Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №199/15311/25 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: усиновлення громадянами України, що проживають на території України

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №199/15311/25

Суддя: Ткаченко І. Ю.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6969/26 Справа № 199/15311/25 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Усенко Я.О.

розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування в особі Управління-служби у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського районну Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , Амур - Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про усиновлення неповнолітньої дитини та внесення змін до актового запису про народження дитини

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра від 15 квітня 2026 року,-

В С Т А Н О В И В:

11 листопада 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про усиновлення неповнолітньої дитини та внесення змін до актового запису про народження дитини. В обґрунтування заяви посилався нате, що з 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 9 листопада 2018 року подружжя зареєструвало шлюб. Подружжя має спільну малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того разом з подружжям проживає малолітня донька ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також ОСОБА_1 має малолітню доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 яка не проживає разом з ними. У ОСОБА_6 з народження немає батька, оскільки відомості про батька у свідоцтві про народження дитини записані зі слів матері ОСОБА_2 відповідно до ч.1 ст.135 СК України, що підтверджується витягом 00023829952 від 03.09.2019 року. У зв`язку з вказаними обставинами, ОСОБА_1 виховує та утримує малолітню ОСОБА_6 від самого народження як власну доньку. Дитина називає та вважає ОСОБА_1 своїм батьком, між ними склалися теплі дружні стосунки, добрий емоційний контакт. ОСОБА_6 як і кожна дитина, потребує батьківської турботи та підтримки, яку їй надає ОСОБА_1 . ОСОБА_1 є матеріально забезпечений та має усі можливості для усиновлення ОСОБА_7 . ОСОБА_1 разом з дружиною та трьома дітьми проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності належить ОСОБА_2 . У квартирі є всі зручності для комфортного проживання. Стосунки в сім`ї доброзичливі, дружні. ОСОБА_1 є працевлаштованим, обмежено дієздатним чи недієздатним визнаний не був, батьківських прав не позбавлявся, що підтверджується листом Ленінського районного суду м. Дніпропетровська №01-22/220/2024 від 24.07.2024 року. Згідно медичного висновку ОСОБА_1 має добрий стан здоров`я, інфекційними захворюваннями не хворіє. Антитіл до ВІЛ не виявлено, флюорографія паталогічних змін не виявила. Наркотичних речовин не вживає. Спиртними напоями не зловживає. На обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері не перебуває. ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має. В розшуку не перебуває. Мати неповнолітньої ОСОБА_7 дала згоду на усиновлення дитини, про що свідчить нотаріально посвідчена заява матері. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 бажає усиновити доньку своєї дружини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим звертається із даною заявою до суду (а.с.1-7).

Рішенням Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра від 15 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Орган опіки та піклування в особі Управління-служби у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського районну Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , Амур - Нижньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса), про усиновлення неповнолітньої дитини та внесення змін до актового запису про народження дитини - відмовлено (а.с.115-119).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким заявленні вимоги задовольнити в повному обсязі. (а.с. 124-131).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив з того, що позовні вимоги є не доведеними та не обґрунтованими.

Із вказаним висновком суду 1 інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Так, згідно зі статтею 8 Європейської конвенції про усиновлення дітей (ETS N58), прийнятої 24 квітня 1967 року в Страсбурзі, і яка, відповідно до статті 9 Конституції України, є складовою частиною національного законодавства України, компетентний орган приймає рішення про усиновлення лише тоді, коли впевниться, що воно здійснюється в інтересах дитини. Кожного разу компетентний орган звертає особливу увагу на те, щоб це усиновлення забезпечило дитині стабільні та гармонійні домашні умови.

Принцип 6 Конвенції "Про права дитини" Генеральної Асамблеї ООН проголошує що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння.

Статтею 20 Конвенції "Про права дитини" Генеральної Асамблеї ООН відзначено, що одним з власних як найкращих інтересів дитини є її усиновлення.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року №3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", ухвалюючи рішення згідно зі статтею 255 ЦПК України, суд повинен обґрунтовувати задоволення чи відхилення заяви про усиновлення.

Відповідно до статей 3, 4, 5, 7 Сімейного Кодексу України кожна особа має право на проживання в сім`ї. Сім`я створюється, в тому числі, і на підставі усиновлення. Держава створює пріоритет сімейного виховання дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

Згідно зі статтею 8 Європейської конвенції про усиновлення дітей (ETS N58), прийнятої 24 квітня 1967 року в Страсбурзі, і яка, відповідно до статті 9 Конституції України, є складовою частиною національного законодавства України, компетентний орган приймає рішення про усиновлення лише тоді, коли впевниться, що воно здійснюється в інтересах дитини. Кожного разу компетентний орган звертає особливу увагу на те, щоб це усиновлення забезпечило дитині стабільні та гармонійні домашні умови.

Згідно ст. 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 СК України усиновленою може бути дитина.

Згідно ст. 217 СК України усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Відповідно до ст. 218 СК України для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров`я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв`язку з віком або станом здоров`я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім`ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Згідно ст. 223 СК України особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення.

Згідно ст. 211 СК України усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п`ятнадцять років.

Відповідно до положень статті 224 СК України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: стан здоров`я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; особу дитини та стан її здоров`я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або може народити дитину.

Суд, постановляючи рішення про усиновлення неповнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров`я, а також інші обставини, що мають істотне значення.

При дотриманні всіх умов, встановлених цим Кодексом, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

Відповідно до ст. 76-77 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтями 80-81 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. Доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 статті 212 СК України визначено вичерпний перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами особи: обмежені у дієздатності; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім`ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини; були засуджені за злочини проти життя і здоров`я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів; за станом здоров`я потребують постійного стороннього догляду; є особами без громадянства; перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3-6, 8 і 10 цієї статті не може бути усиновлювачем.

Як вбачається із матеріалів справи, заявник ОСОБА_1 не належить до жодної категорії, визначеної ч.1 ст.212 СК України.

За змістом ч.2 ст.212 СК України крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

В контексті положень законодавства про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено у законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання, у звичайних побутових обставинах.

Звернення до суду зі заявою про усиновлення не повинно бути зумовлено бажанням досягнути іншого правового наслідку, ніж юридичне оформлення родинного зв`язку (можливо, вже наявного фактично).

У заявника ОСОБА_1 є право брати участь у вихованні малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою він проживає однією сім`єю.

Під час розгляду справи в суді 1 інстанції заявник ОСОБА_1 не надав переконливих доказів на підтвердження мотивів, на підставі яких бажає усиновити дитину.

Заявником були наведені підстави для усиновлення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме те, що ОСОБА_6 не має батька з народження, він виховує та утримує її , як власну дитину. ОСОБА_6 вважає та називає його батьком, між ними склалися теплі дружні стосунки, добрий емоційний контакт, вона, як і кожна дитина, потребує батьківської турботи та підтримки, яку він їй надає, у зв`язку з чим виникло бажання стати батьком дитини саме на законодавчому рівні.

Під час розгляду даної справи у суду 1 інстанції виникли обґрунтовані сумніви щодо добросовісності усиновлення. Оскільки вважає, що такими діями заявник намагається приховати або створити для себе інші правові наслідки та умови, що пов`язані із усиновленням. Усиновлення повинно мати на меті створення умов для повноцінного розвитку і виховання дитини, забезпечення найкращих інтересів дитини, а не створення передумов для виникнення інших прав у заявника або звільнення від мобілізації заявника на період воєнного стану. Тобто, сам по собі інститут усиновлення не повинен бути формальним та не може підміняти собою та не створювати умови для реалізації прав лише заявника.

Заявник не надав чітких і переконливих тверджень про дійсні наміри усиновлення, не говорив про любов до дитини, взаємну повагу, намір утримувати та виховувати дитину.

Суд забезпечує охорону, захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав та створює умови для реалізації особою певних прав. Судовий захист не може існувати для захисту фіктивних, мнимих та штучних судових проваджень, які провадяться з іншою метою.

З огляду на пояснення заявника, суд 1 інстанції дійшов висновку про те, що фактично бажання усиновлення дитини з урахуванням ситуації в державі, а саме: період дії воєнного стану, то усиновлення дитини надає право на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, що фактично не було заперечено в ході судового розгляду справи як заявником, так і заінтересованими особами.

Таким чином, суд інстанції дійшов висновку, що дохід заявника не може забезпечити стабільних та гармонійних умов для життя усиновлених дітей.

Отже, враховуючи вище викладене суд 1 інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви про усиновлення.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.

Колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення на припущеннях, а також безпідставно відмовив у задоволенні заяви за наявності офіційного доходу ФОП та позитивного висновку органу опіки та піклування, оскільки відповідно до вимог статей 207, 224 СК України, усиновлення дитини провадиться виключно у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов життя, а суд, постановляючи рішення, зобов`язаний всебічно дослідити дійсні мотиви особи, яка бажає усиновити дитину. При цьому, тривале проживання заявника однією сім`єю з матір`ю дитини з 2016 року та перебування у шлюбі з 2018 року без юридичного закріплення батьківства, у сукупності з фактом звернення до суду з даною заявою лише наприкінці 2025 року, об`єктивно вказують на те, що правовою метою судового провадження є створення штучних передумов для отримання сторонніх цивільних прав та звільнення від виконання військового обов`язку в період воєнного стану, а не забезпечення інтересів малолітньої дитини, яка й без юридичного факту усиновлення роками отримує аналогічне виховання та піклування в межах цієї сім`ї.

Інші апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення заяви, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційних скарг, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Крім того, апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої вимоги заяви та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволені заяви.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра від 15 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 12 листопада 2026 року.

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua