Суд: Андрушівський районний суд Житомирської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №272/428/26
Суддя: Чуб І. А.
Справа №: 272/428/26
Провадження № 2/272/687/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 листопада 2026 року
Андрушівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючої - судді Чуб І.А.
секретаря судового засідання – Хитоніній М.С.,
за участю: представника позивача – Щепанського А.М.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Андрушівка цивільну справу за позовом Міністерства внутрішніх справ України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,-
встановив:
Представник позивача звернувся до суду з позовом в якому вказує, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2021 у кримінальному провадженні № 42018000000001052 (справа №761/18548/18) ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме: ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч.2 ст.365 КК України (в редакції Закону України №3207-VІ від 07.04.2011 року) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді позбавлення волі строком на - 3 роки та додаткової міри покарання на підставі ст. 55 КК України заборонивши обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки; ОСОБА_3 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 28, ст. 340 КК України (в редакції Закону України №2341-14 від 05.04.2001) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді обмеження волі строком на - 3 роки. На підставі ст. 49, ч. 4 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_3 від покарання за ч.1 ст.28 ст. 340 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; ОСОБА_3 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України №3207-VІ від 07.04.2011 року) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді обмеження волі строком на - 3 роки. На підставі ст. 49, ч.4 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_3 від покарання за ч.1 ст. 366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 28, ч.2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України №3207-VІ від 07.04.2011 року) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки та додаткової міри покарання на підставі ст. 55 КК України заборонивши обіймати посади в правоохоронних органах строком на 3 роки. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 28, ст. 340 КК України (в редакції Закону України №2341-14 від 05.04.2001) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді обмеження волі строком на - 3 роки. На підставі ст. 49, ч. 4 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_1 від покарання за ч.1 ст.28 ст. 340 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України №3207-VІ від 07.04.2011 року) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді обмеження волі строком на - 3 роки. На підставі ст. 49, ч.4 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_1 від покарання за ч.1 ст.366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди задовольнено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України солідарно на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 400000,00 гривень. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.06.2023 апеляційну скаргу МВС задоволено частково. Змінено вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2021 та стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 50000,00 гривень. Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 03.12.2024 року скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2023 року щодо відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і залишено в силі вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021. 25.04.2025 за винні протиправні дії ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які спричинили заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4 , що встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021 у справі №761/18548/18, Державною казначейською службою України з рахунку МВС на користь ОСОБА_4 було проведено списання суми у розмірі 100000,00 гривень.
Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.
Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотньої вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання.
Підставою регресного позову є відповідальність заподіювана шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред`явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди.
Право зворотньої вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата.
Наявність судового рішення, за яким з потенційного регресанта ухвалено стягнути на користь потерпілого певну суму, не вважається достатньою підставою для пред`явлення регресного позову.
Такий позов може бути пред`явлений лише після виконання зазначеного рішення, оскільки до моменту виконання в іншої особи, яка відшкодовує шкоду, немає витрат, які підлягають відшкодуванню.
Як зазначено вище, 25.04.2025 року за винні протиправні дії ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які спричинили заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4 , що встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021 у справі № 761/18548/18, Державною казначейською службою України з рахунку МВС на користь ОСОБА_4 було проведено списання суми у розмірі 100000,00 гривень, що спричинило позивачу збитки на загальну суму 100000,00 грн. Відповідно, позивач, відшкодувавши шкоду на користь ОСОБА_4 , завдану з вини ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (відповідачів) при вчиненні ними кримінального правопорушення, що встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021 у справі № 761/18548/18, має право зворотної вимоги до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення по 50000,00 грн. з кожного в розмірі виплаченого на загальну суму 100000,00 грн., на підставі ч.1 ст. 1191 ЦК України. Відповідач ОСОБА_1 вчинив злочини, передбачені ст.340, ч. 2 ст.365, ч. 1 ст. 366 КК України, в результаті чого громадянину ОСОБА_4 було завдано моральної шкоди. Моральна шкода потерпілій особі ОСОБА_4 була виплачена за рахунок коштів МВС. Отже Міністерство внутрішніх справ України звертається до суду із цим позовом, в якому просить стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , як з винної особи, заподіяну МВС шкоду в розмірі 50000,00 грн. у порядку регресу та судові витрати.
В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог. Зазначив, що 25.04.2025 року за винні протиправні дії ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які спричинили заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4 , що встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021 у справі № 761/18548/18, Державною казначейською службою України з рахунку МВС на користь ОСОБА_4 було проведено списання суми у розмірі сто тисяч гривень, що спричинило позивачу збитки на загальну суму сто тисяч гривень. Відповідно, позивач, відшкодувавши шкоду на користь ОСОБА_4 , завдану з вини ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (відповідачів) при вчиненні ними кримінального правопорушення, що встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021 у справі № 761/18548/18, та має право зворотної вимоги до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення по п`ятдесят тисяч гривень з кожного в розмірі виплаченого на загальну суму сто тисяч гривень, на підставі частини 1 статті 1191 ЦК України.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю з підстав викладених у відзиві.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав поданий відзив заперечував проти задоволення позовних вимог (а. с. 125-127), вважав, що позивач помилково посилається як на правову підставу своїх позовних вимог на ч. 1 ст. 1191 ЦК України, оскільки дана норма є загальною і до спірних правовідносин застосуванню не підлягає (за суб`єктом). Як вбачається з судових рішень у справі № 761/18548/18, з Міністерства внутрішніх справ України стягнуто 100000,00 грн. на користь потерпілого ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем, який на момент завдання такої шкоди був працівником полку МОП «Беркут». Частина четверта ст. 1191 ЦК України не наділяє МВС України правом зворотної вимоги до відповідача у розмірі виплаченого відшкодування моральної шкоди. Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 1174 та ч. 4 ст. 1191 ЦК України. З наведеного вбачається, що позовні вимоги Міністерства внутрішніх справ України є необгрунтованими та безпідставними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають. Просив у задоволенні позовних вимог МВС України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити повністю.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2021 у кримінальному провадженні № 42018000000001052 (справа № 761/18548/18) ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме: ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч.2 ст.365 КК України (в редакції Закону України №3207-VІ від 07.04.2011 року) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки та додаткової міри покарання на підставі ст. 55 КК України заборонивши обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки; ОСОБА_3 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.28, ст.340 КК України (в редакції Закону України №2341-14 від 05.04.2001) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки. На підставі ст. 49, ч. 4 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_3 від покарання за ч.1 ст.28 ст. 340 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; ОСОБА_3 , визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України №3207-VІ від 07.04.2011 року) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки. На підставі ст. 49, ч.4 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_3 від покарання за ч.1 ст.366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 28, ч.2 ст. 365 КК України (в редакції Закону України №3207-VІ від 07.04.2011 року) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки та додаткової міри покарання на підставі ст. 55 КК України заборонивши обіймати посади в правоохоронних органах строком на три роки. ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 28, ст. 340 КК України (в редакції Закону України №2341-14 від 05.04.2001) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки. На підставі ст. 49, ч. 4 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_1 від покарання за ч.1 ст.28 ст. 340 КК України у зв`язку із закінченням строків давності; ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України (в редакції Закону України №3207-VІ від 07.04.2011 року) та призначено йому за цією статтею покарання у вигляді обмеження волі строком на три роки. На підставі ст. 49, ч.4 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_1 від покарання за ч.1 ст.366 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди задовольнено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Головного управління Національної поліції в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України солідарно на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 400000 тисяч гривень (а.с.7-21).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22.06.2023 року апеляційну скаргу МВС задоволено частково. Змінено вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 14.06.2021 року та стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на відшкодування моральної шкоди 50000 гривень (а.с.22-40).
Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 03.12.2024 року скасовано ухвалу Київського апеляційного суду від 22 червня 2023 року щодо відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і залишено в силі вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021 (а.с.41-45).
25.04.2025 року за винні протиправні дії ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які спричинили заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4 , що встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021 у справі №761/18548/18, Державною казначейською службою України з рахунку МВС України на користь ОСОБА_4 було проведено списання суми у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень (а.с.46-48).
Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, протиправна поведінка ОСОБА_1 , його вина та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та настанням наслідків у виді збитків є доведеними.
25.04.2025 року за винні протиправні дії ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які спричинили заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4 , Державною казначейською службою України з рахунку МВС України на користь ОСОБА_4 було проведено списання суми у розмірі 100000 гривень.
Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
В частині 2 статті 78 ЦПК України закріплено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
Згідно з ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Регресне зобов`язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов`язання.
Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред`явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди. Право зворотної вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.
При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
Разом із цим, за змістом ст. 134 КЗпП України, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
Відповідно до ч.3 ст. 233 КЗпП України для звернення роботодавця до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Між тим матеріальна відповідальність осіб, рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення регулюється також "Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, завдану державі", затв. Постановою Верховної Ради України № 243/95-ВР від 23.06.1995 року (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п.1 "Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, завдану державі", затв. Постановою Верховної Ради України № 243/95-ВР від 23.06.1995 року (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин) - до військовослужбовців належать: солдати, матроси, сержанти, старшини строкової військової служби і ті, які проходять військову службу за контрактом, курсанти (слухачі) військово-навчальних закладів, жінки, які проходять військову службу за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу, прапорщики, мічмани і офіцери Збройних Сил України, Прикордонних військ України, військ Цивільної оборони, Управління державної охорони України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, Служби безпеки України, військ внутрішньої та конвойної охорони Міністерства внутрішніх справ України, а також призвані на збори військовозобов`язані. (Абзац третій пункту 1 розділу I із змінами, внесеними згідно із Законом № 2171-III ( 2171-14 ) від 21.12.2000). Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно п.3, п.4, п.5 "Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, завдану державі" - військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність за наявності: а) заподіяння прямої дійсної шкоди; б) протиправної їх поведінки; в) причинного зв`язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди; г) вини у заподіянні шкоди.
Протиправною визнається така поведінка (дія чи бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов`язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов`язки. Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов`язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно чи з необережності.
Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов`язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоду.
У разі притягнення особи, яка заподіяла матеріальну шкоду державі, до кримінальної відповідальності командир (начальник) військової частини зобов`язаний подати щодо неї цивільний позов до суду на суму невідшкодованої шкоди.
Час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.
Відповідно до п.13 вказаного Положення - Військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини державі, у разі: дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину.
Як зазначено вище, 25.04.2025 року, за винні протиправні дії в тому числі і ОСОБА_1 , які спричинили заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_4 , що встановлено вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 14.06.2021 у справі № 761/18548/18, Державною казначейською службою України з рахунку МВС на користь ОСОБА_4 було проведено списання суми у розмірі 100000,00 грн..
За таких обставин, оскільки шкода, що була заподіяна державі в особі Міністерства внутрішніх справ України витікає із вчинення відповідачем кримінальних правопорушень за які останнього було засуджено, то враховуючи положення ст.134 КЗпП України, п.13 "Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, завдану державі" затв. Постановою Верховної Ради України № 243/95-ВР від 23.06.1995 року (яке діяло на час виникнення спірних правовідносин) відповідач несе повну матеріальну відповідальність за заподіяну ним шкоду.
Доводи наведені у відзиві представником відповідача щодо покладення обов`язку відшкодування шкоди лише на державу не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи та вищенаведеними нормами законодавства.
Отже, оскільки позивачем на відшкодування моральної шкоди з вини ОСОБА_3 та ОСОБА_1 потерпілій особі було сплачено 100000,00 грн., тобто по 50000,00 грн. з кожного, що відповідає сумі коштів, стягнутих вироком Шевченківського районного суду м.Києва від 14.06.2021 року у справі № 761/18548/18, суд доходить висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 50000,00 грн. обгрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3328,00 грн..
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 80 - 81, 89, 141, 259, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги Міністерства внутрішніх справ України до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Міністерства внутрішніх справ України, код ЄДРПОУ 00032684, матеріальну шкоду в сумі 50000 грн. 00 коп. та судовий збір в сумі 3328 грн. 00 коп..
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Житомирського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.1 п.п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Андрушівський районний суд Житомирської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: Міністерство внутрішніх справ України, місцезнаходження: 00024, м.Київ, вул. Богомольця, 10, код ЄДРПОУ 00032684.
Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 12.11.2026 року.
Суддя:І. А. Чуб
Оригінал: reyestr.court.gov.ua