Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №420/32077/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №420/32077/25

Суддя: Тарновецький І.І.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32077/25

Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.

Дата і місце ухвалення: 31 серпня 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі № 420/32077/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження виплати з 17 березня 2025 року нарахованої ОСОБА_1 пенсії певним розміром та пониження пенсії, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати з 17 березня 2025 року нараховану ОСОБА_1 пенсію без обмеження певним розміром та без пониження пенсії, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обчислення та виплати з 17 березня 2025 року пенсії ОСОБА_1 в неповному розмірі шляхом застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», та обмеження максимальним розміром.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нараховувати та виплачувати з 17 березня 2025 року пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром, без застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, з урахуванням виплачених сум.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що вимога позивача щодо виплати пенсії без обмеження її максимального розміру є безпідставною, оскільки відповідно до статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а зазначений Закон є чинним і неконституційним не визнавався.

Апелянт вказує, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі № 420/3478/24 було встановлено перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром з 01 липня 2021 року, 01 березня 2022 року, 01 березня 2023 року та 01 грудня 2023 року, а тому розмір пенсії визначено на ці дати у сумі 29 689,75 грн.

Також апелянт посилається на те, що ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 240/1202/25 з підстави відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1.

Апелянт зазначає, що з 01 березня 2025 року позивачу нараховано індексацію пенсії в сумі 1 500 грн, а оскільки відомості про позивача в Єдиному державному реєстрі ветеранів війни відсутні, підстави для незастосування до його пенсії коефіцієнтів, передбачених постановою № 1, відсутні, у зв`язку з чим з 01 березня 2025 року виплата пенсії проводиться в розмірі 26 278 грн.

Крім того, апелянт посилається на те, що в умовах воєнного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод, соціально-економічні права, передбачені законами, не є абсолютними, а Кабінет Міністрів України наділений повноваженнями щодо проведення політики у сфері соціального захисту та визначення порядку і розмірів соціальних виплат з урахуванням фінансових можливостей держави.

Посилаючись на викладене, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

ОСОБА_1 не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-XII).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі № 420/5120/19 відповідача зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з 01 серпня 2018 року у розмірі 90 відсотків грошового забезпечення на підставі довідки про розмір грошового забезпечення від 15 липня 2019 року № 1-24.2/3459/19 без обмеження максимального розміру пенсії, з урахуванням вже здійснених виплат.

Відповідно до розрахунку пенсії станом на 01 березня 2025 року загальний розмір пенсії позивача з урахуванням надбавок становить 32 821,07 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії – 29 689,75 грн, а після застосування коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, – 26 278,00 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження виплати пенсії максимальним розміром та застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Закон № 2262-XII є спеціальним нормативно-правовим актом у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а тому застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром, а також коефіцієнтів зменшення, запроваджених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, є протиправним.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що право позивача на виплату пенсії без обмеження максимальним розміром підтверджено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі № 420/5120/19.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на статтю 58 Конституції України дія постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 не поширюється на позивача, пенсію якому призначено до 2025 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Закон № 2262-XII є спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій осіб.

Відповідно до частини третьої статті 1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром колегія суддів зазначає таке.

Статтею 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі – Закон № 3668-VI) передбачено обмеження максимального розміру пенсії, зокрема призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII щодо обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 визнано неконституційними положення статті 2 Закону № 3668-VI у частині поширення встановленого нею обмеження максимального розміру пенсії на пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-XII.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, посилання апелянта на те, що Закон № 3668-VI є чинним і неконституційним не визнавався, не спростовує правових наслідків рішення Конституційного Суду України, яким відповідне законодавче регулювання визнано неконституційним саме в частині, що стосується пенсій, призначених за Законом № 2262-XII.

Правова позиція щодо неприпустимості обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 440/994/20 та від 17 березня 2023 року у справі № 340/3144/21.

Крім того, право позивача на виплату пенсії без обмеження максимальним розміром підтверджено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року у справі № 420/5120/19, а також, як зазначає сам апелянт, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі № 420/3478/24.

Посилання апелянта на те, що на виконання рішення у справі № 420/3478/24 розмір пенсії позивача визначено у сумі 29 689,75 грн, не підтверджує правомірності обмеження пенсії позивача з 17 березня 2025 року, оскільки відповідно до наявного у справі розрахунку загальний розмір пенсії позивача з урахуванням надбавок станом на 01 березня 2025 року становить 32 821,07 грн, а сума 29 689,75 грн зазначена в розрахунку саме як розмір пенсії з урахуванням максимального розміру.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для обмеження пенсії позивача максимальним розміром є правильним.

Надаючи оцінку правомірності застосування до пенсії позивача коефіцієнтів зменшення, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 46 Закону України від 19 листопада 2024 року № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі – Закон № 4059-IX) передбачено, що у 2025 році в період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» (далі – постанова № 1), якою встановлено коефіцієнти 0,5; 0,4; 0,3; 0,2 та 0,1, що застосовуються до відповідних частин пенсії, яка перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас Закон № 2262-XII не передбачає механізму зменшення пенсійних виплат шляхом застосування коефіцієнтів до суми перевищення десяти прожиткових мінімумів, а частина третя статті 1-1 цього Закону встановлює виключний порядок зміни умов і норм пенсійного забезпечення відповідної категорії осіб.

Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 та від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 наголошував на неприпустимості зміни законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій, установлених іншими законами, а також зупинення їх дії чи скасування.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25 Верховний Суд дійшов висновку, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, положень статті 46 Закону № 4059-IX та постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, є протиправним та таким, що обмежує гарантоване статтею 46 Конституції України право на належний соціальний захист.

Верховний Суд виходив із того, що Законом № 2262-XII визначено спеціальне правове регулювання пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, а зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб здійснюється шляхом внесення відповідних змін до цього Закону.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на це посилання апелянта на відкриття касаційного провадження у справі № 240/1202/25 з підстави відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 46 Закону № 4059-IX та постанови № 1 не впливає на вирішення цього спору, оскільки відповідний висновок Верховним Судом сформульовано у постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25.

Те, що постановою Пленуму Верховного Суду від 23 січня 2026 року № 5 вирішено звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України статті 46 Закону № 4059-IX і постанови № 1 у частині обмеження розміру пенсії особам, яким така пенсія призначена (перерахована) відповідно до Закону № 2262-XII, саме по собі не перешкоджає вирішенню цього спору та не звільняє суд від обов`язку вирішити спір на підставі Конституції України, законів України та наявних правових висновків Верховного Суду.

Посилання апелянта на відсутність відомостей про позивача в Єдиному державному реєстрі ветеранів війни не має значення для вирішення спору, оскільки з огляду на наведене коефіцієнти, передбачені постановою № 1, не підлягають застосуванню до пенсії позивача незалежно від наявності у нього статусу, з яким пункт 2 постанови № 1 пов`язує їх незастосування.

Так само нарахування позивачу з 01 березня 2025 року індексації пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 не стосується предмета спору та не підтверджує правомірності застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром і коефіцієнтів зменшення.

Не заслуговують на увагу й доводи апелянта про те, що введення воєнного стану та обмеженість фінансових ресурсів держави виправдовують застосування спірних обмежень.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на період дії воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 – 34, 38, 39, 41 – 44, 53 Конституції України.

Право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, до переліку прав, обмеження яких передбачено зазначеним Указом, не включено.

Відповідно до частини другої статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Посилання апелянта на правові позиції Конституційного Суду України щодо можливості зміни механізму реалізації соціально-економічних прав також не спростовують наведених висновків, оскільки такі зміни можуть запроваджуватися лише у спосіб, визначений Конституцією та законами України, а для пенсій, призначених за Законом № 2262-XII, частиною третьою статті 1-1 цього Закону встановлено виключний порядок зміни умов і норм пенсійного забезпечення.

Саме по собі посилання на бюджетні призначення, повноваження Кабінету Міністрів України у сфері соціальної політики або фінансові можливості держави не наділяє орган Пенсійного фонду України повноваженнями змінювати визначені законом умови пенсійного забезпечення чи самостійно зменшувати розмір належної особі пенсії.

Колегія суддів зауважує, що постанова № 1 застосовується з 01 січня 2025 року до тривалих правовідносин щодо виплати пенсій, які існували на час набрання нею чинності, а тому висновок суду першої інстанції про те, що її дія не поширюється на осіб, яким пенсію призначено до 2025 року, з огляду на положення статті 58 Конституції України, є помилковим.

Водночас зазначена помилка не призвела до неправильного вирішення справи, оскільки протиправність застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, передбачених постановою № 1, зумовлена пріоритетом спеціального Закону № 2262-XII, на що обґрунтовано вказав і суд першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не навів належних правових підстав, які б виправдовували застосування до пенсії позивача обмеження максимальним розміром та коефіцієнтів зменшення.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі № 420/32077/25 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua