Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №640/25317/19 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №640/25317/19

Суддя: Радишевська О.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 640/25317/19

адміністративне провадження № К/990/6310/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,

розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №640/25317/19,

за позовом ОСОБА_1 до Генерального прокурора, Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора №2, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Писаренком Олександром Олександровичем, на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року, прийняте в складі: головуючого судді Захарова О.В., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Генерального прокурора (далі - відповідач-1), Кадрової комісії Офісу Генерального прокурора №2 (далі - відповідач-2, Кадрова комісія №2), Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-3) з вимогами:

1.1. визнати протиправними та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 19.11.2019 №1625ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.11.2019;

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Першого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України в органі прокуратури або рівнозначній посаді в органах прокуратури України з 22.11.2019;

1.3. скасувати рішення від 13.11.2019 № 8 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки» Кадрової комісії № 2;

1.4. стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 22.11.2019 по дату винесення судового рішення.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що фактичною підставою для його звільнення стало рішення Кадрової комісії № 2 про неуспішне проходження атестації, а не обставини, передбачені пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Позивач указує, що тестування на загальні здібності та навички не передбачене ані Законом України «Про прокуратуру», ані іншими законами України, а отже, не може бути підставою для його звільнення з посади прокурора.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 з 2012 року працював на різних посадах в органах прокуратури.

4. З 21.03.2019, відповідно до наказу Генерального прокурора України від 21.03.2019 №182ц, позивач призначений на посаду прокурора першого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.

5. 09.10.2019 позивач подав Генеральному прокурору України заяву про переведення його на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора та про намір пройти атестацію.

6. 23.10.2019 позивачем успішно складено іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора (перший етап атестації), у зв`язку з чим його допущено до наступного етапу атестації у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

7. За результатами іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (другий етап атестації), позивач набрав 86 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту (93 бали).

8. Відповідно до відомостей про результати тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки ОСОБА_1 набрав середній арифметичний бал - 86, про що він погодився та поставив особистий підпис.

9. 13.11.2019 Кадрова комісія №2 прийняла рішення №8 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складення іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки», згідно з яким позивач за результатами іспиту у формі тестування на загальні здібності та навички набрав 86 балів, що є менше прохідного балу для успішного складання іспиту, він не допускається до етапу проходження співбесіди. У зв`язку з цим прокурор першого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

10. Наказом Генерального прокурора від 19.11.2019 № 1625ц позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 22.11.2019. Підставою для видання цього наказу зазначено рішення від 13.11.2019 №8 Кадрової комісії №2.

11. Не погоджуючись з рішенням Кадрової комісії №2 про неуспішне проходження атестації та подальшим звільненням з посади прокурора, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

12. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.06.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026, у задоволені позову відмовлено.

13. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що рішення Кадрової комісії № 2 про неуспішне проходження атестації є обґрунтованим, оскільки підставою для його прийняття є набрання позивачем кількості балів, меншої ніж прохідний бал для успішного складання відповідного іспиту. З огляду на специфіку його складення у формі анонімного тестування додаткового мотивування таке рішення не потребує.

14. Ураховуючи те, що позивач не набрав прохідного балу і не був допущений до наступного етапу атестації - співбесіди, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Кадрова комісія №2 правомірно прийняла рішення про неуспішне проходження ним атестації.

15. Суди попередніх інстанцій зазначили, що звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» прямо передбачене підпунктом 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури». Юридичним фактом, що зумовлює звільнення прокурора на підставі зазначеної норми, є не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів, а виключно наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

16. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що за наявності рішення Кадрової комісії №2 про неуспішне проходження позивачем атестації Генеральною прокуратурою України правомірно видано наказ про його звільнення з посади прокурора.

17. Вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку є похідними, у зв`язку з чим відсутні підстави для їхнього задоволення.

