Постанова від 06 квітня 2026 р. у справі №288/470/25 — Житомирський апеляційний суд

Суд: Житомирський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших фактів, з них:.

Дата: 06 квітня 2026 р.

Справа: №288/470/25

Суддя: Талько О. Б.

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №288/470/25 Головуючий у 1-й інст. Поліщук Р. М.

Категорія 101 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.

суддів: Коломієць О.С., Галацевич О.М.,

за участю секретаря Антоневської В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №288/470/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Лугинська селищна рада Коростенського району Житомирської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Поліщука Р.М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій зазначив, що є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи 2 категорії та має право на оформлення пенсії на пільгових умовах, відповідно до положень частини другої статті 55 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобилської катастрофи». Для реалізації цього права йому необхідно надати документи, які підтверджують період його проживання на території радіоактивного забруднення.

Так, стверджує, що він народився та постійно проживав в с. Рудня-Жеревці Лугинського району Житомирської області, де у 1985 році закінчив навчання у середній школі. Вказаний населений пункт віднесено до зони безумовного (обов`язкового) відселення внаслідок аварії на ЧАЕС.

У подальшому він вступив на навчання до Овруцького середнього професійного училища №35, де здобув професію тракториста-машиніста. Протягом усього періоду навчання, з 1 вересня 1985 року по 12 червня 1987 року, він постійно проживав у с. Рудня-Жеревці Лугинського району, навчання в училищі відвідував рідко, до м. Овруча приїздив лише на заняття ( вранці виїздив до навчального закладу та повертався додому увечері).

Заявник вказує, що він позбавлений можливості документально підтвердити факт його проживання протягом вказаного періоду на території безумовного (обов`язкового) відселення внаслідок аварії на ЧАЕС, оскільки сільська рада невірно зафіксувала реальні обставини його проживання.

Внаслідок відсутності прямих доказів його проживання у с. Рудня-Жеревці Лугинського району Житомирської області, він позбавлений можливості реалізувати надане йому право на отримання пенсії на пільгових умовах.

Враховуючи вищезазначене, ОСОБА_1 просив встановити факт його проживання у с. Рудня-Жеревці Лугинського району Житомирської області у період з 1 вересня 1985 року по 12 червня 1987 року.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 12 травня 2025 року скасовано ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 березня 2025 року та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської обалсті від 22 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, не більше десяти днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 10 червня 2025 року відкрито провадження у даній справі.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року заяву задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 в селі Рудня-Жеревці Лугинського району Житомирської області у період з 1 вересня 1985 року по 12 червня 1987 року, включно.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні вимог заяви.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 6 серпня 2025 року у справі №285/5255/24, встановлення факту проживання особи на радіоактивно забрудненій території для реалізації пільг, передбачених Законом України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», здійснюється у позасудовому порядку. Відтак провадження у справі слід закрити.

Наголошує на тому, що установлений нормативно-правовими актами порядок призначення пенсії на пільгових умовах передбачає і встановлення органом Пенсійного фонду України відповідного факту.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Зміст заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що встановлення факту проживання на радіоактино забрудненій території впродовж періоду з 1 вересня 1985 року по 12 червня 1987 року необхідне для реалізації ним права на отримання пенсії зі зниженням пенсійного віку, як це передбачено частиною другою статті 55 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрований в с. Рудня-Жеревці Лугинського району Житомирської області. Вказаний населений пункт віднесено до зони безумовного ( обов`язкового) відселення.

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Листом заступника начальника Головного управління від 14 жовтня 2024 року заявника повідомлено про необхідність подання документів, зокрема, довідки про періоди проживання на територіях радіоактивного забруднення, яка має бути видана органами місцевого самоврядування.

Обгрунтовуючи заяву, ОСОБА_1 стверджував, що протягом періоду з 1 вересня 1985 року по 12 червня 1987 року він, постійно проживаючи в с. Рудня-Жеревці Лугинського району, навчався у професійно-технічному училищі, розташованому в м. Овручі Житомирської області. При цьому, навчання відвідував нечасто, а у дні занять він повертався з навчального закладу до місця свого постійного проживання.

З даного приводу слід зазначити наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архіві тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №569/7589/17 зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відмова відповідного органу у встановленні таких фактів може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

За змістом статті 15 Закону України « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають на забруднених територіях, є довідка про період проживання на цих територіях. Видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення здійснюється органами місцевого самоврядування.

Пунктом 11 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №551 від 11 липня 2018 року, передбачено, що посвідчення видаються уповноваженими органами за зареєстрованим або фактичним місцем проживання особи на підставі рішень комісій з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян. Утворених уповноваженими органами ( далі- регіональні комісії).

Рішення про відмову у видачі посвідчення може бути оскаржено у судовому порядку.

Пунктом 13 вказаного Порядку також визначено, що спірні питання щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, та осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, розглядаються утвореними Київською та Житомирською облдержадміністраціями комісіями з вирішення спірних питань щодо визначення статусу осіб, які брали участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, а також осіб, евакуйованих із зони відчуження в 1986 році, на підставі підтвердних документів про участь у проведенні робіт з евакуації людей і майна із зони відчуження, евакуацію із зони відчуження в 1986 році, документів, що підтверджують факт проживання в населеному пункті, віднесеному до зони відчуження.

Особові справи громадян надсилаються на розгляд комісій, зазначених в абзаці першому цього пункту, за рішенням регіональних комісій.

Отже, чинним законодавством передбачено позасудовий порядок встановлення факту постійного проживання на територіях радіоактивного забруднення, який надає право на передбачені законом пільги.

Перелік підвідомчих суду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наведений у частині першій статті 315 ЦПК України. Встановлення факту проживання особи на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, до цього переліку не віднесено.

Та обставина, що у частині другій статті 315 ЦПК України законодавець зазначив про можливість встановлення в судовому порядку також й інших фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, не свідчить про те, що суд вправі встановлювати факт проживання особи на території, яка зазнала радіоактивного забруднення, адже для встановлення такого факту існує інший, позасудовий порядок.

Суд касаційної інстанції неодноразово наголошував на тому, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відмова відповідного органу у встановленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, законом передбачено позасудовий порядок установлення юридичного факту, про який просить заявник.

Слід зауважити, що у разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди, насамперед, перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 255 ЦК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому, таке правило стосується як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17).

Отже, у цій справі рішення слід скасувати та закрити провадження у справі.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у цій ситуації апеляційний суд опинився перед процесуальною колізією: з одного боку, існує стала правова позиція Верховного Суду про те, що такі справи взагалі не підлягають розгляду в судовому порядку, а з іншого – наявне порушення права заявника на справедливий суд через негативний юрисдикційний конфлікт та спрямування його на звернення до судів різних юрисдикцій.

Попри те, що заявника двічі скеровували до суду загальної юрисдикції, суд апеляційної інстанції зобов`язаний скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Позиція Верховного Суду є непохитною: якщо закон визначає позасудовий порядок ( видачу довідок органами місцевого самоврядування або комісіями при ОВА), суд загальної юрисдикції не має жодних повноважень перебирати на себе функції адміністративних органів. Ухвалення судом рішення поза межами своєї юрисдикції є безумовною підставою для його скасування.

Факт проживання заявника протягом вказаного періоду на території безумовного ( обов`язкового) відселення може бути встановлений як одна із обставин справи у межах адміністративного спору, при оскарженні рішення про відмову у призначенні відповідної пенсії.

При цьому, у ситуації, яка склалася, право заявника на суд не є ілюзорним, адже він вправі реалізувати своє право на звернення до суду з адміністративним позовом й оскаржити рішення органів Пенсійного фонду про відмову у призначенні йому пенсії на пільгових умовах.

Колегія суддів також наголошує на тому, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті, врахував зміст постанови Житомирського апеляційного суду від 12 травня 2025 року, адже не мав процесуального права не розглянути справу після скасування ухвали про відмову у відкритті провадження. Водночас, оскільки на стадії апеляційного перегляду рішення по суті судом встановлено безумовні підстави для закриття провадження у справі, рішення підлягає скасуванню з незалежних від суду першої інстанції обставин.

Керуючись ст. ст. 259,268,367,374,377,381-384 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 29 жовтня 2025 року скасувати та закрити провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua