Суд: Полтавський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про виплату заробітної плати
Дата: 08 листопада 2026 р.
Справа: №553/4339/25
Суддя: Дорош А. І.
ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 553/4339/25 Номер провадження 22-ц/814/3274/26Головуючий у 1-й інстанції Подмаркова Ю.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 листопада 2026 рокум. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого – судді – доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
представник позивача – адвокат Ваніна Ю.А.
представник відповідача – адвокат Мельник К.О.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Подільського районного суду м. Полтави від 17 квітня 2026 року, ухвалене суддею Подмарковою Ю. М., повний текст рішення складений – 17 квітня 2026 року
у справі за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Ваніної Юлії Анатоліївни до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення усіх сум, що належать працівникові при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
В С Т А Н О В И В:
14.10.2025 представник ОСОБА_1 – адвокат Ваніна Ю.А. звернулася до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення усіх сум, що належать працівникові при звільненні, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням заяви про збільшення позорвних вимог від 21.01.2026), в якому просила суд: - визнати поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду та поновити пропущений строк звернення до суду з даним позовом; - стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 118 651,56 грн; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 у загальному розмірі 20 469,37 грн; матеріальну допомогу на поховання члена сім`ї у розмірі 6 700 грн; премію до ювілею у розмірі 10 299,66 грн, а всього 156 120,59 грн; - стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 111 593,34 грн; - стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн (а.с. 1-12, 117-119).
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 1997 по 2025 перебувала у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця». Наказом (розпорядженням) начальника депо Ткаченка С. від 02.06.2025 №27/ОС ОСОБА_1 звільнено з посади бригадира підприємств залізничного транспорту 6 розряду, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, на підставі ст. 38 КЗпП України. Відповідно до даного наказу підприємство повинно їй компенсувати невикористані 17 днів відпустки та виплатити одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.18. Колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітків (посадових окладів) та додаткову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.18. Колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітків (посадових окладів) за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи у галузі 27 років 06 місяців 21 день з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т.). У день звільнення на картку позивача була перерахована сума 13 149,09 грн та надано письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, відповідно до якого не нараховані та не виплачені одноразова та додаткова матеріальні допомоги. Окрім того, при звільненні їй не були виплачені матеріальні допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024, відповідно до наказу №144 від 14.07.2022 ОСОБА_1 , наказу №391 від 01.12.2023 та наказу №78 від 03.05.2024. Також, відповідно до наказу №10/3 від 09.05.2025 ОСОБА_1 з нагоди 60-річного ювілею від дня народження оголошено подяку та премійовано грошовою винагородою у розмірі 100% тарифної ставки, залежно від стажу роботи в галузі: 27 років 05 місяців 28 днів, але премію позивач так і не отримала. Наказом начальника виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» ОСОБА_2 від 10.07.2025 №115/ВД надано ОСОБА_1 матеріальну допомогу на поховання близьких у розмірі 6 700 грн відповідно до п. 6.21. Колективного договору, однак, цю допомогу вона теж не отримала. Позивач в усній формі неодноразово зверталася до адміністрації АТ «Українська залізниця» щодо виплати усіх їй належних сум при звільненні, на що їй повідомляли, що відповідно до п. 1.1.4. рішення правління AT «Українська залізниця» від 14.03.2022 (протокол Ц-54/31 Ком. т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами. Рішенням протоколу засідання правління AT «Укрзалізниця» від 14.10.2024 №Ц- 82/63 Ком.т. встановлено поновити виплати матеріальної допомоги та відповідно до графіка виплат працівникам AT «Українська залізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 згідно з пунктом 3.2.21. Галузевої угоди (зі змінами), починаючи з листопада 2024, згідно з графіком погашення. Також, рішенням протоколу правління №Ц-82/89 Ком.т. засідання правління AT «Українська залізниця» від 30.12.2024 прийнято здійснити до 31.12.2024 нарахування матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 та до 07.01.2025 здійснити виплати, але вона так і не була виплачена ОСОБА_1 . Згодом, листом від 04.04.2025 №Ц -5-1.5-25/122-25 на виконання рішень протоколу засідання штабу AT «Українська залізниця» з ефективності від 28.03.2025 №Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності AT «Українська залізниця» та у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025, до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, призупинено. Відповідно до наданої відповідачем довідки-розрахунку середньої заробітної плати ОСОБА_1 , середня зарплата дорівнює 19 775,26 грн, а одноразова матеріальна допомога як працівнику, що вперше звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років, що дорівнює розміру 3-х середньомісячних заробітків - 3 х 19 775,26 = 59 325,78 грн та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті у разі звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком протягом двох місяців після настання цього права при стажі роботи у галузі 27 років 06 місяців 21 день), що теж дорівнює 3-х середньомісячних заробітків - 3 х 19 775,26 = 59 325,78 грн, а разом 59 325,78 +59 325,78 = 118 651,56 грн. Невиплачені матеріальні допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024, що дорівнювали 75% від посадового окладу у відповідному році. У зв`язку з тим, що у ОСОБА_1 була погодинна оплата праці, то для обрахування місячного окладу необхідно помножити оклад за годину праці на норму годин в обрахованому місяці, а саме у липні 2022 (відпустка серпень 2022) – 6 133,95 грн (75% від окладу 47,55 грн х 172 год = 8 178,60 грн); у листопаді 2023 (відпустка грудень 2023) – 6 826,45 грн ( 75% від окладу 52,31 грн х 174 год = 9 101,94 грн); у квітні 2024 ( відпустка травень-червень 2024) – 7 508,97 грн (75% від окладу 57,54 грн х 174 год = 10 011,96 грн), а у загальному розмірі - 20 469,37 грн. Також, матеріальна допомога на поховання сина у розмірі 6 700 грн, премія у розмірі 100% тарифу/окладу, що дорівнює 10 299,66 грн (оклад за год 57,54 грн х 179 год). ОСОБА_1 вважає, що AT «Українська залізниця» належним чином не виконало вимоги трудового законодавства та не здійснило їй виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, у зв`язку з виходом на пенсію, матеріальні допомоги на оздоровлення та премії, матеріальної допомоги на поховання сина. Чітких графіків з зазначенням прізвищ та строків не встановлює підприємство, а встановлені призупиняє, саме тому вона змушена звертатися до суду за захистом порушеного права. Згідно Спільної постанови адміністрації виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» AT «Укрзалізниця» та Первинної профспілкової організації залізничників та транспортних будівельників України «Вагонне депо Полтава» від 06.12.2024 №14 про продовження дії колективного договору «Вагонне депо Полтава» на 2025, дія Колективного договору продовжена до 31.12.2025. Змін до Колективного договору у 2022-2025 стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової та додаткової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком, не вносилося, накази стосовно ОСОБА_1 щодо виплат матеріальних допомог при звільненні та матеріальної допомоги на оздоровлення, на поховання сина, виплати премії до ювілею не скасовані. Враховуючи, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком у відповідача не було, будь-яких змін до колективного договору, наказу про звільнення не вносилося, а тому підлягають стягненню з відповідача на користь позивача одноразова та додаткова матеріальна допомога відповідно до п. 3.18. Колективного договору. Позивач також просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, передбачений статтею 117 КЗпП України у загальному розмірі 111 593,28 грн. Оскільки у ОСОБА_1 була погодинна оплата праці, а відповідно до довідки – розрахунку за два попередніх місяці з дати звільнення з місця роботи фактична кількість відпрацьованих годин склала 330,50 год, то за 1 місяць буде складати – 165,25 год (330,50 /2 = 165,25 год), а середньогодинна заробітна плата складає 112,55 грн, то середньомісячна заробітна плата дорівнює – 18 598,88 грн (де 165,25 * 112,55 грн = 18 598,88 грн). За 6 місяців – 111 593,28 грн (18 598,88 грн * 6 = 111 593,28 грн). Позивач намагалася врегулювати даний спір без звернення до суду та з урахуванням того, що 28.08.2025 позивач звернулася за правничою допомогою і 28.08.2025 було укладено договір про надання правничої допомоги, також направлено перший адвокатський запит для збору необхідної інформації та документів для пред`явлення позову до суду, але відповідач, затягуючи процес щодо надання запитуваної інформації, надав частково документи тільки 08.10.2025, то є підстави просити суд визнати причини пропуску строку звернення позивача до суду поважними та просити поновити пропущений строк звернення до суду з даним позовом. Просить врахувати, що постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 про залишення в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4. протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т засідання правління AT «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Рішенням Подільського районного суду м. Полтави від 17 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення усіх сум, що належать працівникові при звільненні – задоволено повністю.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у сумі 118 651 грн 56 коп; матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 у загальній сумі 20 469 грн 37 коп; матеріальну допомогу на поховання члена сім`ї у розмірі 6 700 грн 00 коп; премію до ювілею у розмірі 10 299 грн 66 коп, а всього 156 120 грн 59 коп. Розрахунок проведено без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 111 593 грн 34 коп. Розрахунок проведено без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн 00 коп.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом першої інстанції встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання належних їй при звільненні сум, а саме: матеріальної допомоги (одноразова та додаткова) при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, матеріальної допомоги на поховання та премії до ювілею, тому з відповідача підлягає стягненню одноразова матеріальна допомога при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 118 651,56 грн; матеріальна допомога на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 в сумі 20 469,37 грн; матеріальна допомога на поховання члена сім`ї у розмірі 6 700,00 грн та премія до ювілею у розмірі 10 299,66 грн. Крім того, спростувань вищевказаних розрахунків позивача відповідачем суду не надано, а тому суд першої інстанції з ними погодився. Враховуючи співвідношення розміру боргу підприємства перед працівником та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період (6 місяців), а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема, невизнання роботодавцем свого обов`язку виплатити позивачу матеріальну допомогу, що стало підставою для звернення до суду, визначений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за висновком суду першої інстанції, є розумною і справедливою мірою відповідальності роботодавця. З огляду на встановлені обставини справи та досліджені докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок суду першої інстанції стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду безпідставно базується на застосуванні до спірних правовідносин ст. 233 Кодексу законів про працю України у редакції до змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». У Рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, на яке у своєму рішенні посилається суд першої інстанції, статей 1,12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. У пункті 2.1. мотивувальної частини вказаного рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком. Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. З огляду на те, що вказаним рішенням суд надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції до змін, внесених у вказану статтю Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, відповідно до якої зернення до суду не обмежувалося будь-яким строком, однак після внесення вказаних змін, у справах про виплату працівнику всіх сум, що належать йому при звільненні, було встановлено тримісячний строк звернення до суду. Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Конституційний Суд України розмежував: тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Останній, а саме тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, Конституційний Суд України визнав неконституційним. Отже, початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач отримала повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні і саме дата вручення позивачу зазначеного документа - 02.06.2025, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду. Відповідач вважає, що визначення моменту вручення вказаного повідомлення, як початку перебігу строку у цій справі, відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності. Таким чином, тримісячний строк для звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору про стягнення належних при звільнення сум сплинув 03.09.2025, а тому позовна заява, яка була подана через канцелярію Подільського районного суду міста Полтава 14.10.2025, була подана з пропуском строку звернення до суду. Відповідач звертає увагу суду на те, що спір у даній справі стосується саме виплати сум, належних працівникові при звільненні, а тому регулюється спеціальною нормою - ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка встановлює окремий тримісячний строк звернення до суду. Таким чином, правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем у даній справі, не охоплюються предметом правового регулювання рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025, а тому зазначене рішення не спростовує необхідності застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Основною і єдиною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом позивач називає врегулювання даного спору без звернення до суду, оскільки після звільнення керівництво запевнило у здійсненні найближчим часом виплати належних їй коштів, у зв`язку з чим вона утрималася від своєчасного звернення до суду. Вказана обставина не може вважатися такою, що пов`язана з істотними труднощами та об`єктивно перешкоджала чи робила неможливим своєчасне звернення до суду. Сам факт обіцянок роботодавця щодо проведення виплат у майбутньому та очікування позивачем добровільного виконання відповідачем своїх зобов`язань не свідчить про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду. При цьому, позивачу було достеменно відомо про невиплату спірних сум у день звільнення, а також про фактичне призупинення відповідних виплат відповідачем, що підтверджується як її поясненнями, так і змістом наказу про звільнення. Відповідач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про необхідність поновлення строку звернення до суду з метою забезпечення ефективного доступу до правосуддя.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Ваніна Ю.А. просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , 27.07.1982 ОСОБА_1 прийнята контролером енергонагляду 2 розряду в Полтавську дистанцію електропостання ПЗ, Полтавський район, на підставі наказу №42 від 11.11.1997 (а.с. 19-26).
Відповідно до наказу (розпорядження) №27/ОС від 02.06.2025 начальника депо С. Ткаченка про припинення трудового договору (контракту), наказано: звільнити 02.06.2025 ОСОБА_1 , табельний №0001038167, з посади бригадира (звільненого) підприємств залізничного транспорту 6 розряду дільниці з ремонту колісних пар 1 групи, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, виплатити компенсацію за невикористані 17 днів відпустки, в тому числі 6 днів за період з 19.02.2022 по 31.12.2023, 3 дні за період з 19.02.2024 по 18.02.2025 та 8 днів за період з 19.02.2025 по 02.06.2025, одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.18. Колективного договору в розмірі 3-х середньомісячних заробітків (посадових окладів), додаткову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.18. Колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітків (посадових окладів) за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі 27 років 06 місяців 21 день з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т) (а.с. 27).
Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 02.06.2025 ОСОБА_1 перераховано на рахунок працівника в день звільнення 13 149,09 грн (а.с. 28).
Між Виробничим підрозділом «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та Первинною профспілковою організацією «Вагонне депо Полтава» Південної залізниці укладено Колективний договір виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» на 2002-2024, зі змінами та доповненнями (а.с. 38-41).
Протоколом та спільною постановою адміністрації виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» та Первинної профспілкової організації залізничників та транспортних будівельників України «Вагонне депо Полтава» від 06.12.2024 №18, №14 продовжено дію Колективного договору «Вагонне депо Полтава» до 31.12.2025 (а.с. 42-43).
Згідно п. 3.18. Колективного договору, починаючи з 28.02.2006, при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію передбачено виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи у галузі в таких розмірах: до 5 років – 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років – 2 середньомісячні заробітки; більше 10 років – 3 середньомісячні заробітки.
У разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) передбачено протягом двох місяців після настання цього права (без урахування щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності) виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: для жінок при стажі роботи в галузі від 25 до 30 років розмір виплати - 3 середньомісячні заробітки.
Також, пунктом 6.21. Колективного договору передбачено надання при наявності коштів матеріальну допомогу працівникам залізниці в зв`язку з сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей та на поховання батьків, чоловіка, дружини, дітей та в інших виключних випадках, які розглядаються дорожньою комісією з надання матеріальної допомоги. Надавати матеріальну допомогу працівника/пенсіонерам залізниці на поховання близьких (батьків, чоловіка, дружини, дітей) у розмірі 6 700 грн.
Згідно протоколу №2 від 10.07.2025 комісія виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» філії «УЗ Вагон – сервіс» АТ «Укрзалізниця» з розгляду питань надання соціальної підтримки та матеріальної допомоги на медичні та інші цілі працівникам, прийняла рішення про надання матеріальної допомоги ОСОБА_1 у розмірі 6 700 грн у зв`язку зі смертю сина. Виплату матеріальної допомоги на поховання члена сім`ї непрацюючого пенсіонера – залізничника провести після окремого рішення правління, оскільки з 24.03.2022 норми щодо виплати матеріальної допомоги призупинені в умовах воєнного стану відповідно до ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2130-ІХ (зі змінами) (а.с. 47 зворот). Наказом від 10.07.2025 №115/ВД вищевказане рішенні комісії введено в дію (а.с. 48).
Відповідно до витягу з протокольного рішення спільного засідання профспілкового комітету та адміністрації «Вагонне депо Полтава» від 16.01.2021 №1 постановлено, на підставі пункту 8.8. Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», затвердженого протоколом від 02.03.2020 №Ц-45/19 Ком.Т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» нараховувати та виплачувати одноразові заохочення до ювілейних дат працівникам вп «Вагонне депо Полтава» до 50,60,70 років залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» у відсотках до посадового окладу (тарифної ставки) в таких розмірах: від 1 року до 5 років – 20%; від 5 років до 10 років – 40%; від 10 років до 15 років – 60%; понад 15 років – 100%.
Згідно наказу начальника депо від 09.05.2025 №10/3 ОСОБА_1 , бригадиру (звільненому) підприємств залізничного транспорту 6 розряду Дільниці з ремонту колісних пар 1 групи з нагоди 60-річного ювілею від дня народження оголошено подяку та премійовано грошовою винагородою у розмірі 100% тарифної ставки залежно від стажу роботи в галузі: 27 років 05 місяців 28 днів (а.с. 43).
Відповідно до листа від 06.09.2022 АТ «Укрзалізниця» та Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України зазначено, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Зазначено, що за працівниками, які після 14.03.2022 не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, або у разі зміни зазначеного рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану (а.с. 56).
Відповідно до копій заяв від 14.07.2022, 18.04.2023 та 03.05.2024, ОСОБА_1 зверталася із проханням надати їй матеріальну допомогу на оздоровлення, на яких міститься резолюція начальника Вагонного депо С. Ткаченка про погодження виплати 75% матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 49, 51, 53).
Згідно копії наказів (розпорядження) №144 від 14.07.2022, №391 від 01.12.2023 та №78 від 30.05.2024 про надання відпустки, ОСОБА_1 надавались щорічні відпустки за період роботи з 19.02.2022 по 18.02.2023, з 19.02.2023 по 18.02.2024 та з 19.02.2024 по 18.02.2025, відповідно, із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, про що зазначено з приміткою: виплату провести після окремого рішення правління (а.с. 50, 52, 54).
Відповідно до витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 ухвалено на період дії воєнного стану в Україні інші додаткові виплати, передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (п. 1.1.4) (а.с. 89).
З розрахунку оплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 вбачається, що середня зарплата останньої за 12 попередніх місяців становила 19 775,26 грн, вихідна допомога становить 59 325,78 грн (а.с. 44-45).
Згідно довідки про середню заробітну плату заробітна плата, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати (доходу) становить 17 384,75 грн, середньоденна заробітна плата складає 1282,71 грн, середньогодинна заробітна плата складає 112,55 грн (а.с. 134).
На час розгляду справи спірні виплати, передбачені колективним договором, позивачу не здійснені. Ця обставина та розмір таких виплат не заперечувалися представником відповідача.
В обґрунтування своїх заперечень щодо невиплати ОСОБА_1 усіх сум, що належали їй при звільненні, відповідач посилається на Витяг із протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, згідно із пп. 1.1.4 п.1.1 якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, призупинено виплату інших додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
Керівництвом АТ «Укрзалізниця» було призупинено виплати, передбачені колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги.
Разом з тим, рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024, яке було залишено без змін постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23, було визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4. протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 Ком.т. в частині призупинення додаткових виплат, які передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги, тобто з моменту його прийняття.
Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування п. 1.1.4. протокольного рішення про призупинення виплати їй частки заробітної плати щодо матеріальної допомоги на оздоровлення та додаткових виплат.
Отже, АТ «Укрзалізниця» призупинило виплату коштів, передбачених колективними договорами та Галузевою угодою в односторонньому порядку, не повідомивши позивача та профспілковий орган про ухвалення вказаного рішення, а також у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювала питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення, а такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.
Крім того, АТ «Укрзалізниця» ухвалило відповідне рішення 14.03.2022 з посиланням на ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності лише 24.03.2022.
При цьому, вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, а набрав чинності він 24.03.2022, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», що стало підставою невиплати позивачу сум матеріальної допомоги, було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі на підставі ст. 58 Конституції України, тому положення вказаного Закону не можуть застосовуватися судом при розгляді цієї справи.
Щодо строків звернення до суду із позовом та заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд першої інстанції зазначив наступне.
Судом першої інстанції встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання належних їй при звільненні сум, а саме: матеріальної допомоги (одноразова та додаткова) при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, матеріальної допомоги на поховання та премії до ювілею, тому з відповідача підлягає стягненню одноразова матеріальна допомога при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 118 651,56 грн; матеріальна допомога на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 в сумі 20 469,37 грн; матеріальна допомога на поховання члена сім`ї у розмірі 6 700,00 грн та премія до ювілею у розмірі 10 299,66 грн.
Як вбачається з довідки виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» Філії «УЗ вагон-сервіс» АТ «Укрзалізниця», середньоденна заробітна плата позивача складає 1282,71 грн, середньогодинна заробітна плата складає 112,55 грн (а.с. 134).
Згідно позовних вимог, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки повного розрахунку, починаючи з дня звільнення - 02.06.2025, всього за шість місяць, розмір якого складає 111 593,28 грн.
Судом першої інстанції прийнято до уваги розрахунки представника позивача, які проведені з урахуванням даних довідки про середньоденну/середньогодинну заробітну плату.
Оскільки у ОСОБА_1 була погодинна форма оплати праці, то згідно довідки, наданої позивачем, фактична кількість відпрацьованих годин за два місяці перед звільненням становила 330,50 годин, а середньогодинна заробітна плата складала 112,55 грн. Таким чином середня кількість відпрацьованих годин в одному місяці (330,50 / 2 = 165,25). Отже середній заробіток за один місяць (165,25 годин * на 112,55 грн = 18 598,89 грн, а за шість місяців (18 598,89 * 6 = 111 593,34 грн). Тобто, з відповідача слід стягнути 111 593,34 грн середнього заробітку за час затримки.
Позивач просить стягнути з відповідача 5 000 грн витрат за професійну правничу допомогу.
На підтвердження факту наданих послуг правничої допомоги до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги від 28.08.2025, укладений між адвокатом Ваніною Ю.А. та ОСОБА_1 , згідно п. 4 якого клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі 5 000,00 грн, а саме: складання та подача позовної заяви до суду – 2 500 грн, після відкриття провадження у справі сплачує наступну частину гонорару у розмірі 2 500 грн та 200 грн за складання та подачу адвокатського запиту; квитанцію б/н від 28.08.2025, згідно якої від ОСОБА_1 прийнято частину гонорару в розмірі 2 500 грн; ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 у Подільському районному суді міста Полтави адвокатом Ваніною Ю.А. від 11.10.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Ваніною Ю.А.; розрахунок вартості наданої ОСОБА_1 правничої допомоги у справі №553/4339/25, згідно якого загальна вартість наданої правової допомоги відповідно до договору становить 5 000 грн; квитанцію №б/н від 25.10.2025 про прийняття від ОСОБА_1 іншої частини гонорару у розмірі 2 500 грн (а.с. 61-65, 99-100).
В цій частині суд першої інстанції прийшов до висновку, що заявлена представником позивача сума витрат на правову допомогу підлягає відшкодуванню, враховуючи обсяг робіт наданим представником позивача по даному спорі.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, а згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору.
Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.
Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.
Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до статті 13 КЗпП України та статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно зі статтею 18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить: - основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців - додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій, - інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Системний аналіз вказаних норм матеріального права вказує на те, що матеріальна допомога належить до структури заробітної плати.
Тобто матеріальна допомога передбачена, зокрема, трудовим договором, і роботодавець має сплатити вказані кошти працівникові, що є гарантією прав працівника.
Відповідно до вимог ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що цей Закон діє з початку воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану.
Таким чином, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 05.02.2025 у справі №211/7338/23.
Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до положень ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.
Статтею 233 КЗпП України визначено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Статтею 116 КЗпП України визначено обов`язок роботодавця провести виплати працівнику всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, в день звільнення.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Рішенням Конституційного Суду №8-рп/2013 від 15.10.2013 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці»; роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Тобто, порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Слід також зазначити, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
За змістом статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 сформулювала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Відповідно до частин першої шостої ст. 137 ЦК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом позову є: - стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 118 651,56 грн; матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024 у загальному розмірі 20 469,37 грн; матеріальної допомоги на поховання члена сім`ї у розмірі 6 700 грн; премії до ювілею у розмірі 10 299,66 грн, а всього 156 120,59 грн; - стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 111 593,34 грн.
Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 , 27.07.1982 ОСОБА_1 прийнята контролером енергонагляду 2 розряду в Полтавську дистанцію електропостання ПЗ, Полтавський район, на підставі наказу №42 від 11.11.1997 (а.с. 19-26).
Відповідно до наказу (розпорядження) №27/ОС від 02.06.2025 начальника депо С. Ткаченка про припинення трудового договору (контракту), наказано: звільнити 02.06.2025 ОСОБА_1 , табельний №0001038167, з посади бригадира (звільненого) підприємств залізничного транспорту 6 розряду дільниці з ремонту колісних пар 1 групи, за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, виплатити компенсацію за невикористані 17 днів відпустки в тому числі 6 днів за період з 19.02.2022 по 31.12.2023, 3 дні за період з 19.02.2024 по 18.02.2025 та 8 днів за період з 19.02.2025 по 02.06.2025, одноразову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.18. Колективного договору в розмірі 3-х середньомісячних заробітків (посадових окладів), додаткову матеріальну допомогу відповідно до п. 3.18. Колективного договору у розмірі 3-х середньомісячних заробітків (посадових окладів) за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі 27 років 06 місяців 21 день з урахуванням рішення правління від 24.10.2022 (витяг з протоколу №Ц-54/90 Ком.т). Виплату матеріальної допомоги провести відповідно до рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (витяг з протоколу №Ц-82/63 Ком.т) (а.с. 27).
Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 02.06.2025 ОСОБА_1 перераховано на рахунок працівника в день звільнення 13 149,09 грн (а.с. 28).
Між Виробничим підрозділом «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та Первинною профспілковою організацією «Вагонне депо Полтава» Південної залізниці укладено Колективний договір виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» на 2002-2024, зі змінами та доповненнями (а.с. 38-41).
Протоколом та спільною постановою адміністрації виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» регіональної філії «Південна залізниця» АТ «Українська залізниця» та Первинної профспілкової організації залізничників та транспортних будівельників України «Вагонне депо Полтава» від 06.12.2024 №18, №14 продовжено дію Колективного договору «Вагонне депо Полтава» до 31.12.2025 (а.с. 42-43).
Згідно п. 3.18. Колективного договору, починаючи з 28.02.2006, при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, передбачено виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи у галузі в таких розмірах: до 5 років – 1 середньомісячний заробіток; від 5 до 10 років – 2 середньомісячні заробітки; більше 10 років – 3 середньомісячні заробітки.
У разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) передбачено протягом двох місяців після настання цього права (без урахування щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності) виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі: для жінок при стажі роботи в галузі від 25 до 30 років розмір виплати - 3 середньомісячні заробітки.
Також, пунктом 6.21. Колективного договору передбачено надання при наявності коштів матеріальну допомогу працівникам залізниці в зв`язку з сімейними обставинами, на оплату лікування, оздоровлення дітей та на поховання (батьків, чоловіка, дружини, дітей та в інших виключних випадках, які розглядаються дорожньою комісією з надання матеріальної допомоги. Надавати матеріальну допомогу працівника/пенсіонерам залізниці на поховання близьких (батьків, чоловіка, дружини, дітей) у розмірі 6 700 грн.
Згідно протоколу №2 від 10.07.2025 комісія виробничого підрозділу «Вагонне депо Полтава» філії «УЗ Вагон – сервіс» АТ «Укрзалізниця» з розгляду питань надання соціальної підтримки та матеріальної допомоги на медичні та інші цілі працівникам, прийняла рішення про надання матеріальної допомоги ОСОБА_1 у розмірі 6 700 грн у зв`язку зі смертю сина. Виплату матеріальної допомоги на поховання члена сім`ї непрацюючого пенсіонера – залізничника провести після окремого рішення правління, оскільки з 24.03.2022 норми щодо виплати матеріальної допомоги призупинені в умовах воєнного стану відповідно до ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2130-ІХ (зі змінами) (а.с. 47 зворот). Наказом від 10.07.2025 №115/ВД вищевказане рішенні комісії введено в дію (а.с. 48).
Відповідно до витягу з протокольного рішення спільного засідання профспілкового комітету та адміністрації «Вагонне депо Полтава» від 16.01.2021 №1 постановлено, на підставі пункту 8.8. Положення про оплату праці працівників АТ «Укрзалізниця», затвердженого протоколом від 02.03.2020 №Ц-45/19 Ком.Т. засідання правління АТ «Укрзалізниця», нараховувати та виплачувати одноразові заохочення до ювілейних дат працівникам вп «Вагонне депо Полтава» до 50,60,70 років залежно від стажу роботи в АТ «Укрзалізниця» у відсотках до посадового окладу (тарифної ставки) в таких розмірах: від 1 року до 5 років – 20%; від 5 років до 10 років – 40%; від 10 років до 15 років – 60%; понад 15 років – 100%.
Згідно наказу начальника депо від 09.05.2025 №10/3, ОСОБА_1 , бригадиру (звільненому) підприємств залізничного транспорту 6 розряду дільниці з ремонту колісних пар 1 групи з нагоди 60-річного ювілею від дня народження оголошено подяку та премійовано грошовою винагородою у розмірі 100% тарифної ставки залежно від стажу роботи в галузі: 27 років 05 місяців 28 днів (а.с. 43).
Відповідно до листа від 06.09.2022 АТ «Укрзалізниця» та Професійна спілка залізничників і транспортних будівельників України зазначено, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті. Після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити зазначене рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить. Зазначено, що за працівниками, які після 14.03.2022 не подали заяву на звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців (або іншого терміну, встановленого колективним договором) після настання цього права, право на отримання додаткової матеріальної допомоги зберігається протягом терміну, встановленого колективним договором, починаючи з дати припинення або скасування режиму воєнного стану, або у разі зміни зазначеного рішення правління до припинення або скасування режиму воєнного стану (а.с. 56).
Відповідно до копій заяв від 14.07.2022, 18.04.2023 та 03.05.2024, ОСОБА_1 зверталася із проханням надати їй матеріальну допомогу на оздоровлення, на яких міститься резолюція начальника Вагонного депо С. Ткаченка про погодження виплати 75% матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с. 49, 51, 53).
Згідно копії наказів (розпорядження) №144 від 14.07.2022, №391 від 01.12.2023 та №78 від 30.05.2024 про надання відпустки, ОСОБА_1 надавались щорічні відпустки за період роботи з 19.02.2022 по 18.02.2023, з 19.02.2023 по 18.02.2024, та з 19.02.2024 по 18.02.2025, відповідно, із виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення, про що зазначено з приміткою: виплату провести після окремого рішення правління (а.с. 50, 52, 54).
Відповідно до витягу з протоколу №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 ухвалено на період дії воєнного стану в Україні інші додаткові виплати, передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (п. 1.1.4) (а.с. 89).
З розрахунку оплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 вбачається, що середня зарплата останньої за 12 попередніх місяців становила 19 775,26 грн, вихідна допомога становить 59 325,78 грн (а.с. 44-45).
Згідно довідки про середню заробітну плату заробітна плата, що враховується для розрахунку середньої заробітної плати (доходу), становить 17 384,75 грн, середньоденна заробітна плата складає 1282,71 грн, середньогодинна заробітна плата складає 112,55 грн (а.с. 134).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання належних їй при звільненні сум, а саме: матеріальної допомоги (одноразова та додаткова) при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, 2024, матеріальної допомоги на поховання та премії до ювілею, тому з відповідача підлягає стягненню одноразова матеріальна допомога при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 118 651,56 грн; матеріальна допомога на оздоровлення за 2022, 2023 та 2024 в сумі 20 469,37 грн; матеріальна допомога на поховання члена сім`ї у розмірі 6 700,00 грн та премія до ювілею в розмірі 10 299,66 грн. Крім того, спростувань вищевказаних розрахунків позивача відповідачем не надано. Враховуючи співвідношення розміру боргу підприємства перед працівником та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період (6 місяців), а також дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, зокрема невизнання роботодавцем свого обов`язку виплатити позивачу матеріальну допомогу, що стало підставою для звернення до суду, визначений розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є розумною і справедливою мірою відповідальності роботодавця.
Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на власне рішення від 14.03.2022 №Ц-54/31, яким призупинені додаткові виплати, які передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема щодо виплат матеріальної допомоги, які, на його переконання, ухвалені відповідно до приписів Прикінцевих положень КЗпП України, ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Суд першої інстанції, перевіряючи наведені доводи відповідача, обгрунтовано взяв до уваги рішення суду, яке набрало законної сили, у справі №211/7338/23.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 18.03.2026 у справі №333/9082/24 (провадження №61-8745св25) та від 15.07.2026 у справі №757/43018/24 (провадження №61-9530св25).
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк із дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до статті 116 цього Кодексу.
Отже, початок перебігу зазначеного строку законодавець пов`язує не безпосередньо з датою звільнення працівника, а з отриманням ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач посилається на те, що позивач була ознайомлена з наказом про звільнення 02.06.2025, а тому саме з цієї дати їй було відомо про порушення її прав. Однак, сам по собі факт ознайомлення з наказом про звільнення не є тотожним отриманню письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України.
Матеріали справи не містять належних доказів вручення позивачу в день звільнення письмового повідомлення, яке б відображало усі суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, та дозволяло встановити початок перебігу спеціального строку звернення до суду.
За таких обставин доводи відповідача про початок перебігу строку звернення до суду саме 02.06.2025 ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень частини другої статті 233 КЗпП України.
Посилання відповідача на те, що позивач мала дізнатися про порушення свого права з моменту ознайомлення з наказом про звільнення, не спростовує наведеного висновку, оскільки в цій справі заявлено вимоги про стягнення виплат, передбачених колективним договором і зазначених у наказі про звільнення, які фактично не були виплачені.
У Рішені Конституційногор Суду України від 11.12.2025 №1-р/20025 у справі №1-7/2024/337/24) вказано, що Конституційний Суд України вважає, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку. Законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту. Отже, установлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що наказами відповідача, якими були передбачені спірні виплати, є фактом визнання відповідачем права працівників на отримання цих виплат. Ці накази є чинними, не оспорені, підлягають виконанню.
З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення одноразової та додаткової матеріальної допомоги.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З підстав вищевказаного, апеляційний суд у складі колегії суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 – 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» – залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Полтави від 17 квітня 2026 року – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 листопада 2026 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua