Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №175/12090/24
Суддя: Пищида М. М.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9219/26 Справа № 175/12090/24 Суддя у 1-й інстанції - Журавель Т. С. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого – Пищиди М.М.
суддів – Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.
за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, -
В С Т А Н О В И В :
У серпні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.
В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що 19.02.1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав грошові кошти на суму 200 000 грн. без визначення строку повернення позики. За умовами договору відповідач повинен повернути позивачу суму позики та відсотки, які нараховуються за кожний місяць користування коштами у розмірі 6%.
18.10.2023 року позивачем було направлено вимогу до відповідача про повернення коштів в термін до 18.11.2023 року, при цьому, у визначений вимогою строк кошти повернуті не були, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 200000 грн та суму нарахованих процентів за користування позикою, що становить 2 736 000 грн . Вирішити питання стосовно судових витрат.
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 200000 грн та суму нарахованих процентів за користування позикою, що становить 2736000 грн .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 15140 грн.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 надав у позику грошові кошти ОСОБА_1 на загальну суму 200000 грн, що підтверджується письмовою розпискою від 19.02.1999 року, складеною між сторонами. Відповідно до умов зазначеної розписки, ОСОБА_1 зобов`язався повернути отримані в позику грошові кошти зі сплатою 6 % за кожний місяць користування ними.
18.10.2023 року ОСОБА_2 звернувся до позичальника з письмовою вимогою про повернення суми позики, встановивши строк її виконання до 18.11.2023 року.
Зазначена вимога була направлена на адресу: АДРЕСА_1 , що підтверджується квитанцією поштового відправлення № 4912702137717 від 19.10.2023 року АТ «Укрпошта». У встановлений строк позичальник не вчинив жодних дій, спрямованих на повернення суми позики, у зв`язку з чим зобов`язання залишилося невиконаним.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідач свої зобов`язання за розпискою не виконав, у зв`язку із чим у останнього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей (частина перша статті 48 ЦК УРСР в редакції 1963 року).
Згідно з частиною першою статті 165 ЦК УРСР в редакції 1963 року якщо строк виконання зобов`язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.
Проценти по грошових та інших зобов`язаннях не допускаються, за винятком операцій кредитних установ, зобов`язань по зовнішній торгівлі та інших випадків, зазначених у законі (стаття 170 ЦК УРСР в редакції 1963 року).
Відповідно до частини першої статті 374 ЦК УРСР 1963 року за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок, що: проценти по грошових та інших зобов`язаннях не допускалися; невідповідність договору вимогам закону була підставою для визнання його недійсним на підставі рішення суду (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними»), а для не нікчемності договору.
У Прикінцевих та перехідних положеннях ЦК України передбачено, що: ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (пункт 4).
Згідно з пунктом 9 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
За приписами статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частинами першою, третьою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 19 лютого 1999 року укладено договір позики, відповідно до якого позивач надав у позику відповідачу гроші в розмірі 200 000 грн без визначення строку повернення. Відповідач зобов`язався повернути суму позики та 6 % від суми займу за кожний місяць користування грошима.
18.10.2023 року (направлено 19.10.2023 року) ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_1 з письмовою вимогою про повернення суми позики з процентами протягом 30 днів від дня пред`явлення цієї вимоги, але не пізніше 18.11.2023 року.
Отже, строк повернення позики настав 19.11.2023 року.
Згідно статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, що … [після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання].
Встановивши викладене, а також врахувавши правові позиції Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування процентів слід здійснювати за період з 01 січня 2004 року до 19.10.2023 року, розмір яких за вказаний період складає 2 736 000 грн.
Разом з тим, суд стягуючи з відповідача на користь позивача проценти у розмірі 2 736 000 грн правильно зазначив про те, що відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доводи апеляційної скарги про те, що грошові кошти у розмірі 200 000 грн відповідач від позивача не отримував, а дана розписка мала лише намір отримання таких коштів колегія суддів вважає безпідставними, оскільки чинне законодавство України не вимагає укладення (підписання) додаткової розписки на підтвердження факту отримання грошових коштів в позику додатково до договору позики у формі розписки, тому наявний договір позики у формі розписки, яка міститься в матеріалах справи підтверджує не намір, а факт отримання відповідачем коштів.
Інших доводів у підтвердження підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов правильного висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем згідно з договором позики від 19.02.1999 року.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло б стати підставою для скасування рішення і ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об`єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 11 листопада 2026 року.
Повний текст постанови складено 12 листопада 2026 року.
Головуючий
Судді:
Оригінал: reyestr.court.gov.ua