Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №179/935/26 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №179/935/26

Суддя: Никифоряк Л. П.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10020/26 Справа № 179/935/26 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т.А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Агєєва О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Ковальчук Т.А.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2026року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 134771,91грн, яка складається з: 29467,09грн - заборгованість за тілом кредиту; 89994,82грн - заборгованість за нарахованими процентами; 15310,00грн - заборгованість за процентами річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України).

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що за Договором про відкриття кредитної лінії №1498-5836 /далі — Договір, Кредитний договір/, укладеним в електронному вигляді 16 січня 2025року між Товариством та ОСОБА_1 , позичальниця отримала кошти в розмірі 24000,00грн, які зобов`язалась повернути з процентами на умовах обумовлених в Договорі. В подальшому на підставі додаткової угоди №1 від 15 лютого 2025року позичальниця додатково отримала від Товариства кошти в сумі 5500,00грн та на підставі додаткової угоди №2 від 09 березня 2025року — кошти в сумі 1600,00грн. Однак взятих на себе зобов`язань позичальниця не виконала, через що утворилася заборгованість.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2026року позов Товариства задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства заборгованість за кредитним договором №1498-5836 від 16 січня 2025року у розмірі 119461,91грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з доведеності укладення між сторонами кредитного договору, отримання відповідачкою у кредит грошових коштів від позивача та порушення позичальницею зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитом.

Водночас суд виснував, що позовні вимоги Товариства в частині стягнення заборгованості за процентами річних на підставі статті 625 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки з 24 лютого 2022року на території України введено воєнний стан та позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання ним грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

28 липня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2026року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилась з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зводились до того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували підписання Кредитного договору відповідачкою, отримання на її номер телефону смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором, погодження умов кредитування, отримання відповідачкою кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі.

Також зазначав, що у наданій Товариством довідці про перерахування суми кредиту відсутній повний номер карти, на яку було перераховано кошти, відсутні відомості про власника карти та чи було здійснено успішне зарахування коштів.

Наголошував, що розмір стягнутих процентів за користування кредитом, який перевищує тіло кредиту у декілька разів, суперечить принципам розумності та справедливості.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти апеляційної скарги, заявляв, що обставини якими скаржник обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідачка наполягала на тому, що доводи відзиву позивача не спростовують вимог апеляційної скарги.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

30 липня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду з Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області витребувано цивільну справу; 07 серпня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

10 серпня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

28 вересня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 1510год 10 листопада 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

16 січня 2025року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту (navse.in.ua) укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії №1498-5836 /а.с. 12-17/, за умовами якого кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати позичальнику кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 24000,00грн; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 14 днів; комісія за видачу кредиту – 20,00% від суми виданого кредиту; знижена процентна ставка – 0,90% в день; стандартна процентна ставка – 1,00% в день; денна процентна ставка на дату укладення договору — 0,946%; реальна річна процентна ставка — 5835,45%.

Також сторонами підписаний паспорт споживчого кредиту, в якому викладені ідентичні умови кредитування, як і в Договорі про відкриття кредитної лінії /а.с.24-26/.

Кредитні кошти за Договором Товариство видало за допомогою системи LiqPay 16 січня 2025року на платіжну картку НОМЕР_1 , яка була вказана ОСОБА_1 у Кредитному договорі як номер її особистого електронного платіжного засобу /зв. бік а.с.37, а.с.51/.

Додатковою угодою від 15 лютого 2025року до Договору про відкриття кредитної лінії позивач та відповідачка домовились про надання додаткових грошових коштів у кредит в розмірі 5500,00грн та продовження строку кредитування/строку дії договору; після надання кредитодавцем позичальнику у кредит додаткових грошових коштів позичальник зобов`язується повернути суму грошових коштів у розмірі 29500,00грн /зв.бік а.с.39-41/.

09 березня 2025року додатковою угодою до Договору про відкриття кредитної між позивачем та відповідачем досягнуто згоди про надання додаткових коштів у кредит в розмірі 1600,00грн та продовження строку кредитування/строку дії договору; після надання кредитодавцем позичальнику у кредит додаткових грошових коштів позичальник зобов`язується повернути суму грошових коштів у розмірі 29467,09грн.

Перерахування Товариством коштів за вищевказаними Додатковими угодами в сумі 5500,00грн та 1600,00грн на платіжну картку НОМЕР_1 підтверджується відповідями Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім» від 01 квітня 2026року /а.с.37, 38/.

Станом на 27 березня 2026року Товариством нарахована заборгованість за Договором в розмірі 134771,91грн, з яких: 29467,09грн заборгованість за тілом кредиту; 89994,82грн заборгованість за нарахованими процентами; 15310,00грн заборгованість за процентами річних на підставі статті 625 ЦК України /а.с.52-57/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У даній справі скаржник в апеляційному порядку фактично заперечує висновки суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та нарахованими процентами за користування кредитом – тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову, у задоволенні яких судом було відмовлено, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку.

Задовольняючи частково позов Товариства, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині що відповідачкою було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість за тілом кредиту та нарахованими процентами за користування кредитом, яка підлягає стягненню на користь Товариства.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, так як судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та викладені у рішенні висновки суду не повністю відповідають обставинам справи.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію”.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію” електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір /пункт 12 частини першої статті 3 Закону України “Про електронну комерцію”/.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію” електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах /частини четверта статті 11 Закону України “Про електронну комерцію”/.

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України “Про електронну комерцію” відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України “Про електронну комерцію” у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України “Про електронну комерцію” визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України “Про електронну комерцію” передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору та додаткових угод до нього ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони уклали кредитний договір.

Отже, Кредитний договір та додаткові угоди до нього підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Тож, кредитний договір та додаткові угоди до нього між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому ОСОБА_1 через особистий кабінет на вебсайті Товариства подано заявку на отримання кредиту та підтверджено умови отримання кредиту шляхом натискання відповідної кнопки, після чого позивачем надіслано відповідачці за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідач і використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був б укладений сторонами, суд першої інстанції дійшов обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Встановивши зазначені обставини у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що між сторонами у справі укладено кредитний договір та додаткові угоди до нього, за умовами якого відповідачка зобов`язалась прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти за користування такими кредитними коштами.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 електронний договір в електронному вигляді з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не укладала та не підписувала, спростовуються вищевикладеним.

Відповідачка в апеляційній скарзі хоча і заперечував, що укладала з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» Кредитний договір та додаткові угоди до нього, а також заперечувала отримання нею кредиту, проте не надала суду будь-яких доказів, що не надавала кредитодавцю свої персональні дані, не підписувала електронним підписом одноразовим ідентифікатором Кредитний договір та додаткові угоди, не отримувала у кредит кошти у спосіб, обумовлений Договором, а також відповідачка не спростувала, що номером телефону та електронною поштою, які були вказані у Кредитному договорі користується саме вона.

Надані позивачем докази у своїй сукупності є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами для підтвердження укладення між кредитодавцем та відповідачкою Кредитного договору, а також отримання від кредитодавця суми кредиту.

Правових підстав не приймати ці докази до уваги судом апеляційної інстанції не встановлено.

Жодних доказів, що персональні дані відповідачки були використані третіми особами без її відома та згоди для оформлення Кредитного договору, відповідачка суду не надала, як не надала і доказів, що вона зверталась до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій та незаконного використання третіми особами персональних даних відповідачки.

Також відповідачка, зазначаючи в апеляційній скарзі про відсутність доказів про отримання нею кредиту, не надала відомостей щодо неналежності їй банківської картки, зазначеної у Кредитному договорі як номер особистого електронного платіжного засобу ОСОБА_1 , або виписки з рахунку, з якого б вбачалось не отримання коштів тощо.

Щодо доводів апеляційної скарги про неповне зазначення номеру картку, на яку перераховувались кредитні кошти, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі НОМЕР_2 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідачки в кредитному договорі є неможливим.

ТОВ «Укр Кредит Фінанс» не відкриває карткових рахунків для перерахування кредитних коштів, а лише надсилає суму кредиту на існуючий рахунок, який вказується самим позичальником.

В даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У справі, що переглядається, позичальником не доведено належного повернення коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним вище договором, презумпція правомірності якого не спростована.

Заперечення скаржника зводяться до невизнання ним обставин, на які у позовній заяві посилався позивач. При цьому, обов`язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача, так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази суд апеляційної інстанції вважає переконливішою позицію позивача, яка підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідача ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідним засобами доказування.

Задовольняючи позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення відповідачкою Кредитного договору та наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 29467,09грн, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.

Між тим, стягуючи з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом в сумі 89994,82грн, суд першої інстанції не врахував таке.

Як встановлено, 16 січня 2025року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 був укладений електронний договір про відкриття кредитної лінії, за яким відповідачці надано кредитні кошти у загальному розмірі 31100,00грн (24000,00 + 5500,00 + 1600,00 = 31100,00) строком на 14 днів (базовий період) з 16 січня 2025року зі сплатою процентів в розмірі 0,90% в день (знижена процентна ставка), стандартна процентна ставка – 1,00% в день.

Проте, заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу протягом строку, на який надавалась позика – 14 днів, а також після закінчення цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року в справі №444/9519/12, від 04 липня 2018року в справі №310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Тож, нарахування заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору є незаконним.

Так, відповідно до пункту 4.4. Договору, базовий період складає 14 календарних днів.

Водночас, згідно пункту 4.9. Договору, строк кредитування встановлено 300 днів.

Відповідно до пункту 10.2. Договору, знижена процентна ставка складає 0,90% в день.

Згідно з пунктом 4.6. Договору, стандартна процентна ставка – 1,00 % в день.

Та згідно пункту 4.10. Договору, реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 5835,45 %.

Відповідно до пункту 4.12. Договору, денна процентна ставка складає 0,946% в день.

Водночас, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами /стаття 629 ЦК України/.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Тож тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними /частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»/.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими /частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача /частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним /абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним /частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому /частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення /частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача /частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»/.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловленого у постанові від 07 вересня 2026року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо строку на який його укладено, різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Враховуючи, що відповідачем заборгованість за кредитом не була погашена у строк, встановлений Договором від 16 січня 2025року, то розрахунок відсотків необхідно здійснювати по стандартній процентній ставці 1,00%. Оскільки тлумачення має здійснюватися на користь споживача апеляційний суд вважає за можливе здійснити розрахунок заборгованості по процентах за користування кредитом виходячи із загальної суми кредиту, отриманої відповідачкою.

Відсотки за користування кредитом в межах строку дії договору, тобто за 14 днів, складають 4354,00грн (31100,00грн х 1,00% = 311,00грн х 14 днів), які і підлягають стягненню з відповідача.

Колегія суддів, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Водночас інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення заборгованості за відсотками з 89994,82грн до 4354,00грн та відповідно загальної суми заборгованості за Кредитним договором.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення /пункт 2 частини першої статті 374 ЦПК України/.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи /пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України/.

Згідно з частиною другою статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Укр Кредит Фінанс» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 668,13грн (33821,09 / 134771,91 х 2662,40 = 668,13).

Відповідно з позивача ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2862,53грн (85640,82 / 119461,91 х 3993,00 = 2862,53).

Застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід остаточно стягнути з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2194,40грн (2862,53 — 668,13 = 2194,40).

Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої суми заборгованості за кредитним договором та скасуванню в частині стягнення судового збору.

В решті рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором №1498-5836 від 16 січня 2025року — змінити, зменшивши суму заборгованості за кредитним договором до стягнення зі 119461,91грн до 33821,09грн.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2026року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» судових витрат по сплаті судового збору – скасувати.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2194,40грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2026року.

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua