Суд: Сьомий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: проходження служби, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №120/13908/26
Суддя: Шидловський В.Б.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 120/13908/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дончик В.В.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
12 листопада 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Капустинського М.М. Сапальової Т.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Козятинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
09.09.2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Козятинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправними діями відповідача, які полягають у припиненні виплати позивачу середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 04.01.2023 року.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.09.2026 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк, з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформленої у відповідності до статті 167 КАС України, із наданням відповідних доказів поважності причин пропуску такого строку.
22.09.2026 року представник позивача подав до суду першої інстанції клопотання про поновлення строку звернення до суду, у якому зазначив, що позивач у період з 14.07.2026 року по 23.07.2026 року майже безперервно перебував під медичним наглядом. Вказував, що наведений стан здоров`я, який до того ж потребував тривалого відновлення після кожного курсу стаціонарного лікування, об`єктивно унеможливлював своєчасну підготовку та подання позовної заяви.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду та відмовити ОСОБА_1 у поновленні строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Козятинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії разом з доданими до неї матеріалами повернуто особі, яка її подала.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, за загальним правилом, суб`єкт владних повноважень має право звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів протягом тримісячного строку, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
За приписами ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно із п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Даний спір стосується невиплати позивачу середнього заробітку за час увільнення від виконання основних обов`язків, пов`язаних із публічною службою, як начальника служби у справах дітей Козятинської міської ради, у зв`язку з призовом позивача на військову службу під час мобілізації із збереженням місця роботи.
Отже, при вирішені питання про строки звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору у питанні оплати праці застосуванню підлягають норми статті 233 КЗпП України.
Відповідно до ч.1, 2 ст.233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У Рішенні від 22.02.2012 року у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Згідно з відомостями, зазначеними у позовній заяві, позивача звільнено від роботи з 26.02.2022 у зв`язку з призовом на військову службу із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку. Однак, як випливає з матеріалів адміністративного позову, відповідач не здійснював нарахування середнього заробітку у період з 19.07.2022 по 04.01.2023, що, на думку позивача, є порушенням його прав.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 в справі № 240/12017/19 зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Таким чином, щодо відліку строку звернення до адміністративного суду, то суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. Відтак при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності).
Суд зазначає, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені КАС України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки. Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними процесуальних дій, передбачених КАС України. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для його поновлення є лише наявність поважних причин, якими визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Отже, законодавець обмежує строк, протягом якого особа може звернутися до суду. Це обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в ухвалах від 02.03.2020 у справі №420/4352/19, від 13.04.2020 у справі № 520/11334/18, від 17.09.2020 у справі № 186/1881/19, від 06.11.2020 у справі № 826/14116/18 та інших.
Таким чином, оскільки позивача відповідно до наказу №110-К від 04.05.2026 року звільнено з посади начальника служби у справах дітей та остаточний розрахунок з позивачем відбувся 04.05.2026 року, кінцевим строком звернення до суду з вимогою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було 05.08.2026 року.
Натомість, позивач звернувся до суду з даним позовом 09.09.2026 року, тобто із пропуском тримісячного строку.
Між тим, у клопотанні про поновлення строку звернення до суду представник позивача зазначив, що позивач у період з 14.07.2026 року по 23.07.2026 року майже безперервно перебував під медичним наглядом, а тому наведений стан здоров`я, який до того ж потребував тривалого відновлення після кожного курсу стаціонарного лікування, об`єктивно унеможливлював своєчасну підготовку та подання позовної заяви.
З даного приводу колегія суддів зауважує, що навіть за умови врахування періоду стаціонарного лікування позивача, наведені обставини обґрунтовують поважність пропуску процесуального строку лише протягом 10 днів, тоді як фактичний строк пропуску становить 35 днів.
Стосовно іншої частини попущеного процесуального строку, то представник апелянта наголошував на тому, що позивач реалізує право на захист через систему безоплатної вторинної правничої допомоги, у якій адвокат надає допомогу виключно в межах конкретного доручення центру. Доручення на представництво у цій справі видано Північним міжрегіональним центром з надання БПД лише 27.08.2026 №4-02-2026-009069, а позовну заяву подано вже 09.09.2026 - через 13 днів, тобто у розумний строк.
Разом з тим суд першої інстанції обґрунтовано зауважив, що за даними КП "ДСС" ОСОБА_1 29.05.2026 року та 03.06.2026 року звертався до Вінницького окружного адміністративного суду з іншими адміністративними позовами. Зазначене свідчить про наявність у позивача процесуальної можливості реалізовувати право на судовий захист саме в той період, який сторона позивача зазначає як час тривалого відновлення стану здоров`я.
Крім того, представник позивача не надав належних і допустимих доказів існування об`єктивних та непереборних обставин, які б перешкоджали зверненню до суду в період з 24.07.2026 року по 09.09.2026 року (дата подання цього позову). Сам по собі факт попереднього перебування на лікуванні не засвідчує неможливості вчинення процесуальних дій після його завершення.
Окремо колегія суддів наголошує, що згідно з відомостями КП "ДСС" у справах №120/8094/26 та №120/8335/26 інтереси ОСОБА_1 також представляв адвокат Кравчук Михайло Олександрович. Наведене спростовує доводи апелянта про об`єктивну неможливість вчасної підготовки позову через стан здоров`я позивача, оскільки підтверджує реальну можливість здійснення захисту його прав через уповноваженого представника у системі безоплатної вторинної правничої допомоги.
Відповідно до частини 2 статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Враховуючи пропуск позивачем встановленого строку без поважних причин, а також відсутність обставин, які б свідчили про обґрунтованість його поновлення, то колегія суддів пгоджується з позицією суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду та, як наслідок, про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Козятинської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали правильно встанови фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.
Крім того, у рішення ЄСПЛ по справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п.26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ухвалу суду першої інстанції слід залишити без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
ГоловуючийШидловський В.Б.
СуддіКапустинський М.М. Сапальова Т.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua