Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №380/17093/24
Суддя: Кухтей Руслан Віталійович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/17093/24 пров. № А/857/34530/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Кухтея Р.В.,
суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року (ухвалене головуючою суддею Желік О.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області), ГУ ПФУ в Донецькій області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Донецькій області №134550025405 від 26.07.2024 про відмову у призначенні йому пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) та зобов`язати ГУ ПФУ у Донецькій області здійснити призначення йому пенсії за віком із зарахування всього періоду трудової діяльності до страхового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.09.1986, вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 від 26.09.2006, вкладиша до трудової книжки НОМЕР_3 від 07.06.2013, а саме : періоди роботи з 17.01.1989 по 21.08.1991; з 17.05.1994 по 18.12.1995; на території російської федерації з 04.12.2004 по 29.08.2005, з 10.09.2005 по 25.08.2006, з 23.06.2006 по 10.07.2007, з 12.10.2007 по 15.04.2008, з 05.06.2008 по 21.12.2008, з 03.02.2009 по 10.01.2010, з 01.05.2010 по 21.12.2010, з 29.01.2011 по 20.04.2011, з 25.06.2011 по 12.03.2012, з 04.06.2013 по 08.04.2014, з 02.07.2014 по 10.03.2015.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано оспорюване рішення та зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи з 17.01.1989 по 21.08.1991, з 17.05.1994 по 18.12.1995, з 04.12.2004 по 29.08.2005, з 10.09.2005 по 25.08.2006, з 23.06.2006 по 10.07.2007, з 12.10.2007 по 15.04.2008, з 05.06.2008 по 21.12.2008, з 03.02.2009 по 10.01.2010, з 01.05.2010 по 21.12.2010, з 29.01.2011 по 20.04.2011, з 25.06.2011 по 12.03.2012, з 04.06.2013 по 08.04.2014, з 02.07.2014 по 10.03.2015, а також повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та ухвалити постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж позивача на дату звернення склав 15 років 8 місяців 17 днів. У свою чергу, до страхового стажу не було зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_4 за періоди з 17.01.1989 по 21.08.1991, оскільки відсутня дата наказу про звільнення та за період з 17.05.1994 по 18.12.1995, оскільки відсутня назва організації. Також до страхового стажу не були враховані періоди роботи з 04.12.2004 по 29.08.2005, з 10.09.2005 по 25.08.2006, з 23.06.2006 по 10.07.2007, з 12.10.2007 по 15.04.2008, з 05.06.2008 по 21.12.2008, з 03.02.2009 по 10.01.2010, з 01.05.2010 по 21.12.2010, з 29.01.2011 по 20.04.2011, з 25.06.2011 по 12.03.2012, з 04.06.2013 по 08.04.2014, з 02.07.2014 по 10.03.2015. З 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. 23.12.2022 набрав чинності Закон України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993”, відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993. За результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19.06.2023. Тому на осіб, які працювали в російській федерації після 01.01.1992, не поширюються норми Угоди щодо врахування при призначенні/перерахунку пенсії стажу роботи та заробітку на її території.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 у відповідності до копії паспорта громадянина України народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_2 , вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 працював у період : з 17.01.1989 по 21.08.1991 – шофером в радгоспі “Карпати”; з 17.05.1994 по 08.12.1995 – водієм в Спілці селянських господарств; з 04.12.2004 по 29.08.2005 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в ДП “Мосгортранс” (філіал перший автобусний парк); з 10.09.2005 по 25.08.2006 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 23.09.2006 по 10.07.2007 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 12.10.2007 по 15.04.2008 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 05.06.2008 по 27.12.2008 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 03.02.2009 по 10.01.2010 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 01.05.2010 по 21.12.2010 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 29.01.2011 по 20.04.2011 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 25.06.2011 по 12.03.2012 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 04.06.2013 по 08.04.2014 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 02.07.2014 по 10.03.2015 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 5 розряду в Філіалі “ 5-й автобусний парк”.
ОСОБА_1 18.07.2024 звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058.
Рішенням ГУ ПФУ у Донецькій області №134550025405 від 26.07.2024 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії.
Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж позивача на дату звернення склав 15 років 8 місяців 17 днів. У свою чергу, до страхового стажу не було зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_4 за періоди з 17.01.1989 по 21.08.1991, оскільки відсутня дата наказу про звільнення та за період з 17.05.1994 по 18.12.1995, оскільки відсутня назва організації. Також до страхового стажу не були враховані періоди роботи за періоди з 04.12.2004 по 29.08.2005, з 10.09.2005 по 25.08.2006, з 23.06.2006 по 10.07.2007, з 12.10.2007 по 15.04.2008, з 05.06.2008 по 21.12.2008, з 03.02.2009 по 10.01.2010, з 01.05.2010 по 21.12.2010, з 29.01.2011 по 20.04.2011, з 25.06.2011 по 12.03.2012, з 04.06.2013 по 08.04.2014, з 02.07.2014 по 10.03.2015, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Вважаючи оспорюване рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою його скасування.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, тому є достатнім підтвердженням права на зарахування такого періоду до страхового стажу. Щодо зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком відповідно Закону №1058, суд зазначив, що наявність права на призначення позивачу пенсії за віком відповідно до цього Закону пенсійний орган визначатиме після зарахування до стажу його роботи періоди згідно трудової книжки НОМЕР_4 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірним у даній справі є відмова пенсійного органу у призначенні пенсії за віком внаслідок неврахування до загального страхового стажу періодів роботи позивача згідно трудової книжки серії НОМЕР_4 , оскільки відсутня дата наказу про звільнення, відсутня назва організації та оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) та Законом №1058.
Частиною першою статті 9 Закону №1058 визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частина перша та друга статті 46 Конституції України).
Умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначаються законодавством про пенсійне забезпечення, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні (ч.1 ст.4 Закону №1058).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Спірним у даній справі є питання зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно записів трудової книжки.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України, в редакції на час заповнення трудової книжки позивача у спірний період, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно ч.1, 2, 4 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду до прийняття Закону №1058 регулював Закон №1788, статтею якого визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону №1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог ст.62 Закону №1788, Кабінет Міністрів України постановою №637 від 12.08.1993 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637), пунктом 1 якого визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно абз.1 п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16.04.2020 по справі №159/4315/16-а, від 26.04.2021 по справі №348/2180/16-а.
З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_2 , вкладиша до трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 працював у період : з 17.01.1989 по 21.08.1991 – шофером в радгоспі “Карпати”; з 17.05.1994 по 08.12.1995 – водієм в Спілці селянських господарств; з 04.12.2004 по 29.08.2005 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в ДП “Мосгортранс” (філіал перший автобусний парк); з 10.09.2005 по 25.08.2006 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 23.09.2006 по 10.07.2007 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 12.10.2007 по 15.04.2008 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 05.06.2008 по 27.12.2008 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 03.02.2009 по 10.01.2010 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 01.05.2010 по 21.12.2010 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 29.01.2011 по 20.04.2011 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 25.06.2011 по 12.03.2012 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 04.06.2013 по 08.04.2014 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 1 класу в Філіалі “ 5-й автобусний парк”; з 02.07.2014 по 10.03.2015 – водієм автобуса на регулярних міських пасажирських маршрутах 5 розряду в Філіалі “ 5-й автобусний парк”.
Згідно п.4 постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» (далі - Постанова №301), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.02.2018 по справі №687/975/17, від 04.07.2023 по справі №580/4012/19.
Колегія суддів зазначає, що записи трудової книжки виконані чітко, без підтирань та закреслень, містять чіткі відтиски печаток підприємств, на яких працював позивач, не містять виправлень чи неточностей, містяться у хронологічно послідовному місці, мають реквізити наказів (їх дату та номер) про призначення на посаду та звільнення з посади, а також матеріали справи не містять доказів визнання недостовірними записів трудової книжки позивача щодо періодів його роботи.
Відсутність дати одного наказу про звільнення та відсутність назви однієї організації в трудовій книжці позивача не можуть слугувати підставою для незарахування відповідних періодів роботи позивача до страхового стажу.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наявні недоліки у заповненні трудової книжки та первинних документів не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Позивач не мав можливості впливати на дотримання роботодавцем установленого порядку ведення та оформлення трудової документації і, відповідно, не може нести негативні наслідки за недоліки, допущені з вини адміністрації підприємства чи інших уповноважених осіб.
Слід зауважити, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №28-2 від 22.12.2014, Управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Більше того, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідно для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.
Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили, що дії щодо не зарахування позивачу спірних періодів його роботи до страхового стажу для призначення пенсії за віком вчинені відповідно до норм законодавства, з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для їх вчинення.
Визначальним для призначення пенсії є наявність у особи необхідного страхового стажу, а не безумовне дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки або інших документів, що підтверджують трудову діяльність. При цьому наявні недоліки у зазначених документах не спростовують достовірності інших відомостей, що підтверджують факт виконання позивачем трудових обов`язків.
Щодо періодів роботи позивача в рф, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав і громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійною забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави - учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захист) їхніх пенсійних прав.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь- якої і з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувається трудова діяльність.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою; у разі виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
У постанові від 29.03.2023 по справі №360/4129/20 Верховний Суд виснував, що обчислення стажу здійснюється, згідно із законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Відповідно до законодавства російської федерації страховий стаж має бути підтверджений на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством російської федерації.
Водночас, обов`язковою умовою для включення періоду роботи, яка виконувалась на території російської федерації, до страхового стажу є сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду російської федерації за цей період.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачі не заперечують стаж позивача набутий на території російської федерації, в тому числі сплату страхових внесків, однак, відмовили у його зарахуванні до страхового стажу через те, що з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Відповідно до статті 241 Закону №1058, періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Колегія суддів наголошує, що стаття 241 внесена до Закону №1058 згідно із Законом №3674-IX від 25.04.2024, натомість на час роботи позивача питання зарахування страхового стажу регулювалося Угодою.
При цьому, на думку колегії суддів, вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, не впливає на порядок обчислення стажу, набутого позивачем на території російської федерації, до цього моменту, для призначення пенсії.
Це, зокрема, пояснюється тим, що у пункті 2 статті 13 Угоди зазначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на виконання норм статті 241 Закону №1058 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №562 від 16.05.2025 «Деякі питання обчислення страхового стажу» (далі – Постанова №562), якою затвердив порядок підтвердження не здійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу.
Пунктом 4 Постанови №562 передбачено, що у разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
До надходження відповідних документів до територіального органу Пенсійного фонду України пенсія особі обчислюється без урахування періодів трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, крім випадків відсутності можливості здійснення обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави та документального підтвердження не здійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що є загальновідомим фактом збройна агресія рф проти України, а тому обмін інформацією, в тому числі тією, яка стосується пенсійного забезпечення, не здійснюється.
Отже, за наведених обставин відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача спірних періодів його роботи, оскільки зазначені періоди підтверджується записами у трудовій книжці, достовірність яких не спростована належними та допустимими доказами.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи з 17.01.1989 по 21.08.1991, з 17.05.1994 по 18.12.1995, з 04.12.2004 по 29.08.2005, з 10.09.2005 по 25.08.2006, з 23.06.2006 по 10.07.2007, з 12.10.2007 по 15.04.2008, з 05.06.2008 по 21.12.2008, з 03.02.2009 по 10.01.2010, з 01.05.2010 по 21.12.2010, з 29.01.2011 по 20.04.2011, з 25.06.2011 по 12.03.2012, з 04.06.2013 по 08.04.2014, з 02.07.2014 по 10.03.2015, а також повторно розглянути питання про призначення йому пенсії за віком на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року по справі №380/17093/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддяР. В. Кухтей
суддіВ. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин
Оригінал: reyestr.court.gov.ua