Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №420/12516/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №420/12516/26

Суддя: Казанчук Г.П.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/12516/26

перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.,

повний текст судового рішення

складено 28.09.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року у справі № 420/12516/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2026 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком (встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік») відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з Чорнобильською катастрофою, та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону №796-XII.

26.01.2026 позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявою про перерахунок додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону №796-XII, однак листом від 24.02.2026 відповідач відмовив у такому перерахунку з посиланням на відсутність підстав.

На думку позивача, внесені Законом України від 28.12.2014 №76-VIII зміни до статті 50 Закону №796-XII порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 50 Закону №796-XII в редакції Закону України від 06.06.1996 №230/96-ВР.

Відповідач у відзиві на позов просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що заява позивача подана у довільній формі, а не за формою, визначеною Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі – Порядок №22-1), а тому розглянута як звернення громадянина, а лист-відповідь від 24.02.2026 має інформаційний характер.

Крім того, відповідач зазначав, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, є додатковою соціальною пільгою, яка не належить до складових конституційного права на соціальний захист, а відповідно до статті 50 Закону №796-XII у чинній редакції та пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України вона виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, тобто відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01.01.2026 додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком (встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік») відповідно до статті 50 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням раніше виплачених сум.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з урахуванням висновків судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24, виходив з того, що внесені Законом №76-VIII зміни до статті 50 Закону №796-XII порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам з інвалідністю категорії 1 має нараховуватися та виплачуватися в розмірах, визначених статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.

Суд першої інстанції також зазначив, що подання позивачем заяви у довільній формі не звільняло відповідача від обов`язку розглянути її по суті, оскільки зміст заяви дає змогу встановити волевиявлення заявника, а надмірний формалізм у сфері соціального забезпечення є неприпустимим.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що заява позивача подана у довільній формі, не за додатком 3 до Порядку №22-1, а тому розглянута в порядку Закону України «Про звернення громадян», а лист-відповідь від 24.02.2026 №9295-5044/С-02/8-1500/26 не є індивідуальним актом у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України та не породжує для позивача правових наслідків.

Апелянт вказує, що передбачена статтею 50 Закону №796-XII додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, не є основним грошовим забезпеченням, а є додатковою соціальною пільгою, умови та порядок виплати якої законодавець може змінювати з огляду на фінансово-економічні можливості держави.

На думку апелянта, відповідно до статті 50 Закону №796-XII в редакції Закону №76-VIII та пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, доповненого Законом України від 28.12.2014 №79-VIII, ця пенсія виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а зазначені положення та Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 (далі – Порядок №1210), є чинними і неконституційними не визнавались.

Апелянт посилається також на рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012, згідно з якими соціально-економічні права, передбачені законами, не є абсолютними, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції, зобов`язавши відповідача перерахувати та виплатити позивачу додаткову пенсію у визначеному розмірі, втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, до виключної компетенції якого належить призначення та перерахунок пенсій.

Також апелянт вказує, що суд першої інстанції, всупереч вимогам статті 242 КАС України, не надав оцінки всім аргументам учасників справи.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2026 року відкрито апеляційне провадження, витребувано адміністративну справу та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .

Згідно з витягом з акту огляду МСЕК серії 2-18ОБ №047431 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно, причина інвалідності – захворювання, пов`язане з наслідками аварії на ЧАЕС.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до статті 54 Закону №796-XII.

Відповідно до рішення про перерахунок пенсії від 04.12.2025 №951160137273 розмір пенсії позивача становить 19267,60 грн, з яких 18888,00 грн – пенсія по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків та 379,60 грн – додаткова пенсія особам з інвалідністю ІІ групи з числа ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, визначена відповідно до Порядку №1210 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112).

26.01.2026 представник позивача – адвокат Дзісь А.Р. звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР та надати розрахунок пенсії станом на 01.01.2026.

Листом від 24.02.2026 №9295-5044/С-02/8-1500/26 відповідач повідомив, що до складу пенсійної виплати позивача входить додаткова пенсія особам з інвалідністю ІІ групи з числа ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, а перерахунок пенсії згідно з вимогами, зазначеними у зверненні, не проводиться за відсутності підстав.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Отже, предметом спору у цій справі є правомірність відмови органу Пенсійного фонду України у нарахуванні та виплаті позивачу щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі, визначеному статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 16 Конституції України подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Частиною першою статті 46 Конституції України гарантовано право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі – Закон №796-XII).

Статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06.06.1996 №230/96-ВР (далі – Закон №230/96-ВР) було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірах: інвалідам I групи – 100 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам II групи – 75 процентів мінімальної пенсії за віком; інвалідам III групи, дітям-інвалідам, а також хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу – 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Законом України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» статтю 50 Закону №796-XII було викладено в новій редакції, якою розміри додаткової пенсії визначено у відсотках прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 зазначені зміни до статті 50 Закону №796-XII визнано неконституційними з тих підстав, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх.

Законом України від 28.12.2014 №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» (далі – Закон №76-VIII), який набрав чинності з 01.01.2015, статтю 50 Закону №796-XII викладено в такій редакції: «Особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Пунктом 13 Порядку №1210 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2014 №112) встановлено, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, що належать до категорії 1, з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС виплачується у таких розмірах: особам з інвалідністю I групи – 474,5 гривні, особам з інвалідністю II групи – 379,6 гривні, особам з інвалідністю III групи – 284,7 гривні.

Таким чином, змінивши Законом №76-VIII законодавче регулювання розмірів додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, законодавець фактично відмовився від визначеного законом розміру цієї пенсії, прив`язаного до мінімальної пенсії за віком, та передав відповідні повноваження Кабінету Міністрів України, який встановив її у фіксованих сумах, що не переглядаються з 2014 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 20.03.2002 №5-рп/2002 зазначив, що скасування пільг, компенсацій і гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідає конституційному обов`язку держави, передбаченому статтею 16 Конституції України, а тому такі пільги, компенсації та гарантії захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10.12.2024 у справі №240/1121/24 дійшла висновку, що до правовідносин щодо визначення розміру пенсії по інвалідності, пов`язаній з Чорнобильською катастрофою, слід застосовувати норми Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.

У постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24 судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що як при застосуванні статті 54 Закону №796-XII для визначення основного розміру пенсії, так і при застосуванні статті 50 цього ж Закону для визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, йдеться про соціальні гарантії, закріплені одним і тим самим законом для тієї ж категорії громадян, а тому підхід до тлумачення та застосування зазначених норм має бути єдиним.

Судова палата констатувала, що внесені Законом №76-VIII зміни до статті 50 Закону №796-XII порушують право на належний рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

У зазначеній постанові Верховний Суд відступив від висновків, викладених, зокрема, у постанові від 13.02.2018 у справі №193/877/16-а, про те, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених Порядком №1210, та сформулював такі висновки:

1) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачена статтею 50 Закону №796-XII, за своєю суттю є додатковою соціальною гарантією для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та становить невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа таких постраждалих посилений соціальний захист, у зв`язку з чим обмеження такого права є неприпустимим;

2) додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам з інвалідністю, які належать до потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Як встановлено судом, позивач належить до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та особою з інвалідністю ІІ групи, пов`язаною з Чорнобильською катастрофою.

Отже, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, позивач має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, як це передбачено статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, а виплата йому цієї пенсії у фіксованому розмірі 379,60 грн, визначеному Порядком №1210, свідчить про порушення його права на соціальний захист.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Доводи апелянта про те, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, є лише соціальною пільгою, розмір якої законодавець може змінювати з огляду на фінансово-економічні можливості держави, колегія суддів відхиляє, оскільки Верховний Суд у постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24 прямо визначив цю виплату як невід`ємну складову позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи посилений соціальний захист, обмеження якого є неприпустимим.

Посилання апелянта на пункт 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та на чинність Порядку №1210 колегія суддів також не приймає до уваги.

Колегія суддів враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 13.09.2023 №7-р(І)/2023 положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України визнано неконституційним у частині, за якою норми і положення статті 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, а в частині, що стосується статті 50 Закону №796-XII, – таким, що відповідає Конституції України.

Водночас, як зазначив Конституційний Суд України у вказаному рішенні, такий висновок ґрунтувався на тому, що стаття 50 Закону №796-XII (в редакції Закону №76-VIII) безпосередньо не встановлює розмірів щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю.

При цьому предметом конституційного контролю у цій справі не була відповідність Конституції України змін, внесених Законом №76-VIII до статті 50 Закону №796-XII, якими було скасовано встановлені законом розміри цієї пенсії.

Саме щодо цих змін судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24, тобто після ухвалення зазначеного рішення Конституційного Суду України, дійшла висновку про їх невідповідність Конституції України та про необхідність застосування статті 50 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.

За таких обставин чинність пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та Порядку №1210 не може бути підставою для обмеження права позивача на отримання додаткової пенсії у розмірі, визначеному статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР.

Наведені апелянтом рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 №3-рп/2012 стосуються загальних питань регулювання соціальних виплат і не спростовують висновків Верховного Суду щодо застосування статті 50 Закону №796-XII, сформульованих у постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24.

Посилання апелянта на те, що позивач отримує додаткову пенсію у розмірі 227,76 грн, не узгоджується з наявним у матеріалах справи рішенням про перерахунок пенсії від 04.12.2025 та листом відповідача від 24.02.2026, з яких вбачається, що позивачу як особі з інвалідністю ІІ групи з числа ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС виплачується додаткова пенсія у розмірі 379,60 грн, однак ця обставина на висновок щодо суті спору не впливає.

Доводи апелянта про те, що заява позивача подана у довільній формі, а лист від 24.02.2026 має інформаційний характер, колегія суддів відхиляє.

Зі змісту заяви від 26.01.2026 чітко вбачається волевиявлення позивача щодо перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у визначеному розмірі, а відповідач, розглянувши таку заяву по суті, у листі від 24.02.2026 повідомив про відсутність підстав для проведення перерахунку, тобто фактично відмовив позивачу у його проведенні.

Така відмова безпосередньо впливає на обсяг пенсійних прав позивача, а тому може бути предметом оскарження в адміністративному суді незалежно від форми, в якій її викладено.

Крім того, перерахунок додаткової пенсії, право на яку визначено законом, не потребує від позивача подання документів, яких у пенсійній справі немає, оскільки всі відомості щодо категорії, статусу та групи інвалідності позивача наявні у відповідача, що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії від 04.12.2025.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 у справі №748/696/17 та від 23.09.2024 у справі №620/2027/23 неодноразово наголошував на неприпустимості надмірного формалізму органів Пенсійного фонду України при розгляді заяв пенсіонерів, зміст яких дає змогу встановити їх волевиявлення.

Доводи апелянта про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження відповідача колегія суддів вважає безпідставними.

Дискреційними є повноваження, які надають суб`єкту владних повноважень можливість обирати один з кількох юридично допустимих варіантів рішення.

Натомість розмір щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам з інвалідністю ІІ групи категорії 1 прямо визначено статтею 50 Закону №796-XII в редакції Закону №230/96-ВР, а тому у відповідача відсутня свобода розсуду щодо вирішення питання про її розмір.

За таких обставин зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу додаткової пенсії у визначеному законом розмірі з урахуванням раніше виплачених сум є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, що узгоджується з частиною четвертою статті 245 КАС України та відповідає способу захисту, застосованому Верховним Судом у постанові від 04.11.2025 у справі №580/5022/24.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінки всім аргументам учасників справи, колегія суддів частково приймає до уваги.

Дійсно, суд першої інстанції не надав окремої оцінки доводам відповідача щодо застосування пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та щодо втручання у дискреційні повноваження.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (п. 29 рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994).

Разом з тим, зазначеним доводам надано оцінку судом апеляційної інстанції у цій постанові, а відповідне упущення суду першої інстанції не призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів також зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині визначення дати, з якої підлягає проведенню перерахунок, – з 01.01.2026, апелянтом окремо не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 308 КАС України в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з частинами першою – третьою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови позивачу в нарахуванні та виплаті додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 50 Закону №796-XII та про необхідність зобов`язання відповідача здійснити такий перерахунок і виплату з 01.01.2026 з урахуванням раніше виплачених сум.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року у справі № 420/12516/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua