Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №640/19686/20
Суддя: Карпушова Олена Віталіївна
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/19686/20 Суддя (судді) першої інстанції: Білостоцький О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В :
Рух справи.
21.08.2020 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо непоновлення пенсії позивачці;
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії позивачці, викладене в листах Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.06.2020 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 року на вказаний нею банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка до 1998 року отримувала пенсію за віком, але через те, що позивачка виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, виплати пенсії їй було припинено.
Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009, позивачка звернулась до відповідача із заявою від 02.04.2020 року про поновлення виплати пенсії на вказаний позивачем банківський рахунок відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте відповідач своїм листом від 17.06.2020 відмовив у поновленні пенсії.
Внаслідок ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва вказана справа надійшла на розгляду до Одеського окружного адміністративного суду у лютому 2025 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.07.2025 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.06.2020 року про відмову позивачці у поновленні виплати пенсії; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву від 02.04.2020 року про поновлення позивачці виплати пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ґрунтуються на нормі закону, проте щодо частини позовних вимог зазначив, що є передчасними, оскільки сума, яка підлягає сплаті не визначена і не нарахована, тому в цій частині відмовлено.
Позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмовлених позовних вимог як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви, а саме те, що є рішення Конституційного Суду України та судова практика, яка не була врахована судом першої інстанції при вирішення цього спору.
Відповідач також подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позиції відповідача у суді першої інстанції.
Зокрема, зазначено те, що позивачка при зверненні за отриманням пенсії не пред`явила паспорт громадянина України та інші документи для призначення пенсії.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2025 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивачки, а 22.09.2025 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача, та внаслідок цього було витребувано справу зі суду першої інстанції.
Після надходження справи до суду апеляційної інстанції ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2025 слухання справи призначено до слухання у порядку письмового провадження.
Колегія суддів зауважує, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України було введено воєнний стан, який був неодноразово продовжений та діє на час розгляду даної справи.
Відповідно до рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану опублікованих Радою Суддів України 02.03.2022 процесуальні строки за можливістю продовжуються щонайменше до закінчення воєнного стану.
Отже, враховуючи зазначене та умови сьогодення, колегія суддів продовжує строк розгляду даної справи на розумний термін через поважність причин.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу позивача не подавали, позивачем було надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, яким підтримано висновки суду першої інстанції в частині задоволених вимог.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, зазначає наступне.
Обставини справи.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, з 1998 року виїхала до Ізраїлю на постійне місце проживання, що підтверджено паспортом громадянина України, виданий для постійного проживання за кордоном, серія НОМЕР_1 (а.с.58).
Крім того, факт громадянства України позивачки підтверджено листом Державної міграційної служби України № 810/-4-2-4744/81.3-19 від 21.12.2019 (а.с.80)
З 1998 року позивачка проживає за кордоном, зокрема в Ізраїлі, про що їй видано 14.10.1998 посвідчення особи № НОМЕР_2 органом МВС м.Рамле, переклад якого вчинено нотаріусом Вадим Меламед посвідчення № НОМЕР_3 з Рішон Ле-Ціон вул.Ротшильд 53, та який має відповідний апостил від 07.11.2019 (а.с.38, 62).
30.10.2019 ОСОБА_1 оформила на адресу пенсійного органу України заяву про призначення їй пенсії (а.с.40).
Ця заява направлялась на адресу пенсійного органу поштою, підпис у вказаній заяві був посвідчений нотаріусом Вадим Меламед посвідчення № НОМЕР_3 з Рішон Ле-Ціон вул.Ротшильд 53 і 02.04.2020 року представником позивача Меламед В., який діяв на підставі нотаріальної довіреності, подав до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві цю заяву позивачки про призначення пенсії.
Вказані документи засвідчені апостилем.
Крім того, у вказаній заяві позивачка зазначила, що просить поновити пенсію з 07.10.2009 року та зазначила реквізити банківської установи.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом від 29.04.2020 року відмовило позивачці у поновленні виплати пенсії, посилаючись на те, що оскільки позивачка не перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду, то пенсійна справа позивачки, яка раніше можливо знаходилась з органах праці та соціального захисту населення, пенсійному органу не передана.
Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації надіслало на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві архівну пенсійну справу позивача.
Листом від 04.06.2020 року Рішенням від 17.06.2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві відмовило у поновленні позивачу у виплаті пенсії, посилаючись на те, що позивачем не було дотримано вимоги щодо особистого звернення за поновленням пенсії та не було пред`явлено паспорт громадянина України.
Не погодившись із вищевказаною відмовою та вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами, і не є спірними.
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV.
Так, закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV(далі - Закон №1058-ІV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Постановою правління Пенсійного фонду України від №22-1 від 25.11.2005 року було затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року №13-1) (далі Порядок №22-1) (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно п.1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Відповідно до п.2.8 Порядку №22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
За п.2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
За ч.1 ст.237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Відповідно до ч.1 ст.239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.
Згідно ч.3 ст.244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Висновки суду.
Зі системного аналізу вищенаведених норм можна зробити висновок, що заяву з приводу пенсії, зокрема про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, тощо, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачка подала заяву про поновлення виплати пенсії через представника, повноваження якого посвідчено нотаріально.
Вказане апелянтом не спростовано.
Отже, за результатом розгляду такої заяви позивачки пенсійний орган мав би прийняти рішення щодо поновлення пенсії позивачки, оскільки відповідно до приписів Порядку №22-1, цей Порядок не міститься посилань щодо того, що заява про поновлення виплати пенсії може подаватися виключно за особистою участю заявника, тобто, цей Порядок не виключає можливості подання такої заяви представником особи за довіреністю, за умови наявності у такого представника необхідного пакету документів.
Суд першої інстанції правильно послався на положення ч.1 ст.237, ч.1 ст.239 та ч.3 ст.244 Цивільного кодексу України, оскільки вказаними нормами передбачено право позивачки представлення її прав через представника.
Отже, доводи апелянта відповідача з цього питання не заслуговують уваги, тому що при наявності такої довіреності на ім`я Вадима Меламеда , зазначена особа може вчиняти від імені позивачки будь-які дії, зокрема, бути представником в органах Пенсійного фонду України.
Таким чином, вимога пенсійного органу щодо особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії, ставить її право на соціальний захист в залежність від місця проживання (перебування), що є неприпустимим.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Вищевказаний висновок зроблено судом першої інстанції з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 31.03.2021 року по справі №0440/7137/18, від 17.03.2021 року по справі №454/2238/16-а та від 21.12.2020 року по справі №229/4165/17.
Колегія суддів погоджується з висновком суду в цій частині позовних вимог, оскільки відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України, правові висновки є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій при розгляді таких справ.
Таким чином, судом першої інстанції правильно задоволено позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.06.2020 року про відмову позивачці у поновленні виплати пенсії.
Щодо заявлених позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача, з огляду та мотивування цих вимог, то слід зазначити, що це майже аналогічні позовні вимоги з приводу бездіяльності відповідача щодо не поновлення пенсії.
Тобто, задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій у вигляді письмової відмови є достатнім вирішенням цього питання.
Крім того, доводи позивачки з цього питання у скарзі не наводяться.
Щодо позовних вимог щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, то суд першої інстанції враховуючи положення ст.2 КАС України, зазначив, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Отже, суд першої інстанції обрав спосіб відновлення порушеного права позивачки як - зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 02.04.2020 року про поновлення виплати їй пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі і викладеної у цьому рішенні.
Проте, суд апеляційної інстанції за таким висновком не погоджується.
Колегія суддів вважає, що правильним способом відновлення порушеного права є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити виплату пенсії позивачці з 7 жовтня 2009 року відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснити нарахування і виплату відповідної пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходу, з огляду на таке.
Частиною другою статті 46 Закону №1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частиною першою-другою статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Такий висновок судом апеляційного суду зроблено з урахуванням останньої правової позиції Верховного Суду викладену 26.10.2026 у справі № 460/10124/25 та у справі № 460/8138/20, де суд касаційної інстанції виклав правову позицію щодо правильного способу відновлення порушеного права пенсіонерів за таких обставин «зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 7 жовтня 2009 року відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснити нарахування і виплату відповідної пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходу».
Верховний Суд наголосив, «таким чином, у вказаній частині рішення суддів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог стосовно зобов`язання відповідача провести виплату поновленої пенсії позивачу з 7 жовтня 2009 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Зазначені висновки суду узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 30 липня 2020 року у справі №461/5775/16-а, від 30 липня 2020 року у справі №802/798/18-а, від 24 вересня 2020 року у справі № 0240/3646/18-а, від 24 вересня 2020 року у справі № 806/1754/18».
За таких обставин, доводи позивачки як апелянта підлягають задоволенню.
Щодо всіх інших доводів апелянтів, колегія суддів також їх відхиляє як необґрунтовані при цьому приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому зазначено «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…». Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Інші доводи сторін не є такими, що заслуговують уваги.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.
Здійснюючі апеляційний розгляд справи в межах доводів апеляційних скарг позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права, що обумовлює задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 р. - задовольнити.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 р. - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в частині «зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву від 02.04.2020 року про поновлення позивачці виплати пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено» - скасувати та постановити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 07 жовтня 2009 року відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснити нарахування і виплату відповідної пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходу.
В решті рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 р. в частині позовних вимог «визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.06.2020 року про відмову позивачці у поновленні виплати пенсії» - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263, п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Файдюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua