Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №300/7778/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №300/7778/25

Суддя: Іщук Лариса Петрівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/7778/25 пров. № А/857/47580/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

судді-доповідача Іщук Л. П.,

суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року (головуючий суддя Панікар І.В., м. Івано-Франківськ) у справі №300/7778/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – відповідач-2), у якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо незарахування при призначенні пенсії по інвалідності, стажу роботи за періоди з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 заповненій 02.12.1985; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до загального стажу роботи періоди: з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 заповненій 02.12.1985, починаючи з 26.08.2025.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії по інвалідності періоди роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007, починаючи з 26.08.2025. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач 1 подав апеляційну скаргу, в якій покликається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт покликається на те, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 02.12.1985, оскільки на титульній сторінці трудової книжки наявне виправлення в році народження і не завірено належним чином. Також не зараховано періоди роботи в громадському господарстві з 14.03.1989 по 31.10.1989 та з 06.05.1991 по 24.09.1991, оскільки в трудовій книжці відсутні дані про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві. Зазначає, що довідка з даними про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві відсутня, а період роботи з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 не зарахований, оскільки це робота в російській федерації.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено доказами, які є в матеріалах справи, що ОСОБА_1 08.09.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності (а.с.45-46).

Після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яким прийнято рішення про призначення пенсії від 16.09.2025 за №092850030861 (а.с.36-37).

Згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 20 років 06 місяців 08 днів: 01.09.1983 – 17.07.1984 – навчання у вищих/середн. ВНЗ, 24.05.1986 – 30.06.1988 – військова служба (строкова), 22.06.2004 – 31.12.2004, 21.01.2008 – 31.01.2008, 20.02.2008 – 29.02.2008, 21.03.2008 – 31.03.2008, 21.04.2008 – 30.04.2008, 21.05.2008 – 31.05.2008, 21.06.2008 – 30.06.2008, 21.07.2008 – 31.07.2008, 21.08.2008 – 31.08.2008, 21.09.2008 – 30.9.2008, 22.10.2008 – 31.10.2008, 21.11.2008 – 30.11.2008, 23.12.2008 – 29.02.2020, 01.03.2020 – 31.05.2020 – ФОП (карантин 01.03-31.05.2020) ЗУ № 533-ІХ, 01.06.2020 – 21.08.2025 (а.с.38).

На думку позивача, при призначенні пенсії відповідачами не зараховані до загального стажу роботи періоди роботи: з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 06.05.1991 по 24.09.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994, з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 зазначені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.12.1985, внаслідок чого, позивач звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія по інвалідності.

За правилами частини першої статті 30 Закону № 1058-ІV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону № 1058-ІV група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи - для повнолітніх осіб.

Норми частини першої статті 33 Закону № 1058-ІV визначають, що пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Частинами 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).

Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.

Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.

Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі – Закон № 1788).

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 (а.с.53-60), позивач з 08.08.1985 по 15.04.1986 – працював на посаді слюсаря ІІІ розряду по ремонту апаратного обладнання ремонтно-механічного цеху виготовлення хлору і каустики, з 26.01.1989 по 07.03.1989 – працював на роботі в Калуському лісовому господарстві, з 24.11.1989 по 20.11.1990 – працював на посаді будівельника, з 02.01.1991 по 30.03.1991 – працював на посаді робочого ІІ розряду, з 13.04.1992 по 20.04.1994 – працював на посаді слюсаря четвертого розряду.

Підставою для відмови у врахуванні трудового стажу позивача згідно поданої трудової книжки стало виправлення не завірене належним чином.

Колегія суддів звертає увагу, що Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), №754/14898/15-а.

При цьому, відповідач не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивача, а вказує на окремі недоліки під час заповнення трудової книжки.

Таким чином, зазначені відповідачем недоліки щодо виправлення не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області врахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 08.08.1985 по 15.04.1986, з 26.01.1989 по 07.03.1989, з 24.11.1989 по 20.11.1990, з 02.01.1991 по 30.03.1991, з 13.04.1992 по 20.04.1994.

Щодо можливості зарахування до страхового стажу періоди роботи з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.53-60) позивач в період з 10.05.1994 по 10.01.1995 працював на посаді водія, з 31.01.1995 по 31.10.2007 працював на посаді водія ІІІ класу.

Судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у вказані періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку та вкладку до неї, в яких містяться всі відповідні записи про період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, внаслідок чого, останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії.

Підставою не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу є припинення Угоди про гарантії громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 6 Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, для встановлення права на пенсію громадянам враховують трудовий стаж, набутий на території колишнього СРСР до 13.03.1992.

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

На час виникнення спірних правовідносин Україна та російська федерація були членами Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, відтак така Угода розповсюджує свою дію на даний вид пенсійного забезпечення.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Аналогічний висновок сформований Верховним Судом у постановах від 27.02.2020 в справі № 577/2688/17, від 05.03.2020 в справі № 227/4978/16-а та від 26.03.2020 в справі № 264/2643/17.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що припинення участі України та російської федерації в Угоді не є підставою для відмови в зарахуванні стажу роботи позивача, оскільки такий стаж набутий ним до 01.01.2023, внаслідок чого, не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи із з 10.05.1994 по 10.01.1995, з 31.01.1995 по 31.10.2007 є протиправним.

Щодо періоду роботи з 14.03.1989 по 31.10.1989 та з 06.05.1991 по 24.09.1991.

Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за № 310 (далі – Основні Положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних Положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться

- відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;

- відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи;

- відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).

Згідно з пунктом 6 Основних Положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Встановлений взірець трудової книжки колгоспника, містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних Положень).

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач в з 14.03.1989 по 31.10.1989 працював в колгоспі “Іскра” на посаді водія, з 06.05.1991 по 24.09.1991 працював в колгоспі “росія”.

Записи про період трудової діяльності виконані з дотримання вимог щодо заповнення трудових книжок та містять інформацію про дату прийняття/звільнення з роботи, посилання на накази, підпис та печатку підприємства.

Жодних зауважень щодо відомостей з трудової книжки за вказані періоди відповідачем висловлено не було.

Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до страхового стажу не зарахований вказаний період з 14.03.1989 по 31.10.1989, з 06.05.1991 по 24.09.1991, оскільки в трудовій книжці відсутні дані про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві, довідка з даними про встановлений та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві відсутня.

Трудова книжка позивача не містить записів про встановлений у вказаному колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання чи не виконання позивачем річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

При цьому, стаття 56 Закону № 1788 визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.

У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання позивачем під час роботи в колгоспах встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що недотримання роботодавцем правил заповнення/ведення трудової книжки, як і недотримання порядку реєстрації роботодавцем платників збору, сплати платежів до Пенсійного фонду, тощо, не може спричиняти негативних наслідків для позивача, в тому числі й щодо реалізації гарантованого права на пенсію.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року у справі №300/7778/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяЛ. П. Іщук

суддіІ. М. Обрізко

М.А. Пліш

Оригінал: reyestr.court.gov.ua