Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №201/3100/26 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: факту народження, з них:

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №201/3100/26

Суддя: Никифоряк Л. П.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10183/26 Справа № 201/3100/26 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.

суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.

Учасники справи:

заявник ОСОБА_1

заінтересовані особи Центральний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Дніпровського міжрегіонального Управління Міністерства юстиції України, ОСОБА_2

розглянув відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 липня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Демидова С.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У березні 2026року ОСОБА_1 подала в суд заяву про встановлення факту народження дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: місто москва, російська федерація.

Також просила суд внести відомості в актовому записі про народження дитини: у графі «відомості про дитину» записати прізвище – ОСОБА_4 , ім`я дитини – ОСОБА_5 , по-батькові – ОСОБА_6 , громадянство – ОСОБА_7 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження дитини – місто москва, російська федерація; у графі «відомості про матір» записати – ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , громадянка України, місто реєстрації: АДРЕСА_1 ; у графі «відомості про батька» записати – ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_2 , громадянин України, місто реєстрації: АДРЕСА_1 .

Існування таких вимог заявниця пов`язувала із тим, що у квітні 2025року вона, будучи вагітною, виїхала з території Германії автомобільним транспортом через пункт пропуску Шальчінінкай (Salcininkai) Литва в бік міста Маріуполя з метою відвідування батьків похилого віку. Діставшись до міста москва, була госпіталізована, так як вагітність проходила з ускладненнями. Та ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті москва російської федерації народила дитину чоловічої статі, яку було названо ОСОБА_3 . Про що відразу у пологовому будинку видали свідоцтво про народження російського зразку.

Вказувала, що вона є громадянкою України та в силу вимушених обставин, які не залежали від її волі, не могла перебувати на території України під час народження сина, отримати свідоцтво про його народження українського зразка та зареєструвати його як громадянина України.

Також отримати свідоцтво про народження у відділі державної реєстрації актів цивільного стану згідно законодавства України вона не має можливості, оскільки факт народження відбувся за межами території України та наявні розбіжності в графах громадянство.

Зазначала, що встановлення факту народження дитини необхідно їй для реалізації майнових та особистих немайнових прав дитини, оскільки це має значення для охорони його прав та інтересів та створення умов для здійснення ним особистих немайнових прав, повернення її разом з дитиною на територію України через країни Європи.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 16 липня 2026року у задоволенні заяви відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, виходив з того, що свідоцтво про народження, видане уповноваженими органами рф, є дійсним на території України, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення факту народження дитини заявниці, так як цей факт встановлено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 97750009 орган ЗАГС москви №9 Багатофункціональний центр надання державних послуг району Старе Крюково.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

03 серпня 2026року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 липня 2026року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилася з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення і просила про задоволення заяви.

Апеляційна скарга обґрунтована неврахуванням судом першої інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

– від 31 січня 2024року у справі № 643/1873/23 (провадження № 61-9113св23) про те, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою, зокрема, фактів народження фізичної особи та її походження. Свідоцтво про народження є основним документом, що засвідчує особу дитини до отримання паспорта громадянина України. Від наявності в дитини такого документа залежить виникнення у неї та реалізація особистих немайнових та майнових прав;

– від 14 квітня 2022року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) про те, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи в Україні;

– від 15 вересня 2021року у справі № 367/2656/20 (провадження № 61-16174св20) про те, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг, відзиву на апеляційні скарги не подали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

05 серпня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Соборного районного суду міста Дніпра цивільну справу, та 14 серпня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 серпня 2026року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 липня 2026року.

01 жовтня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 16?? год 10 листопада 2026року.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: місто Маріуполь, Донецька область, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України, виданий 01 лютого 2017року /а.с.14/.

Заінтересована особа ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження: село Первомайське, Ясинуватський район, Донецька область, також є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України /а.с.10-11/.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 в місті москва російської федерації ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , свідоцтво видане 97750009 орган ЗАГС москви №9 Багатофункціональний центр надання державних послуг району Старе Крюково, про що 10 червня 2025року складено запис акта про народження № 11025775000901676009. Батько ОСОБА_2 російська федерація, мати ОСОБА_1 російська федерація /а.с.8/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що свідоцтво про народження, видане на території російської федерації, не потребує будь-якої легалізації.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть:

– встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

– встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

– встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

– визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

У частинах третій-четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, визначено Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006року № 545 (далі – Інструкція).

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації.

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000року № 52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000року за № 719/4940 (далі – Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні), встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав.

За правилами статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої Наказом Міністерства закордонних справ України № 113 від 04 червня 2002року.

Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961року (далі – Гаазька конвенція 1961року), до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002року № 2933-III. Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції).

Статтю 2 Гаазької конвенції 1961року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993року, укладеної між державами – членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі – Конвенція СНД про правову допомогу 1993року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Одночасно, 01 грудня 2022року прийнято закон України № 2783-IX«Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993року», який набрав чинності 23 грудня 2022року.

Відповідно до вказаного закону України дію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з рф та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961року.

Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, пунктом 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Частиною першою статті 4 ЦК України визначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства.

Отже, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою № 107.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що свідоцтво про народження, видане уповноваженими органами рф, є дійсним на території України.

Апеляційний суд зазначає, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023року № 107 такий документ не потребує засвідчення апостилем або консульської легалізації, оскільки він відповідає вимогам законодавства держави видачі та визнається і приймається в Україні на час воєнного стану без спеціального посвідчення. Необхідність у реєстрації факту народження ОСОБА_3 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про народження відсутня. ОСОБА_1 не позбавлена можливості використовувати свідоцтво про народження ОСОБА_3 , яке видано компетентним органом рф, у будь-яких правовідносинах на території України.

Практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами рф, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023року № 107, є сталою (див., зокрема, постанови Верховного Суду: від 24 грудня 2024року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24), від 15 липня 2025року у справі № 307/3991/23 (провадження № 61-3996св25), від 04 серпня 2025року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25), від 23 грудня 2025року у справі № 165/894/25 (провадження № 61-11622св25), від 04 серпня 2026року у справі № 635/4475/25 (провадження № 61-3279св26).

Встановивши, що свідоцтво про народження ОСОБА_3 видане відповідно до законодавства іноземної держави, на території якої народився син заявниці, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для встановлення факту народження.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 січня 2024року у справі № 643/1873/23 (провадження № 61-9113св23), оскільки у вказаній справі Верховний Суд зазначив про помилковість висновків судів про відмову у відкритті провадження у справі за заявою про встановлення факту народження дитини на території іноземної держави з огляду на те, що невизначеність норм процесуального закону не може тлумачитись проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження. У справі № 643/1873/23 Верховний Суд не викладав висновків по суті вирішення відповідної заяви, а у справі, яка переглядається, суд вирішив заяву по суті.

З аналогічних підстав підлягають відхиленню доводи заявника про неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15 вересня 2021року у справі № 367/2656/20 (провадження № 61-16174св20).

Безпідставними є посилання заявника про неврахування судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 квітня 2022року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21), оскільки вказаною постановою касаційний суд переглядав судові рішення у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, тому правовідносини у справі № 308/9708/19 не є подібними правовідносинам, які виникли у справі, що переглядається, зокрема, мають інший предмет та підстави позову, судами у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені судом обставини по суті спору та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, які були предметом дослідження суду першої інстанції.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб заявниця надала пояснення та докази щодо обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 16 липня 2026року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 листопада 2026року.

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua