропущено строк для прийняття спадщини. Роз`яснено, що йому необхідно звернутись до суду для вирішення зазначеного питання в судовому порядку (а.с.10).

З виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 4.2302 КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня» вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 14.06.2021 по 23.06.2021 була госпіталізована з діагнозом: цукровий діабет, типу 1 (дитячий), важка форма, лабільний перебіг, стадія субкомпенсації. Універсальна діабетична ангіопатія: ХХН 1 ст. діабетична нефропатія, діабетична проліферативна ретинопатія, міопія слабкого ступеню, частково ускладнена катаракта, периферічна хоріоретинопатія (стан після ПЛК) обох очей, дисциркуляторна дисметаболічна енцефолопатія 2 ст. з лікворно-венозною гіпертензією, астенічним синдромом, дистальна сенсорна полінейропатія, діабетична ангіопатія нижніх кінцівок, ліопоідний некробіоз гомілог. Метаболічна кардіоміопатія. Пролабування мітрального клапану 1 ст. (регургітація 1 ст.) СН 0ст. Аутоімунний тиреоидит 1 ст., еутиреоз (а.с.19).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Частинами 1,3 статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом частини 1 статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною другою статті 1269 ЦК України заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Суб`єктивне цивільне право на прийняття спадщини існує в межах строків, установлених статтею 1270 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Так, для прийняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, необхідно особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Це є обов`язковим для обох видів спадкування.

Виникнення у спадкоємця права на спадкування за законом залежить виключно від дій спадкоємців попередньої черги та, лише у разі відмови тих від спадщини, неприйняття ними спадщини або позбавлення права на спадщину, робить названу особу учасником спадкових правовідносин, які, як правило, базуються на родинних стосункам спадкодавця і спадкоємця.

При цьому такі дії теж повинні бути вчинені у строк, встановлений законом для прийняття спадщини.

За змістом частин 1 та 3статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17 (провадження № 61-41480св18).

Не є поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви та ці обставини визнані судом поважними.

Як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини відносяться причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця таких перешкод для подання заяви не було, то правові підстави для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічний правовий висновок зроблений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 419/3788/17 (провадження № 61-2969св19); від 16 березня 2020 року у справі № 644/5098/17 (провадження № 61-20806св19); від 17 березня 2020 року у справі № 683/2587/18 (провадження № 61-11406св19).

Оцінка причин пропуску строку на предмет поважності лежить в площині дискреційних повноважень суду, оскільки базується безпосередньо на наданих сторонами та наявних в матеріалах справи доказах та встановлених в ході судового розгляду обставинах.

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22.

Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22).

Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття.

Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду (постанови Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зазначила, що суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття/відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування (постанова Верховного Суду від 26 березня 2025 року у справі № 522/18483/21).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали справи свідчать про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , відповідно шестимісячний строк на прийняття спадщини після його смерті сплив 06.08.2021, а тому позивач мав довести суду, що протягом всього вказаного строку чи його істотної частини існували причини, які об`єктивно унеможливлювали вчинення ним дій щодо прийняття спадщини.

22.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса з заявою щодо відкриття спадкової справи після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак листом № 623/01-16 від 22.10.2025 повідомлено заявнику щодо пропуску ним строку для подачі заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 є його син ОСОБА_1 , який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем.

Матеріали справи свідчать про те, що спадкоємець ОСОБА_1 не прийняв спадщину, оскільки не проживав постійно разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не подав особисто нотаріусу або уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

При цьому матеріали справи не свідчать про наявність інших спадкоємців та про прийняття ними спадщини.

Відповідно до обставин справи, дії щодо прийняття спадщини, позивач почав вчиняти лише 22.10.2025, а з даним позовом звернувся до суду поштою у листопаді 2025 року.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України строку для прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на госпіталізацію повнолітньої дочки ОСОБА_3 у період з 14.06.2021 по 23.06.2021.

Однак, надані позивачем докази щодо неможливості подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, хворобою та лікуванням його дочки є недостатніми доказами, оскільки охоплюють лише незначний період строку, відведеного на прийняття спадщини, зокрема лише дев`ять днів червня 2021 року, при цьому шестимісячний строк у даному випадку тривав з лютого по серпень 2021 року.

Таким чином, зазначені причини не можуть бути визнані поважними, оскільки такі не пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними для нього труднощами, наявність яких перешкоджала поданню позивачем заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк.

Крім того, що позивач є сином спадкодавця та був обізнаний про факт смерті батька, а отже був обізнаний й про відкриття спадщини у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 та міг реалізувати своє волевиявлення на прийняття спадщини після смерті батька, як його спадкоємиць першої черги за законом шляхом подачі відповідної заяви до нотаріальної контори або приватного нотаріуса.

Разом із тим, необхідно приймати до уваги, що для подання заяви про прийняття спадщини не є обов`язковим особисте подання документів безпосередньо в приміщенні нотаріальної контори, адже закон не позбавляє спадкоємця права направити цю заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, а також подати її через орган місцевого самоврядування (див. постанову Верховного Суду від 27 березня 2025 року у справі № 953/4429/23 провадження № 61-2090св24).

Колегія також звертає увагу на те, що позивач як спадкоємець мав право направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв`язку, але цим не скористався, та не зазначив причин, які б перешкодили йому вчинити цю дію.

Доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність перешкод для подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з наведеним, позивач до суду не подав.

У такому випадку правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

З огляду на обставини справи, колегія суддів зазначає, що факт усвідомлення позивачем його права на спадкування за законом як спадкоємця першої черги спадкування поряд із вказаними ним причинами для пропуску строку для прийняття спадщини, за умови невжиття ним активних дій щодо прийняття спадщини протягом передбаченого ЦК України строку, не свідчить про виникнення у нього об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у відведений ЦК України строк.

Врахувавши тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, встановивши, що позивачем не наведено й не обґрунтовано поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини, які б були пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для нього у вчиненні таких дій, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Суд зробив обґрунтовані висновки по суті спору з урахуванням доказів, наданих сторонами.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 14 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua