Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №400/11376/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №400/11376/25

Суддя: Тарновецький І.І.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11376/25

Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.

Дата і місце ухвалення: 20.04.2026 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 400/11376/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення 4463,15 гривень за період з 07.02.2025 по 27.07.2025 відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 нарахування та виплатити щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення 4463,15 гривень за період з 07.02.2025 року по 27.07.2025 року відповідно до абз. 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, включно з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору, та з одночасною грошовою компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення й ухвалити нове – про повне задоволення позовних вимог.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати йому індексації-різниці грошового забезпечення. На думку апелянта, суд не врахував положення пункту 5 Порядку № 1078 та обставини проходження ним військової служби, зокрема його зарахування до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 07 лютого 2025 року та перебування на всіх видах забезпечення цієї військової частини.

Апелянт наголошує, що березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів військовослужбовців відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, а тому саме за цей місяць належало визначити право на індексацію-різницю шляхом порівняння суми підвищення грошового доходу із сумою індексації, що склалася на той час. За його твердженням, розмір такої індексації становить 4 463,15 грн щомісяця, однак відповідач відповідних нарахувань та виплат за період з 07 лютого 2025 року по 27 липня 2025 року не здійснив.

Крім того, позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції, зробленими з урахуванням рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 400/11617/25, та вважає, що наведені в ньому обставини не спростовують його права на отримання індексації-різниці за заявлений період. Також апелянт звертає увагу на обставини його переміщення між військовими частинами та зазначає, що відповідні накази підтверджують проходження ним військової служби у спірний період.

Посилаючись на положення Порядку № 1078 та правові висновки Верховного Суду щодо застосування його пункту 5, позивач стверджує, що індексація-різниця є складовою грошового забезпечення, право на яку визначається за встановленим цим Порядком механізмом, а тому її ненарахування та невиплата є протиправними.

У зв`язку із цим апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати йому щомісячної фіксованої індексації грошового забезпечення в розмірі 4 463,15 грн за період з 07 лютого 2025 року по 27 липня 2025 року, а також зобов`язати провести відповідні нарахування і виплати з урахуванням компенсації втрати частини доходів та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у встановленому законодавством порядку.

Військова частина НОМЕР_1 не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу

Справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 11 липня 2002 року до 06 лютого 2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 06 лютого 2025 року № 33 позивача призначено на посаду солдата резерву 25 запасної роти військової частини НОМЕР_3 , виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та з усіх видів забезпечення.

Надалі, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07 лютого 2025 року № 39 позивача, який прибув із військової частини НОМЕР_3 , призначено на посаду стрільця-зенітника 5 відділення зенітного ракетного взводу з посадовим окладом 2 820 грн.

Як зазначав позивач, у період з 07 лютого 2025 року до 27 липня 2025 року військова частина НОМЕР_1 не нараховувала та не виплачувала йому індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) в розмірі 4 463,15 грн щомісяця.

У зв`язку із цим позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 із проханням провести відповідні нарахування та виплату.

Однак, за твердженням позивача, відповіді на звернення він не отримав, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що право на отримання індексації-різниці та її розмір визначаються шляхом порівняння суми підвищення грошового доходу в березні 2018 року із сумою можливої індексації, яка склалася в цьому місяці.

Визначивши суму можливої індексації за березень 2018 року в розмірі 4 463,15 грн., суд першої інстанції водночас урахував, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 400/11617/25 військову частину НОМЕР_2 зобов`язано здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2020 року до 19 травня 2023 року з урахуванням визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

На думку суду першої інстанції, збільшення посадового окладу позивача в зазначений період є підставою для припинення нарахування та виплати індексації-різниці. Посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, а також на постанову Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 205/7254/18, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Правові, економічні та організаційні засади підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України від 3 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон № 1282-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами механізмом підвищення грошових доходів населення, який дає змогу частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України та які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною першою статті 4 Закону № 1282-XII передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, установлений у розмірі 103 відсотки.

Механізм проведення індексації грошових доходів населення визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі – Порядок № 1078).

Відповідно до абзаців третього – шостого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів) у місяці такого підвищення значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася в місяці підвищення доходу, індексація в цьому місяці не нараховується. Якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, сума індексації визначається як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу. До визначеної суми надалі додається сума індексації, яка складається внаслідок подальшого перевищення встановленого порогу індексації, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів).

Отже, індексація-різниця є результатом застосування спеціального розрахункового механізму, передбаченого пунктом 5 Порядку № 1078, а її розмір залежить від співвідношення між сумою підвищення грошового доходу та сумою індексації, що склалася в місяці підвищення тарифних ставок (окладів).

Для визначення права на індексацію-різницю необхідно встановити два розрахункові показники: показник А – суму підвищення грошового доходу, та показник Б – суму можливої індексації.

Показник А визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в місяці підвищення тарифних ставок (окладів) та сумою грошового забезпечення за попередній місяць з урахуванням складових, які мають постійний характер.

Показник Б визначається шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на відповідний місяць, на величину приросту індексу споживчих цін, поділену на 100 відсотків.

За умови застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1 762 грн. та величини приросту індексу споживчих цін 253,3 відсотка показник Б становить 4 463,15 грн. (1 762 грн. Ч 253,3 % / 100).

Таким чином, сума 4 463,15 грн. є розміром можливої індексації за відповідних розрахункових умов, однак сама по собі не підтверджує виникнення у конкретного військовослужбовця права на отримання індексації-різниці саме в такому розмірі. Для цього необхідно встановити фактичне збільшення його грошового доходу з урахуванням постійних складових та порівняти його із сумою можливої індексації.

Як уже зазначалося, до 06 лютого 2025 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира цієї військової частини від 06 лютого 2025 року № 33 його призначено на посаду солдата резерву 25 запасної роти військової частини НОМЕР_3 та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 і всіх видів забезпечення.

Надалі, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07 лютого 2025 року № 39 позивача, який прибув із військової частини НОМЕР_3 , призначено на іншу військову посаду – стрільця-зенітника 5 відділення зенітного ракетного взводу з посадовим окладом 2 820 грн та відповідними додатковими виплатами.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19 червня 2025 року № 175 позивача звільнено із займаної посади та зараховано в розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 у зв`язку з тривалим лікуванням. 16 липня 2025 року його звільнено з військової служби в запас, а 27 липня 2025 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи позивача про наявність у відповідача обов`язку виплачувати індексацію-різницю в розмірі 4 463,15 грн. щомісяця лише з огляду на її можливе виникнення за попереднім місцем проходження військової служби.

Індексація-різниця не є самостійною незмінною складовою грошового забезпечення, яка автоматично зберігається за військовослужбовцем у разі призначення на будь-яку іншу посаду. Її нарахування та виплата здійснюються виключно за наявності умов, установлених пунктом 5 Порядку № 1078, а тому право на таку виплату та її розмір мають визначатися з урахуванням посадового окладу і складових грошового забезпечення за відповідною посадою.

У цій справі позивача не просто переведено до іншої військової частини, а призначено на іншу військову посаду з окремо встановленим посадовим окладом. Отже, правові та фактичні підстави визначення грошового забезпечення за попередньою посадою не можуть автоматично переноситися на нову посаду. Саме по собі можливе виникнення права на індексацію-різницю за попереднім місцем служби не породжує обов`язку військової частини НОМЕР_1 виплачувати її в тому самому розмірі без установлення передбачених законодавством умов.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07 липня 2026 року у справі № 200/8295/24, відповідно до якої механізм виплати індексації-різниці, передбачений абзацами 4–6 пункту 5 Порядку № 1078, пов`язаний із підвищенням тарифної ставки (посадового окладу) за відповідною посадою. Відтак призначення військовослужбовця на іншу посаду не є підставою для автоматичного збереження та перенесення на неї суми індексації-різниці, визначеної за попередньою посадою.

Крім того, у постанові від 08 травня 2025 року у справі № 380/6610/24 Верховний Суд наголосив на необхідності врахування місяця останнього підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку обіймав військовослужбовець. Це підтверджує, що визначення права на індексацію-різницю не може здійснюватися абстрактно, без урахування конкретної посади та встановленого за нею посадового окладу.

Водночас позивач не надав належних доказів того, що за попередньою посадою йому було визначено право на індексацію-різницю саме в розмірі 4 463,15 грн. із дотриманням вимог пункту 5 Порядку № 1078. Саме лише визначення суми можливої індексації за березень 2018 року не підтверджує виникнення права на її виплату, оскільки необхідним є також установлення суми підвищення грошового доходу в цьому місяці та порівняння відповідних показників.

Колегія суддів також ураховує рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі № 400/11617/25, яким військову частину НОМЕР_2 зобов`язано здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2020 року до 19 травня 2023 року з урахуванням визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням. Однак це рішення стосується перерахунку грошового забезпечення за попередній період і саме по собі не підтверджує виникнення у позивача права на індексацію-різницю в заявленому розмірі за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Отже, позивач не довів ані належного визначення йому права на індексацію-різницю в розмірі 4 463,15 грн. за попередньою посадою, ані наявності передбачених пунктом 5 Порядку № 1078 підстав для її нарахування та виплати відповідачем після призначення на іншу військову посаду.

За таких обставин у військової частини НОМЕР_1 не виник обов`язок нараховувати та виплачувати позивачу зазначену суму за період з 07 лютого 2025 року до 27 липня 2025 року, а тому підстави для визнання її бездіяльності протиправною відсутні.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують та не дають підстав для іншої оцінки встановлених у справі обставин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити її без задоволення, а судове рішення – без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не встановлено. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 400/11376/25 слід залишити без змін.

Керуючись статтями 308, 311, пунктом 1 частини першої статті 315, статтями 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 400/11376/25 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua