Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №195/187/26 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №195/187/26

Суддя: Халаджи О. В.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7253/26 Справа № 195/187/26 Суддя у 1-й інстанції - Омеко М. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О.В.,

суддів Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2026 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Кредит Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, (суддя першої інстанції Омеко М.В.),

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1516-9102 від 23 лютого 2025 року.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1516-9102 від 23 лютого 2025 року у розмірі 29 100 грн – заборгованість за процентами. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» з ОСОБА_1 830,68 грн – судового збору.

Із вказаним рішенням суду не погодився позивач, та через свого представника подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначає, що проценти нараховані відповідно до погоджених сторонами умов кредитного договору протягом строку кредитування, який становить 300 днів, та не є штрафними санкціями за порушення зобов`язання. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав умови договору несправедливими, не врахував правомірності нарахування комісії за видачу кредиту та процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, а також помилково застосував положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача 93 267,60 грн заборгованості за кредитним договором, а також судових витрат.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі ціна позову становить 93 267,60 грн тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3328 грн х 30 = 99 840 грн), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню шляхом зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, 23.02.2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1516-9102, який підписано електронним підписом відповідача, відповідно до умов якого, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» надало кредит ОСОБА_1 в розмірі 29 100,00 грн., з метою для задоволення особистих потреб, з базовим періодом 14 днів, та згідно п. 4.10 договору загальним строком кредитування 300 днів тобто до 19.12.2025, стандартна процентна ставка становить 1.00 % за кожен день користування кредитом, та згідно п.п. 4.11, реальна процентна ставка на дату укладення договору складає 6024.98 %, згідно п.4.12 орієнтована загальна вартість кредиту складає 112 468.21 грн.,

Згідно довідки про перерахування суми кредиту № 1516-9102 від 23.02.2025 , видача кредитних коштів за кредитним договором здійснювалася за допомогою системи LiqPay, що свідчить про виконання позивачем своїх зобов`язань.

З розрахунку заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії № 1516-9102 від 23.02.2025 вбачається, що відповідач станом на 19.01.2026 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить: 93 267, 60 гривень, а саме: - заборгованість за кредитом — 0.00 гривень;

- заборгованість за нарахованими процентами — 72 897,60 гривень;

- заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України — 14 550. 00 гривень;

- заборгованість по комісії — 5 820,00 гривень.

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ « УКР КРЕДИТ ФІНАНС» з підстав вказаних вище.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, однак не може погодитися з мотивами, з яких суд дійшов такого висновку, виходячи з наступного.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 639 ЦК України Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ст. 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним

За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено матеріалами справи, що 23 лютого 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1516-9102. Згідно з умовами кредитного договору: сума кредиту складає 29 100 грн; строк кредиту 300 днів.

Відповідно до: п. 4.6 Договору, стандартна процента ставка становить 1% в день., п. 4.13 Договору денна процентна ставка на день укладення договору складає 0,946%, п. 10.2, знижена процентна ставка становить 0,9 % за кожен день користування кредитом.

За п. 4.11 реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає: 6024,98 %. Відповідно до Додатку №2 до договору № 1516-9102 від 23.02.2025 року реальна річна процентна ставка складає 4177,7%. Відповідно до Додатку №3 до договору № 1516-9102 від 23.02.2025 року реальна річна процентна ставка складає 6024,9%.

Згідно постанови Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17, провадження № 61-1178св20, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Згідно з статтею 629 ЦК України Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частин третьої та четвертої статті 213 ЦК України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів, а у разі неможливості встановлення змісту окремих частин правочину — їх порівняння зі змістом правочину в цілому, намірами сторін та іншими обставинами, які мають істотне значення.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, провадження № 61-30435сво18), у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)

Згідно постанов Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-провадження № 61-11сво17, від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 провадження № 61-8829сво21 тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 провадження № 61-8990св22 при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Верховний Суд у постанові від 17 червня 2021року в справі № 761/12692/17 провадження № 61-37390свп18, зазначив, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення. Водночас нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 викладено правовий висновок про те, що зазначені обмеження за загальним правилом поширюються на договори, укладені з 24 грудня 2023 року, а до договорів, укладених раніше, застосовуються у разі продовження строку кредитування після набрання чинності відповідними змінами.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Колегія суддів, ознайомившись з умовами кредитного договору, також наголошує, що кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Матеріали справи свідчать про підписання відповідачем Договору про надання споживчого кредиту, але водночас вказаний договір, паспорт споживчого кредиту та додатки до нього, містять нечіткі та двозначні істотні умови кредитування щодо процентних ставок, в той час як Товариство не надало суду жодних достовірних доказів на підтвердження узгодження з відповідачем зрозумілих умов щодо процентної ставки.

Водночас сама по собі арифметична відповідність заявленої позивачем суми процентів розрахунку за стандартною процентною ставкою не свідчить про належне обґрунтування застосування саме такого порядку нарахування процентів з урахуванням усіх умов кредитного договору, передбаченого ним механізму застосування зниженої процентної ставки та перерахунку процентів.

За таких обставин колегія суддів вважає, що наданий позивачем розрахунок підлягає оцінці не лише з точки зору його арифметичної правильності, а й щодо відповідності застосованого порядку нарахування процентів умовам кредитного договору, які повинні тлумачитися з урахуванням вимог частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

У справі відсутній належний розрахунок заборгованості за процентами, який би давав можливість встановити правомірність застосування позивачем саме стандартної процентної ставки з урахуванням усіх умов кредитного договору.

За встановлених обставин у справі, всебічно проаналізувавши умови кредитного договору, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Товариство мало право на отримання процентів від позичальника за користування наданим кредитом, але водночас позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, з метою доведення своїх позовних вимог достатніми і допустимими доказами та задля уникнення доказування на підставі припущень, не надав суду достовірних та достатніх доказів, які б надавали можливість встановити правильність нарахування відповідачу відсотків за користування кредитом, що є обов`язковим для стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за Договором.

Отже доводи апеляційної скарги Товариства про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження умов щодо порядку нарахування відсотків, не приймаються апеляційним судом до уваги.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Таким чином, посилання Товариства на свободу договору та презумпцію правомірності правочину спростовують помилковий спосіб визначення процентів судом першої інстанції, однак не підтверджують правильність заявленої в апеляційній скарзі суми 93 267,60 грн. Доводи скаржника про необхідність її стягнення колегія суддів вважає необґрунтованими.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнутих 29 100 грн процентів оскаржується виключно позивачем, який просить збільшити присуджену суму. Відповідач апеляційної скарги щодо стягнутого з нього розміру заборгованості не подавав.

З урахуванням меж апеляційного перегляду та принципу недопустимості погіршення становища особи внаслідок подання нею апеляційної скарги, відсутні підстави для зменшення вже стягнутого судом першої інстанції розміру процентів. Отже, висновок суду першої інстанції щодо суми заборгованості підлягає залишенню без змін, але з наведених у цій постанові мотивів.

Що ж стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за договором у вигляді відсотків у відповідності до ст. 625 ЦК України, то слід звернути увагу на наступне.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України вказано, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану в подальшому неодноразово було продовжено, зокрема і на час розгляду цієї справи.

Враховуючи викладене суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що заявлена позивачем заборгованість у розмірі 14 550 грн., оскільки нараховувалась у період дії воєнного стану на території України.

Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з оцінкою правовідносин сторін та не спростовують висновків колегії суддів щодо відсутності підстав для збільшення розміру стягнутої заборгованості.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою зазначеної статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Частиною четвертою статті 376 ЦПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, правильно вирішивши спір у частині визначеного розміру заборгованості, дійшов такого висновку з неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки фактично обмежив розмір договірних процентів сумою отриманого кредиту без належного правового обґрунтування такого обмеження та без застосування відповідних правил тлумачення умов договору.

Отже, є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, без зміни висновків суду першої інстанції щодо розміру стягнутої заборгованості та відмови у задоволенні решти позовних вимог.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Керуючись статтями 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 13 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л. П. Никифоряк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua