Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №380/7176/26
Суддя: Ільчишин Надія Василівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 рокуЛьвівСправа № 380/7176/26 пров. № А/857/42656/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року (судді Потабенко В.А., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/7176/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України в особі Міністерства розвитку громад та територій України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови ОСОБА_1 у видачі довідки про перебування особи в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, оформленої листом від 17.10.2025 № 03.3/Ф-2274/2512, зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) оформити та видати ОСОБА_1 довідку про перебування особи в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах, за формою згідно з Додатком до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 55.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що відсутні будь-які офіційні докази (листування з відповідними державним органами, приймання під час обміну полоненими) перебування в полоні ОСОБА_1 окрім, незаконного його затримання. Відповідно до пункту А статті 4 розділу І частини І Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 (далі – Конвенція), військовополоненими, у розумінні цієї Конвенції, є особи, які потрапили в полон до супротивника й належать до однієї з таких категорій: 1. Особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил. 2. Членів інших ополчень та добровольчих загонів, зокрема членів організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо цю територію окуповано, за умови, що ці ополчення або добровольчі загони, зокрема організовані рухи опору, відповідають таким умовам: 3. Членів особового складу регулярних збройних сил, які заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані державою, яка їх затримує. 4. Осіб, які супроводжують збройні сили, але фактично не входять до їхнього складу, наприклад цивільних осіб з екіпажів військових літаків, військових кореспондентів, постачальників, особового складу робочих підрозділів або служб побутового обслуговування збройних сил, за умови, що вони отримали на це дозвіл тих збройних сил, які вони супроводжують, для чого останні видають їм посвідчення особи за зразком, наведеним у додатку. 5. Членів екіпажів суден торговельного флоту, зокрема капітанів, лоцманів та юнг, а також екіпажів цивільних повітряних суден сторін конфлікту, які не користуються більш сприятливим режимом згідно з будь-якими іншими положеннями міжнародного права. 6. Жителів неокупованої території, які під час наближення ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носить зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни. Згідно вимог статті 17 розділу І частини ІІІ Конвенції, кожний військовополонений під час допиту зобов`язаний повідомити лише своє прізвище, ім`я та військове звання, дату народження та армійський, полковий, особовий чи серійний номер або, якщо цього немає, іншу рівноцінну інформацію. Якщо він свідомо порушує це правило, то цим він може зумовити обмеження переваг, які надаються відповідно до його звання або статусу. Відповідно до матеріалів справи, а саме в листі Служби Безпеки України зазначено, що 16.03.2026 було затримано ОСОБА_1 , але не взято в полон як військовослужбовця. На підставі викладеного вище зазначає, що відповідно до наявних облікових даних інформація про перебування в полоні старшого сержанта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 як представника будь-якого військового формування – відсутня. Враховуючи, що військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) згідно частини другої статті 19 Конституції України діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відсутні підстави для визнання протиправними дій та зобов`язання до вчинення певних дій, в зв`язку з чим, судом першої інстанції хибно не було враховано при вирішенні спірних правовідносин та не надано належної правової оцінки доводам військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України), як відповідача по справі, не було проведено належного аналізу нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини і, як наслідок, неправильно було застосовано норми матеріального права та процесуального, що є беззаперечною підставою для скасування судового рішення.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу в якому заперечує вимоги та доводи апелянта, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 24.02.2022 та проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (військовій частині НОМЕР_1 ) на посаді інструктора (з вогневої, тактико-спеціальної підготовки та тактичної медицини) відділу професійної підготовки, у військовому званні старшого сержанта.
Згідно з витягом з журналу службово-бойових дій НОМЕР_2 прикордонного загону (інв. № 113дск від 23.12.2022) 04.03.2022 під час виконання бойових завдань в районі ведення бойових дій позивач отримав поранення, у зв`язку з чим з 04.03.2022 по 15.03.2022 перебував на лікуванні. 17.03.2022 о 09.20 начальником НОМЕР_2 прикордонного загону прийнято рішення про евакуацію 13 поранених військовослужбовців та 6 військовослужбовців-жінок на цивільних транспортних засобах з району пункту тимчасової дислокації (ПАТ МК «Азовсталь») із використанням «зеленого» коридору за маршрутом: МАРІУПОЛЬ - ПОРТОВСЬКЕ - МАНГУШ - БЕРДЯНСЬК - ТОКМАК - ВАСИЛІВКА - ЗАПОРІЖЖЯ; при цьому особовий склад було переодягнено в цивільний одяг, а документи зібрано та залишено на місці. У числі осіб, які вибули на евакуацію на автомобілі AUDI ( НОМЕР_3 ), зазначено старшого сержанта ОСОБА_1 .
Згідно з тим же витягом, 31.03.2022 від начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 отримано інформацію про те, що особовий склад (13 поранених військовослужбовців), який о 09.20 17.03.2022 вибув на евакуацію, слід вважати таким, що зник безвісти. У переліку таких осіб зазначено старшого сержанта ОСОБА_1
08.04.2022 на контактний центр «Довіра» надійшло інформаційне повідомлення № НОМЕР_4 від громадянки України ОСОБА_2 , яка відрекомендувалася рідною тіткою дівчини позивача, про те, що 07.04.2022 позивач вийшов на зв`язок та повідомив, що під час перетину блокпосту окупанти зупинили його для з`ясування обставин, під час перевірки він пред`явив паспорт громадянина України, а також що спостерігав на блокпосту інших військовослужбовців України, які знаходились у полоні.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.05.2022 № 195-АГ «Про безповоротні втрати» старшого сержанта ОСОБА_1 зараховано до бойових безповоротних втрат з обліком «безвісно відсутній».
Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 30.08.2022 № 34-ОС «Про особовий склад» старшого сержанта ОСОБА_1 (П-015147) виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 31.08.2022 у зв`язку із зарахуванням у розпорядження начальника НОМЕР_5 прикордонного загону та вибуттям для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_6 , АДРЕСА_1 .
На підставі звернень позивача НОМЕР_2 прикордонним загоном Державної прикордонної служби України проведено службове розслідування за фактом можливого захоплення в полон старшого сержанта ОСОБА_1 , за результатами якого складено висновок від 02.10.2025, затверджений начальником НОМЕР_2 прикордонного загону. У межах службового розслідування відібрано письмові пояснення позивача, а також звільнених з полону військовослужбовців НОМЕР_2 прикордонного загону - капітана ОСОБА_3 (звільнений з полону 14.06.2025) та штаб-сержанта ОСОБА_4 (звільнений 25.05.2025), які прямо вказали, що 16.03.2022 на під`їзді до м. Бердянськ вони разом із позивачем були силоміць затримані збройними формуваннями держави-агресора та в подальшому спільно поміщені до виправної колонії № 77 у АДРЕСА_2 .
За результатами службового розслідування комісія дійшла висновку, який викладено у трьох пунктах резолютивної частини, зокрема: 1) факт можливого захоплення в полон старшого сержанта ОСОБА_1 не підтвердився, оскільки відповідей від Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Національного інформаційного бюро та Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених на адресу загону не надходило; 2) інших підтверджуючих документів щодо підтвердження факту позбавлення особистої свободи надано не було; 3) факт перебування старшого сержанта ОСОБА_1 у виправній колонії № 77 на тимчасово окупованій території м. Бердянськ Запорізької області вважати таким, що підтвердився, відповідно до наданих пояснень звільнених з полону військовослужбовців - капітана ОСОБА_3 та штаб-сержанта ОСОБА_4 .
Листом Об`єднаного центру з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України від 07.06.2024 № 33/7-Ф-3657-в відповідачу та позивачу повідомлено, що в облікових даних Об`єднаного центру наявні відомості про факт незаконного затримання ОСОБА_1 16.03.2022 на території Донецької області; водночас у числі осіб, повернутих на підконтрольну Уряду України територію під час реалізації заходів зі звільнення (обміну), позивач не значиться.
Листом Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» Міністерства розвитку громад та територій України, яке виконує функції Національного інформаційного бюро, від 09.10.2025 № 06-05/33642 повідомлено, що в реєстрі оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора, відсутнє підтвердження про перебування позивача у полоні держави-агресора через Центральне агентство з розшуку Міжнародного комітету Червоного Хреста та з інших відкритих джерел.
За результатами розгляду звернень позивача НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України листами від 14.01.2024, від 27.05.2024 № 08/Ф-390/376, від 09.09.2024 № 08/10079-24-Вих та остаточно листом від 17.10.2025 № 03.3/Ф-2274/2512 відмовив позивачу у видачі довідки про перебування у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, посилаючись на відсутність офіційної інформації про перебування позивача в полоні та непідтвердження факту захоплення в полон за результатами службового розслідування.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтями 17 та 65 Конституції України установлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави та справою всього Українського народу. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань було оголошено проведення в Україні загальної мобілізації, яка триває і до сьогодні.
Із початком широкомасштабної військової агресії рф фундаментальні національні інтереси, які полягають у збереженні суверенітету, територіальної цілісності і незалежності, що є засадничими умовами реалізації права Українського народу на самовизначення та збереження держави Україна, викликали потребу у невідкладній повній мобілізації оборонних ресурсів для забезпечення відсічі агресору, в тому числі громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації або можуть бути залучені в умовах воєнного стану до суспільно корисних робіт.
Основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей, визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26.01.2022 № 2010-IX (далі - Закон № 2010-IX).
Відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 2010-IX дія цього Закону поширюється, зокрема, на громадян України, яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України та які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 та Додатковим протоколом I від 08.06.1977.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 55 затверджено Порядок оформлення довідок про перебування осіб у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах (далі - Порядок № 55), який визначає процедуру оформлення та видачі довідок, передбачених підпунктом «а» пункту 2 частини першої, пунктом 2 частини четвертої статті 4 Закону № 2010-IX.
Згідно з п. 2 Порядку № 55 довідка оформляється, зокрема, громадянам України з числа осіб, яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12.08.1949 та Додатковим протоколом I від 08.06.1977.
Пунктом 3 Порядку № 55 встановлено, що довідку видають, зокрема, центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, правоохоронний орган чи державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, командир підрозділу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями. Відповідно до пункту 6 Порядку № 55 підставою для оформлення довідки зазначається заява особи з датою і номером реєстрації, а також документ (відповідне повідомлення, офіційна інформація, списки осіб тощо) з його реєстраційними даними, який підтверджує факт перебування особи в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України або інтернування в нейтральних державах.
Аналіз наведених норм свідчить, що видача довідки про перебування у місцях несвободи віднесена до компетенції командира (керівника) відповідного військового формування, у якому особа проходила службу, та обумовлена встановленням факту перебування такої особи в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України на підставі документів і відомостей, що підтверджують цей факт. Закон № 2010-IX та Порядок № 55 не обмежують коло допустимих доказів виключно офіційними списками Міжнародного комітету Червоного Хреста чи повідомленнями держави-агресора, а оперують відкритим переліком - «офіційна інформація, повідомлення, списки осіб тощо».
Спірним у цій справі є питання про наявність достатніх правових підстав для видачі позивачу довідки про перебування у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, а саме - чи підтверджується наявними у справі доказами факт перебування позивача в місцях несвободи.
Відмовляючи у видачі довідки, відповідач послався насамперед на Висновок службового розслідування від 02.10.2025 та на відсутність офіційного підтвердження полону з боку Координаційного штабу, Національного інформаційного бюро, Об`єднаного центру при СБ України та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Також в апеляційній скарзі посилається на лист Служби Безпеки України зазначено, що 16.03.2026 було затримано ОСОБА_1 , але не взято в полон як військовослужбовця.
Надаючи оцінку вказаним відповідачем доводам, суд враховує наступне.
За усталеною правовою позицією Верховного Суду, висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених обставин, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідки для суб`єктів відповідних правовідносин і має обов`язковий характер. За своєю правовою природою висновок службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки (постанови Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 826/13810/16, від 12.12.2019 у справі № 815/3366/16, від 29.11.2019 у справі № 808/965/17, від 10.02.2021 у справі № 640/9600/20).
Отже, оскільки висновок службового розслідування є лише носієм доказової інформації, суд уповноважений надати самостійну оцінку викладеним у ньому фактам незалежно від суб`єктивного підсумкового рішення комісії, та не пов`язаний кваліфікацією, яку комісія надала встановленим нею обставинам.
Дослідивши висновок службового розслідування від 02.10.2025, суд встановив наявність у ньому внутрішньої суперечності.
Так, у п. 1 резолютивної частини комісія зазначила, що факт можливого захоплення в полон позивача не підтвердився - виключно з тих підстав, що на адресу загону не надійшли відповіді від Координаційного штабу, Національного інформаційного бюро та Об`єднаного центру. Натомість у пункті 3 цього ж висновку комісія прямо встановила, що факт перебування старшого сержанта ОСОБА_1 у виправній колонії № 77 на тимчасово окупованій території м. Бердянськ слід вважати таким, що підтвердився, відповідно до наданих пояснень звільнених з полону військовослужбовців - капітана ОСОБА_3 та штаб-сержанта ОСОБА_4 .
Суд зауважує, що відсутність відповідей від окремих державних органів на запити загону не є доказом відсутності самого факту перебування особи в місцях несвободи, а свідчить лише про ненадходження відповідної інформації на момент складення висновку.
Водночас, зафіксований у п. 3 того ж висновку факт фактичного перебування позивача у ворожій установі виконання покарань (виправній колонії № 77) під збройною охороною сил держави-агресора за своєю правовою природою і становить факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії, який підлягав покладенню в основу позитивного рішення про видачу довідки.
Зазначені обставини підтверджуються не лише висновком службового розслідування, а й сукупністю інших зібраних у справі доказів, які узгоджуються між собою. Зокрема, з витягу з журналу службово-бойових дій НОМЕР_2 прикордонного загону (інв. № 113дск від 23.12.2022) вбачається, що позивач у складі групи поранених військовослужбовців 17.03.2022 вибув на евакуацію на цивільному транспортному засобі AUDI (BX9757AI) за маршрутом через м. Бердянськ та в подальшому був облікований як безвісно відсутній. Письмові пояснення капітана ОСОБА_3 та штаб-сержанта ОСОБА_4 - чинних військовослужбовців, звільнених з полону держави-агресора, - відібрані в установленому порядку в межах службового розслідування, підтверджують, що вони разом із позивачем на тому ж автомобілі були силоміць затримані 16.03.2022 на під`їзді до м. Бердянськ та спільно поміщені до виправної колонії № 77.
Інформаційне повідомлення № 29126 від 08.04.2022, зафіксоване у журналі службово-бойових дій ще у квітні 2022 року (тобто до повернення позивача на підконтрольну Уряду України територію), містить відомості про те, що позивач 07.04.2022 вийшов на зв`язок та повідомив, що його зупинили на блокпосту для з`ясування обставин, що він пред`явив цивільний паспорт громадянина України та що спостерігав на блокпосту інших полонених українських військовослужбовців. Наведений офіційний запис, зроблений у часі, наближеному до самих подій, узгоджується з подальшими поясненнями позивача та свідків і об`єктивно підтверджує обставини його примусового затримання ворогом.
Лист Об`єднаного центру при Службі безпеки України від 07.06.2024 № 33/7-Ф-3657-в, всупереч доводам відповідача, не спростовує, а підтверджує факт незаконного затримання позивача, оскільки в ньому прямо зазначено про наявність в облікових даних Об`єднаного центру відомостей про факт незаконного затримання ОСОБА_1 16.03.2022 на території Донецької області. Та обставина, що позивач не значиться в числі осіб, повернутих під час офіційних заходів зі звільнення (обміну), не спростовує самого факту його незаконного затримання, а узгоджується з послідовними поясненнями позивача про те, що з метою збереження життя він приховав свою належність до Державної прикордонної служби України та назвався цивільною особою, у зв`язку з чим не був включений державою-агресором до офіційних списків військовополонених.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач є особою, яка проходила військову службу у складі сил безпеки і сил оборони України, тобто належить до кола осіб, визначених п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 2010-IX та п. 2 Порядку № 55, а отже, за умови підтвердження факту перебування у місцях несвободи, має право на отримання відповідної довідки.
Аналізуючи доводи відповідача про те, що підтвердження полону офіційно надає лише міністерство оборони держави-агресора через Міжнародний комітет Червоного Хреста, то колегія суддів зазначає, що ні Закон № 2010-IX, ні Порядок № 55 не встановлюють такого обмеження кола допустимих доказів, а пункт 6 Порядку № 55 передбачає відкритий перелік документів, що можуть підтверджувати факт перебування особи в місцях несвободи («офіційна інформація, повідомлення, списки осіб тощо»). Покладання на особу, яка з об`єктивних причин (приховування належності до сил оборони задля збереження життя) не була облікована державою-агресором як військовополонений, обов`язку надати підтвердження саме від держави-агресора нівелювало б гарантований державою механізм соціального і правового захисту таких осіб та позбавляло б його ефективності.
Також суд зважає на суперечливість позиції відповідача-апелянта, який одночасно не визнає факт перебування позивача в полоні (місцях несвободи), проте й не обліковує його як такого, що самовільно залишив військову частину чи вчинив дезертирство, не ініціював відповідного службового розслідування та не направляв повідомлень про вчинення кримінального правопорушення, відповідні доводи також відсутні в апеляційній скарзі.
Навпаки, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.05.2022 № 195-АГ позивача обліковано як безвісно відсутнього у зв`язку з бойовими безповоротними втратами, а після повернення прийнято до подальшого проходження служби без будь-яких звинувачень у незаконній відсутності. Така поведінка відповідача за своєю суттю є фактичним визнанням того, що відсутність позивача на службі у період з 16.03.2022 була зумовлена непереборними обставинами об`єктивного характеру.
Суд зауважує, що рішення про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
При цьому, суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади (постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №599/1422/16-а, від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18).
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Водночас принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі покладає саме на суд обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень, з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. При цьому за стандартом доказування переваги більш вагомих доказів обставина вважається доведеною, якщо висновок про її існування з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Суд відхиляє доводи апелянта адже згідно зі ст. 4 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими статус військовополоненого (особи, позбавленої свободи) настає з моменту потрапляння під владу супротивника. Матеріалами самої військової частини підтверджується, що 04.03.2022 під час виконання бойових завдань в районі ведення бойових дій позивач отримав поранення, у зв`язку з чим з 04.03.2022 по 15.03.2022 перебував на лікуванні, а 17.03.2022 о 09.20 начальником НОМЕР_2 прикордонного загону прийнято рішення про евакуацію 13 поранених військовослужбовців та 6 військовослужбовців-жінок на цивільних транспортних засобах з району пункту тимчасової дислокації (ПАТ МК «Азовсталь») із використанням «зеленого» коридору за маршрутом: МАРІУПОЛЬ - ПОРТОВСЬКЕ - МАНГУШ - БЕРДЯНСЬК - ТОКМАК - ВАСИЛІВКА - ЗАПОРІЖЖЯ; при цьому особовий склад було переодягнено в цивільний одяг, а документи зібрано та залишено на місці. У числі осіб, які вибули на евакуацію на автомобілі AUDI (BX9757AI), зазначено старшого сержанта ОСОБА_1 , 31.03.2022 від начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 отримано інформацію про те, що особовий склад (13 поранених військовослужбовців), який о 09.20 17.03.2022 вибув на евакуацію, слід вважати таким, що зник безвісти. У переліку таких осіб зазначено старшого сержанта ОСОБА_1 .
Колегія суддів відхиляє також посилання апелянта на лист Служби Безпеки України, що 16.03.2026 було затримано ОСОБА_1 , але не взято в полон як військовослужбовця, адже апелянтом не подано доказів спростування наведених вище судом фактів перебування в полоні ОСОБА_1 .
Згідно із статтею 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 9 статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Частина 1 статті 2 Закону №2232-XII визначає, що Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (частина 3 статті 2 Закону №2232-XII).
Суд враховує, що, як неодноразово зазначав Верховний Суд, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Натомість повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень, тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (постанови Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 305/2196/16-а, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17). Оскільки факт перебування позивача в місцях несвободи знайшов своє підтвердження, видача йому відповідної довідки за наявності визначених Порядком № 55 умов не є дискреційним повноваженням відповідача.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що висновок службового розслідування від 02.10.2025 (зокрема, п. 3 його резолютивної частини), витяг з журналу службово-бойових дій, письмові пояснення звільнених з полону військовослужбовців капітана ОСОБА_3 та штаб-сержанта ОСОБА_4 , інформаційне повідомлення № 29126 від 08.04.2022, лист Об`єднаного центру при СБ України від 07.06.2024 № 33/7-Ф-3657-в підтверджують факт перебування ОСОБА_1 позивача у даній справі у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, а саме у виправній колонії № 77 у м. Бердянськ під збройною охороною сил держави-агресора, а тому позов задоволено правильно, адже відмова відповідача оформлена листом від 17.10.2025 № 03.3/Ф-2274/2512, у видачі позивачу довідки про перебування у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України прийнята без урахування всіх наявних у матеріалах службового розслідування обставин та документів є протиправною, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
В Рішенні у справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70).
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 – залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року у справі №380/7176/26 – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
В.О. Кушнір
Оригінал: reyestr.court.gov.ua