18. Щодо посилань позивача на Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 у справі № 11-р(ІІ)/2024, то суди попередніх інстанцій констатували, що таке рішення не має зворотної дії в часі та поширюється на правовідносини, які виникли вже після його ухвалення.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

19. 12.02.2026 до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Писаренком Олександром Олександровичем, на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2026.

20. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, просив їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким задовольнити позов у повному обсязі.

21. Підставою для касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

22. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник зазначив, що на дату звернення до суду касаційної інстанції відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у спорах щодо звільнення прокурорів у зв`язку з непроходженням атестації, після визнання зазначеної норми неконституційною.

23. Скаржник указав, що суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки Рішенню Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 та визнали допустимим звільнення позивача на підставі норми, яка була визнана неконституційною.

24. Скаржник наголошує, що об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №160/6949/20 24.02.2026 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого визнання нормативно-правового акта неконституційним означає, що такий акт суперечив Конституції України з моменту його прийняття. Рішення Конституційного Суду України не створює стану неконституційності, а лише констатує його існування.

25. Отже, скаржник зазначає, що правова норма, яка була покладена в основу оскаржуваного наказу про звільнення позивача, не повинна була застосовуватися судами попередніх інстанцій, адже така норма не відповідає вимогам Конституції України. На думку скаржника, застосування судами зазначеної норми без урахування Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

26. Скаржник також звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи. За твердженням скаржника, судами попередніх інстанцій не з`ясовано фактичних підстав звільнення позивача, не перевірено повноваження представників відповідачів, не досліджено обставин знищення оригіналів матеріалів атестації, а також допустимість доказів, поданих у вигляді копій за відсутності оригіналів.

27. За наслідком автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Мацедонській В.Е., Смоковичу М.І.

28. Суд ухвалою від 05.03.2026 відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

29. 17.03.2026 від Офісу Генерального прокурора надійшли додаткові пояснення у справі.

30. 22.03.2026 і 24.03.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі і заперечення на додаткові пояснення Офісу Генерального прокурора.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

31. Згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

32. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

33. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

34. Відповідно до частин першої, другої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

35. Статтею 4 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

36. Згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

37. Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-ІХ; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який діє з 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону №1697-VII були внесені зміни.

38. У тексті Закону №1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно словами «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».

39. Згідно з пунктами 6, 7 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому розділом.

40. Відповідно до пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.

41. Пунктом 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ установлено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.

42. Згідно з пунктом 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур.

43. Відповідно до пункту 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора.

44. Пунктом 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

45. Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

46. Пунктом 16 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-ІХ передбачено, що за результатами складення прокурором іспиту відповідна кадрова комісія ухвалює рішення щодо допуску прокурора до проведення співбесіди. Якщо прокурор за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, встановлений згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, це є підставою для недопущення прокурора до етапу співбесіди і ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором.

47. Згідно з пунктом 17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX кадрові комісії за результатами атестації прокурора ухвалюють одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Кадрові комісії за результатами атестації подають Генеральному прокурору інформацію щодо прокурорів, які успішно пройшли атестацію, а також щодо прокурорів, які неуспішно пройшли атестацію. Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється.

48. Пунктом 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

49. Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту. Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

50. Відповідно до пунктів 7-17 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ з метою проведення атестації прокурорів наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

51. Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

52. Згідно з пунктами 2, 4 розділу І Порядку №221 атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями. Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.

53. Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку №221 атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

54. Пунктом 7 розділу І Порядку №221 визначено, що повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.

55. Згідно з пунктом 1 розділу IІ Порядку №221 після завершення строку для подання заяви, вказаної у пункті 9 розділу I цього Порядку, кадрова комісія формує графік складання іспитів. Графік із зазначенням прізвища, імені та по батькові прокурора, номера службового посвідчення, інформації про дату, час та місце проведення тестування оприлюднюється на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за п`ять календарних днів до дня складання іспиту. Прокурор вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце складання іспиту з моменту оприлюднення відповідного графіка на офіційному веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора).

56. Відповідно до пункту 3 розділу IІ Порядку №221 тестування проходить автоматизовано з використанням комп`ютерної техніки у присутності членів відповідної кадрової комісії і триває 100 хвилин. Прокурор може завершити тестування достроково. Тестові питання обираються для кожного прокурора автоматично із загального переліку питань у кількості 100 питань. Кожне питання має передбачати варіанти відповіді, один з яких є правильним. Після закінчення часу, відведеного на проходження тестування, тестування припиняється автоматично, а на екран виводиться результат складання іспиту відповідного прокурора. Кожна правильна відповідь оцінюється в один бал. Максимальна кількість можливих балів за іспит становить 100 балів. Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту становить 70 балів (пункт 4 розділу IІ Порядку №221).

57. У разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №221).

58. Пунктами 3, 5 розділу ІІІ Порядку №221 передбачено, що зразок тестових питань та правила складання іспиту оприлюднюється на веб-сайті Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) не пізніше ніж за сім календарних днів до дня складання іспиту. Прохідний бал (мінімально допустима кількість набраних балів, які можуть бути набрані за результатами тестування) для успішного складання іспиту встановлює своїм наказом Генеральний прокурор після складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора.

59. Прокурор, який за результатами складення іспиту набрав меншу кількість балів, ніж прохідний бал, не допускається до співбесіди, припиняє участь в атестації, а відповідна кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження прокурором атестації (пункт 6 розділу ІІІ Порядку №221).

60. Інші питання, пов`язані із проведенням атестації прокурорів, врегульовані розділом V Порядку №221. Так, уповноваженими суб`єктами з питань забезпечення організаційної підготовки до проведення атестації та виконання функцій адміністративно-розпорядчого характеру, координування та узгодження дій під час підготовки і проведення атестації є члени комісії та робоча група такої кадрової комісії (пункт 1 розділу V Порядку №221).

61. Пунктом 2 розділу V Порядку №221 передбачено, що у разі виникнення у прокурора зауважень чи скарг на процедуру проведення атестації він може звернутися до голови або секретаря комісії.

62. Згідно з пунктом 6 розділу V Порядку №221 рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.

63. Відповідно до пункту 4 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 №233 (далі - Порядок №233; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), склад комісії затверджує Генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря.

64. Комісія правомочна ухвалювати рішення, здійснювати інші повноваження, якщо на її засіданні присутня більшість членів комісії. У разі неявки члена комісії більше двох разів поспіль без поважних причин, такий член комісії підлягає заміні відповідно до пункту 19 Порядку (пункт 8 Порядку №233).

65. Приписами пункту 12 Порядку №233 передбачено, що рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії. Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

66. Рішення і протоколи комісії підписуються всіма присутніми членами комісії. У разі відмови члена комісії підписати рішення або протокол, у такому рішенні або протоколі робиться відповідна відмітка (пункт 13 Порядку №233).

67. За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

68. Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

69. Частиною четвертою статті 7 КАС України установлено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

VI. Позиція Верховного Суду

70. Предметом спору в цій справі є правомірність рішення Кадрової комісії №2 про неуспішне проходження позивачем атестації та звільнення його з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі такого рішення та на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 22.11.2019.

71. 18.12.2024 Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 11-р(ІІ)/2024 2024 у справі №3-157/2023(290/23) про неконституційність пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII зі змінами.

72. Касаційне провадження у цій справі відкрите на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

73. У межах цього касаційного провадження скаржник наполягає на тому, що його звільнення відбулося на підставі неконституційної норми закону.

74. Питання, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, чи підлягає застосуванню пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII після визнання його неконституційним.

75. Суд у контексті спірних правовідносин уважає за необхідне зазначити таке.

76. Під час перегляду цієї справи в судах попередніх інстанцій Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення від 18.12.2024 № 11-р(ІІ)/2024 2024 у справі №3-157/2023(290/23), за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 9 частини першої статті 51, підпункту 1 пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII (щодо конституційних гарантій незалежності прокурора).

77. У резолютивній частині цього Рішення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII зі змінами.

78. Також зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

79. Конституційний Суд України у Рішенні від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024, оцінюючи конституційність пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, виходив із того, що приписи Конституції України та Закону № 1697-VII надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

80. Конституційний Суд України зазначив, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону № 1697-VII) або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону № 1697-VII), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

81. Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

82. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

83. Статтею 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

84. Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини другої статті 150 Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14.12.2000 (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію.

85. Водночас належним до врахування під час розгляду цієї справи є те, що у постанові від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 Верховий Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) відступив від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі №240/7411/21, про неможливість застосування частини четвертої статті 7 КАС України до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України.

86. Зокрема, в указаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:

1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;

2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.

87. У постановах від 26.06.2026 у справі №640/22579/19 та від 30.06.2026 у справі №380/6090/21, від 10.07.2026 у справі №420/5756/21, від 23.07.2026 у справах №380/696/21 і №380/2461/21 Верховним Судом до подібних правовідносин застосовано підхід, викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 у справі №240/19209/21 та ураховано, зокрема, Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23) при вирішенні спору.

88. У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що наявність рішення Кадрової комісії №2 про неуспішне проходження позивачем атестації є підставою для звільнення його з посади прокурора, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.

89. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент виникнення спірних правовідносин, які є предметом розгляду у цій адміністративній справі, пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII був чинним і підлягав застосуванню.

90. Водночас суди попередніх інстанцій не урахували, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, згідно з вимогами частини четвертої статті 7 КАС України, не застосовуються судом.

91. Таким чином, цю справу необхідно вирішувати, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 18.12.2024 №11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23).

92. З огляду на висновки судів попередніх інстанцій, указаним доводам оцінки надано не було.

93. За таких обставин суди попередніх інстанцій при вирішенні справи у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу Генеральної прокуратури України від 19.11.2019 №1625ц про звільнення позивача з посади прокурора першого відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України та органів прокуратури не надали належної правової оцінки змісту позовних вимог, характеру спірних правовідносин, підставам та формулюванню причин звільнення позивача.

94. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення частини другої статті 341 КАС України.

95. Щодо рішення Кадрової комісії №2 про неуспішне проходження позивачем атестації, яке також є предметом оскарження у цій справі, а також доводів скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права (зокрема щодо неперевірки повноважень представників відповідачів, недослідження обставин знищення оригіналів матеріалів атестації та оцінки допустимості доказів, поданих у вигляді копій за відсутності їх оригіналів), то Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

96. Зазначене рішення та доводи не охоплюються підставою, з якої відкрито касаційне провадження, відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а отже, такі не є предметом перевірки Суду у цій справі.

97. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

98. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

99. Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

100. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

101. Відповідно до підпункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

102. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

103. Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 341 КАС України, Суд уважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

104. У межах цього касаційного провадження Суд не вирішував питання обґрунтованості рішення Кадрової комісії №2 від 13.11.2019 № 8 про неуспішне проходження позивачем атестації.

105. Отже, Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та допустили порушення норм процесуального права, адже не з`ясували усіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору. Ці порушення є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

106. Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Суд враховує, що рішенням Вищої ради правосуддя від 21.05.2026 № 960/0/15-26 змінено із 01.06.2026 територіальну підсудність судових справ Луганського окружного адміністративного суду шляхом її передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

107. Під час нового розгляду справи судам попередніх інстанцій необхідно дослідити спірні правовідносини з урахуванням викладених у цій постанові висновків, надати оцінку вказаним обставинам й аргументам сторін та, у залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

108. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.

109. Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

110. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

111. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, а справу №640/25317/19 в цій частині направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

112. Судові витрати не розподіляються

113. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: В.Е. Мацедонська

М.І. Смокович

Оригінал: reyestr.court.gov.ua