Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №420/30241/25
Суддя: Тарновецький І.І.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/30241/25
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І.
Дата і місце ухвалення: 26 серпня 2026 року, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року у справі № 420/30241/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови йому в перерахунку та виплаті пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021 – 2023 роки, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 15 серпня 2024 року;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату йому пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021 – 2023 роки, починаючи з 15 серпня 2024 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку та виплати пенсії відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки, починаючи з 15 серпня 2024 року.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2021, 2022 та 2023 роки, починаючи з 15 серпня 2024 року, з урахуванням виплачених сум.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, визначений статтею 122 КАС України, оскільки пенсія є щомісячним періодичним платежем, про розмір якого позивач був обізнаний з дня її отримання, а позовні вимоги стосуються перерахунку пенсії починаючи з 15 серпня 2024 року, тоді як до суду позивач звернувся у 2025 році, з посиланням на постанову Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
На думку апелянта, у зв`язку з пропуском строку звернення до суду позовні вимоги підлягали залишенню без розгляду відповідно до статті 240 КАС України.
Крім того, апелянт вказує, що до 15 серпня 2024 року позивач отримував пенсію за вислугу років, а з цієї дати його переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто мало місце переведення з одного виду пенсії на інший, при якому відповідно до частини третьої статті 45 цього Закону застосовується показник середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Апелянт також посилається на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються лише в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років, а обчислення таких пенсій здійснюється за правилами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Також апелянт вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього судового збору, оскільки частиною другою статті 73 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заборонено використання коштів Пенсійного фонду України на цілі, не передбачені цим Законом, а відповідно до статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можуть здійснюватися лише за наявності відповідного бюджетного призначення.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 з 02 січня 2018 року перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримував пенсію за вислугу років як працівник локомотивних бригад відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Після призначення пенсії за вислугу років позивач продовжував працювати, і за нього сплачувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
На підставі заяви позивача з 15 серпня 2024 року йому призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Під час обчислення пенсії за віком відповідач застосував показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за 2014 – 2016 роки у розмірі 3764,40 грн, збільшений на коефіцієнти 1,17; 1,11; 1,11; 1,14; 1,197 та 1,0796, що становить 7994,47 грн.
Позивач через свого представника – адвоката Хомича Івана Олександровича звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 18 червня 2025 року № 11433-06/2025, у якому, зокрема, просив здійснити перерахунок та виплату пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2021 – 2023 роки.
Листом від 28 липня 2025 року відповідач повідомив представника позивача, що позивачу проведено перехід на пенсію за віком відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а підстави для застосування показника середньої заробітної плати (доходу) за 2021 – 2023 роки відсутні.
Не погоджуючись із такою відмовою, 04 вересня 2025 року позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у разі призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», а в подальшому призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» має місце саме призначення нового виду пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 цього Закону, а тому під час обчислення пенсії за віком підлягає застосуванню показник середньої заробітної плати (доходу) за три календарні роки, що передують року звернення за її призначенням.
Суд першої інстанції також відхилив доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду, зазначивши, що позов подано 04 вересня 2025 року після отримання листа відповідача від 28 липня 2025 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною третьою статті 46 Конституції України визначено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами, а для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів не заперечує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому особа, яка її отримує, за загальним правилом має можливість дізнатися про розмір відповідної виплати під час її одержання.
Водночас застосування зазначеного висновку потребує врахування характеру спірних правовідносин та обставин, за яких виникло порушення права позивача.
Відповідно до частини першої статті 46 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з його вини, виплачуються за минулий період, але не більше ніж за три роки до дня звернення за одержанням пенсії.
Згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на які пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження строком.
Отже, законодавець установив спеціальне регулювання щодо виплати за минулий час сум пенсії, своєчасно не отриманих з вини органу Пенсійного фонду України.
У цій справі розмір пенсії позивача з 15 серпня 2024 року визначався відповідачем, який усупереч вимогам частини другої статті 40 Закону № 1058-IV застосував під час її обчислення показник середньої заробітної плати (доходу) за 2014 – 2016 роки, тобто недоотримання позивачем належних сум пенсії є безпосереднім наслідком дій пенсійного органу, а не обставин, що залежали від волевиявлення чи поведінки самого пенсіонера.
Крім того, позивач у червні 2025 року через свого представника звернувся до відповідача з вимогою про перерахунок пенсії, а після отримання відмови, викладеної в листі від 28 липня 2025 року, звернувся до суду 04 вересня 2025 року, тобто в межах шестимісячного строку з дня, коли відповідач остаточно визначив свою позицію щодо порушеного питання.
За таких обставин посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду не є підставою для відмови в захисті його права на отримання пенсії в належному розмірі з 15 серпня 2024 року.
Щодо суті спірних правовідносин колегія суддів зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком, пенсія по інвалідності, пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Згідно з частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року.
Частиною другою статті 40 Закону № 1058-IV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою Зп = Зс х (Ск : К), де Зс – середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду, а при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що частина третя статті 45 Закону № 1058-IV регулює порядок переведення з одного виду пенсії на інший лише у випадках, коли обидва види пенсії призначені відповідно до цього Закону, тобто в межах видів пенсій, передбачених статтею 9 Закону № 1058-IV.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі № 200/1478/24.
Пенсія за вислугу років не належить до видів пенсійних виплат, які призначаються в солідарній системі відповідно до статті 9 Закону № 1058-IV, а передбачена Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788-XII).
Згідно зі статтею 51 Закону № 1788-XII пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Абзацом першим пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону № 1788-XII після набрання чинності Законом № 1058-IV застосовуються, зокрема, в частині визначення права на пенсію за вислугу років, а обчислення таких пенсій здійснюється з урахуванням правил Закону № 1058-IV.
Водночас та обставина, що розмір пенсії за вислугу років обчислювався за правилами Закону № 1058-IV, не змінює правової природи цієї пенсії як окремого виду пенсійного забезпечення, право на який визначається Законом № 1788-XII, і не перетворює подальше призначення пенсії за віком на переведення з одного виду пенсії на інший у межах Закону № 1058-IV.
Верховний Суд України у постанові від 29 листопада 2016 року у справі № 133/476/15-а (№ 21-6331а15) дійшов висновку, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок пенсійного забезпечення, а в подальшому – призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, має місце саме призначення нового виду пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший у розумінні частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV.
Зазначений правовий підхід послідовно підтримано Верховним Судом, зокрема у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 577/2457/17, від 31 січня 2025 року у справі № 200/1478/24 та від 13 травня 2026 року у справі № 560/9942/25.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 336/368/16-а, від 03 квітня 2018 року у справі № 753/8128/16-а, від 24 квітня 2018 року у справі № 185/1391/17 та від 20 лютого 2020 року у справі № 185/1389/17, наведені у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки наведений вище правовий підхід послідовно застосовується Верховним Судом у пізніших постановах, ухвалених у подібних правовідносинах.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, з 02 січня 2018 року позивач отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 1788-XII, а із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV звернувся у 2024 році.
Отже, у спірних правовідносинах відбулося призначення позивачу нового виду пенсії відповідно до Закону № 1058-IV, а не переведення з одного виду пенсії на інший у межах цього Закону.
За таких обставин під час обчислення пенсії за віком позивача підлягав застосуванню показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, тобто за 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно до частини другої статті 40 Закону № 1058-IV.
Застосування відповідачем показника середньої заробітної плати (доходу) за 2014 – 2016 роки, який враховувався під час призначення пенсії за вислугу років, суперечить частині другій статті 40 Закону № 1058-IV та призвело до необґрунтованого зменшення розміру пенсії позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Обчислення пенсії із застосуванням визначеного законом показника середньої заробітної плати (доходу) не є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду України, а тому зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача з урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) за 2021 – 2023 роки з урахуванням виплачених сум є належним та ефективним способом захисту порушеного права.
Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає певні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в таких виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Колегія суддів також враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2011 року, заява № 4909/04).
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року.
Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для стягнення з нього судового збору колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Зазначена норма процесуального закону є спеціальною щодо розподілу судових витрат в адміністративній справі, а посилання апелянта на частину другу статті 73 Закону № 1058-IV та статтю 23 Бюджетного кодексу України не свідчить про звільнення суб`єкта владних повноважень від обов`язку відшкодувати позивачу сплачений ним судовий збір у разі задоволення позову.
Отже, суд першої інстанції правомірно стягнув на користь позивача судовий збір у розмірі 968,96 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
З огляду на результат апеляційного розгляду підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2026 року у справі № 420/30241/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua