Суд: Вінницький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №145/1500/20
Суддя: Стадник І. М.
Справа № 145/1500/20
Провадження № 22-ц/801/2588/2026
Категорія: 68
Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванець В. Д.
Доповідач:Стадник І. М.
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
10 листопада 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Іванця В.Д., повний текст якого складено того ж дня,
у справі №145/1500/20
за позовом ОСОБА_2 (позивач)
до ОСОБА_1 (відповідач),
за участі ОСОБА_3 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача ), -
про поділ майна подружжя,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулась із позовом до ОСОБА_1 , про поділ майна подружжя, обґрунтовуючи вимоги тим, що 23.02.2002 вони з відповідачем уклали шлюб, час якого спільно набули:
будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 120 кв. м., житловою площею 60 кв. м. Відповідно до звіту про оцінку майна № LV-200505-06 від 22.05.2020 ринкова (оціночна) вартість складає 175 520,00 грн, вартість 1/2 частки складає 87 760,00 грн;
транспортний засіб MAN TGX 18.440 (2011 року випуску), вантажний сідловий тягач, д.н.з. НОМЕР_1 , об`єм двигуна 10518 см. куб., дата державної реєстрації 06.10.2017. Відповідно до звіту про оцінку майна № LV-200505-01 від 05.05.2020 ринкова (оціночна) вартість складає 568 600,00 грн, вартість 1/2 частки складає 234 300,00 грн;
транспортний засіб FRUEHAUF TX 34CS (2007 року випуску), напівпричіп-самоскид, д.н.з. НОМЕР_2 , дата державної реєстрації 23.12.2007. Відповідно до звіту про оцінку майна № LV-200505-02 від 05.05.2020 ринкова (оціночна) вартість складає 472 200,00 грн, вартість 1/2 частки складає 236 100,00 грн;
транспортний засіб VOLKSWAGEN TRANSPORTER (2007 року випуску), д.н.з. НОМЕР_3 , дата державної реєстрації 30.03.2013. Відповідно до звіту про оцінку майна № LV-200505-03 від 08.05.2020 ринкова (оціночна) вартість складає 211 900,00 грн, вартість 1/2 частки складає 105 950,00 грн.
Право власності на транспортні засоби MAN TGX 18.440, FRUEHAUF TX 34CS та VOLKSWAGEN TRANSPORTER зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .
Наразі у провадженні Тиврівського районного суду Вінницької області знаходиться справа № 145/610/20 за її позовом про розірвання шлюбу з відповідачем.
Вона як колишня дружина має право на 1/2 частки вказаного майна.
Крім того, просить врахувати, що з відповідачем вони спільно проживали з 1996 року, без реєстрації шлюбу та в 1997 році у них народився син ОСОБА_4 . Всі свої сили вона спрямовувала на створення сім`ї з відповідачем. На початку березня 2020 року через постійне приниження та фізичне насилля вона змушена була залишити відповідача та поїхати на проживання до матері в м. Летичів Хмельницької області. Вона не має іншого житла ніж у с. Велика Вулига, отримувати компенсацію за належну їй 1/2 частки будинку вона не бажає, тому просить розділити будинок у натурі.
Транспортні засоби слід залишити у користуванні і володінні відповідача, оскільки транспортними засобами вона не користується, бажає отримати компенсацію за належні їй частки.
Відповідач мирним шляхом вирішити спір не бажає, тому вона змушена звернутися до суду.
Просить суд визнати спільною власністю подружжя майно: житловий будинок АДРЕСА_1 , транспортний засіб MAN TGX 18.440 (2011 року випуску), вантажний сідловий тягач, д.н.з. НОМЕР_1 , об`єм двигуна 10518 см. куб., дата державної реєстрації 06.10.2017; транспортний засіб FRUEHAUF TX 34CS (2007 року випуску), напівпричіп-самоскид, д.н.з. НОМЕР_2 , дата державної реєстрації 23.12.2007; транспортний засіб Vоlkswagen Transporter (2007 року випуску), д.н.з. НОМЕР_3 , дата державної реєстрації 30.03.2013.
Визнати за нею право власності на 1/2:
частки житлового будинку АДРЕСА_1 .
частки транспортного засобу MAN TGX 18.440 (2011 року випуску), вантажний сідловий тягач, д.н.з. НОМЕР_1 , об`єм двигуна 10518 см. куб., дата державної реєстрації 06.10.2017, залишивши його у власності відповідача ОСОБА_1 та стягнути з нього на її користь 243 300,00 грн.
частки транспортного засобу FRUEHAUF TX 34CS (2007 року випуску), напівпричіп-самоскид, д.н.з. НОМЕР_2 , дата державної реєстрації 23.12.2007, залишивши його у власності відповідача ОСОБА_1 та стягнути з нього на її користь 236 100,00 грн.
частки транспортного засобу VOLKSWAGEN TRANSPORTER (2007 року випуску), д.н.з. НОМЕР_3 , дата державної реєстрації 30.03.2013, залишивши його у власності відповідача ОСОБА_1 та стягнути з нього на її користь 105 950,00 грн, а всього стягнути з ОСОБА_1 на її користь 575 350 грн.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2026 року позов задоволено частково. Вирішено: визнати спільною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 транспортні засоби MAN TGX 18.440 (2011 року випуску), вантажний сідловий тягач, д.н.з. НОМЕР_1 , об`єм двигуна 10518 см. куб., дата державної реєстрації 06.10.2017; транспортний засіб FRUEHAUF TX 34CS (2007 року випуску), напівпричіп-самоскид, д.н.з. НОМЕР_2 , дата державної реєстрації 23.12.2007; транспортний засіб Vоlkswagen Transporter (2007 року випуску), д.н.з. НОМЕР_3 , дата державної реєстрації 30.03.2013.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 234 300,00 грн, що становить 1/2 частину вартості транспортного засобу MAN TGX 18.440 (2011 року випуску), вантажний сідловий тягач, д.н.з. НОМЕР_1 , об`єм двигуна 10518 см. куб., дата державної реєстрації 06.10.2017; 236 100,00 грн, що становить 1/2 частину вартості транспортного засобу FRUEHAUF TX 34CS (2007 року випуску), напівпричіп-самоскид, д.н.з. НОМЕР_2 , дата державної реєстрації 23.12.2007; 105 950,00 грн, що становить 1/2 частину вартості транспортного засобу Vоlkswagen Transporter (2007 року випуску), д.н.з. НОМЕР_3 , дата державної реєстрації 30.03.2013, а всього стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 – 576 350 гривень.
Транспортні засоби MAN TGX 18.440 (2011 року випуску), вантажний сідловий тягач, д.н.з. НОМЕР_1 , об`єм двигуна 10518 см. куб., дата державної реєстрації 06.10.2017; транспортний засіб FRUEHAUF TX 34CS (2007 року випуску), напівпричіп-самоскид, д.н.з. НОМЕР_2 , дата державної реєстрації 23.12.2007; транспортний засіб Vоlkswagen Transporter (2007 року випуску), д.н.з. НОМЕР_3 , дата державної реєстрації 30.03.2013 залишено у власності ОСОБА_1 .
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору в розмірі 5 763 (п`ять тисяч сімсот шістдесят три) гривні 50 копійок.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить рішення суду в частині визнання MAN TGX 18.440 та FRUEHAUF TX 34CS спільною сумісною власністю подружжя та стягнення з відповідача відповідно 234 300,00 грн та 236 100,00 грн. скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції дійшов передчасного та необґрунтованого висновку належність спірних транспортних засобів до спільної сумісної власності подружжя.
Так, 25 вересня 2017 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір позики у сумі 45 000 доларів США. Зазначена обставина підтверджена рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2023 року у цивільній справі № 127/22132/22, яким із ОСОБА_1 було стягнуто на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 25.09.2017 у розмірі 45 000 доларів США. При цьому судом встановлено, що транспортний засіб MAN TGX 18.440 був зареєстрований за відповідачем 06.10.2017, тобто лише через 11 днів після отримання відповідачем позики, а транспортний засіб FRUEHAUF TX 34CS був зареєстрований за відповідачем 23.12.2017, тобто приблизно через три місяці після отримання позики. Таким чином, встановлені судом обставини об`єктивно підтверджують безпосередню часову близькість між отриманням відповідачем значної суми позикових коштів та придбанням двох транспортних засобів.
Отже, посилання суду в оскаржуваному рішенні на те, що два транспортні засоби були придбані до отримання позики, є фактично помилковим та свідчить про неналежне дослідження й оцінку доказів.
Судом також не було належним чином оцінено сукупність обставин, які мають істотне значення для вирішення спору, а саме розмір отриманої відповідачем позики - 45 000 доларів США, дату її отримання - 25.09.2017, дату придбання MAN TGX 18.440 - 06.10.2017, дату придбання FRUEHAUF TX 34CS - 23.12.2017, а також відсутність доказів, які б підтверджували наявність у подружжя достатніх власних спільних коштів для придбання зазначених транспортних засобів.
Вважає, що суд мав надати належну оцінку саме взаємозв`язку між договором позики та подальшим придбанням транспортних засобів, а не обмежуватися посиланням на сам факт перебування сторін у шлюбі, та звести питання до встановлення того, чи було доведено використання позикових коштів саме в інтересах сім`ї.
Зазначає, що суд першої інстанції не встановив за рахунок яких саме коштів були придбані МAN TGX 18.440 та FRUEHAUF TX 34CS, при тому позивачем не було надано доказів внесення нею власних коштів на придбання зазначених транспортних засобів, доказів наявності у сімейному бюджеті коштів, достатніх для їх придбання, а також доказів того, що саме спільні кошти подружжя були використані для їх придбання.
Звертає увагу на те, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2023 у справі № 127/22132/22 встановлено факт отримання ОСОБА_1 45 000 доларів США за договором позики від 25.09.2017. При цьому ОСОБА_2 не була зобов`язана повертати зазначену позику, оскільки суд відмовив у задоволенні вимог до неї.
Таким чином, на його думку, особисте боргове зобов`язання щодо повернення 45 000 доларів США, яке виникло саме внаслідок отримання позики є його особистим зобов`язанням. А тому висновок про автоматичну належність придбаного за рахунок позикових коштів майна до спільної сумісної власності подружжя без встановлення фактичного джерела його придбання є передчасним.
Крім того, рішення суду містить очевидну арифметичну та фактичну неточність щодо загального розміру компенсації. Суд визначив до стягнення: 234 300,00 грн - 1/2 вартості MAN TGX 18.440; 236 100,00 грн - 1/2 вартості FRUEHAUF TX 34CS; 105 950,00 грн - 1/2 вартості Volkswagen Transporter. Зазначені суми у сукупності становлять 576 350,00 грн. Водночас у мотивувальній частині рішення суд посилається на первісну позовну вимогу про стягнення 575 350,00 грн, що також свідчить про необхідність перевірки правильності визначення судом предмета та обсягу задоволених позовних вимог.
Відзиви на апеляційну скаргу суду учасниками справи не подані, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції – частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 жовтня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 27 жовтня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 заперечила проти вимог апеляційної скарги, та просила залишити судове рішення без змін.
Третя особа ОСОБА_3 , повідомлений в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду апеляційної інстанції не з`явився, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що 23.02.2002 сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження від 23.02.2002 серії НОМЕР_4 .
Позивач ОСОБА_2 з 26.02.2002 зареєстрована в с. Велика Вулига Тиврівського району Вінницької області, що підтверджується копією її паспорта громадянки України НОМЕР_5 .
Відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_6 позивач ОСОБА_2 , починаючи з 19.03.2008 по 21.05.2019, працювала на посадах адміністратора, бухгалтера та обліковця у філії «Стояни» ТОВ «Агро Інвест Україна» .
З 08.10.2010 по 16.02.2017 позивач ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець, види господарської діяльності: вантажний автомобільний транспорт (основний); допоміжна діяльність у рослинництві; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування; надання ландшафтних послуг; надання інших індивідуальних послуг; надання в оренду вантажних автомобілів .
Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 16.12.2020 (справа №145/610/20) шлюб між сторонами було розірвано.
Відповідно до листа ТСЦ № 0546 РСЦ МВС України у Вінницькій області від 19.05.2020 вих. 31/2/0546 та витягу з Єдиного державного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 14.05.2021 за відповідачем ОСОБА_1 були зареєстровані наступні транспортні засоби: 06.10.2017 - MAN TGX 18.440 (2011 року випуску), об`єм двигуна 10518 см. куб; 23.12.2017 - FRUEHAUF TX 34CS (2007 року випуску); 30.03.2013 - Vоlkswagen Transporter (2007 року випуску) об`єм двигуна 2461 см. куб; 14.01.2016 - ПГМФ 8304 (2015 року випуску) .
Згідно зі звітом № LV-200505-01 від 05.05.2020 з незалежної оцінки визначення ринкової вартості майна, у вигляді КТЗ марки, моделі MAN TGX 18.440 вантажний сідловий тягач, д.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , 2011 року випуску, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 , ринкова (оціночна) вартість транспортного засобу складає 468 600,00 грн, вартість 1/2 частки складає 234 300,00 грн.
Відповідно до звіту № LV-200505-02 від 05.05.2020 з незалежної оцінки визначення ринкової вартості майна, у вигляді КТЗ марки, моделі FRUEHAUF TX 34CS, напівпричіп-самоскид, д.н.з. НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , 2007 року випуску, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 , ринкова (оціночна) вартість транспортного засобу складає 472 200 грн, вартість 1/2 частки складає 236 100,00 грн .
Згідно зі звітом № LV-200505-03 від 05.05.2020 з незалежної оцінки визначення ринкової вартості майна, у вигляді КТЗ марки, моделі VW Transporter, д.н.з. НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_9 , 2007 року випуску, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 , ринкова (оціночна) вартість транспортного засобу складає 211 900,00 грн, вартість 1/2 частки складає 105 950,00 грн.
Відповідно до звіту № LV-200505-06 від 22.05.2020, здійсненого суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_5 , ринкова (оціночна) вартість житлового будинку (загальною площею 120 кв. м.) з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , становить 175 520,00 грн, вартість 1/2 частки складає 87 760,00 грн.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.06.2020 № 214394757 відомості щодо права власності, інші речові права, іпотек, обтяжень по об`єкту нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , у реєстрах відсутні.
На виконання ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області про витребування доказів в.о. керівника Тиврівського районного структурного підрозділу КП «ВООБТІ» листом від 15.10.2020 № 59 повідомив, що КП «ВООБТІ» не може надати інвентаризаційну справу на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки відповідно до архівних даних технічна інвентаризація зазначеного об`єкту нерухомого майна не проводилася.
Згідно з рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.12.2023 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики від 25.09.2017 в сумі 45 000 доларів США, у задоволені решти позовних вимог, у тому числі до ОСОБА_2 , відмовлено.
Позиція апеляційного суд суду
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині визнання судом першої інстанції спірних автомобілів об`єктами права спільною сумісною власності подружжя та стягнення з відповідача компенсації їх вартості відповідно 234 300,00 грн та 236 100,00 грн, тому в іншій частині судом апеляційної інстанції на законність та обґрунтованість не перевіряється.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав, що спільним сумісним майном, яке набуте сторонами за час шлюбу та за спільні кошти є, зокрема, транспортні засоби MAN TGX 18.440 та FRUEHAUF TX 34CS, а відтак позивач має право на грошову компенсацію половини вартості спірних транспортних засобів MAN TGX 18.440 (2011 року випуску), FRUEHAUF TX 34CS (2007 року випуску) та Vоlkswagen Transporter (2007 року випуску), а тому в цій частині позов підлягає задоволенню.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).
Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 та постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).
У статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Частини третя та четверта статті 368 ЦК України також визначають, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Відповідно до статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 2 та 3 частини першої статті 57 СК України).
Тобто, у випадку набуття одним із подружжя коштів на підставі договору дарування, такі кошти є його особистою приватною власністю, а майно, набуте за ці кошти також є його особистою приватною власністю.
Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2024 року в справі № 638/2341/20 вказував, що критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2021 року в справі № 756/2527/16-ц вказано, що: «виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого. Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю. […] вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто».
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Матеріалами справи встановлено, що за час перебування у шлюбі сторонами було придбане майно, в т. ч. спірні транспортні засоби MAN TGX 18.440 (2011 року випуску), вантажний сідловий тягач, д.н.з. НОМЕР_1 та FRUEHAUF TX 34CS (2007 року випуску), напівпричіп-самоскид, д.н.з. НОМЕР_2 , право власності на які зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 .
Як стверджує відповідач, вказані автомобілі належать йому на праві особистої власності, оскільки були придбані виключно за кошти, позичені ним.
Так, судовим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 грудня 2023 року у цивільній справі № 127/22132/22 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення позики, було стягнуто із ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором позики від 25.09.2017 у розмірі 45 000 доларів США. У задоволенні вимог до ОСОБА_2 відмовлено.
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 зроблено висновок, що: «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
Для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно сторона, яка заперечує спільну власність, повинна подати належні, допустимі, достовірні та достатні докази, що підтверджують інший правовий режим цього майна.
Водночас оспорюючи поширення правового режиму спільного сумісного майна на транспортні засоби - MAN TGX 18.440 та FRUEHAUF TX 34CS, відповідач ОСОБА_1 не довів, що такі були придбані саме за кошти, отримані ним в позику.
Посилання на ті обставини, що спірні транспортні засоби придбані ним через короткий проміжок часу після укладення договору позики, не спростовує презумпцію спільності майна подружжя.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 викладена правова позиція, що «у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя».
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі.
До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).
Верховний Суд складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 245/9244/17 (провадження № 61-5729св22) дійшов висновків, що виходячи зі змісту статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).
Виконання кредитних зобов`язань, які виникли у обох з подружжя, за рахунок особистих коштів одного з них (у тому числі і частково) може бути підставою для вимог до іншого з подружжя, в тому числі і за правилами статті 544 ЦК України.
Зазначена компенсація може бути стягнута лише у разі погашення за особисті кошти кредитної заборгованості, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі № 712/6574/16-ц (провадження № 61-17824св18).
Так, встановивши, що кошти за укладеним під час шлюбу договором кредиту сторони витратили в інтересах сім`ї, а саме на придбання квартири, та взявши до уваги те, що заборгованість за кредитним договором під час перебування сторін у шлюбі погашалася щомісячно, доказів сплати на користь банку позичальником виключно особистих коштів у період перебування сторін у шлюбі не надано, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача половини суми коштів, сплачених останнім за кредитним договором після розірвання шлюбу.
У постанові від 08 липня 2020 року в справі № 465/275/16-ц (провадження 61-1125св19) Верховний Суд у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду виходив з того, що частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.
Натомість в даній справі набрало чинності судове рішення, яким констатовано відсутність підстав для покладення на позивачку відповідальності за борговими зобов`язаннями відповідача, суд встановив, що докази використання відповідних коштів в інтересах сім`ї відсутні.
Установивши, що спірні транспортні засоби придбано сторонами у період шлюбу, а також неспростування відповідачем презумпції спільності права власності подружжя на таке майно, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та його поділу, надавши обґрунтовану правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності.
Верховний Суд уже зауважував, що тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 21 серпня 2025 року в справі № 520/7884/19).
Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї (схожий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 639/7335/15, від 28 серпня 2019 року в справі № 638/20603/16, від 02 листопада 2022 року в справі № 754/6033/18, від 28 червня 2023 року в справі № 712/13196/21, від 22 листопада 2023 року в справі № 643/352/20, від 27 березня 2024 року в справі № 359/950/16, від 14 листопада 2024 року в справі № 727/1140/21 та від 12 листопада 2025 року в справі № 459/1027/23).
При цьому колегія суддів враховує, з огляду на наведені раніше правові висновки, що укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору позики не впливає на правовий режим спільного сумісного майна подружжя щодо транспортних засобів MAN TGX 18.440 та FRUEHAUF TX 34CS, а останнім презумпцію спільності права власності на такі не спростовано, у зв`язку із чим визнає відповідні доводи його апеляційної скарги юридично неспроможними. Тому за наявної у справі доказової бази у місцевого суду були відсутні обґрунтовані підстави замінити режим спільної сумісної власності на згадані автомобілі, на режим особистої приватної власності на такі одного із подружжя, у даному випадку відповідача.
Виходячи з наведеного, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про помилковість визнання судом першої інстанції спірних транспортних засобів об`єктом права спільною сумісною власності подружжя, адже відповідні доводи щодо визнання їх об`єктами права особистої власності відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).
Відповідно до частини першої та другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з частинами першою та другою статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача половину вартості двох транспортних засобів MAN TGX 18.440 та FRUEHAUF TX 34CS на користь позивача, правильно виходячи з їх ринкової вартості, визначеної звітами з незалежної оцінки № LV-200505-01 та № LV-200505-02 від 05.05.2020 (а.с.6,7 т.1).
При цьому розмір такої компенсації визначено судом правильно і не містить математичних помилок, як на те вказує апелянт.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 10 серпня 2026 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 12.11.2026 року.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б. Войтко
І.В. Міхасішин
Оригінал: reyestr.court.gov.ua