Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №420/30325/25
Суддя: Білак М.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 420/30325/25
адміністративне провадження № К/990/3554/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1 - адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни
на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року (суддя - Свида Л.І.)
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року (суддя-доповідач - Яковлєв О.В., судді: Крусян А.В., Шевчук О.А.)
у справі № 420/30325/25
за позовом ОСОБА_1
до військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
I. ПРОЦЕДУРА
1. У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати за період з 19 березня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 19 березня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
2. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
3. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду. Позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року повернуто позивачу.
4. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції в частині повернення позовної заяви, позивач оскаржив її до суду апеляційної інстанції.
5. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року - без змін.
6. Не погодившись із ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року та постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
7. Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
II. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
8. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
9. Суди першої та апеляційної інстанції вказали, що до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Враховуючи вказані зміни у законодавстві, суди дійшли висновку, що позивач пропустив строк звернення до суду в частині, що стосується періоду з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, при цьому позивач належними та допустимими доказами не довів поважності пропущеного ним строку звернення до суду, який є досить тривалим.
10. У оскаржуваних рішеннях вказано, що ОСОБА_1 почав вживати заходи для з`ясування складових грошового забезпечення лише з квітня 2025 року. В цей період його представником до відповідача був направлений запит про надання інформації щодо розміру нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, а також додаткових видів грошового забезпечення. Однак, до суду з позовною заявою представник позивача звернувся 05 вересня 2025 року.
11. Суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач щомісячно отримував грошове забезпечення в період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, через що мав можливість знати та вчиняти дії щодо з`ясування розміру складових грошового забезпечення, зокрема таких, як посадовий оклад та оклад за військовим званням, а також порівняти, чи змінюються оклади з січня календарного року їх виплати.
III. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
12. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про порушення судами попередніх інстанцій, при ухваленні оскаржуваних рішень, норм процесуального права, зокрема, частини першої та другої статті 233 КЗпП України.
13. Скаржник наголошує, що суди розглянули справу без врахування наявної судової практики, сформованої Верховним Судом у постановах від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19, від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19, від 21 лютого 2020 року у справі № 340/1019/19, від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23. Окрім того, судами не взято до уваги позицію Великої Палати Конституційного Суду України, яка 11 грудня 2025 року, викладену в рішенні № 1-р/2025.
14. Також скаржник вказує, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли з 19 липня 2022 року до 20 травня 2023 року. Враховуючи те, що на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини другої статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження буд-яким строком, то строк звернення до суду не пропущений.
IV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
15. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
16. Касаційне провадження у справі відкрите з підстави оскарження судового рішення, зазначеного в частині другій статті 328 КАС України (ухвала про повернення позовної заяви), та посилання скаржника на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.
17. У межах цього касаційного провадження необхідно вирішити питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року.
18. Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач пропустив строк на звернення до суду з позовними вимогами щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, враховуючи зміни, внесені до КЗпП України з 19 липня 2022 року.
19. Однак, Верховний Суд зазначає, що вказані висновки є передчасними з огляду на таке.
20. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
21. За правилами частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
22. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
23. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
24. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
25. Стаття 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18 липня 2022 року), визначала строки звернення до місцевого загального суду за вирішенням трудових спорів.
26. Зокрема, частини перша-друга статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 18 липня 2022 року) установлювали, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення (1).
27. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (2).
28. Так, у наведеній редакції статті 233 КЗпП України законодавець виокремив спори про стягнення належної заробітної плати у окрему категорію та установив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
29. Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
30. Аналіз наведеної редакції статті 233 КЗпП України свідчить про те, що законодавець установив:
1) тримісячний строк звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору (у тому числі - про стягнення належної працівнику заробітної плати) - для працівників, які продовжують перебувати у трудових відносинах;
2) місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення для звернення до суду з позовом - у справах про звільнення;
3) тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні - у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
31. Щодо застосування судами попередніх інстанцій частини першої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин колегія суддів зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
32. У вказаному Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що:
«…право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта статті 43 Конституції України), є гарантією мінімального рівня оплати праці, тоді як право на своєчасне одержання винагороди за працю (частина сьома статті 43 Основного Закону України) - гарантією реалізації цього права (виплата всіх належних сум у визначені строки); разом ці гарантії формують єдиний конституційний стандарт захисту, що охоплює і рівень, і своєчасність одержання винагороди за працю.
Відлік строку за оспорюваними приписами Кодексу починається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Це може бути день закінчення установленого строку виплати винагороди за працю або день, коли працівникові стало відомо, що йому не нараховані певні виплати. Отже, початок перебігу строку звернення працівника до суду залежить від суб`єктивної поінформованості працівника, але водночас передбачено й об`єктивний критерій («повинен був дізнатися»).
33. Відповідно до статті 234 КЗпП України в разі пропуску з поважних причин тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суд може поновити цей строк лише тоді, коли з часу настання таких юридичних фактів, як отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення працівника або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові під час звільнення, минуло не більше одного року.
34. Із наведеного випливає, що коли трудові відносини тривають, настання таких юридичних фактів для працівника неможливе. Водночас формальна вимога щодо тримісячного строку звернення до суду залишається чинною: працівник, перебуваючи у трудових відносинах, у разі систематичної невиплати винагороди за працю чи періодичних затримок її виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист. Ця законодавча конструкція створює парадоксальну ситуацію: працівник, який продовжує працювати, перебуває у менш захищеному становищі, ніж той, хто вже звільнений, адже звільнений працівник принаймні отримує можливість поновити строк звернення до суду.
35. Отже, пов`язування строку звернення працівника до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, свідчить про те, що законодавець виходив із логіки «остаточного розрахунку після звільнення», але не врахував специфіки правовідносин, що тривають…».
36. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
37. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.
38. Абзацом 1 частини четвертої статті 7 КАС України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
39. У постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 240/19209/21 Верховий Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2023 року у справі № 240/7411/21 про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.
40. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:
1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.
41. З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним урахувати наведений підхід при вирішенні спірного питання.
42. Окрім того, у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 420/20979/25 Верховний Суд, направляючи справу на продовження розгляду до суду першої інстанції зазначив, що для вирішення питання яку частину статті 233 КЗпП України слід застосовувати, судам слід з`ясувати чи продовжував позивач перебувати на військовій службі [станом на день звернення до суду з позовом].
43. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, спірні правовідносини в ній виникли щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року. Визначальним фактором для обчислення строку звернення до суду, а саме яку частину статті 233 КЗпП України слід застосовувати до спірних правовідносин є поточний статус військовослужбовця (продовжує він службу чи звільнений).
44. Однак, судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання статусу позивача - чи продовжує він проходити службу, чи вже він звільнений зі служби. Водночас, саме за результатом установлення указаної обставини стане можливим визначити яка частина статті 233 КЗпП України підлягає застосуванню до спірних правовідносин, з`ясувати день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, установити початок відліку строку звернення до суду з цим позовом [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року] та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.
45. З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для повернення позовної заяви ґрунтується на неповно з`ясованих обставинах та є передчасним.
46. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 квітня 2026 року в справі № 420/20979/25, від 01 травня 2026 року в справі № 240/6311/25, від 11 травня 2026 року в справі № 500/5902/25, від 09 червня 2026 року в справі № 620/12852/24.
47. Порушення норм процесуального права під час вирішення питання щодо строку звернення до суду призвело до постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції помилок місцевого адміністративного суду не виправив.
48. Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і скерування справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
49. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа скеровується до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа скеровується до суду першої інстанції.
50. Отже, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню зі скеруванням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
51. З огляду на результат касаційного розгляду, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 345, 353, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року у справі № 420/30325/25 - скасувати.
Справу № 420/30325/25 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції - Одеського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська,
Судді Верховного Суду
Оригінал: reyestr.court.gov.ua