Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №420/21308/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №420/21308/25

Суддя: Єщенко О.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/21308/25

Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:

м. Одеса;

Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:

20.04.2026 року;

Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Єщенка О.В.,

суддів – Градовського Ю.М.,

– Казанчук Г.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії №143250021815 від 23.01.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 16.01.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058 -IV та призначити пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 23.01.2025 №143250021815, яким відмовлено в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.01.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058 –IV та призначити пенсію за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка є матір`ю особи з інвалідністю, яка виховувала її до 6-ти річного віку, має необхідний вік та страховий стаж, що дає їй право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апелянт зазначає, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. Апелянт зазначає, що позивачем в порушення пункту 2.18 Порядку, не надано документи що підтверджують надання дитині статусу інваліда з дитинства (виписка з акта огляду в МСЕК) та посвідчення одержувача допомоги. Крім того апелянт зазначає, що повноваження пенсійного органу в питаннях призначення пенсії є дискреційними.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 у визначений апеляційним судом строк не надійшов.

Судом першої інстанції з`ясовано та як встановлено під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_2 . Відповідно до Висновку лікарсько-консультативної комісії комунального некомерційного підприємства "Міська дитяча поліклініка №2" №64 від 25.12.2024 р., ОСОБА_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, що в подальшому призвело до інвалідності. Діагноз ДЦП, нижній спастичний парапарез.

Згідно наказу №454/471/516 від 08.11.2001 р. р-т п-п п/п 2.4. дитина визнана особою з інвалідністю з дитинства до досягненню нею 6-ти річного віку (вперше інвалідність встановлена у віці 1 рік 3 місяці-11.08.1999р.).

16.01.2025 р. позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства.

23.01.2025 р. рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №143250021815 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю документів підтверджуючих факт визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною інвалідом та посвідчення одержувача допомоги.

Не погоджуючись із рішенням щодо відмови в призначенні дострокової пенсії, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2024 року (далі – Закон №1058-ІV).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-ІV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

За змістом пп. 6 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність.

Відповідно до п. 2.17 Порядку №22-1 при призначенні пенсій матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Згідно з п. 2.18 Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 (справа №330/2181/16-а) підтримано позицію Верховного Суду України у постанові від 27.05.2014 (справа №21-133а14) та сформульовано наступний правовий висновок, який відповідно до положень ст. 242 КАС України, є обов`язковим для врахування судом.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття "особа з інвалідністю" на момент виникнення спірних відносин установлювався у ст.2 Закону України від 21.03.1991 №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-ХІІ), а також ст.1 Закону України від 06.10.2005 №2961-ІV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз. 3 ст. 1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові наголосила й на тому, що визначення терміну "інвалід з дитинства" не міститься ані в Законі № 875-ХІІ, ані в Законі України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю". При цьому за змістом абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п.14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до досягнення дитиною шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ч. 12 ст. 7 Закону № 2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 №917, визначено надання висновку про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Отже, відповідний висновок ЛЛК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону № 1058-IV. Такий висновок передбачений п.2.18 Порядку № 22-1.

При цьому, визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття "інваліда з дитинства", а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.12.2021 у справі № 336/2781/17-а (2а/336/294/17), від 18.01.2022 у справі № 448/1650/17, від 19.01.2022 у справі № 636/2618/17, від 18.07.2022 у справі № 448/1650/17.

За таких обставин, позивач для призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства повинна була надати відповідачу висновок лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Судом встановлено та не заперечувалось відповідачем, що відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії комунального некомерційного підприємства "Міська дитяча лікарня №2" №64 від 25.12.2024 р., дитина ОСОБА_2 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, що в подальшому призвело до інвалідності. Діагноз ДЦП, нижній спастичний парапарез.

Окрім того, представником позивача долучено копію наказу №454/471/516 від 08.11.2001 р. в якому дитина визнана особою з інвалідністю з дитинства до досягнення нею 6-ти річного віку, корінець №22-н на дитину-інваліда віком до 16 років від 19.12.2012, виданим Дитячою лікарнею №2 м. Миколаєва; довідкою Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва від 16.07.2014 №104 про призначення пенсії по інвалідності як інваліду з дитинства (пенсійна справа №140560); посвідченням одержувача допомоги серії НОМЕР_3 від 25.12.2007; а також медичними документами, на підставі яких встановлено інвалідність у віці 1 рік 3 місяці (11.08.1999).

Отже, позивач є матір`ю особи з інвалідністю, яка виховувала її до 6-ти річного віку, має необхідний вік та страховий стаж, що дає їй право на призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.3 ч.1ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неправомірність оспорюваного рішення відповідача, наявність підстав для скасування цього рішення відповідача із покладенням на відповідача призначення пенсії за віком, оскільки судом встановлена наявність у позивача необхідного віку та страхового стажу для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до 3акону №1058-IV.

Щодо доводів апелянта про дискреційність його повноважень під час призначення пенсії, колегія суддів зазначає, що дискреційними повноваженнями є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

У спірних у цій справі правовідносинах, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд.

З огляду на наведене, оскільки судом першої інстанції повною мірою з`ясовані обставини справи, висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог статті 316 КАС України підлягає залишенню без змін.

Відповідно до приписів частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя: О.В. Єщенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: Г.П. Казанчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua