Суд: Новозаводський районний суд м. Чернігова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №751/4094/26
Суддя: Діденко А. О.
Справа №751/4094/26
Провадження №2/751/2059/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року місто Чернігів
Новозаводський районний суд міста Чернігова
у складі: головуючого-судді Діденко А. О.
секретаря судового засідання Рак Я.М.
за участі відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Встановив:
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №998134724 від 19.10.2020 у сумі 17 033,0 грн, а також понесених судових витрат..
Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору.
Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 25.05.2026 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
09.07.2026 від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.
10.07.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
30.07.2026 від відповідача надійшов відзив, у якому просить відмовити у задоволені позовних вимог.
31.07.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
У судове засідання представник позивача не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку. В позові представник позивача просив проводити розгляд справи без його участі, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач у судовому засіданні просила відмовити у задоволені позовних вимог.
Вислухавши відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 19.10.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 998134724, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надано кредит у розмірі 5 000 грн строком на 30 днів, до 18.11.2020. Вказаний договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV5A48K, який було направлено 19.10.2020 року о 22 год. 53 хв. 37 сек. та введено відповідачем 19.10.2020 року о 22 год. 55 хв. 17 сек.
Відповідно до п. 1.3 кредитного договору, протягом установленого договором строку нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою у розмірі 0,20 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
Відповідно до п. 1.4 договору, у випадку користування кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 договору, до правовідносин сторін застосовується базова процентна ставка у розмірі 1,70 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом.
Згідно з графіком розрахунків термін платежу визначено 18.11.2020 року, сума кредиту становить 5 000 грн, нараховані проценти за дисконтною процентною ставкою - 300 грн 00 коп, а загальна сума до сплати - 5 300 грн 00 коп.
Також, 30.10.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткову угоду до Договору №998134724 від 19.10.2020, відповідно до якої Товариство зобов`язується збільшити суму кредитну на 1000,00 грн з 30.10.2020 на строк дії Договору №998134724 від 19.10.2020.
Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» надало відповідачу кредитні кошти у сумі 6 000 грн. шляхом їх перерахування через банк-провайдер. Факт надання кредитних коштів позивач підтверджує долученими до матеріалів справи довідкою та письмовими поясненнями первісного кредитора.
На виконання ухвали суду від 25.05.2026, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надано витребувані відомості, якими підтверджено, що на ім`я ОСОБА_2 емітовано банківську картку № НОМЕР_1 , а номер мобільного телефону НОМЕР_2 , на який надсилалася інформація про підтвердження платіжних операцій, є фінансовим номером відповідача та міститься в її анкетних даних. Крім того, банком підтверджено зарахування на зазначений картковий рахунок 19.10.2020 та 30.10.2020 року грошових коштів у розмірі 6 000 грн.
Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості здійсненого ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», відповідача не здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором № 998134724 від 19.10.2020 року. При цьому, відповідно до зазначеного розрахунку, нарахування процентів за користування кредитом здійснювалося первісним кредитором до 21.12.2020 року, а загальна сума нарахованих процентів становила 6 341,00 грн, у графі «Сплачені проценти» вказано суму 6 341,00 грн.
22.12.2020 року на виконання договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», сторонами підписано Реєстр прав вимоги № 113, відповідно до якого ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 998134724 від 19.10.2020 року у розмірі 12 341,00 грн.
30.05.2023 року на виконання договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року, укладеного між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», сторонами підписано Реєстр прав вимоги № 9, відповідно до якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» набуло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором у сумі 17 033,00 грн, з них 6 000,00 грн - за тілом кредиту та 11 033,00 грн - за процентами.
Разом з тим, у розрахунку заборгованості, складеному ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», у графах «Сплачено» станом на 30.05.2023 року відображено суму 6 000,0 грн за тілом кредиту та 11 033,00 грн за процентами. Суд враховує, що зазначена дата збігається з датою відступлення ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» права грошової вимоги за вказаним кредитним договором на користь ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відповідно до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року та Реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року.
Як зазначає позивач у позовній заяві, у наданих розрахунках при відступленні прав вимоги наявне балансове списання грошових коштів від клієнта до фактора та жодним чином не стосується сплати заборгованості відповідачем.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні не припиняє обов`язку боржника щодо його виконання, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент їх переходу.
11.07.2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідному реєстрі прав вимоги.
Відповідно до Реєстру прав вимоги б/н від 14.07.2025 року до договору факторингу № 11/07/25-Е, ТОВ «ФК «ЕЙС» набуло право грошової вимоги до відплвідача за кредитним договором № 998134724 від 19.10.2020 року у загальному розмірі 17 033 грн 00 коп.
Згідно Виписки з особового рахунку за договором № 998134724 від 19.10.2020 року ТОВ ФК «ЕЙС», заборгованість ОСОБА_2 становить 17 033 грн 00 коп.
ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» додаткових нарахувань за кредитним договором не здійснювали. У період перебування права вимоги у ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відповідач погашення заборгованості не здійснював, а станом на дату подання позовної заяви на рахунки ТОВ «ФК «ЕЙС» платежі в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від відповідача не надходили..
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Відповідно до ст. 3 Закону № 675-VIII, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена, шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов`язання" (статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором установлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.
Відповідно до ч. ч. 1-3ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана)та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з ч.2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки і інших факторів на дату укладення договору.
У свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1082 даного Кодексу боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).
Висновки суду за результатами розгляду справи.
Судом встановлено, що 19.10.2021 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ОСОБА_2 укладено договір №998134724, строком на 30 днів, сума кредиту 5 000 грн.
Згідно із заявкою на отримання грошових коштів в кредит від 19.10.2020 року зазначені анкетні дані відповідача, строк кредиту, сума кредиту та номер картки, на який здійснювався переказ грошових коштів.
Отримання коштів відповідачем також підтверджується платіжними дорученнями, які надані позивачем, а також інформацією наданою АТ «ПриватБанк».
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто, виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Отже надана банком виписка за картковим рахунком позичальника у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17 грудня 2021 року в справі №278/2177/15-ц: виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідач не оспорює отримання кредитних коштів в розмірі 6000 грн, таким чином тіло кредиту складає 6 000 грн 00 коп.
Щодо нарахування процентів за користування кредитом суд приходить до таких висновків.
Як вбачається із розрахунку заборгованості, проведеного первісним кредитором - ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" 19.10.2020 року відповідачу надано кредит у розмірі 5 000 грн та 30.10.2020 року відповідачем отримано транш на суму 1000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями та інформацію АТ "ПриватБанк".
Відтак, заборгованість перед ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" станом на 22.10.2020 року складає 6 000 грн 00 коп. заборгованість за кредитним договором та 6 341 грн 00 коп. заборгованість за відсотками.
Із розрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором вбачається, що заборгованість перед ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС" станом на 30.05.2023 року складає 17 033 грн 00 коп., з яких: 6 000 грн 00 коп. - заборгованість за кредитним договором та 11 033 грн 00 коп. - заборгованість за відсотками.
Однак, сума заборгованості, яка проведена первісним кредитором та кредитором ТОВ "ТАЛІОН ПЛЮС", до якого перейшло право вимоги від ТОВ "МІЛОАН" нараховані вже після спливу визначеного договором строку кредитування.
Звертаючись до суду із позовом про стягнення грошових коштів, позивач зобов`язаний навести обґрунтований розрахунок сум, що стягуються (п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України) і в подальшому довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Принцип оцінки доказів "поза розумним сумнівом" полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, підтверджених доказами. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Саме на суд покладено обов`язок під час ухваленні рішення вирішити, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чиє інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (ст. 264 ЦПК України). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України (ч. 3 ст. 263 ЦПК України).
Отже, вказані принципи вказують, зокрема, на те, що суд зобов`язаний перевірити розрахунок заборгованості незалежно від наявності та/або відсутності заперечень щодо нього з боку сторони відповідача.
Первісним кредитором, відповідно до умов договору та паспорту споживчого кредиту, які підписані відповідачем, визначено строк дії договору 30 днів та встановлено процентну ставку 0,20% в день.
Відповідно до розрахунків, який проведений первісним кредитором ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс", нарахована заборгованість відповідача за простороченими процентами здійснені за межами строку дії договору.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування за договором №998134724 від 19.10.2020 року саме у 30 днів, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Крім того, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (постанова від 28 березня 2018 року) про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
У справі, яка розглядається, за умовами укладеного між сторонами договору про надання коштів у кредит від 19.10.2020 року, такий укладено на суму 5 000 грн на строк 30 днів.
Доказів того, що відповідач ініціював продовження строку користування договору після спливу строку дії договору - 30 днів в порядку визначеному п.1.2. договору №998134724 від 19.10.2020 та зміну дати повернення всієї суми договору матеріали справи не містять, а так само до позову не долучено додаткові угоди до договору кредиту №998134724 від 19.10.2020 року про пролонгацію строку договору кредиту.
Разом з тим, доказами отримання відповідачем кредитних коштів на загальну суму 6 000 грн, які надані позивачем згідно з додатковими угодами, зокрема платіжні доручення від 19.10.2020 та 30.10.2020 року та інформація АТ КБ "ПриватБанк" підтверджують отримання відповідачем цих кредитних коштів.
Отже, за наведеного відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки, нараховані у межах цих строків, як вказано в умовах кредитного договору - сума кредиту 5 000 грн, строк кредитування - 30 днів, розмір процентів - 0, 20% в день, тобто в розмірі 300,00 грн (5 000,00х 0,20%х30).
Таким чином нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом є безпідставним і така вимога до задоволення не підлягає та відповідачем фактично повністю виконано зобов`язання за кредитним договором щодо сплати процентів за строк користування кредитом.
Також, суд приходить до висновку, що позивач, який не є первісним кредитором, довів перехід до нього прав вимоги за договором факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року, даних акту приймання-передачі реєстру боржників за договором факторингу №11/07/25-Е від 11 липня 2025 року та витягу з реєстру боржників до договору факторингу №11/07/25-Е від 1 липня 2025 року ТОВ "ФК "КРЕДИТ-КАПІТАЛ" набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги щодо відповідача за кредитним договором №998134724 від 19.10.2020 року.
Договір факторингу є чинним, його дійсність не оспорювалась.
З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що із відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором кредиту №998134724 від 19.10.2020 року у загальному розмірі 6 300,00 грн, з яких: за тілом кредиту в розмірі 6000,00 грн, за відсотками 300,00 грн, а позов задовольнити частково..
При цьому слід зазначити, що відповідач розмір основної кредитної заборгованості не спростував, своїх контррозрахунків заборгованості чи доказів, які б підтверджували її відсутність, суду не надав.
Із заявою відповідача про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності суд не погоджується, зважаючи на таке.
Згідно з ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Положеннями ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного
За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).
Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено відповідну заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
30 березня 2020 року прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, п. 12 якого визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати строк позовної давності продовжувався у зв`язку із введенням на території України карантину. Строк карантину неодноразово продовжувався й закінчився 30 червня 2023 року.
Крім того, згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом №2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в зв`язку з військовою агресією рф проти України, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, з подальшими його продовженнями, який триває і наразі.
Законом України від 15 березня 2022 року №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», внесено зміни до ЦК України щодо строків позовної давності. Так, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема п.19, згідно якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом, не пропустив строків позовної давності, а тому відсутні підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому з відповідача слід стягнути сплачений позивачем судовий збір у розмірі 984,55 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених по справі судових витрат, то суд виходить із наступного.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн.
Частинами 1 та 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до положень ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову на відповідача;
2) у разі відмови в позові на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас, в силу вимог ч.4 ст.137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 5, 6 зазначеної статті передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до вимог ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторони, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Тобто, закон вимагає від суду дослідження питань розумності і справедливості цього виду судових витрат.
Тому, враховуючи складність вказаної справи, - а саме, що це справа про стягнення заборгованості за кредитними договором, а тому не є складною, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого ним на виконання таких робіт, що справа розглядалась в порядку спрощеного провадження і адвокат не приймав безпосередню участь в судових засіданнях, а його участь фактично звелась лише до складання позовної заяви, а також, враховуючи принцип розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. з урахуванням співмірності виконаних адвокатом робіт та заявленої суми до стягнення.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 128, 141, 178, 274-279, 263-265 ЦПК України, суд -
Вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» 6 300 (шість тисяч триста) грн 00 коп. заборгованості за кредитним договором № 998134724 від 19.10.2020, з яких: 6 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 300,00 грн - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судові витрати у розмірі 984,55 грн судового збору та 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу, а всього 2 984 грн 55 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено 12.11.2026.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕЙС» (місцезнаходження: вул. Юрія Поправки, 6, кабінет 13, м. Київ, 02094, РНОКПП 42986956)
Відповідач - ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Суддя А. О. Діденко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua