Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №757/24155/26-ц — Дарницький районний суд міста Києва

Суд: Дарницький районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення плати за користування житлом

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №757/24155/26-ц

Суддя: Заставенко М. О.

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 757/24155/26-ц

провадження № 2/753/12363/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Заставенко М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовною заявою Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної ради України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року до Дарницького районного суду міста Києва за підсудністю надійшла позовна заява ДП "Управління житловими будинками" Управління справами Апарату Верховної Ради України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що на балансі в управління перебуває житловий будинок по АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 . У зв`язку із несплатою відповідачем коштів за отримані житлово-комунальні послуги, у нього утворилася заборгованість, яка разом із інфляційною складовою боргу та 3% річних від суми боргу складає 56 538,65 грн, та яку позивач просить стягнути із відповідача у судовому порядку.

Ухвалою від 23.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач повідомлялася про наявність справи в суді шляхом надіслання на адресу місцезнаходження майна та за адресою зареєстрованого місця проживання копії ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви з додатками, проте конверти повернувся до суду без вручення.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Державне підприємство «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України» засноване на державній власності та належить до сфери управління Апарату Верховної Ради України, що входить до складу майнового комплексу, який забезпечує діяльність Верховної Ради України.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що власниками квартир та житлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» суб`єктами управління об`єктами державної власності є, у тому числі, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, відповідно до покладених на них завдань виконують функції з управління державним майном, передбачені частиною першою цієї статті, за винятком повноважень щодо господарських структур (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності»).

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» об`єктами управління державної власності є: майно, яке передане державним комерційним підприємствам, установам та організаціям.

Так, Статутом позивача визначено основним предметом його діяльності є надання житлово-комунальних послуг фізичним та юридичним особам.

Розпорядженням по Управлінню справами Апарату Верховної Ради України №100 від 31.12.2015 з балансу Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України на баланс Позивача, державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної ради України», було передано, зокрема, житловий будинок АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 .

Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень пункту 5 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» на споживачів покладається обов`язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Статтею 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Позивач зазначає, що відповідач з 01.01.2019 неналежним чином здійснював оплату вартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території (житлова послуга), у зв`язку із чим станом на час звернення до суду у відповідача виник борг, який становить 46 313,21 грн.

Матеріали справи містять розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що позивачем здійснювались нарахування послуг, вартість яких підтверджується доказами наявними у матеріалах справи.

Відповідачем не було надано суду доказів сплати коштів за надані послуги позивачу, або ж іншій особі, якою надаються вказані у позові послуги, не надано доказів відсутності заборгованості, або існування її в меншому розмірі, ніж зазначено у позовній заяві.

Згідно із статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Розрахунок заборгованості за внескам на утримання будинку та прибудинкової території був перевірений судом та покладається в обґрунтування рішення як об`єктивний і належний доказ, що містить відомості щодо розміру нарахованих відповідачу сум, і здійснений на основі затверджених в установленому порядку норм та пропорційно до загальної площі належної відповідачу квартири.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 2 475,58 грн та інфляційні втрати в розмірі 7 749,86 грн.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційного збільшення та 3% річних, наданий позивачем, судом встановлено вірність здійсненого нарахування. Вказаний розрахунок суд покладає в обґрунтування рішення, оскільки він виконаний за правильними формулами, з урахуванням статистичних даних про індекси інфляції за період прострочення і не спростований відповідачем.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В тому числі, суд враховує вимоги статті 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Разом з тим, відповідачем суду не надано жодних належних та допустимих доказів в заперечення позовних вимог.

Судом перевірено розрахунок позовних вимог, наданий позивачем, встановлено його арифметичну правильність та відповідність умовам договорів, а отже на основі повного і всебічного з`ясування обставин, на які посилався представник позивача, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить доходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі у загальному розмірі 56 538,65 грн.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного.

Як вбачається із матеріалів позову, позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.

Згідно положень ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правовою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В силу вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2020 року, справа №648/1102/19, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Зазначення у прохальній частині узагальненої вимоги у позові про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір.

Таким чином, представник позивача не виконав свій процесуальний обов`язок, а саме: не надав з позовом договір про надання правової допомоги, ордер на представництво адвоката в суді, акт виконаних адвокатом робіт з детальним описом, а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимоги щодо стягнення витрат на правову допомогу та витрат на поштові послуги.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 81, 141, 265, 268, 279 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 526, 530 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної ради України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної ради України» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 56 538,65 грн. та судовий збір в розмірі 3 328 грн., а всього 59 866,65 грн.

Позивач Державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної ради України», код ЄДРПОУ 40159706, місце знаходження 04053, м. Київ, пров. Нестерівський, 4.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.О. Заставенко

Повний текст рішення складено 11.11.2026.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua